Основний зміст дисертації - Естетичні ідеї в гештальт-психології Рудольфа Арнхейма

У вступі до дисертації обгрунтовано актуальність та доцільність наукового дослідження, виокремлено його об'єкт, предмет, мету і завдання, висвітлено ступінь розробленості проблеми, визначено методологічну базу і методи дослідження, показано науково-практичну значущість роботи і отриманих результатів. Також у вступі наведено дані про публікації та апробацію результатів дослідження.

У першому розділі " Естетичні аспекти гештальт-теорії " міститься два підрозділи, в яких розкриваються історичні та естетичні передумови формування теорії гештальтів, а також окреслюється теоретичне поле для визначення основних категорій гештальт-естетики.

У підрозділі 1.1 "Основні напрямки розвитку психологічної естетики ХІХ століття, як передумови виникнення теорії гештальтів" розглядаються теорії таких відомих вчених як Г. Фехнер, В. Вундт, Т. Ліппс, Г. Спенсер, І. Фолькельт та Р. Інгарден, які стали вагомим підгрунтям для виникнення в межах психології таких галузей, як експериментальна естетика, феноменологічна естетика та гештальт-естетика. У підрозділі виділено та проаналізовано основні положення цих теорій, що розширили погляди на предмет естетичного сприйняття та сфери сприйняття в цілому, і тому є важливими при дослідженні об'єкту дисертаційного дослідження, тобто теорії візуального мислення.

В дисертації зазначено, що засновником нової психологічної естетики слід вважати Т. Фехнера, який вже у другій половині ХІХ століття сформулював основні закони естетичного сприйняття: закон естетичного порогу, закон естетичної градації та закон багатоманітності у формі об'єкту. Також для вивчення таких функцій як відчуття та сприйняття основоположними стали дослідження В. Вундта. Важливим є також вчення В. Вундта про фантазію, яка, на його думку, є першоджерелом мистецтва, творчості та творчого мислення. В. Вундт довів, що психологія та естетика повинні спільно вирішувати одне завдання - порівнювати отримані у результаті фантазії образи і класифікувати таким чином види фантазії та сприйняття.

Продовжуючи дискурс у проблему співвідношення сприйняття та мистецтва, було звернено увагу на окремі положення, запропоновані у своїй теорії англійським філософом Г. Спенсером, адже центральним пунктом його світогляду були ідеї всезагальної еволюції, і вчений неодноразово звертався до проблем естетики, вважаючи красу і мистецтво важливими факторами в процесі природного відбору.

Важливою у даному контексті є теорія "вчування", яку поряд з Т. Ліппсом досліджували Р. Фішер, І. Фолькельт, К. Грос, В. Ваш та В. Лі, оскільки вона стала однією з найдалекоглядніших концепцій, які прагнули пояснити феномен естетичного сприйняття. Згідно цієї теорії естетичний ефект твору визначається не його змістом, а тим, що реципієнт "зсередини" вносить у цей витвір мистецтва або в інший об'єкт, власне одухотворюючи те, що сприймає, проектуючи на нього свої відчуття та почуття. Висновки, отримані в результаті аналізу теорії "вчування", є надзвичайно важливими в контексті дослідження передумов формування гештальт-естетики та теорії візуального мислення Р. Арнхейма. Адже саме в теорії "вчування" вперше прозвучало твердження про творчий характер процесу сприйняття, що вказувало на наявність у реципієнта певних творчих якостей, які дозволяють йому відтворити та зрозуміти образи, створені художником, тобто про відсутність прірви між митцем та глядачами.

Психологічні дослідження створили підгрунтя для зміни об'єктивно-ідеалістичних теорій в галузі естетики і появи психологічної естетики, що намагалася дати наукове пояснення механізмам художньої творчості та сприйняття і стала поштовхом для формування таких нових перспективних галузей, як гештальт-естетика та теорія візуального мислення.

У підрозділі 1.2 "Естетичні аспекти теорії гештальтів", власне і розглядаються особливості формування напрямку гештальт-естетики та її взаємозв'язку з феноменологією Е. Гуссерля, оскільки вчення Е. Гуссерля про інтенціональну сутність речей також мало великий вплив на психологію і значною мірою визначило спрямованість та основні ідеї гештальт-концепції у галузі розуміння структури. Гештальт-теорія грунтується на базових положеннях, запозичених саме з філософської феноменології, і тому вважається найбільш "філософською течією" у психологічній науці. Важливим цей принцип послідовності постає в період, коли психологія фактично розділилася на окремі школи (біхевіоризм, гештальт-психологія та глибинна психологія), що по-різному вибудовували свої концепції про зміст та структуру психіки, розглядаючи в якості провідної пізнавальну, мотиваційну чи поведінкову сферу психічного.

