Конституційно-правовий статус закордонних українців - Особливості конституційно-правового статусу закордонних українців

У ст. 11, 12 Конституції України закріплений обов'язок держави сприяти консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури та дбати про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави [5].

Українці, які проживають за кордоном, мають неоднаковий статус. Цікавою є класифікація, запропонована проф. С. М. Вдовенко, який поділяє закордонних українців за рівнем ідентифікації на такі категорії: 1) мають українське походження, але самі не зараховують себе до українців, тобто під час перепису записують себе до іншої національності; 2) записують себе українцями і, власне, за статусом є закордонними українцями; 3) входять до складу організаційних структур етнічних товариств та асоціацій, беруть участь у діяльності художньо-мистецьких колективів, викладають у школах, тобто транслюють свої національні переконання в середовище українців; 4) організатори, керівники українських громад, ті хто найбільше віддає зусиль ідеї згуртування українців за кордоном [2, с. 182]. Однак видається, що наведена класифікація потребує уточнення, враховуючи такі критерії, як самоідентифікація особи як українця, належність особи до громадянства України чи іноземної держави, або ж відсутність громадянства будь-якої держави, а також набуття статусу закордонного українця на підставі рішення компетентного органу державної влади. Беручи за основу ці критерії, українців, які постійно проживають за межами України, можна розділити на такі групи: 1) українці, які є громадянами України, та постійно проживають на території іноземної держави; 2) закордонні українці, які набули такого статусу на підставі рішення компетентного органу влади; 3) українці, які є громадянами іноземної держави, або особами без громадянства, однак не набули статусу закордонних українців.

У межах цього дослідження спробуємо проаналізувати особливості конституційно-правового статусу закордонних українців та забезпечення їхніх взаємозв'язків з Україною.

Основою правового регулювання конституційно-правового статусу закордонних українців є Закон України "Про закордонних українців" [4]. У Конституції України немає згадки про цю категорію осіб, тому науковці неодноразово пропонували внести відповідні зміни в Основний Закон. Зокрема, Л. Л. Лабенська та К. О. Заслонова вважають за доцільне доповнити ст. 26 Конституції України положенням про право іноземців та осіб без громадянства отримати в умовах та порядку, встановлених законом, статус закордонних українців [6, с. 26]. Видається, що прийняття спеціального законодавчого акта цілком достатньо для регулювання статусу закордонних українців і доцільність внесення запропонованих змін в Конституцію України викликає сумнів.

Закон України "Про закордонних українців" закріплює таку дефініцію: "закордонний українець - це особа, яка є громадянином іншої держави або особою без громадянства, а також має українське етнічне походження або є походженням з України" [4]. Аналізуючи наведене визначення, можна зробити висновок, що закордонним українцем є кожен українець, який має іноземне громадянство чи є особою без громадянства, якщо він має українське етнічне походження чи є походженням з України. Насправді, правовий статус закордонного українця особа набуває на підставі рішення компетентного органу державної влади (відповідно до ст. 2 Закону України "Про закордонних українців" рішення про надання, відмову або припинення статусу закордонного українця приймає Національна комісія з питань закордонних українців). Саме тому в законодавчій дефініції треба врахувати обов'язкову ознаку статусу закордонного українця - його набуття на підставі рішення компетентного органу влади. Окрім цього, видається оптимальнішим використання у законодавчій дефініції словосполучення "походить з України" замість "є походженням з України".

Закон України "Про статус закордонних українців" передбачає такі умови надання особі такого статусу: 1) українська самоідентифікація; 2) українське етнічне походження або походження з України; 3) письмове звернення щодо бажання мати статус закордонного українця; 4) досягнення особою 16-річного віку; 5) відсутність громадянства України.

Викликає певні зауваження законодавче положення про досягнення особою 16-річного віку як обов'язкової умови набуття статусу закордонного українця. Видається доцільним законодавчо закріпити можливість набуття дитиною, у якої відсутнє громадянство України, статусу закордонного українця за умови наявності в одного з батьків дитини такого правового статусу за заявою того з батьків, який володіє цим статусом. Досягнення особою 16-річного віку може бути умовою особистого подання заяви для одержання статусу закордонного українця без одержання згоди батьків.

