Банківська діяльність у сфері надання послуг - Банківські послуги комерційних банків

Сучасні банки пропонують своїм клієнтам широкий набір послуг, беруть участь у найрізноманітніших фінансових операціях, забезпечуючи професійне виконання покладених на них функцій (управління банківськими послугами).

Залежно від обраних критеріїв та ступеня деталізації можуть виділятися різні за структурою, кількісністю та змістом системи функцій комерційних банків.

П. С. Роуз [7,с.320-328] виділяє такі основні банківські функції: ощадну, трастову, страхування, брокерську, платежів та розрахунків, інвестиційного планування, кредитну, управління грошовими потоками та функцію андеррайтера.

У найбільш агрегованому вигляді, з точки зору забезпечення вирішення основних цілей і завдань, покладених на банки, можна виділити такі групи функцій, що наведені на рис. 1.3

Рисунок 1.3 Функції комерційних банків

В основу платіжно-розрахункової функції покладено посередництво банків при платежах та розрахунках між окремими самостійними суб'єктами.

Платіжний механізм - структура економіки, що здійснює "обмін речовин" у господарській системі. Методи платежу поділяються на готівкові і безготівкові. У великому обороті домінують безготівкові платежі і розрахунки а в сфері роздрібного товарообміну основна маса угод здійснюється готівкою, незважаючи на те, що в останні десятиліття активно упроваджуються форми безготівкового розрахунку. Існує велика розмаїтість видів безготівкових розрахунків. Виступаючи посередниками, банки беруть на себе виконання таких операцій, як прийняття грошей від клієнтів та їх виплата, зберігання готівкових коштів, зарахування коштів за переказами на відповідні банківські рахунки, здійснення безготівкових платежів за дорученнями клієнтів, виконання платіжно-розрахункових операцій за банківськими пластиковими картками, дорожніми чеками тощо. Ця функція є дуже вигідною та корисною для підприємців, оскільки дозволяє скорочувати витрати на утримання штату касирів, бухгалтерів, охорони, спеціального транспорту тощо. Здійснення безготівкових розрахунків через електронну систему платежів дозволяє істотно скоротити тривалість фінансово-господарського обороту та значно зменшити рівень невиробничих витрат обігу.

До того ж комерційні банки здійснюють посередництво в кредиті, шляхом перерозподілу коштів, що тимчасово вивільняються в процесі кругообігу фондів підприємств і грошових доходів приватних осіб. Особливість посередницької функції банків полягає в тому, що головним критерієм перерозподілу ресурсів виступає прибутковість їхнього використання позичальником. Перерозподіл ресурсів здійснюється по горизонталі господарських зв'язків від кредитора до позичальника, за допомогою банків без участі проміжних ланок в особі вищестоящих банківських структур, на умовах платності і зворотності. Плата за віддані й отримані в борг засоби формується під впливом попиту та пропозиції позикових засобів. У результаті досягається вільне переміщення фінансових ресурсів у господарстві, що відповідає ринковому типу відносин.

Ощадно-капіталотворча функція полягає в залученні тимчасово вільних ресурсі" суспільства, зокрема в мобілізації грошових доходів і заощаджень та перетворенні їх у реально діючий капітал. Як підприємства, так і домашні господарства при одержанні грошових доходів окрему їх частину спрямовують на накопичення з метою забезпечення наступних великих витрат. Ці доходи та заощадження, якщо вони не задіяні в грошовому кругообігу, становлять так званий мертвий скарб.

Комерційні банки акумулюють грошові доходи та заощадження у вигляді різноманітних депозитів, вкладів, перетворюючи їх у позиковий капітал. Цей капітал випускається банками в обіг шляхом його надання у тимчасове користування зацікавленим господарюючим суб'єктам та домашнім господарствам на відповідних умовах.