Гештальт-напрям у психології виник на початку 20-х років у Німеччині. Його створення пов'язане з іменами Х. фон Еренфельса (1859 - 1932), М. Вертгеймера (1880-1943), В. Келера (1887-1967), К. Коффки (1886-1941) і К. Левіна (1890-1947), Р. Арнхейма (1904-2006), котрі створили методологію цієї школи. Головна ідея цієї школи полягала в тому, що в основі психіки закладені не окремі елементи свідомості, а цілісні структури - гештальти, властивості котрих не є сукупністю властивостей їхніх частин. Спростовувалося уявлення про те, що розвиток психіки відбувається за рахунок формування нових асоціативних зв'язків. Висувалася нова ідея того, що пізнання пов'язане з процесом зміни, трансформації цілісних гештальтів, котрі власне і визначають характер сприйняття зовнішнього світу і поведінки індивіда. Тому більшість представників цього напрямку звертали значну увагу на проблему психічного розвитку, який вони ототожнювали з ростом та диференціацією гештальтів.

Спираючись на дослідження К. Гілберта та Г. Куна у їхній "Історії естетики", можна зробити висновок про те, що, на той час існувала тенденція втрати вченими-філософами пріоритетних позицій у своїй науковій царині. Філософи були, так би мовити, відсунуті на задній план, як законодавці в естетиці. В результаті виникло запитання, кому ж доведеться стати їх наступниками? Психологам, соціологам чи історикам мистецтва? Адже всі вони були достатньо компетентними у цій сфері, а дослідження, що розгорталися у кожному з цих напрямів, так чи інакше впливали на розвиток естетики та формування її нових напрямів.

У даному підрозділі дисертаційного дослідження наводиться аналіз фактів, котрі доводять, що гештальт-школа була першою, котра розпочала строго експериментальне вивчення структури і якостей особистості та усіх її психологічних процесів, включаючи чуттєве сприйняття, а також таких основних естетичних категорій як форма та образ. Для розвитку естетики як науки це явище мало неабияке значення, оскільки вивело її на якісно новий рівень. І саме у руслі теорії гештальтів зародилася теорія візуального мислення, яку розробив Р. Арнхейм.

У другому розділі дисертації "Концепція візуального пізнання Р. Арнхейма і теоретичний аналіз гештальт-естетики" - проводиться дослідження категоріального апарату гештальт-естетики. Одним із головних понять гештальт-естетики Р. Арнхейма стало поняття візуального сприйняття, детальному дослідженню якого присвячено підрозділ 2.1 "Теорія візуального мислення Р. Арнхейма: основні поняття та категорії." У цьому підрозділі розкривається поняття візуального мислення як процесу, що відбувається не шляхом пасивної реєстрації, а у вигляді продуктивної функції, що створює нові моделі. Кожен акт візуального сприйняття, на думку Р. Арнхейма, є активним вивченням об'єкту, відбором його суттєвих особливостей, що порівнюються зі слідами пам'яті та утворюють цілісний візуальний образ.

Цей активний та творчий характер візуального сприйняття Р. Арнхейм розглядає як процес інтелектуального пізнання. На основі цього він висуває ідею "візуального мислення", яку розвиває в своїй праці "Візуальне мислення" (1969 р.).

Спираючись на закони, доведені гештальт-психологами, Р. Арнхейм розглядає зорове сприйняття, в тому числі і сприйняття образотворчого мистецтва, як "схоплення" гештальтів, тобто найбільш характерних особливостей об'єктів, що здатні створювати цілісність.

Р. Арнхейм, наводячи приклади, стверджує, що візуальне мислення - це не привілегія творчих людей - воно притаманне кожній людині. І у зв'язку з цим вчений стверджує, що у порівнянні з інтелектуальними знаннями, які пов'язані з логічними категоріями, художнє сприйняття спирається на так звані "візуальні поняття". Він виділяє два типи таких понять: "перцептивні", за допомогою яких відбувається сприйняття, і "образотворчі", якими художник виражає свої думки в матеріалі мистецтва.

