Проблемність понятійного визначення моралі - Мораль. Сутність, структура, функції

Як вже зрозуміло з попереднього розгляду мораль є об'єктом дослідження етики як науки. Але попри таке найпростіше і найабстрактніше визначення чи є зрозумілим, навіть на рівні буденних уявлень, зміст того, що означується цим поняттям?

Як засвідчує досвід теоретичного розгляду моралі саме вияв однозначного змісту є найскладнішим завданням етики по сьогодні. Виникнувши в свій час як і його грецький прототип "етика", це латинське слово призвано було компенсувати недостатність існуючих означень людської поведінки, таких як ethos чи mos, що були аналогами українського "звичай". Ним було означено тип людський вчинків, що мали характер, відмінний від орієнтованих приватним, практичним інтересом чи звичаєм. Цей особливий вид людської поведінки, що вирізнявся із егоїстичної "природи" людини, із своїми специфічними мотивами, намірами, правилами, нормами та ідеальними взірцями було виокремлено в сферу моралі. Однак питання про те, що визначає та складає своєрідність такої сфери, попри багатий досвід його філософських та теоретичних розв'язань, залишається без загальновизнаного рішення досі. мораль етика звичай

Різноманіття теорій та концепцій щодо природи та сутності моралі в етиці дає підстави стверджувати, що зміст цього поняття залежить від певних умов свого розгляду, в першу чергу, методологічних. Складність у випрацювані однозначного толкування моралі посилюється ще й тим, що її дослідження базується на різноманітності саме концептуальних визначень. Тому в етиці досі серйозно піднімається питання чи є за цим поняттям реальний об'єкт, чи можливо воно є означенням штучного теоретичного утворення, тобто, чи цим словом позначається дійсне чи ідеально сконструйоване явище?

У пошуках відповіді на це питання традиційно зосереджувались на визначені де локалізується мораль, яка її природа, генезис, яке її місце серед інших явищ соціально-культурного буття та який між ними взаємозв'язок тощо.

Розуміння моралі як вищої щаблини в ціннісній ієрархії є неодмінним фактом "емпіричної" (від Лат. Поняття емпірія - "досвід") буденної свідомості. Не дивлячись, що у буденному житті моральність мотивів та дій в їх чистоті та перевазі навряд чи трапляється, широкий загал все ж таки визнає статус моралі як верховної (надіндивідуальної, а, часто-густо, надлюдської, божественної, взагалі) інстанції, що має правомочність універсальної осудної інстанції щодо усіляких людських вчинків та справ. Саме в ній люди шукають не стільки підтримки, а хоча б виправдання скоєного, щоб позбутися невблаганних мук совісті в разі своїх "аморальних" дій. Проте, будучи зрозумілою в якості піднесених, вищих мотивів та орієнтирів ("не від світу цього"), мораль в своїй піднесеності, трансцендентності, бачиться вряди-годи безпомічною та слабкою при зіткненні з життєвими реаліями, що породжуються "ницими" мотивами та "безжальними" обставинами.

Мораль у своїй піднесеності асоціюється із ідеальним, духовним, незвичайним, що поза світом і буденністю, поза егоїстичним і корисним, що втілюється в добровільному, не вимушеному ні погрозами, ані очікуванням нагород, орієнтованому на благо інших, діянні, яке у своїй піднесеності викликає повагу і благоговіння в культурній свідомості. І ця вищість є протилежністю низьким, приземленим, банальним, примітивним, дріб'язковим, утилітарним людським потягам та проявам. І в такому визнанні як вищого ціннісного шаблю мораль не потребує якогось філософського обгрунтування, а є фактична константа суспільної свідомості при всій її культурно-історичній варіативності. Але... Чи є мораль, окрім ідеального образу належного, ще й дійсною, дієвою складовою людської практики життя? Чи такий вже вправний регулятор вона в системі соціального буття? Чому найпослідовніші моралісти, зокрема І. Кант, з гіркотою констатували відсутність в чистому прояві моралі у людській буденності. А її критики визначали її як "безсилля в дії" (Прудон) ? Більш того, в історії етики настав такий період, за визначенням російського дослідника Гусейнова A. A., коли її основним призначенням стала не апологія моралі, а навпаки її критика. Чим викликана, в перше чергу, теоретична критика моралі?

За наслідками теоретичних досліджень цього феномену під поняттям "критики" на сьогодні розуміються різні види критичного ставлення до моралі. Це обумовлено і згадуваними проблемами теоретичного розуміння її сутності, природи, специфіки. Це - критика змісту моралі, її принципів, норм, цінностей. Це і критика так званого "морального екстремізму" - фанатичного моралізму чи ідеологічного моралізаторства як утиску однією моральною позицією будь-яких інших, в чомусь відмінних, і в цій відмінності вже неправомочних.

Отже навіть в першому наближенні очевидною є суперечлива природа сприйняття моралі, ставлення до неї і, як наслідок, різноманітність її соціально-культурного функціонування. Недарма сама етика в європейській інтелектуальній традиції розуміється як відгук на потребу виправдання моралі перед людським розумом і передбачає не лише дослідження моралі якою вона є, а й дослідження людського ставлення до моралі.

Узгодити ці складності щодо розуміння моралі можна лише через визначення її сутнісного змісту і практичного значення.

У відповідності з існуючими в історії етичної думки трактуваннями моралі, вона виявляється в різних рівнях буття: у людській індивідуальній свідомості та поведінці, у соціальних відносинах (так звання форма суспільної свідомості), в трансцендентному вимірові як продукт божественного духу, при цьому - одразу у декількох вимірах.

