Технічний опис маршруту - Проведення паспортизації пішохідного походу 3 категорії складності в Українських Карпатах

День перший 06.08.

Приїхали зранку в Ділове. По долині Тиси дує прохолодний вітер, невеликі хмарки перекочовують через відроги Рухівських гір. Одержавши перепустку на прикордонній заставі (фото № 1) виходимо на маршрут о 9.00 ранку.

Від застави йдемо вверх по долині р. Тиси до місцевої школи, повертаємо направо і переходимо по залізобетонному мості через р. Тису. Зразу за мостом ще раз повертаємо направо і по залізничному мосту переходимо струмок Білий. За мостом зліва починається серпантинна стежка, яка стрімко набирає висоту і далі виводить до кам'янистої дороги, яка пролягає у південно-східному напрямку вздовж відрогу г. Жовтої. За годину роботи доходимо до телевізійного ретранслятора, на вежі якого ще встановлена антена система мобільного зв'язку Київстару. (На полонині Лисичій є покриття).

Йдучи по дорозі, основним орієнтиром є гребінь відрогу, всі відгалуження від дороги вправо треба ігнорувати. Тільки дійшовши до підніжка вершини г. Жовтої траверсуємо її та ще одну безіменну вершину по заболоченій дорозі з півдня.

На цій ділянці дорога розгалужується на дві і через 300 м знову з'єднується, в цьому місці є джерело води, ще пройшовши до 0,5 км є ще одне джерело. Далі води не буде. Струмки, які перетинають траверсну дорогу заболочені, або маловодні.

Після г. Жовтої дорога підходить до державного кордону і надані проходить паралельно йому, вже по північно-східних схилах Рухівських гір в південно-східному напрямку, а від г. Мензул (1369,7 м) приймає східну орієнтацію аж до г. Прелука.

Ще минаючи г. Жовту небо затягнуло низькими хмарами, періодично дошкуляє дощ. Рух по кам'янистій дорозі, яка прокладена на схилах крутизною 30о-45о, ускладнюється зсувами наметю і грунту, що відбулись під час весняних літніх рясних дощів.

При траверсі хребта зустрічаються мальовничі скелі (фото №2) та відслонення. Після обіду продовжуємо траверс хребта. Біля 15.00 години почався сильний дощ. Затягнуло капітально.

Від г. Прелука (1417 м) хребет пролягає на схід, а від г. Полонина (1536 м) на північний схід. Піднімаємося на г. Полонину (1626 м) по затяжному серпантину. Під ногами конгломерат мокрої глини та подрібнено гальки. Здійснивши траверс г. Щербань (1795,0) в 18.30 приходимо до полонини Струмки, тут у нас по плану ночівля. Всі мокрі до останньої нитки. Розвідка на полонину позитивних результатів не дала. Хати не знайшли (низька хмарність, видимість 20-25 м). Так що йдемо далі до Полонини Лисачої. Ще година ходу під проливним дошем і в 20.20 ми на місці. Хоча хата повністю зайнята пастухами та є де обсушитися, зварити їсти, а переспати є можливість на стриху.

День другий 07.08

Вночі дощ став, але ранок холодний і вологий. Хмари сидять в долинах. Після Сніжанку потроху почало розвиднятися і в 11.00 виходимо на маршрут (фото № 3). Піднімаємося на піфднічний відріг г. Піп Іван Мармароський серпантинною грунтовою дорогою, подекуди є кам'янисті ділянки. Дорога в'язка після останніх дощів, та добре що хмари почали підніматися видимість до 1 км. Після серпантину дорога перевалює через північний відріг вершини і виводить на східні схили, закінчуючись тупіком. Правда в цьому місці з'являються дві стежки: права серпантином піднімається на північний відріг і виводить на вершину, а ліва траверсує східні схили г. Піп Івана Мармарського то збігаючи в цирки під горою то піднімаючись на її відроги.

Ми траверсуємо (фото № 4) перший цирк попід скелями і зупиняємось на перевальному сідлі першого східного відрогу. Хмари згустилися, почався накрапати дрібний дощик, але прориви у хмарах є (фото № 5). Залишаємо рюкзаки на відрозі, накривши великим блакитним тептом, який добре видно на зелено-сірому рельєфі і здіймаємо кільцему радіалку на вершину (фото № 6). Піднімаємось крутими (до 30о) гребенем відрогу по тваринній стежці, яка часто ховається в зарослях ялівцю та альпійської сосни. Подекуди є виходи нескладних скель, які проходяться вільним лазанням. Від сідла до вершини набираємо по висоті до 400 м і ось ми на г. Піп Іван Мармароський (1936,2 м) (фото № 7). Почався дощ, назад вертаємось по більш безпечному маршруту. Йдемо спочатку по гребеню в північному напрямку, а далі стежка серпантином збігає на схід до знайомої дороги. Ще раз траверсуємо вже знайомий цирк і ми біля рюкзаків (фото № 8).