В контексті теорії Р. Арнхейма поняття візуального сприйняття та пізнання нерозривно пов'язані між собою, оскільки, на його думку, пізнавальні дії мислення не є привілеєм розумових процесів, а безпосередньо важливим складником сприйняття. Проте він не відмовлявся від точки зору, що мислення проходить паралельно із сприйняттям, і стверджував, що не існує ніяких процесів мислення, які не можуть не спрацьовувати і в сприйнятті. Тому візуальне сприйняття - це, по суті, візуальне мислення.

У підрозділі 2.2 "Обгрунтування Р. Арнхеймом творчого характеру візуального мислення", увагу приділено найважливішій, на нашу думку, характеристиці візуального мислення - його творчому началу. Р. Арнхейм особливим чином виділяє цю характеристику візуального мислення, оскільки вона розкриває весь його характер і пояснює, яким чином відбувається взаємодія між художником та глядачем. Адже розглядаючи проблему творчого потенціалу візуального мислення, він розглядає власне процес бачення, тобто розуміння, яке, на відміну від простого споглядання, має осмислений характер.

Сучасна естетика зіштовхнулася з потребою вивчення реально існуючого творчого характеру візуального мислення, що пов'язане із зоровими образами. Візуальне мислення оперує передусім іконічними знаками та символами і постає у вигляді "справжнього" мислення, а не просто форми безпосереднього чуттєвого відображення, оскільки воно має творчий характер, який виражається у процесах опосередкованого узагальнення та виділення суттєвих зв'язків між предметами об'єктивної реальності за допомогою спеціальної знакової репрезентації.

У цьому підрозділі доведено, що творчий характер візуального мислення підтверджують його основні функції, а саме - гносеологічна, онтологічна, методологічна та комунікативна, які демонструють зв'язок візуального мислення з практичною діяльністю суб'єкта.

У підрозділі 2.3 "Інтуїція та інтелект в контексті теорії візуального мислення" приділяється увага розгляду феноменів інтуїції та інтелекту як основних та взаємодоповнюючих форм когнітивного пізнання.

Р. Арнхейм доводить, що інтуїція та інтелект - це дві взаємопов'язані форми пізнавальної діяльності. Під пізнавальною діяльністю Р. Арнхейм розуміє когнітивні та перцептивні дії, що призводять до отримання знань про оточуючий світ. Усі процеси, завдяки яким відбувається процес мислення, - порівняння, розрізнення, виділення, узагальнення тощо, - властиві також і елементарному сприйняттю. Окрім того, всі вони мають чуттєву основу.

Р. Арнхейм стверджує, що необхідно нарешті позбавити поняття інтуїції від традиційної містичної аури та остаточно закріпити за нею статус звичайного психічного феномену, який вимагає наукового вивчення та аналізу. У зв'язку з цим вчений дає чітке визначення даного феномену: інтуїція - це когнітивна властивість, що належить до сфери відчуття, оскільки виникає лише на базі безпосередніх емпіричних даних, які були отримані внаслідок чуттєвого досвіду індивіда; при цьому лише сприйняття може забезпечити отримання безпосереднього знання в когнітивній діяльності.

Найбільш суттєвим недоліком вчення про інсайт у гештальт-теорії є деяка пасивність суб'єкту сприйняття, тому Р. Арнхейм прагнув усунути цю невідповідність і довести, що інтуїція, як одна з основних когнітивних складових процесу візуального мислення, має однакові з ним властивості, зокрема творчий характер. Тобто, будучи частиною кожного акту пізнання, вона проявляє активну здатність до створення нових продуктивних образів та здійснює інтуїтивний синтез.

Третій розділ дисертаційного дослідження "Специфіка видів мистецтва в контексті гештальт-естетики" розглядає феномен візуальності у класичних та "технічних видах" мистецтва, спираючись на категорії та поняття теорії Р. Арнхейма. Дослідник таким чином сформулював основні закони дослідження мистецтва та художньої діяльності, що всі вони постали у вигляді ілюстрації до загальних теоретичних принципів теорії візуального мислення.

У підрозділі 3.1 "Сприйняття естетичної структури візуальних мистецтв" присвячено увагу дослідженню класичних видів мистецтва, а саме: архітектурі, живопису, театру і танцю.

У цьому підрозділі дисертації показано, що з точки зору гештальт-естетики Р. Арнхейма, розглядаючи різні види мистецтва як можливості збільшення сфери відчуттів та смислових даних, можна припустити, що вони утворюють певну цілісність. Ця цілісність генетично проявляється в тому, що різні чуттєві модальності - зір, слух, дотик і т. д. - еволюціонують в сторону поступової диференціації, відмовляючись від початкових позицій інтегральної системи. Тому вчений розуміє мистецтво, як особливе вираження мисленнєвого процесу, і навіть закінчує свою книгу з теорії архітектури розділом, в якому стверджує, що "архітектура...є втіленням думки", а "будь-яка організація думки набуває форми архітектурної споруди".

