Російська урбанізація: соціально-екологічні наслідки

Російська урбанізація: соціально-екологічні наслідки

Становлення техногенної цивілізації, що почалося із промислової революції, істотно змінило умови й інтенсивність взаємодії людини з навколишнім середовищем. Масове виробництво безупинно розширювало свої обсяги й охоплювало всі нові території; у його сферу включалося усе більше галузей і видів продукції, практичне застосування знаходили постійно виникаючі технології.

Посилення тиску на середовище перебування - процес, що в останні півтора-два сторіччя торкнув самих різних країн і регіонів. У другій половині ХХ в. кількість перейшла в якість: локальні екологічні катастрофи, частішаючи й взаємодіючи із кризами окремих рівнів біосфери, загрожують перерости в нещастя планетарного масштабу.

Особливу роль у загостренні проблем взаємодії людини з навколишнім середовищем зіграла урбанізація. Індустріальна революція породила революцію экистическую; зміни поселенческой структури привели до зміни типу суспільства - із сільського воно перетворилося в міське. Результатом з'явилися територіальна концентрація людей, виробничих і інших ресурсів, особливо енергії, розширення штучного середовища перебування людини й загострення проблеми відходів життєдіяльності людини.

До середини й другої половини ХХ в. у багатьох країнах городяни стали більшістю населення. Це значить, що радикально змінилася намогти перебування більшості жителів Північної Америки, Західної Європи й Росії. Повітря, вода, грунт - все це виявилося під потужним антропогенним впливом. Варто згадати також мало вивчену в плані впливу на людину польове середовище (електромагнітні, шевченкіани й інші поля), безліч невідомих хімічних, радіаційних і інших факторів, специфіку соціально-психологічних контактів у результаті скупченості людей у містах, розвитку засобів масової інформації й комунікації й т. п.

Несприятливі екологічні наслідки техногенної моделі розвитку універсальні для сучасної цивілізації. При цьому внесок Росії в кризовий потенціал Землі виявився великий не тільки через чисельність населення й не через господарське навантаження на територію. Одна з головних причин - відсутність тривалий час контролю за наслідками господарської діяльності держави - монополіста в сфері виробництва.

Універсальні негативні полследствия урбанізації в СРСР минулому посилені досить специфічними механізмами, що дозволяє говорити про історичний феномен радянської урбанізації. З 1930-х рр. міста перетворювалися в поселення при підприємствах, у конгломерат фабрик, що належали відомствам, і заводів і спальних районів при них. Місцеві влади не мали джерел фінансування, і їхнє право контролювати діяльність підприємств було гранично обмежене. Існувала практика фактично безкоштовного використання ресурсів господарюючими суб'єктами. Останні були зацікавлені в розвиненій соціальній інфраструктурі, що прямо залежала від величини міста. Тому суб'єкти економічної діяльності прагнули до розміщення нових і до розширення діючих виробництв у більших поселеннях; переважні міграційні потоки йшли із села в малі й середні міста, з останніх - у більші й великі. Наслідком стали села, що збезлюділи, занепад і запустіння малих міст, гіпертрофований ріст відносно деяких поселень - переважно промислових і адміністративних центрів. В 1960 - 1980-е рр. ці явища доповнилися потужним процесом агломерирования - концентрації й росту на відносно обмеженій території ряду тісно взаємозалежних, а часто й сливающихся друг із другом міських і сільських поселень.

Все це різко підсилило екологічне навантаження не тільки на міську територію, але й на великі простори навколо. Так, Москва й область споживали воду з басейнів рік, що відстоять на сотні кілометрів, стягали потужний вантажопотік з усією країни, забруднюючи повітряні й водні ресурси цілих регіонів.

Якими можуть бути екологічні наслідки екстраординарних ситуацій навіть у невеликих містах, наочно продемонструвала чорнобильська катастрофа, що залишила радіоактивний слід на всій Землі, що підірвала здоров'я сотень тисяч людей, що викликала потоки екологічних біженців у трьох слов'янських республіках. Хоча АЕС розміщалися у відносно невеликих містах СРСР, практично в кожному великому поселенні були господарські об'єкти, здатні викликати мини-чернобыли. Що найчастіше й відбувалося - без широкого суспільного резонансу через відсутність інформації.

Наприкінці 80-х рр. більше 100 радянських міст були визнані зонами екологічного нещастя. Зміст шкідливих, небезпечних для життя й здоров'я людей речовин у повітрі й воді перевищувало там норми в десятки й навіть сотню разів.