Комерційні банки, виступають на фінансовому ринку з попитом на кредитні ресурси, не тільки максимально мобілізують наявні в господарстві заощадження, але і формують досить ефективні стимули до нагромадження засобів. Стимули до нагромадження і заощадження коштів формуються на основі гнучкої депозитної політики комерційних банків. Крім високих відсотків, виплачуваних по внесках, кредиторам банку необхідні високі гарантії надійності розміщення накопичених ресурсів у банк. Створенню гарантій служить формування фонду страхування активів банківських установ, депозитів у комерційних банках.

Тісно пов'язана зі попередньою кредитно-інвестиційна функція [3]. База функціонування кредитно-інвестиційних відносин -- тимчасове вивільнення грошових ресурсів та поява тимчасової потреби в них. Об'єктивно коливні відхилення фактичної потреби господарюючих суб'єктів в обігових коштах від їх наявності залежать від багатьох факторів, зокрема: сезонності виробництва, характеру продукції та використовуваної сировини, співвідношення між тривалістю виробництва та тривалістю оберненості продукції, коливань цін на неї тощо. Водночас у разі безпосереднього надання вільних грошових коштів їх власниками в позику підприємцям виникають суттєві ускладнення. Так, розміри пропозиції вільних грошей далеко не завжди відповідають розмірам попиту на позиковий капітал. Терміни вивільнення фінансових ресурсів у їх власників також: можуть не збігатися з термінами, впродовж яких ці ресурси потрібні позичальникам. Тому саме банки, мобілізуючи ресурси різних розмірів та різної терміновості повернення, мають можливість заповнювати тимчасову нестачу коштів в одних господарюючих одиниць за рахунок тимчасового їх надлишку в інших. Причому в необхідних сумах і на потрібні терміни.

Кредитно-інвестиційна функція забезпечується банками за допомогою механізму створення кредитних засобів обігу. В основі цього механізму лежить система регулювання обов'язкових резервів комерційних банків. Так, якщо норма обов'язкового резервування становитиме, наприклад, 10%, то саме ця частина загальної суми залучених коштів має зберігатися банком у резервній формі (кошти на коррахунку та в касі). Наприклад, якщо банк залучив депозит у сумі 100 млн. грн., його резерв одразу має збільшитися на 10 млн. Решта 90 млн. можуть бути використані банком на кредитно-інвестиційну діяльність. Так, якщо банк надасть кредит позичальнику в сумі 90 млн. грн для закупівлі товарів у фірмі, яка обслуговується в іншому банку, то ці кошти врешті-решт надійдуть на користь цієї фірми саме в її банк. Цей банк, у свою чергу, отримавши 90 млн. грн, має збільшити свій резерв на 9 млн. грн (10% від 90 млн. грн), а решту 81 млн. грн також зможе використати як кредит чи інвестиції. Як бачимо, вже на цьому, далеко не останньому, етапі грошового обороту, величина створених банками кредитних засобів обігу -- 171 млн. грн (90 + 81) -- значно перевищує суму початково залученого в банківську систему депозиту (100 млн. грн) [3, с.301].

У зв'язку з формуванням фондового ринку одержує розвиток і така функція банків, як посередництво в операціях з цінними паперами. Банки мають право виступати як інвестиційні інститути, що можуть здійснювати діяльність на ринку цінних паперів як посередника; інвестиційного консультанта; інвестиційної компанії й інвестиційного фонду. Виступаючи у ролі фінансового брокера, банки виконують посередницькі функції при купівлі-продажі цінних паперів за рахунок і з дорученням клієнта на підставі договору чи комісії доручення.

Банк виконує усі функції зберігача майна й активно керує власністю, наприклад аналізує стан портфеля цінних паперів, дає рекомендації і пропонує способи інвестування капіталу і т. д. Якщо у ведення банку здається реальна власність, банк може здавати її в оренду, експлуатувати відповідно до інструкцій принципіала.