Основними питаннями, до яких звертається дослідник, виступають проблеми архітектурної форми та її візуального сприйняття. У зв'язку з цим він окремо вивчає часові та динамічні характеристики форми, виявляючи роль окремих елементів чи цілої споруди, в контексті архітектурного оточення, а також діалектику порядку та хаосу, символіку та проблеми образної виразності. Ці висновки стали цінними не лише для теоретичного застосування в психології сприйняття та гештальт-естетиці, а й у повсякденній практиці архітекторів та мистецтвознавців.

Намагаючись пізнати суть театрального мистецтва з позиції гештальт-естетики, Р. Арнхейм звернувся до дослідження характеру героя, спираючись лише на тлумачення виразу його обличчя, адже, на думку вченого, за допомогою гри м'язів можна визначити взаємозв'язок духовного та фізичного стану. Така позиція Р. Арнхейма полягає в тому, щоб по-новому відкрити людське тіло, як інструмент акторської майстерності. Тілу як "цілісному образу" протиставляється театральна маска як "цілісний вираз обличчя". Увага Р. Арнхейма до єдності гри м'язів тіла та обличчя, як основних складників акторської гри, слугує яскравою ілюстрацією приналежності вченого до школи гештальт-естетики, основним постулатом якої виступає прагнення розглядати будь-яке явище у його цілісності. Таким чином, дослідник робить висновок про те, що єдність духовного та фізичного на сцені є власне тим, що забезпечує неперевершену акторську гру.

Працюючи над своєю концепцією, Р. Арнхейм робить висновок про те, що, з одного боку, класичні види мистецтва не можуть повністю імітувати об'єктивний світ речей, а з другого, - психічна діяльність, з якою взаємодіє мистецтво, повинна структурно відповідати об'єктивній реальності. Тому, опираючись на гештальт-естетику, він намагався віднайти баланс: показати, що феномен, який вивчається, певною мірою відповідає дійсності, щоб виконувався принцип ізоморфізму, але і в той же час суттєво від неї відрізняється, щоб все-таки називатися мистецтвом.

У підрозділі 3.2 "Технічна трансформація візуальності в кіно - та фотомистецтвах" мова йде про дослідження Р. Арнхеймом таких видів мистецтва, які створюються за допомогою певних технічних пристроїв. Р. Арнхейм вбачав надзвичайно важливим завданням описати різницю між тими образами, які виникають при сприйнятті фізичного світу, і тими образами, що створюються внаслідок перегляду фільмів чи фотографій. Власне ця різниця, на його думку, і визначає естетичне відтворення оточуючого світу.

Досліджуючи феномен цих видів мистецтва, Р. Арнхейм стверджував, що в результаті розвитку техніки фотографія набула таких специфічних властивостей і поставила перед собою такі цілі та завдання, що досі були невідомими для історії класичних візуальних мистецтв. Вчений наголошує, що існує велика різниця між вивченням природи таких традиційних видів візуального мистецтва, як живопис чи скульптура, та аналізом фотографії. У випадку класичних мистецтв динаміка безпосереднього сприйняття образів була, так би мовити, закладена у самій свідомості людини, натомість кіномистецтво, за рахунок монтажу та інших технічних засобів, подає набір образів вже у готовому вигляді. При цьому від глядачів вимагається значно менша активність зорового сприйняття, адже візуальний образ стає динамічним сам по собі завдяки технічним засобам. Реальні зорові моделі, що зображалися у класичних видах мистецтва, кіно та фотографія замінили на ілюзорні, штучно створені моделі дійсності, так звані ідеальні артефакти. Проте головною заслугою цих видів мистецтва є те, що готовий набір візуальних моделей, які подаються в певному порядку та часовому ритмі, значно пришвидшують процес отримання інформації чи змісту твору та загалом активізують динаміку всього процесу візуального мислення.

Також у дисертації зазначається, що Р. Арнхейм наголошував на теоретичному підгрунті своєї дослідницької роботи і її наслідках для естетики кіно - та фотомистецтва. На підставі великої кількості експериментів, вченим було доведено, що при знайомстві з кінофільмом, дуже важливими є загальні знання у сфері сучасної психології сприйняття. Адже якщо людина в основі свого наукового світогляду має хибні уявлення, то вона не може робити правильні складні висновки та давати естетичні оцінки.