На Заході, у розвинених країнах з ринковою економікою, необхідність екологічного підходу до економіки була усвідомлена раніше. Інше положення зложилося в СРСР. Планова економіка виявилася самоедской: виробництво заради засобів виробництва. Основним показником господарської активності із часів індустріалізації залишався вал, а тому підприємства, міністерства й відомства були зацікавлені в максимальному розширенні своєї діяльності, навіть якщо її кінцевий результат мав нульову або навіть негативну суспільну цінність.

Невтримна "меліорація", выведшая з ладу - внаслідок засолення й заболочування грунтів - мільйони гектарів угідь; масове зведення ГЕС, у тому числі на рівнинних ріках, із затопленням родючих земель і населених пунктів; будівництво екологічно небезпечних підприємств, що часто губили ресурси, у мільйони разів більше коштовні, чим продукція самих підприємств (наприклад, забруднення Байкалу й Ладоги), - всі ці й інші екологічні прорахунки й навіть злочину не можна розглядати просто як плату за "прогрес сучасної цивілізації. Це в першу чергу продукт системи, у якій була порушена зворотний зв'язок між реальними суспільними потребами й економічними механізмами.

У результаті СРСР в 1970 - 1980-е рр. робив більше всіх у світі мінеральних добрив, сталі, нафти, газу й т. п., а за рівнем споживання безнадійно відстав від всіх розвинених країн. Економічна система СРСР була організована так, що метою виробництва виявлявся не кінцевий, а проміжний продукт, і практично всі галузі добувної промисловості працювали з незначним кпд. Так, у відходи наприкінці 1980-х рр. у гірській промисловості йшло до 90 - 95% сировини, що добувається, у лісовий - 73 - 74%.

У цій практиці зіграла свою роль і філософія "боротьби" із природою, "скорення" природи. Прагнення до невтримної експлуатації природних багатств оберталося не тільки екологічними, але й економічними втратами. До середини 80-х рр. у країні близько 60% всієї продукції вироблялося без обліку суспільних потреб.

Росія стала головною жертвою порочної практики виробництва заради виробництва. Саме в нашій республіці добувалася основна маса сировини, тут був зосереджений основний індустріальний потенціал країни, у тому числі більшість шкідливих, природоразрушающих виробництв. У Росії, де проживав лише 51% населення СРСР, вироблялося 90% нафти, 79% газу, 81% поливинилхлоридной смоли, 65% полиэтилена, 57% готового прокату чорних металів.

Растратная економіка вела до розкрадання національних багатств: вони або пускалися на "самовідтворення засобів виробництва", або, як нафта й газ, у величезних кількостях продавалися за кордон. У результаті нееквівалентного обміну й у відношенні із союзними республіками, Росія практично безкоштовно передавала більшу частину створеного на її території суспільного продукту за межі політико-адміністративного утворення. Все це не могло не збільшувати важку екологічну обстановку.

Екологічні проблеми країни особливо відчуваються в містах. Бездумна господарська діяльність привела не тільки до погіршення середовища перебування городян, але й - у ряді випадків - до її знищення. Так, у результаті будівництва ГЕС на рівнинних ріках були затоплені більше 160 міст і селищ міського типу, близько 5 тис. сіл і сіл.

Саме в містах концентрується основна маса промислових підприємств, великих електростанцій всіх видів, інших господарських об'єктів. Скупчення великої кількості людей неминуче створює додаткову, специфічно міське екологічне навантаження.

Таким чином, будучи джерелом екологічного забруднення для навколишніх територій, місто сам стає жертвою самоотруєння. Росту міст супроводжують забруднення повітряного басейну, водних джерел і грунту, скорочення сільськогосподарських площ на територіях, що примикають. Сьогодні міське середовище багато в чому агресивна стосовно людини. Крім очевидного впливу на здоров'я забрудненого повітря й питної води городянин виявляється ще й у зоні впливу цілого ряду факторів, що впливають на органи почуттів і нервову систему, а через них і на стан усього організму.

Дуже істотним фактором є шум. Одне з його джерел - автомобільний транспорт. На магістральних вулицях рівень шуму досягає 95 дб. Не менший вплив робить шум, вироблений трамваями, поїздами метро. Шум відволікає людини, заважає зосередитися, викликає зміну функціонального стану центральної нервової й серцево-судинної систем. Ішемічна хвороба серця, гіпертонія, підвищення змісту холестерину в крові в крові зустрічаються частіше в людей, що проживають у гучних районах. Під впливом шуму порушується сон, після пробудження люди почувають утому, головний біль. Згодом це приводить до перевтоми, зниженню працездатності, хворобам.