Від сідла сходимо в цирк з великою плямою снігу (20 м х 70м) по крутій кам'янисто-грунтовій стежці.

Рухаємось дуже уважно, на мокрій стежці в багатьох місцях виступають великі камені заховані у високій траві. Стежка описавши в цирку дугу в добрий кілометр обігнула другий відріг і вивела нас в наступний цирк з загадковим озером та великими полями рододендрону східно карпатського(фото № 9, 10). Знову сіли хмари, все затягнуло. Видимість 20-30 м, важко орієнтуватися. Від озера повертаємо в північно-східному напрямку і надаємо в долину струмка Квасного. Справа по ходу чути гул двох водоспадів, які численними каскадами збігають до низу. Ми ж поволі сходимо по розкислій стежці, яка звивається змійкою в зарослях криволікся (фото № 11). Зійшовши в зону лісу переходимо по камінню через згаданий струмок і виходимо до закинутого загону для овець (хата завалена). Після невеликого перепочинку продовжуємо рух у східному напрямку. Від загону піднімаємось кам'янистою стежкою на наступний відріг (набір висоти до 50 м) і далі рухаємось лісовим масивом в південно-східному напрямку. Стежка в багатьох місцях заросла малиною, сірою вільхою, подекуди є повалені дерева. Стежка плавно набирає висоту і через годину ходу виводить до початку широкої грунтової дороги, яка проходить паралельно з прикордонною контрольною смугою (ПКС). Місце тут зручне для ночівлі, є рівні місця під палати, в достатній кількості двора, багато струмків з чистою джерельною водою. Тут і зупиняємось на нічліг о 20.00.

Вечером досить прохолодно, але головне випогоджується, небо прикрасилося зірками. Засинали ми з надією на погоду, але...

Увага!! В районі г. Піп Іван Мармароський водяться ведмеді та вовки. Хижі звірі часто навідуються на полонину Лисичу. При траверсі г. Піп Іван Мармароський в першому с. Хідному цирку група спостерігала на відетлі, як вниз по цирку сходив ведмідь.

День третій 08.08

Погода в горах дуже мінлива. Біля 7.00 ранку надлетів холодний північний вітер і нагнав дощових хмар, які мабуть захотіли виконати місячну норму по опадах в Закарпатській області.

Поснідавши, організовано збираємо табір під проливним дощем і виходимо на маршрут в 9.30. Йдемо вздовж стовпів прикордонної контрольної смуги (ПКС). Дорога в'язка, по всіх річках тече вода, а всі сідла на гребені хребта заболочені і зарослі високою травою. Спочатку дорога пролягає в північно-східному напрямку по горах Холовачіу аж до вершини (1545,5), а потім повертає на північ до вершини (1548,8). Дощ то вщухає, то знову щиро лиє. Йдемо з короткими зупинками на 3-5 хвилин, бо досить холодно, як для початку серпня.

Від вершини 1548,8 хребет має північно-східний напрямок.

Дійшовши до вершини 1480,7, яка вже належить до гір Бендряски, зустрічаємо інших чабанів, які переганяють вівців на полонину над урочищем Маслокрут. Вліво від вгаданої вершини в північно-західному напрямку відходить добра лісова дорога, яка перейшовши видовжену полонину сходить в долину струмка Квасного і далі в с. Богдан (аварійний схід з маршруту).

Після вершини 1480,7 продовжуємо траверсу вати гори Бендрясна в північно-східному напрямку. Після вершини 1556 приблизно через 1 км вліво відходить добра грунтова дорога, яка виводить на невеличку полонину де знаходиться пікет прикордонників. Приходимо до нього в 12.30. Є напіврозвалена пічка, дрова, вода. Зупиняємось тут на полудньовку в зв'язку з несприятливими метеоумовами, дощ і далі не вщухає. В пікеті на нас чекала приємна несподіванка - зустріч з невеликою групою туристів з Праги. Чехи теж мандрують по рахівських горах, а дійшовши до г. Стіг планують перейти на Чорногору.

День четвертий 09.08.

Дощ припинився аж під ранок. Все навколо оповито хмарами, видимість нульова, та біля 10.00 ранку надлетів поривчастий західний вітер і почав гнати геть дощові хмари.

На 12.00 дня випогодилося і хоч і далі дує холодний вітер та в 12.30 виходимо на маршрут. Перед стартом робимо фото на пам'ять з нашими новими друзями з Праги. (фото № 12).

Пройшовши від пікета грунтовою дорогою з 1 км виходимо до кордону, тут починається затяжний підйом на г. Межипотоки в північно-східному напрямку. На одному диханні взяли г. Мижипотоки (1713,3), що значить добре відпочити на полудньовці. За вершиною кам'янисто0грунтова дорога повертає спочатку на південний схід, а приблизно через м - пролягає на схід.

Через годину виходимо до підніжка г. Мікі-Маре (1815,5). Сама вершина покрита густим високотрав'ям, а приблизно 300-400 м нижче по висоті оповита густи поясом криволісся (сіра вільха). Траверсуємо цю вершину з пів похили і вийшовши на східній Міні-Маре зупиняємось на обід. Дорогу в багатьох місцях перетинають повноводні струмки.