В широко прийнятому розумінні мораль означує як певні норми та приписи, принципи та цінності, форми свідомості, певний тип поведінки, вчення про добро та зло, та навіть певне ціннісне визначення будь-чого у буденному використанні - моральне як хороше. Останнє як ціннісно-оціночне визначення ще в більшій мірі ускладнює долю теоретичного розгляду моралі як певного явища. Адже за цим поняттям виявляється не лише Об'єктивно Реальна сфера культури - узагальнення людського досвіду, і в цьому значенні "предмет" етики, а й, в не останню чергу, Ціннісне Ставлення суб'єкта. Бо, як засвідчує філософія, природа цінностей на відміну від об'єктивних за характером істин як продуктів теоретичного пізнання, є виявом Суб'єктивних інтересів. Формуючи уявлення щодо правильної поведінки, належного характеру людини, мораль виражає певні уявлення. Проте це суттєво відмінні від теоретичної свідомості узагальнення. Це - продукти практичної (морально орієнтованої) свідомості, в якій зняті (містяться) всі складності та суперечності взаємного визнання людських інтересів. Тому формування моралі як поняття в європейській філософській традиції має довгу історію та багатоманітний концептуальний вираз.

Якщо ж звернутися до визначень моралі у словниках, то її розуміють як "форму культури, Що зв'язана із забезпеченням нормативних способів регуляції діяльності людей в суспільстві. Виникає із потреби налаштування міжособистісної комунікації на основі цінностей, що гарантують збереження людського роду та гідності кожного приналежного до нього";

"систему регулювання Поведінки та свідомості людини в усіх сферах міжособистісних та групових відносин (побут, секс, праця, політика, наука, сім'я, та ін.), а також її ставлення до природи";

"як Індивідуально-відповідальну поведінку";

"вираз "вищих цінностей" Та обов'язків в соціальних нормах та людських вчинках";

"звичаї, закони, вчинки, характери, Що виражають вищі цінності та обов'язки, в яких людина проявляє себе як розумна, самосвідома та вільна істота" та ін..

У понятті моралі, що випрацьоване довготривалими теоретичними розвідками поєднані і Знання (цінності, принципи, норми, вчення, закони), і Сама практика (поведінка, вчинки, стосунки), і Ставлення людини До себе, до інших, до Бога, зокрема. Це різноманіття у визначеннях - не просто суперечливість інтерпретацій, а віддзеркалення складності явища моралі у теоретичному його дослідженні.

Ця складність обумовлена в першу чергу тим, що мораль як теоретичне поняття Не має чуттєво-начного кореляту На кшталт такого, як у інших культурних сфер: у мистецтві - продукти художньої діяльності, у праві - правова інституція як система, в економіці - господарство і т. ін. Поняття моралі не спирається на якийсь наочний образ і в силу цього виокремлює свій об'єкт в інтуїтивному осягненні синкретичної культурної реальності. Витоки цієї інтуїції - звичайний людський досвід. А інтуїтивно охоплюваний образ моралі набуває тої неоднозначності, що засвідчує важкість раціоналізації моралі для теоретичного опису.

Також при теоретичному аналізові природи моралі виявляється її Антиномічний характер. Етична реконструкція різних характеристик моралі, зафіксованих у різноманітних концепціях, виявила взаємонесумісні, суперечливі її якості, що досить складно поєднуються в одному понятті. Як вже згадувалось, мораль репрезентує, з одного боку, сукупність соціальних вимог до індивіда. В такому визначенні мораль є виразом необхідних умов цілеспрямованої взаємодії в суспільстві як системі, правила і вимоги якої є Зовнішньо покладеною надіндивідуальною силою контролю Щодо індивіда і в цьому визначенні мають Об'єктивне Значення. А з другого боку - мораль стає дійсною лише в Суб'єктивному, Індивідуалізованому ставленні та з особистісної волі індивіда реалізувати ці вимоги (антиномія Об'єктивного - суб'єктивного). Будучи особливою мотивацією людських вчинків, мораль, з одного боку, є корисним для людини чинником в організації її життєдіяльності. Проте, з другого боку, вона ж вимагає безкорисливості людських добродіянь, притаманних людині чеснот як самоцінних, а не обумовлених іншими життєвими значеннями. (антиномія Практично доцільного - безумовно належного). Виголошуючи універсальні вимоги правильної поведінки індивідів, мораль не конкретизує загальні норми, залишаючи відкритим вибір правильного вчинення самому індивідові в унікальності склавшихся обставин (антиномія Універсального - партикулярного, всезагального - унікального)). Такий антиномічний характер є проявом досить парадоксальної природи та соціально-культурної ролі моралі, віддзеркаленням чого і стало концептуальне різноманіття протягом історії розвитку європейської етично-філософської думки. Найяскравішим виявом антиномічного уявлення про мораль - проблемність співставлення в моралі Соціального чи індивідуального. Чи мораль - це суто соціальне явище - як система соціальних вимог щодо упорядкування поведінки індивідів, чи - вона сфера суто особистісних переконань, мотивацій, зобов'язань в чистоті самовизначення. По сьогодні етика відшукує підстави гармонізації цих сфер в моралі.

І тим не менше пройдений шлях етичних, філософських розвідок щодо природи, сутності моралі дає матеріал для певних узагальнень та виокремлення Інваріантних (незмінних за певних перетворень) характеристик у її досить різноманітних теоретичних визначеннях. Розгляд типологій філософсько-етичних концепцій моралі буде здійснено у наступному матеріалі. А для нашого огляду необхідним є узагальнення щодо специфіки моралі як явища людської культури.

Похожие статьи




Проблемність понятійного визначення моралі - Мораль. Сутність, структура, функції

Предыдущая | Следующая