Крім звукових хвиль, сприйманих нами як шум, існує інфразвук - нечутні людським вухом низькочастотні коливання. Є природні джерела інфразвуку - морські хвилі. Вітер, грозові розряди, але є й антропогенні - вибухи, гарматні постріли, що працюють механізми, трансформатори та ін. Передбачається, що коливання частотою 6 Гц збігаються з альфа-ритмом головного мозку - під їхнім впливом виникає відчуття морської хвороби, утоми, вони можуть привести до втрати зору й навіть смерті. Інфразвук із частотою 7 Гц більше небезпечний для людини - він може привести до зупинки серця.

На психіку людини подавляюще впливають і ритмічні сигнали, що надходять від рівномірно працюючих механізмів - конвеєрних ліній фабрик і заводів, ескалаторів і транспортерів, верстатів і т. п. Стомлює зір і нервову систему вид рівномірно, що переміщається стрічки, транспортера або безлічі подібних об'єктів, що рухаються, наприклад машин або пішоходів.

Агресивність візуального міського середовища проявляється також у її одноманітності. Стомлюють одноманітні сучасні багатоповерхові будинки, інтер'єри приміщення, ряди гаражів і т. д. Замічено, що в міських умовах короткозорість зустрічається частіше в 1,5 - 2 рази, чим у сільській місцевості. Змушені постійно розглядати одноманітні близькі об'єкти, городянин перенапружує зір. Можливо, одноманітність пейзажів деяких районів країни, наприклад, тундри, де більшу частину часу лежить сніг, впливає на те, що в північних районах частота короткозорості досягає 32,5%, у той час як у південних районах - 3,7 - 5,3%.

Повітряне середовище міст насичене агресивними заходами. Це заходи бензину, різних масел, фарб і масел, вихлопних газів автомобілів, свіжого асфальту й меблів із ДСП, запахли гари й гуми. Це й більше приємні, але не менш небезпечні для здоров'я заходи дезодорантів, парфумів, пральних порошків, здатні викликати алергійну реакцію. А заходи домінуючих у місті виробництв?! Майже кожне місто має свій специфічний захід. По заходу легко можна довідатися міста-металурги, міста-хіміки, міста з рибною промисловістю й т. д. У багатьох випадках речовини, що викидаються в повітря, не тільки роблять дратівна дія на нюх і нервову систему, але, і, потрапляючи в організм, завдають шкоди здоров'ю.

Ще одна сторона життя сучасних міст - утворення й нагромадження величезної кількості твердих, рідких, газоподібних відходів як промислового, так і побутового походження. Рідкі відходи просочуються в грунт і забруднюють джерела питної води й грунтові води, газоподібні - викликають смог, отруюючи все живе своїми отрутними парами. Величезну проблему створюють тверді відходи. На сьогоднішній день у містах країни нагромадилося 55 млн. т. побутових відходів - і те тільки на зареєстрованих смітниках. У Москві щорічно утвориться близько 2,5 млн. т. твердих побутових відходів і близько 6 млн. т. промислових. З них тільки 10% побутових і близько 50% промислових відходів піддається переробці.

Основну масу твердих відходів (до 74%) становлять папір і харчові відходи, але чимало й довго що не руйнуються пластмас і синтетичних матеріалів. Спалювати їх не можна, тому що при цьому виділяються численні токсичні речовини (диоксин, фтористі з'єднання й т. д.).

У чорті Москви перебуває 108 смітників, кожна займає від 6 до 50 га землі. У цілому по країні більше 20 тис. га. займають смітники. Частина колишніх смітників, оказавшихся в чорті міст, забудовуються житловими кварталами. Однак що продовжує виділятися боготворіння - результат розкладання органічних речовин - створює взрыво - і пожароопасную ситуацію.

На смітниках у великій кількості розмножуються гризуни, що є переносниками різних інфекційних захворювань.

Смітника побутових відходів забруднюють навколишнє середовище, створюючи епідеміологічну й токсикологічну небезпеку: страждають атмосферне повітря, грунт і грунтові води. Грунти й рослинність забруднюються на відстані до 1,5 км від смітників.