Після обіду продовжуємо свій шлях в східному напрямку, (фото № 13), траверсуючи з півночі масив г. Стеавул (1762,2) аж до г. Берсенеску (1630). В основному дорога пролягає лісовими масивами, та в багатьох місцях трапляються невеликі галявини та полонини, що допомагає в орієнтуванні на маршруті. Ось попереду г. Корбуль (1696) та подальший шлях до г. Юрчесу Мік (1460) (фото № 14). Після г. Бирсенеску хребет пролягає в північно-східному напрямку аж до г. Корбуль, потім повертає на схід, а від г. Юрченку Мік різко повертає на північний схід. Підходимо до підніжжя г. Стіг (1650) (фото № 15) і н західному схилі поблизу джерела зупиняємось на нічліг.

День п'яти 10.08

Ще з вечора почало натягувати з Румунії дощові хмари, та ніч пройшла спокійно без метеосюрпризів. Вийшовши зранку на маршрут спочатку траверсуємо г. Стіг з заходу, а потім з півночі. В місці, де за г. Стіг відходить відгалуження хребта до г. Піп Іван Чорногірський споглядаємо красновний вказівник зі стрілкою вліво та коротким сповот - "ПІЧ". Це поблизу г. Радуль на полонині є добротна хата, де можна знайти теплий притулок на випадок непогоди. Обійшовши г. Стіг продовжуємо рухатися по грунтовій дорозі паралельно прикордонної смуги у східному та південно-східному напрямку, аж до перевалу Шиберного (1450).

А ось і сам перевал. З румунського доку є невеликий дерев'яний будиночок румунських прикордонників.

Перейшовши струмок Резещин йдемо в східному напрямку до хребта. Руський діл, тут вліво відходить кам'яниста дорога до нашої прикордонної застави на г. Роге і яка далі збігає в с. Шибене. Надійним орієнтиром в тому напрямку є висока вежа на заставі (аварійний схід з маршруту). Ми ж повертаємо тут різко вправо - на південь, до г. Кернични (1588,8).

Перед обідом знову з Румунії посунули темно-сині, аж свинцеві хмари, які ніколи не можуть обіцяти доброго для туриста. Стає холодно, вітер посилюється і робить спроби зігнати нас з хребта. Ще не дійшовши до г. Фуситик (1525,7) починається дощ з поривчастим вітром. На одному диханні вискакуємо на г. Фуратин, а далі збігаємо з хребта в східному напрямку по зарослій стежині до старої хати. Та тут на нас чекає неприємна несподіванка - хата настільки стара, що хоча ще дах є та стеля під тягарем часу завалилася і хата зовсім не придатна для притулку. Після невеликого перепочинку та прекусу на швидкоруч знову виходимо на хребет і пройшовши з кілометр в східному напрямку траверсувавши північно-західний схил хр. Пре лучного виходимо на однойменну полонину. Тут ховаємося від дощу на великій фермі. Яка ще мабуть залишилася від колгоспного минулого (дах покритий бляхою). На жаль негостинні господарі полонини не пустили нас у велику добротну хату з незрозумілих для нас причин, та маленька кімнатка з лежанкою 2,0х2,5 м стала для нас справжнім порятунком, бо серед ночі розбушувалася дуже сильна буря з градом та поривами вітру, що нагадували більше зимову Чорногору та перекази про повішаних.

День шостий 11.08

Ранок на полонині Пре лучній видався сонячним та холодним (фото № 16). Від полонини йдемо по грунтовій дорозі в південно-східному напрямку (фото № 17) по гребеню північного відрогу основного хребта. Вийшовши на основний хребет від вершини г. Боршутин (1547,1) йдемо спочатку в південному, а потім в південно-східному напрямку, аж до г. Бошутик (1570,3). За Боршутиком повертаємо на південь, а на обрії з'являється мета нашого денного переходу - г. Чивчин (фото № 18). Пройшовши з 4 км в південному напрямку підходимо до ще одного північно-східного відрогу Чивчинського хреба, та ще одного випробування для нашої групи г. Будичевської Великої (1677,9). Згадавши стару рекомендацію, що справжні "герої" завжди ідуть в обхід - траверсуємо вершину Будичевської Великої в східному напрямку по добрій кам'янисто-грунтовій дорозі і з сподіванням, що "мудра" дорога преваливши через гребінь відрогу буде і далі плавно траверсу вати основний хребет. Та навіть 100% правила не завжди збуваються. Дорога вийшовши на гребінь попрямувала на південний схід до г. Чурус і далі і далі в долину струмка Добрина, а ми перед собою побачили трав'янистий схил з крутизною до 30о, з травою висотою до 40 см та без будь-яких доріг та стежок. Так що прийшлося по старій зарослій грунтовій дорозі підніматися на вершину г. Будичевської Великої по гребеню північно-східного відрога (фото № 19). Наші плани зекономити сили для майбутнього штурму вершини г. Чивчин були марними, зробили добрячий гак.