Комерційні банки можна класифікувати за такими ознаками:

А) унітарні банки мають одного власника в особі держави чи приватної особи, у цей час їх в Україні два -- Ощадбанк і Укрексімбанк, статутний капітал яких утворений за рахунок державних коштів; Б) колективні банки повинні мати не менш трьох осіб засновників (розмір статутного фонду обмежений 35 % на одного засновника).

А) банки з вітчизняним капіталом; Б) банки з участю іноземного капіталу; В) банки з стовідсотковим іноземним капіталом.

А) універсальні -- банки, які виконують майже всі банківські операції і обслуговують широке коло клієнтів. Б) спеціалізовані банки принципово не відмовляються від надання універсального набору послуг, але концентрують зусилля на проведенні обмеженого кола операцій чи обслуговування обмеженої кількості клієнтів.

А) міжнародні -- обслуговують клієнтів у різних країнах; Б) міжрегіональні (національні) - функціонують у межах однієї країни; В) регіональні (локальні) -- обслуговують певний регіон країни.

А) акціонерні банки відкритого та закритого типу формують свій капітал за рахунок внесків засновників, а також учасників за рахунок розміщення акцій банку, вони становлять більшу частину загальної кількості банків України. Власником капіталу виступає банк, тобто акціонери, як правило, не мають права вимагати від банку повернення і тих внесків. Тому ці банки вважаються більш стійкими і надійними; Б) пайові банки формують свій капітал за рахунок паїв (внесків грошових коштів у статутний фонд). Банк не є власником капі і а ну, тобто за кожним з учасників зберігається право власності на його частку капіталу. Банки, статутний капітал яких формується за рахунок паїв, організовуються на принципах товариств з обмеженою відповідальністю;

А) малі; Б) середні -- активи понад 10 млн. грн, на банківському ринку України більшість банків -- середні; В) найбільші -- активи понад 1 млрд. грн: Приватбанк - 11241,58 млн. грн, банк "Аваль" -- 9719,22 млн. грн, Укрсоцбанк 5039,68 млн. грн. Ці банки утворюють питому вагу активів банківської системи України від загальної кількості, що свідчить про високу концентрацію банківського капіталу.

Види операцій є, одним з поміж багатьох, важливих критеріїв, що дозволяє класифікувати комерційні банки за різними типами. Крім того, до числа таких критеріїв належать:

1 галузева орієнтація; 2 територіальне розміщення; 3 форма власності.

За видами операцій комерційні банки поділяються на універсальні та спеціалізовані.

Універсальний комерційний банк здійснює всі або майже всі види банківських операцій (понад стандартний набір кредитно-розрахункових функцій). При цьому банк може організовувати так зване "пакетне" обслуговування своїх клієнтів: надання як короткострокових, так і довгострокових кредитів, операції з цінними паперами, прийом вкладів, валютні операйції, консультаційні та інші послуги.

Територіальна ознака класифікації банків вказує на обсяг мережі філіалів того чи іншого банку, а також масштаби здійснюваних ним операцій. Залежно від територіального розміщення комерційні банки прийнято поділяти на:

1) міжнародні, що обслуговують клієнтів у різних країнах, здійснюючи операції на міжнародних ринках позичкових капіталів; 2) національні, які функціонують в масштабах країн; 3) міжрегіональні, що обслуговують потреби у кредитно-фінансових послугах кількох регіонів; 4) регіональні, масштаби операцій яких обмежуються рамками певного регіону країни.

Серед критеріїв класифікації комерційних банків важлива роль належить формі власності, що визначає особливості формування статутного фонду банку та порядок управління ним. Відповідно до цього критерію розрізняють наступні типи банків: державні, приватні та змішані.

У державних банків капітал повністю належить державі в особі центральних органів влади й управління, зокрема, міністерству фінансів або галузевим відомствам, які виступають засновниками банків. Створення таких банківських установ має на меті, як правило, реалізацію певних загальнонаціональних програм розвитку тих чи інших галузей або регіонів. Державні банки можуть бути створені також місцевими органами влади. Основним завданням таких муніципальних банків є кредитно-фінансове обслуговування місцевого господарства.