Систематичне використання забрудненої води приводить до зниження імунітету й розвитку лейкозоподобных захворювань у людини й свійських тварина. Найнебезпечнішим є фільтрат - результат просочування дощової води через шар твердих відходів. Строки його виходу для пісків становлять 1 рік, а для глин до 25 років після поховання відходів. Поблизу смітників у грунті й грунтових водах виявлені з'єднання миш'яку, кадмію, хрому, свинцю, ртуті, нікелю. Кожний викинутий акумулятор для автомобіля містить до 9,5 кг свинцю. Ріст потреби в люмінесцентні й дугоразрядных лампах збільшує небезпеку зараження навколишнього середовища ртуттю.

Різке погіршення екологічного стану середовища збільшило кількість інфекційних і онкологічних захворювань. Так, якщо в 1970 р. на 100 тис. населення було 198 онкологічних хворих, а в 1980 р. - 231, то в 1990 р. - 265. Значна частина генетичних відхилень обумовлена мутагенними факторами середовища. В 1980-е рр. у країні близько 10% дітей (200 тис.) народжувалися із психічними й фізичними недоліками, близько 30 тис. - мертвими, близько 25% - недонесеними через неправильний розвиток по генетичних причинах. Частота пороків розвитку в 1933 - 1935 р. становила 4 - 7,7%, в 1950-е рр. - 8,5 - 12%, в 1970-е рр. - 14 - 17%. В окремих містах у цей час біля чверті дітей мають пороки розвитку. Тільки недавно люди довідалися, що із всіх народжених тільки 40% можна віднести до групи здоров'я, до кінця першого року життя їх залишається вже 30%.

Негативна динаміка стану навколишнього середовища впливає й на рівень смертності російського населення. Так, на 1000 чоловік населення в 1980 р. померлих було 11, в 1990 р. - 11,2, в 1995 - 15,7. По тривалості життя наша країна виявилася на останнім місці серед всіх розвинених країн миру, а по кількості захворювань - на першому.

Вплив міського середовища на рівень смертності історично істотно мінялася. Перші статистичні дані, що ставляться до Х1Х сторіччя, свідчать про більше високу смертність городян у порівнянні із сільським населенням, причому цей показник ріс при збільшенні міста. Поступово взяла гору тенденція до зменшення показників смертності городян, до кінця 1980-х рр. ситуація радикально змінилася: міських жителів менше, ніж селян торкнулася негативна тенденція показників смертності. Фахівці вважають, що рівень смертності в містах - результат балансу позитивних і негативних впливів урбанізації на здоров'я людини. До негативного відносять наступні фактори:

Підвищену епідемічну небезпеку в результаті концентрації великої кількості числа жителів на малій території;

Підвищені стресові навантаження, гіподинамія в результаті міського способу життя;

Забруднення міського середовища промисловими й побутовими відходами, вихлопними газами й т. д.

До переваг міста, що впливає на тривалість життя, звичайно зараховують наступні фактори:

Комфортність житла, розвинене комунальне господарство й інфраструктуру в цілому;

Більше розвинену й доступну систему медичного обслуговування;

Інтенсивність санітарних заходів і розвиток індустрії відпочинку.

Наприкінці 1980-х рр. Відділ демографії НДІ Держкомстату СРСР застосував до матеріалів переписів дві методики, що дозволяють вивчити вплив урбанізації на смертність:

На основі угруповання міст по величині;

На основі угруповання міст за рівнем смертності від всіх причин.

Всі фактори смертності були класифіковані як екзогенні, тобто зовнішні (смертність від інфекцій, хвороб органів подиху, травлення, отруєнь, травм, нещасних випадків) і ендогенні, внутрішні (хвороби системи кровообігу, злоякісні новотвори й ін.).

Результати досліджень причин смерті по категоріях міст РСФСР 1979р. свідчать про помітні полові розходження у факторах смертності. Так, у жінок імовірність смерті від нещасних випадків, травм і отруєнь для всіх категорій міст була приблизно в 3 рази менше, ніж у чоловіків, а по екзогенних причинах у цілому - приблизно в 1,5 - 2 рази менше. Однак для жінок, і для чоловіків імовірність смерті від екзогенних причин зменшилася зі збільшенням розмірів міста, а від ендогенних - стабільно росла. Були виявлені й істотні територіальні розходження. Найбільш несприятлива екологічна ситуація зложилася на північному сході країни. У цілому городяни частіше, ніж сільські жителі, страждають неврозами, захворюваннями судин мозку, хворобами центральної нервової системи, органів подиху.