Наступним групам туристів рекомендуємо брати вершину в лоба в здовж кордону по крутому, але короткому схилу.

В 15.30 приходимо до підніжжя г. Чивчин, тут стара напівзруйнована хата (нема пів даху), але запоночувати можна. Після обіду робимо кільцеву радіалку на г. Чивчин. Траверсуємо вершину по східному схилу грунтовною дорогою, яка поволі набирає висоту. Дійшовши досхідного відрогу (фото № 20) повертаємо вліво і здійснюємо підйом на вершину. Стежок нема, схил крутизною до 30о весь вкритий килимом з чорниць та голубіки. По схилу є невеликі скелясті утворення, які легко обходять. Годна роботи від хати і ми на вершині г. Гивчин (1766,1 м, фото № 21). Назад вже повертаємося південним схилом гори, який не менш крутіший чим східний та дуже зарослий багаторічними травами, висотою до 0,5 м. Вважаємо, що такий кільцевий маршрут найбільш раціональний. Треба знати, що г. Чивчин оповита з усіх сторін траверсними дорогами, що гарантує при швидкому погіршенні погоди безпечно повернутися у табір.

День сьомий 12.08

Вночі було чудове зоряне небо, таке можна побачити тільки у горах. Та під ранок вітер награв сірі низькі хмари, які оповили все навколо, видимість 200-300 м. Холодно, біля восьмої ранку пройшов короткочасний дощик. Та настрій групи нормальний (фото № 22), хлопці готуються до виходу, мабуть вже звикли до такої погоди. Виходимо на маршрут в 9.30. Перейшовши по короткому перешийку між підніжжям г. Чивчин та основних хребтом виходимо на вершину г. Чивчинаж (1587, 3), далі пройшовши з 2 км на південь повертаємо на схід траверсуючи г. Сулі гул (1687, 0). До г. Лостун гребінь хреба полягає ламаною лінією, та головний напрямок - на схід. Хід групи нормальний, в12.00 ми на сівлі біля г. Постун (1653,5). Сама вершина в густих хмарах, та короткочасні пориви вітру надають можливість побачити масивний купол гори. Після невеличкого підйому на г. Поступ Малий (фото № 23) та затяжного спусу в східному напрямку на Лостурський перевал (1140, фото № 24). В 13.00 ми на перевалі. Поповнюємо запаси з невеличкого струмка, далі хребет безводний. На ГЛЗ-66 приїхав патруль прикордонників з Шиденого, перевірка документів та додатковий інструктаж. Після обіду піднімаємось від перевалі в східному напрямок до вершини 1543,6. Підйом дається важко, під ногами конгломерат вологої глини та дрібного каміння. При підйомі робимо фото на згадку з краєвидом на г. Постун Малий (фото № 25). В районі г. Пуруль (1616,8) почався невеликий дощ, та скоро і став. Маршрут пролягає далі в південному напрямку до г. Каман (1723,6). Хмарно, холодно - сама ходова дорога. На схід прекрасний краєвид (фото № 26, 27) - зліва великий стіп г. Паляниця (1749,6), а з права г. Калганова (1734). Доречі г. Паляниця є найвищим плоскогір'ям України. Траверсуючи г. Калган (1723,6) робимо затяжний віраж спочатку на схід (фото № 28), а потім на північ до полонини де знаходиться стара застава (фото № 29). Спуск від кордону до застави проходить по зарослій і заболоченій грунтовій дорозі (фото № 30), яка спочатку продирається через криволісся альпійської сосни, а далі - високу траву (до 70 см). В 19.00 ми в хаті без вікон, подекуди і без даху та з "веселими" написами про ДМЬ в 70-х роках минулого століття.

Вагилева довідка - джерело знаходиться за 50 м від хати в південному напрямку, добре замасковане високою травою.

День восьмий 13.08

Хоч число було і невезуче, та ранок видався сонячним, потепліло, а легкий вітерець був наповнений ароматами полонинського різнотрав'я.

Дорога від старої застави сходить з полонини в північному напрямку до лісового хвойного масиву. В лісі, в багатьох місцях дорога завалена деревами, та за 0,5 години ми збігаємо по серпантину в долину р. Чорний Черемош. Дорога, яка позначена по лівому березі річки відсутня, давно заросла сірою вільхою та ялинками, так що йдемо новоутвореною дорогою, яка пролягає по самому руслу ріки. На відрізку виляху в 5 км, до т.1280,2 де в Ч. Черемош впадає потік Прилуки наша група пройшла 8 бродів, для яких характерне кам'янисте дно, швидкість течії 0,5-1,0 м/с, а глибина 0,5-0,7 м.

Побували на давній греблі - Кляуза Болтагул (фото № 31, 32), яка служила для сплаву лісу по Ч. Черемошу.