Приватні банки можуть бути створені у формі: акціонерних товариств відкритого чи закритого типу, капітал яких формується шляхом емісії акцій; товариств з обмеженою відповідальністю, та повних товариств, що створюються на основі пайових внесків юридичних та фізичних осіб.

Змішаний тип організації банку передбачає можливість поєднання державної і приватної форм власності на його капітал у різних співвідношеннях відповідно до інтересів господарюючих суб'єктів та держави у реалізації певних програм.

Основною формою організації банківського бізнесу в сучасних умовах є акціонерна, оскільки вона дозволяє найкраще організувати управління банком та має широкі можливості щодо залучення додаткового капіталу.

За даними Асоціації українських банків, протягом останніх років, ситуація з кількістю комерційних банків, виданих ліцензій їх ліквідацією та філійною мережею в Україні, що наведена в таблиці 1.1, є досить мінливою.

Таблиця 1.1 Дані про кількість комерційних банків та їх філії

(шт.)

Показники	Станом на:
01.10.2008 р	01.10.2009 р
Зареєстровано	200	224
Мали ліцензію	194	201
У стадії ліквідації:	19	13
Рішенням НБУ	16	10
Рішенням суду	3	3
Філійна мережа	1585	1644

Підсумувавши дані таблиці, доцільним буде зазначити основу такої тенденції. Отже, зміна вищенаведених показників вказує на певний позитивний рух. Так кількість зареєстрованих комерційних банків свідчить, перш за все, про розвиток економіки, а також її галузей; збільшення впливу та ролі комерційних банків у процесі розвитку держави та суспільства вцілому. Збільшення кількості виданих ліцензій вказує на той факт, що саме комерційні банки забезпечують розвиток промисловості, певною мірою, сільського господарства і звісно ж науково-технічних інновацій. Розширення філійної мережі комерційних банків відображає, певним чином, попит суспільсьтва на банківські послуги, а отже, підвищення рівння життя у державі.

Банківська справа специфічна форма підприємницької діяльності, яка передбачає залучення тимчасово вільних грошових коштів і перетворення їх у позичковий капітал з метою одержання доходу у формі проценту. Усі банківські операції поділяються на три групи:

1) пасивні (по залученню коштів); 2) активні (по розміщенню коштів); 3) комісійно-посередницькі (виконання розрахунків і платежів за дорученям клієнтів за винагороду).

Під пасивними операціями слід розуміти зобов'язання комерційного банку до активів банківської установи, що зобов'язують її сплатити фіксовану суму коштів у визначений час у майбутньому. У бухгалтерському обліку до зобов'язань включають кошти на поточних рахунках клієнтів; кредиторську заборгованість, заборгованість за нарахованими процентами та відстрочену дебіторську заборгованість за доходами, але не включають доходи, прибуток та внутрішньобанківські розрахунки.

В економічній літературі зобов'язання заведено поділяти на залучені та запозичені кошти. Залучені кошти є найбільшою частиною зобов'язань банку (рис.1.4 [12,с.20-25]). Це основне джерело формування ресурсів банку, які спрямовуються на проведення активних операцій.

До залучених коштів банку належать:

1) залишки коштів на поточних, бюджетних рахунках клієнтів, 2) депозитні вклади фізичних та юридичних осіб, вклади до запитання, 3) залишки на пластикових платіжних картах, 4) кредиторська заборгованість тощо.

У загальному обсязі ресурсів, якими володіє комерційний банк, переважають його зобов'язання. Так до прикладу, обсяг активів банківської системи станом на 1 квітня 2008р. становив 646,1 млрд. грн., тоді як обсяг зобов'язань на 01.04.08р. склав 566,8 млрд. грн. При цьому приріст депозитів клiєнтiв банкiв склав 21,4 млрд. грн. або 7,7%.