На здоров'ї населення впливає величина міста сама по собі, тому що для більшості великих міст характерним є інтенсивне забруднення атмосфери, причому забруднюючих агентів налічуються сотні. Однак висновки про посилення забруднення міста в міру росту чисельності населення правомірні лише для поселень із числом жителів менш 100 тис. У більших містах рівень забруднення майже не росте, однак помітна диференціація в різних районах. Зі збільшенням міста частка мобільних джерел (в основному автотранспорту) у загальному забрудненні атмосфери збільшується й досягає 60 - 70%.

Разом з тим саме розміщення конкретних шкідливих виробництв визначає небезпека міського середовища для здоров'я городян. Взаємозв'язок між показниками здоров'я населення й типами міст була виявлена в спеціальному медичному дослідженні. За основу аналізу був узятий вплив забруднення середовища на дитячий організм - як найбільш сприйнятливий до впливу шкідливих факторів. При цьому на матеріалі 30 міст були виявлені типові структури забруднення (по чотирьох умовних рівнях):

Перший, припустимий рівень; характеризується найменшою захворюваністю;

Другий, помірковано небезпечний; характеризується відхиленням показників фізичного розвитку на 10 - 30%, збільшенням сумарної захворюваності на 10 - 20%, а хвороб органів подиху - на 10 - 50%;

Третій, небезпечний рівень; веде до функціонально-морфологічним відхиленням на 30 - 100%;

На четвертому, надзвичайно небезпечному рівні сумарна захворюваність дітей у порівнянні з відносно чистими районами зростає в 2 рази, кількість захворювань органів подиху - до 3 разів; часто зустрічаються патології вагітності й пологів.

Припустимий рівень забруднення найбільш характерний для малих міст із невеликою промисловістю, де помірковано небезпечний ступінь забруднення поширюється звичайно на 10 - 20% території. Трохи гірше обстоит справа із забрудненням середовища в середніх і малих містах машинобудівного профілю (небезпечна й надзвичайно небезпечні ступені не зустрічаються, а помірковано небезпечно забруднено до 50% території). У найбільших містах з багатогалузевою промисловістю зустрічаються всі чотири ступені забруднення: (надзвичайно небезпечна - 1 - 5% території, небезпечна - 10 - 20%, помірковано небезпечна - 30 - 50%). Відносно чиста територія займає в таких містах від 30 до 50% .

Істотний вплив на міське середовище роблять не тільки стаціонарні джерела забруднення (промислові підприємства й т. д.), але й мобільні, переважно автотранспорт. Так, середнє й мале місто з інтенсивним автотранспортом може мати гіршу структуру забруднення території, чим великі поселення. Для такого типу міст характерний надзвичайно небезпечний ступінь забруднення 10% території, небезпечна - 20%, помірковано небезпечна - 50 - 60%, а припустима фіксується лише на 10 - 20 % території.

Гірша структура забруднення характерна для великих і середніх міст із металургійними підприємствами. У таких містах взагалі немає щодо чистих територій, помірковано небезпечно були забруднені від 30 до 50%, небезпечно - від 50 до 100% площі поселення, а частка надзвичайно небезпечно забруднених територій - 10 - 20%.

Відносно сприятлива для життя й здоров'я населення навколишнє середовище характерне лише для малих міст із невеликою промисловістю. По даним 1989 р. тільки 27,1% населення жили в таких містах, тобто в екологічно небезпечних умовах жили 3/4 населення. Крім того, наприкінці 1980-х рр. десятки російських міст визнані зонами екологічного нещастя.

Отже, у сучасний час більшості російських громадян проживають або на помірковано небезпечній для життя й здоров'я території, або на небезпечній і дуже небезпечній. Відзначається швидкий ріст числа спадкоємних захворювань. Поряд з іншими факторами екологічна криза, що загострилася, веде до несприятливої демографічної ситуації, у тому числі до фактично, що почався процесу, вимирання росіян.

ЛІТЕРАТУРА:

Ковалів В. Н. Міське середовище й людина.// Біологія, 2000, № 21. - с. 11.

Лосєв А. В., Провадкин Г. Г. Соціальна екологія. - М.: Владос, 1998.

Сенявский А. Російська урбанізація.// Історія, 1998, №31. - з 12 - 16.

Російська урбанізація: соціально-екологічні наслідки

Похожие статьи