Від Кляузи через 45 км доходимо до старого прикордонного спостережного пункту (т.1280, 2) тут Ч. Черемош різко повертає на північний захід, а ми після короткого перепочинку повертаємо н схід, в долину вже згаданого потоку Прилуки. Йдемо на пер. Шия (1420) по долині де відсутні та лісова дорога і лінія телеграфу, яка зображена на карті. Перший кілометр на перевал дуже важкий. Дорога розмита селевими потоками. Йдемо практично по руслу потоку, яке захаращене великими валунами, поваленими стовбурами дерев, терасні береги (L=2-5 м). Заболочені зарослі великими лопухами (L=1 м). Тільки дійшовши до місця злиття двох струмків з'являється щось подібне на дорогу. Хоч по коліях тече вода і в численних місцях - болото, а після годинної напруженої роботи ми на пер. Шия (фото № 33).23 пер. Шия повертаємо на північ, піднімаючись на наступний хребет - Гори Гриніви. Спочатку при підйомі в зоні хвойного лісу дорога заболочена ще 0,5 км, а вийшовши на полонинські луки є сухою.

Сонце та легкий вітерець тільки доповнює ідилію активного відпочинку. Піднімаємось все вище на хребет. Краєвиди зачаровують.

Вийшовши на гребінь хребта повертаємо вліво, далі хребет пролягає в північно-західному напрямку.

День дев'ятий 14.08

Зранку визирнуло сонечко і в 9.30 ми виходимо на маршрут. Як і вчора йдемо в північно-західному напрямку спочатку траверсуючи справа вершину 1580,6, а потім виходимо на найвищу точку хребта - г. Михайлову (1605,2) і через дві години доходимо до вершина. Луковиця (1534,9) на якій теж зруйнований тріангулятор. Від г. Луковиці повертаємо на північ (фото № 36) по слизькій грунтовій дорозі, яка спочатку перейшовши по полонині (Аз 30о) заходить у ліс, де звужується до маркірованої кам'янистої стежки (є затеси на денревах). Перевал (1200) заріс багаторічними травами (h=0,5 м) і дуже заболочений. Вліво вниз до Шиберного дорога заболочена і "перелялена" під час лісорозробок, вправо вниз до Пробійної серпантином збігає кам'яниста стежка.

Від перевалу йдемо в північно-східному напрямку на хр. Ватонарка. Перейшовши невелику полонину на перевальному сідлі піднімаємось до першої вершини хребта (1271) де заходимо в лісовий масив. В лісі стежка перетворюється на заболочену лісову дорогу (ширина 1,5-2м), яка повністю повторює профіль гребеня хребта.

Починає пекти сонце, бо з Чорногорки сунуть грозові хмари. Пройшовши хр. Автопарку в північному напрямку піднімаємось затяжний підйом на пологе плече з невеликою полониною біля підніжжя г. Баба Любова. З полонини гарний краєвид на Чорногору (фото № 37). Від полонини повертаємо в північно-східному напрямку і через 15 хвилин ми на заліченій вершині г. Баба Любава (1463,5). За вершиною лісова дорога виходить на полонину Любовану (зліва є добра хата, джерело, фото № 38), а дорога різко повертає вправо, на схід. Пройшовши по полонині до 1 км повертаємо на північ, йдучи по вододілу різко втрачаємо висоту. Заболочена грунтово-кам'яниста стежка збігає до першого сідла звідки починається перший серпантинний підйом на першу вершину. Всього треба взяти шість вершин, з яких три з затяжними підйомами. Всі вершини в лісі, а заболочена стежка звивається змією між вершинами в північно-східному напрямку.

Дана ділянка шляху складна в орієнтуванні, часті перепади висот вимотують сили. Після останньої вершини (1241) повертаємо на північ, далі дорога пролягає по полонинах, місцями прикрашеними невеликими лісами та частими скелями-останцями. З хребта добре проглядається урочище Великі Стовпи над селом Зеленою (фото № 39), тут скелі досягають висоти 20-25 м.

Підійшовши до підніжжя г. Скупова (1579,3) повертаємо вліво і по грунтовій дорозі витходимо на полон. Угорську де зупиняємось на нічліг. Поблизу в лісі бачимо гряду мальовничих скель.

День десятий 15.08

Після сніданку пішли вивчати скелі поблизу полон. Угорської. Вони дуже мальовничі (фото № 40) і цікаві різноманітними маршрутами для скелелазіння.

В 10.00 виходимо на маршрут. Ранішню прохолоду змінює спека, починає кадити н грозу. Піднімаємось від полонини по західному відрогу г. Скупової, вершина оповита ще густими хмарами, так що вийшовши на головну дорогу, яка пролягає по хребту повертаємо вліво. Траверсуємо г. Скупову (1579,3) зліва, а наступні вершини справа рухаючись спочатку на північ, а від присілка Голови в північно-західному напрямку. Дійшовши до г. Крепти (1350, фото № 41), повертаємо вліво, надалі хребет траверсуємо по південно-західних схилах. Обійшовши г. Крепту і знайшовши струмок, стаємо на обід.