Комісійно-посередницькі операції включають інкасові (одержання грошей за документами), трастові і перевідні. Основним видом банківської діяльності є кредитування, яке здійснюється на засадах строковості, поверненості, платності і гарантованості. Кредитування здійснюється готівкою чи безготівковими засобами на основі поточних і строкових банківських рахунків. Джерелом доходу банків є позичковий процент, а також комісійні збори за різноманітні послуги. Різниця, яку отримує банк між процентною ставкою по кредиту і ставкою по вкладах, й пояснює перетворення позичкового проценту у банківський прибуток. Потрібно врахувати, що власний капітал комерційного банку складає невелику частку (всього 10-15%) від усіх залучених ним грошових засобів. Так за даними Асоціації українських банків обсяг залучених засобів (зобов'язань) 160 банкiв, що надали свої баланси для аналізу показників роботи, на 01.04.2008 року становив 566,8 млрд. грн. при цьому обсяг власного капіталу склав 80 387,4 млн. грн., або 10 077,4 млн. ЄВРО. Обсяг сплаченого статутного капіталу становив 37 018,2 млн. грн., або 6 122,2 млн. ЄВРО.

Рисунок 1.4 Структура зобов'язань банку.

Як і в кожнії державі, в Україні існує банківська система, яка є однією з найважливіших і невід'ємних структур ринкової економіки і одним з основних чинників політики економічного зростання. Це законодавчо визначена, чітко структурована сукупність фінансових посередників грошового ринку, які займаються банківською діяльністю, що будується по заздалегідь виробленій концепції, в межах якої відводиться місце кожному виду банків і кожному окремому банку. Її існування пов'язане з необхідністю здійснення суспільного нагляду і регулювання банківської діяльності, узгодження комерційних інтересів окремих банків з загальносуспільними інтересами - забезпеченням сталості грошей і стабільної роботи усіх банків, а також забезпеченням збалансованості попиту і пропозиції на грошовому ринку. За своєю структурою банківські системи різних країн істотно відрізняються. Разом з тим є ряд ознак, які властиві всім банківським системам, що функціонують в ринковій економіці. Це, перш за все, дворівнева побудова. На першому рівні знаходиться один банк (або декілька банків, об'єднаних спільними цілями і завданнями). Такій установі надається статус Центрального банку. Законом визначено підзвітність Національного банку України (НБУ) безпосередньо Верховній Раді України. На нього покладається відповідальність за вирішення макроекономічних завдань в грошово-кредитній сфері.

На другому рівні банківської системи знаходяться решта банків, які в Україні прийнято називати комерційними банками. На відміну від центрального, комерційні банки покликані обслуговувати економічні суб'єкти - учасників грошового обігу: фірми, сімейні господарства, державні структури. Через ці банки система обслуговує господарство відповідно до задач, що випливають з грошово-кредитної політики центрального банку. Тому комерційні банки можна розглядати як фундамент всієї банківської системи вершиною якої є центральний банк.