Проведений у даному підрозділі аналіз наукової спадщини Р. Арнхейма, дає змогу стверджувати, що його теорія візуального мислення з самого початку зумовила загальну заміну поняття "естетичний вплив" на поняття "характер візуального сприйняття". А основою його досліджень стала структурна відповідність процесу сприйняття певному образу, тобто як фільму у своїй цілісності, так і окремому кінокадру. У перспективі ці ж принципи отримують сферу застосування при дослідженні сучасних видів медіа-арту та різноманітних інсталяцій.

У результаті проведеного дослідження було досягнуто наступних висновків:

Проаналізувавши теорії таких відомих вчених як Г. Фехнер, В. Вундт, Т. Ліппс, Г. Спенсер, І. Фолькельт, Р. Інгарден, а також інші напрямки розвитку психологічної естетики ХІХ століття, встановлено, що вони створили підгрунтя для зміни об'єктивно-ідеалістичних теорій в галузі естетики. І таким чином сприяли розвитку естетики, як науки, у такому руслі, в якому вона намагалася дати наукове пояснення механізмам художньої творчості та сприйняття.

Доведено, що психологічна естетика стала поштовхом для формування таких нових перспективних галузей як гештальт-естетика та теорія візуального мислення, формування яких тісно пов'язане також з феноменологією Е. Гуссерля, оскільки вчення Е. Гуссерля про інтенціональну сутність речей також мало великий вплив на психологію і значною мірою визначило спрямованість та основні ідеї гештальт-концепції у галузі розуміння структури.

Досліджено особливості виникнення гештальт-напряму у психології, що відбулося на початку 20-х років у Німеччині і пов'язане з іменами Х. фон Еренфельса, М. Вертгеймера, В. Келера, К. Коффки, К. Левіна та Р. Арнхейма.

З позиції естетики докладно розглянуто головну ідею цієї школи, яка полягає в тому, що в основі психіки закладені не окремі елементи свідомості, а цілісні структури - гештальти, властивості котрих не є сукупністю властивостей їх частин. Гештальт-школа була першою, котра розпочала строго експериментальне вивчення структури свідомості і якостей особистості, та усіх її психологічних процесів, включаючи чуттєве сприйняття, а також таких основних естетичних категорій як форма та образ.

Особливу увагу приділено одному з головних понять гештальт-естетики, а саме - поняттю візуального мислення, яке ввів та дослідив у своїй науковій діяльності американський психолог та естетик Р. Арнхейм. Під візуальним мисленням, він розумів процес сприйняття та обробки інформації, що відбувається не шляхом пасивного сприйняття, а у вигляді продуктивної функції, що створює нові моделі. Цей активний та творчий характер візуального мислення Р. Арнхейм розглядав як процес інтелектуального пізнання.

З'ясовано, що, оскільки розгляд візуального сприйняття мистецтва з точки зору класичної естетики не давав повного уявлення про суть пізнавальних процесів та особливостей художнього мислення, то при вивченні цього явища доцільним є застосування законів гештальт-естетики, на які власне і спирався Р. Арнхейм, здійснюючи свої дослідження у цій сфері. Тут вчений особливим чином виділяв творчий характер візуального мислення, оскільки саме він розкриває весь характер цього процесу і пояснює, яким чином відбувається взаємодія між митцем та глядачем.

Розкрито концепцію Р. Арнхейма щодо чуттєвої основи процесу пізнання та мислення, завдяки детальному аналізу його положень про те, що усі процеси, завдяки яким відбувається мислення, - порівняння, розрізнення, виділення, узагальнення, тощо, - властиві також і сприйняттю. Виходячи з цих позицій, також розглянуто феномени інтуїції та інтелекту, які виступають основними та взаємодоповнюючими формами когнітивного пізнання. естетика арнхейм гештальт мистецтво

Вивчено специфіку видів мистецтва в контексті гештальт-естетики, та, на цій основі, описано, у чому саме вбачав трансформацію феномену візуальності у класичних та "технічних видах" мистецтва Рудольф Арнхейм. Пояснено появу нової візуальної дійсності, котра виявляється у значних відмінностях між тими образами, які виникають при сприйнятті фізичного світу у класичних візуальних видах мистецтва, і тими образами, що створюються внаслідок перегляду фільмів, фотографій та інших сучасних інсталяцій.

Основний зміст дисертації - Естетичні ідеї в гештальт-психології Рудольфа Арнхейма

Похожие статьи