Після обіду траверсувавши ще чотири західні відроги хребта та обійшовши урочище Топільче повертаємо вліво на плетупний відріг і починаємо спуск в долину р. Чорний Черемош. Перший кілометр спускаємось по витягнутій вниз полонин, далі стежка йде по гребеню хребта. Стежка ледь числиться (старе сухе листя) в багатьох місцях завали з стовбурів великих ялин плюс зарослі кропиви. В 17.00 виходимо до Ч. Черемоша в районі с. Топільче, переходимо річку по дерев'яному капітальному мості, вище в урочищі Топільче є вирубка лісу. Наступним туристичним групам у випадку аварійної ситуації рекомендуємо сходити з хребта від вершини - 1358,7 по передньому відходу по грунтовій дорозі, яка тех. Виводить в с. Топільче.

Далі йдемо шутрованою дорогою вниз по течії ріки, в напрямку с. Бистрець. За 0,5 години доходимо до устя р. Дземброня, звідси ще 3 км до устя р. Бистрець. Дійшовши до устя р. Бистрь повертаємо вліво і пройшовши ще 4 км до центра с. Бистрець зупиняємось на нічліг.

Сьогодні понеділок, хліба в двох продуктових магазинах немає, а наступний завіз аж у четвер. Сухарів ще на пів дня. Та чергові - молодці, знайшли вихід: пройшлися о хатах і замовили у місцевих газдинь домашнього хліба. Правда випічка справжнього домашнього хліба процес тривалий і він буде готовий завтра в обід. Так що завтра полу дньовка, яка вкрай потрібна для відновлення сил групи перед штурмом Чорногірського хребта.

День одинадцятий 16.08

Полу дньовка пішла на користь. Відпочили. Завгосп провів необхідну закупку продуктів: хліба, рису, цукру, конфет та шоколаду.

Фотограф придбав на пошті, ще одну кольорову плівку. А я відмітив маршрутні документи в сільраді. Вийшли на маршрут в 15.00. Проходячи по селу, фотографуємося біля новозбудованої каплички (фото № 42). Знову парить на грозу. Попередні два дні грозові хмари з божої ласки обходили нас, що чекає нас сьогодні - ще попереду.

Йдемо долиною р. Бистрець в західному напрямку. Через годину ходу доходимо до роздоріжжя, тут невелика галявина з одними футбольними воротами та кількома дерев'яними будками. Мабуть місцевий стадіон. Вправо - в долину струмка Марш. Ми повертаємо вліво, перейшовши по колоді (L=10м), яка залишилася, від зруйнованого дерев'яного мосту через р. Бистрець і починаємо підйом по добрій кам'янисто-грунтовій дорозі, яка залишилась позаду останні хати Бистреця пролягає в західному напрямку перетинаючи північні відроги та струмки Чорногірського хребта. Все навколо затягує хмарами, почав накрапати дощ.

Тягнеться вверх по урочищу Гаджина. Перейшовши в брід останні два повноводні струмки (ширина бродів 5-7 м, Макс., глибина до 0,5 м) повертаємо по дорозі різко вправо, на схід. А пройшовши ще з півкілометра повертаємо вліво на східний відріг г. Мари шевська Велика, тут пролягає грунтова дорога. При підйомі групу наздоганяє потужна літня гроза. До перевалу вже не далеко, так що накидки зверху і далі вперед. В 19.00 ми на перевалі. Дощ не вщуха. Перевалюємо через перевал і йдемо кам'янисто-грунтовою стежиною в північно-західному напрямку до полонини з хатиною. В кількох місцях стежка дуже заболочена і заросла травою. Обходяться ці болота справа, зверху. Дошкуляють групі і гілля ялинок, які обмежують видимість при проходженні по стежині. Пів години чалапання по болоті і ми на полонині. Та тут на нас чекає ще один "сюрприз" - будиночок на який ми розраховували вщент заповнений великою групою дітей (60 чол) з Криму, які відпочивають на спортивній базі "Україна" у Ворохті. Добре, що гроза стала і ми спокійно розбиваємо наш табір в сусідньому з полониною ялиннику.

День дванадцятий 17.08

Ранок зустрів нас низькою хмарністю та прохолодним вітром зі сходу, який все переганяє і переганяє через перевал густі сірі хмари. Виходимо на маршрут в 9.00. Йдемо по вже знайомій стежині на перевал, добре що вітер трохи її підсушив. Через 20 хвилин ми на перевалі, повертаємо вправо на південь. Там де закінчується полонинка є роздоріжжя стежок: вправо - траверсний рейтинг під г. Гомул, вліво, догори - на г. Шпиці. Ми йдемо вліво, на Чорногору. Видимість до 50 м, основний орієнтир - кам'яниста стежка, яка швидко набирає висоту спочатку у хвайному лісі, а потім в зоні альпійського криволісся (альпійська сосна, сіра вільха). Через годині роботи від полонини виходимо в зону альпійських луків (полонин). Видимість 50-100 м. Стежка проходить по самому гребеню північного відрогу Чорногори. Вітер не вщухає, а з хмар по черзі виступають скелі кам'яних шпиць, як сторожові башти казкової фортеці.