Як правило, комерційні банки утворюються як акціонерні товариства або на пайових засадах і є кредитними установами універсального характеру. Їх часто називають "фінансовими універмагами". Питання про те, що таке банк, не є таким простим, як це здається на перший погляд. Кажуть, що банк - це сховище грошей. Але таке життєве тлумачення банку не тільки не розкриває його суті, а й приховує його дійсне призначення в народному господарстві. Тому необхідно докладніше роздивитися те, з чого складається дійсна сутність банку. Банк як установа або організація є найбільш масовим уявленням про банк. Слід відмітити, що він хоча і виконує суспільну місію і є суспільною організацією, але історично був справою приватної особи і лише потім з розвитком банківської справи, особливо в сучасних умовах господарювання, перетворився у великі, середні та малі об'єднання. В уявленні про банк як установу він асоціюється із службовою конторою, із апаратом управління. В СРСР, як і в інших соціалістичних країнах, протягом декількох десятиліть існували банки тільки державного походження, тому стала необхідна радикальна ломка їх зв'язків з клієнтами, розвиток комерційних, а не директивних відносин між ними. Тільки завдяки цьому відношення між банком та підприємствами набувають справжній економічний характер, а банк стає базисом. Логічною є трактовка суті банку не як організації, а як підприємства. Банк визначається не як підприємство взагалі, а як капіталістичне підприємство, не просто банк, а капіталістичний банк. Як будь-яке підприємство, банк є самостійним господарюючим суб'єктом, має права юридичної особи, виробляє та реалізовує продукт, виконує послуги, діє на принципах госпрозрахунку. Мало чим відрізняються і завдання банку як підприємства - він вирішує питання, які пов'язані із задоволенням суспільних потреб у своєму продукті та послугах, із реалізацією на основі отриманого прибутку соціальних та економічних інтересів як членів його колективу, так і інтересів власника майна банку. Банк може здійснювати будь-які види господарської діяльності, якщо вони не суперечать законам країни та випливають із статуту банку. Як і будь-яке підприємство, банк повинен мати спеціальний дозвіл. Банк як торгівельне підприємство. Разом з тим банк як підприємство має свою специфіку, його діяльність відрізняється від діяльності інших підприємств. На відміну від промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту і зв'язку банки діють у сфері обміну, а не виробництва. Банки дійсно "купують" ресурси, "продають", функціонують у сфері перерозподілу, сприяють обміну товарами. Вони мають своїх "продавців", сховища, "товарний запас". Їх схожість має зовнішній характер, тому що банк торгує не товарами, а особливим продуктом. Функціонування банку у сфері обміну породжує ще й інші уявлення про його сутність. Іноді банк характеризується як посередницька організація. Основою для цього є особливе переливання ресурсів, які тимчасово осідають у одних і вимагають застосування у інших. Банк - це і кредитор, і позичальник, і посередник між юридичними і фізичними особами, і посередник у грошових розрахунках, в цих якостях він розкриває свою суть. Банк - це особливе явище господарського життя.

На сьогоднішній день, сучасний універсальний банк виконує безліч функцій, основні з яких можна побачити на рис.1.5.

Рисунок 1.5 Коло послуг (операції), які може виконувати сучасний універсальний банк

Комерційні банки як агенти біржі можуть самостійно організовувати біржові операції, виконувати операції по торгівлі цінними паперами. Торгівля цінними паперами є частиною банківських операції, але не головною, бо досить відмінна від банківської справи. Банк як кредитне підприємство. Кредит - це відношення між кредитором і позичальником з приводу зворотнього руху вартості, що позичається. На відміну від кредиту банк - це одна із сторін відносин, яка хоча і може одночасно виступати в якості кредитора і в якості позичальника, однак в кожний даний момент при окремій угоді виступає або в якості кредитора або в якості позичальника. Банк - це наслідок розвитку кредиту. На основі грошових та кредитних відносин з'явилося таке унікальне утворення, як банк, який в цілому можна визначити, як систему особливих підприємств, продуктом яких є кредитна та емісійна справа. Вони не обмежені централізовано виданими інструкціями, щодо тих чи інших операцій. Однак це не означає, що комерційні банки діють безконтрольно. Щоб обмежити створення великої кількості "слабких" банків, які можуть легко банкротувати і викликати "ланцюгову реакцію банкрутств" серед своїх клієнтів, держави встановлюють досить високі квоти на їх статутний капітал.

Отже, на основі даного розділу, можна стверджувати, що комерційний банк - це не лише організація, що виступає в ролі кредитора чи позичальника, він є справжнім, універсальним інструментарієм фінансового ринку. Більш того, комерційний банк є основою банківської системи, що в свою чергу забезпечує досконале виконання суспільних та державних систем.

Банківська діяльність у сфері надання послуг - Банківські послуги комерційних банків

Похожие статьи