Виходимо на основний гребінь Чорногірозкого хребта, повертаємо вправо, на захід. Тут збереглися старі стовчики, бувшого чинно-польського кордону, які стають в пригоді туристам при орієнтуванні в складних метсоумовах. Ще один перехід і в 13,00 ми на озрі Несамовитоу (фото № 45). Вітер потроху розігнав хмари і нам пощастило побачити це овіяне легендами озеро.

Від Несамовитого піднімаємось кам'янистим серпантином на г. Турку (1933,2). Мудра стежина допомагає групі раціонально роз приділяти сили при підйомі, а далі траверсує сам верх з півдня. Півгодини роботи на підйомі і в 13.30 ми починаємо затяжний спуска на Закарпатську сторону. Спочатку йдемо по прорубаній широкій стежці (до 2 м) в зоні альпійського кривалісся (фото 46) в західному напрямку. А вийшовши на полонину Туркульську (фото 47) по гребеню відрогу в південно-західному напрямку. По полонині і далі в зоні лісу йдемо доброю грунтовою дорогою, яка виводить в долину р. Говерла. Дійшовши до місця впадіння в с. Говерлу струмка Бребеняскул Зупиняємось в 15.30 на обід. Помилися і покупалися і р. Говерла, а відпочивши вирушаємо вниз до с. Говерла. Через 0,5 км виходимо до старої греблі кляузи Говерла (фото 48)). Ще через 300 м КПП біосферного заповідника. Звідси в долину пролягає покращена дорога з твердим покриттям. Прийшовши мальовниче с. Говерла в 19.00 приходимо в с. Луги - фініш нашої подорожі.

У місцевих взнаємо, що зранку в 7.00 та 8.00 їдуть два ПАЗіки до Рахова.

Опис краєзнавчої роботи на маршруті краєзнавчих об'єктів

Українські Карпати - це своєрідний музей, який зберігає самі важливі "документи", які написані природою і збережені у камені, по яких відтворюється історія їх розвитку.

Протягом мезозойської та початку кайнозойської ери на дні Карпатського моря сформувалися гірські споруди Карпат. Спершу на фоні Карпатського моря з'явилися окремі вершини, а потім гірські хребти. Рухівські (Мармароські) та Чивниські кристалічні масиви були свідками і "учасниками" цих подій. Так протягом подорожі групою юних туристів-краєзнавцівбули зібрані зразки гірських поріж - маршрута кристалічних сланців в масивах гір: Піп Іван Мармароський, Чивчин та в районі перевалу Лостунського (фото ____).

Дані зразки поповнили виставку мінералів та гірських порід Коломийської СЮТуристів.

Рахівсьбкі гори та Чи вчини є дуже перспективним районом для проведення в майбутньому більш фундаментальних експедицій юних геологів по різних напрямках. Якщо вивчати рудні корисні копалини у Карпатах то тут відомі руди чорних металів - заліза, марганцю та інші родовища поліметалів. Найпоширенішими видами залізної руди є бурий залізняк, сидерити, сферосидерити, гематити і пірити. Так родовища гематитів (вміст до 50-60% заліза) відкрито в Рухівському масиві і Гринявських горах. Пірит є в Мармарошському масиві. Марганцеві руди знайдено в зоні розвитку кристалічних і метаморфічних порід Чивчин у хребті Пре лужний. Залягають вони серед кварцитів і кремнистих сланців у вигляді прошарків. Досить багаті на марганець, вміст якого 30-35%.

Щодо нерудних корисних копалин, то до цієї групи належать копалини, різного походження - графіти, доломіти, каоліни і мінеральні фарби, бентоніти, алуніти, апатити. Поклади графіту відомі в Чивчинах у верхів'ї Чорного Черемошу та в Рухівському масиві. Він залягає серед палеозойських сланців і кварцитів. Утворюється в результаті метаморфізму вугільних пластів. Найбільш потужні прласти доломітів (40-50 м) теж знайдені в Чивчинських горах. Апатити відомі в Рухівському масиві.

Досліджуваний район багатий і на різноманітні будівельні каміння і на сировину для виробництва будівельних матеріалів. Так у Рухівському масиві поблизу с. Ділове є покрівельні серицитові протерозойські сланці, високоякісні сірі і червоні протерозойські і палеоойськів мармури та мармуровидні вапняки.

Дуже цікавою і корисною була зустріч юних туристів-краєзнавців з геологічною партією поблизу г. Чивчин, яка проводить роботи по уточненню геологічної карти України.

Також під час подорожі юні туристи знайомилися з різними ландшафтними зонами Українських Карпат, які виділені в окремі фізико-географічні області, а саме:

1. Чорногора - скелясте альпійське лісове високогір'я, найбільш висока частина Українських Карпат. Клімат холодний і вологий (16000 мм опадів). Це царство величної ялинової тайги, субальпійських і альпійських ландшафтів. Специфіку Чорногорки створюють гостроверхі, зубчасті вершини з льодовиковими цирками і карами. Характерні великі площі полотнин і широкий розвиток ялинових лісів.

Рослинний покрив добре підкреслює експозицію схилів: більш пологі південні схили до висоти 800-1000 м представляють ландшафти низькогірних бучин. Вище, до 13000 м, поширені середньогірні хвойно-широколисті ландшафти. До 1600 м піднімаються середньогірні хвойно лісові ландшафти. На пагірній пенепленізованій поверхні-високогріний акумулятивно-морренний ландшафт субальніки. На вершинах, що гордо піднімаються вище 1800 м, поширений високогірний альйський ландшафт.

Північні круті і короткі схили - арена безроздільного канування ландшафту хвойно лісового (ялинового) середногір'я.

2. Гринявський масив - луково-лісове спокійне середногір'я з широкими випуклими вершинами. Клімат тепличний і сухіших (опадів 700-800 мм). Поширені високогірні субальпійські, середньогірні хвойнолісові і сердньогірні широколистно-хвойнолісові ландшафти. Високогірної альпіки немає. Ліси сильно вирубані. Половина території покрита царинами і субальпійськими луками. 3. Рахівсько-Чивчинські гори різко виділяються на фоні флішових Карпат наявністю міцних документальних і палеозойських метаморфічних порід Мармарошського давньокристалічного ядра. Внутрішнього антикліматорію. Осадочний комплекс складений двома ярусами: тріасово-юрським і крейдово-палеогенним флішем. Інтенсивне підняття території, виходи кристалічних порід і розвиток плейстоценових льодовиків зумовили формування альпінотипного середньогір'я з скелястими, гострими, зазубреними гребенями, крутими схилами, гбиокими (до 1000 м) долинами, потужними кам'яними розсипищами. Добре розвинені низькогірні бучинні, середньогірні широколисто-хвойнолісові, середньогірні хвойно лісові і високогірні субальпійські і альпійські ландшафти. Це дикий, найменш освоєний людиною край Українських Карпат.

Клімат в даному районі холодний та вологий (до 1400 мм), літо є найбільш вологою порою року.

Вже декілька років на Коломийській СЮ Туристів вивчається така історико-краєзнавча тема, яке лісосплав в Карпатському регіоні. В попередніх подорожах юні туристи з Коломиї побували в музеї лісосплаву Закарпаття на р. Озерянці та с. Сводоба де оглянули греблі-кляузи, які використовувались за часів Австро-Угорської імперії для сплаву лісу н р. Тереблі. Також побували на греблі-кляузі озера Шиберного у Верховинському районі Івано-Франківської обл. ., яка використовувалась для сплаву лісу по р. Чорний Черемош. Цього разу нам вдалося побувати на греблі-кляузі Болтагул, що знаходиться у верхів'ї Чорного Черемоша (фото № 32) та на греблі-кляузі Говерла (фото № 48), що знаходиться на однойменній річці, правій притоці р. Білої Тиси.

Також окремою темою краєзнавчих досліджень було вивчення скель-останців в Чивчинах, горах Гриняви та Чорногорі. Внаслідок вивітрювання. Руйнування твердих порід поверхні землі на даній території природа створила немало мальовничих скель, що привертають увагу своїми химерними формами і здавна збуджували народну уяву. Про них виникали легенди, перекази. Навіть назви говорять самі за себе. "Скелі смерті" (фото № ____). Поблизу г. Міка Маре та "Вітряна скеля" (фото №____) поблизу г. Команова на Чивчинах є мальовничими об'єктами неживої природи.

Багато скель-останців, так званих Баб і в горах Гриніви. "Баба Людова" - скеля на однойменній вершині за формою нагадує скам'янілу жінку, за легендою - люту мачуху покарано за жорстоке ставлення до пасербиці. Особливо цікавим районом є територія від урочища Стовпи Великі до г. Скупової, тут зустрічаються скелі найрізноманітніших форм (сама поширена стовпоподібна) (фото № 39), а за розмірами досягають висоти від 4-8 м до 20-26 м (фото № 40).

Щодо Чорногорки, то г. Шпиці відзначається надзвичайною мальовничістю скель, що нагадують споруди готичної архітектури - високі шпилясті з безліччю шпилястих відростків, з гніздами, балконами, заглибленнями, пішами; деякі скелі нагадують обриси тварин, інші - птахів людей.

Народна фантазія саме тут, у підземеллях цих кам'яних споруд, помістила Діда Первовічного, який стереже, щоб не зірвався з ланцюга лютий Гаргон, бо тоді настане кінець гуцульському світові...

Неподалік чарують фантастичними формами, гострими гранями Малі Кізли і Великі Кізли, що нагадують паралельно покладені дві велетенські тригранні призми. Це єдине в цьому роді явище у всіх Карпатах.

Технічний опис маршруту - Проведення паспортизації пішохідного походу 3 категорії складності в Українських Карпатах

Похожие статьи