Аналізуючи положення Закону України "Про закордонних українців", звернемо увагу на відсутність передбаченого права особи, якій відмовлено у наданні статусу закордонного українця, на оскарження рішення Національної комісії з питань закордонних українців в адміністративному порядку. Закон лише передбачає можливість повторного звернення щодо надання статусу закордонного українця до Національної комісії (ст. 2 Закону), тож особа має повторно сплатити послуги, пов'язані з оформленням і видачею посвідчення закордонного українця.

Звичайно, особа, якій відмовлено у наданні статусу закордонного українця, може звернутися до суду для захисту своїх законних прав та інтересів, однак судове оскарження дій Національної комісії передбачає додаткові грошові витрати, а також тривалий розгляд справи. Видається, що доцільно передбачити у Законі позасудову можливість та процедуру оскарження рішення Національної комісії про відмову у наданні статусу закордонного українця.

Серед причин відмови у наданні статусу закордонного українця законом передбачено такі: 1) дії, вчинені особою, які суперечать інтересам національної безпеки України; 2) подання завідомо неправдивих даних або підроблених документів для отримання відповідного статусу; 3) порушення інших вимог, передбачених Порядком про оформлення і видачу посвідчення закордонного українця.

Однак немає законодавчого визначення, які саме дії особи можуть вважатися такими, що суперечать інтересам національної безпеки України, це питання залишається на розсуд Національної комісії з питань закордонних українців. Видається, що варто деталізувати зазначену підставу відмови у наданні статусу закордонного українця та передбачити обов'язковість документального підтвердження вчинення особою зазначених дій, наприклад, наявність вироку суду, яким особа була визнанавинною у вчиненні злочину проти основ національної безпеки України, у сфері охорони державної таємниці, недоторканості державних кордонів, злочинів проти авторитету органів державної влади та органів місцевого самоврядування та інших злочинів, що суперечать інтересам національної безпеки України. Також серед підстав відмови у наданні статусу закордонного українця доцільно зазначити вчинення особою злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку у зв'язку з їхньою особливою небезпекою та наслідками, до яких вони можуть призвести.

Серед підстав припинення статусу закордонного українця Закон передбачає:

    1) подання особою відповідної заяви з дня її реєстрації у Національній комісії; 2) набуття закордонним українцем громадянства України; 3) якщо цей статус набуто внаслідок подання завідомо неправдивих даних або підроблених документів; 4) якщо протягом шести місяців з дня зміни імені, прізвища, громадянства або місця проживання особа не повідомила про це Міністерство закордонних справ України або дипломатичну установу України за кордоном; 5) якщо особа вчинила дії, які суперечать інтересам національної безпеки України; подала завідомо неправдиві дані або підроблені документи для отримання відповідного статусу.

Передбачена можливість втрати особою статусу закордонного українця, якщо протягом шести місяців з дня зміни імені, прізвища, громадянства або місця проживання вона не повідомила про це Міністерство закордонних справ України або дипломатичну установу України за кордоном, видається недоцільним. Безперечно, це є підставою втрати чинності посвідчення закордонного українця, оскільки в ньому обов'язково зазначаються анкетні дані, громадянство та країна проживання особи.

Однак позбавлення особи статусу закордонного українця через несвоєчасне повідомлення зміни імені, прізвища, громадянства або місця проживання є надто суворим наслідком для такого незначного порушення. У такому разі особа буде змушена повторно звертатися до Національної комісії для одержання статусу закордонного українця, повторно доводити своє етнічне походження, сплачувати відповідний внесок, очікувати рішення Національної комісії та видачу посвідчення закордонного українця. Така ускладнена процедура не сприяє зацікавленості українців, які проживають за кордоном, зберігати зв'язок з Україною шляхом одержання статусу закордонного українця.

Необхідність удосконалення законодавства України, що регулює конституційно-правовий статус закордонних українців, підтримують самі особи, наділені цим статусом. Так, у 2011 р. відбувся V Всесвітній Форум Українців, на якому було обговорено головні проблеми закордонних українців та запропоновано внести зміни до законодавства України, які би передбачали право закордонних українців бути обраними до Верховної Ради України для репрезентування інтересів своїх громад, створення у Верховній Раді України Комітету з роботи із українцями за кордоном, створення Державного Комітету у справах закордонного українства - центрального державного органу, який має здійснювати державну політику України щодо закордонних українців, зокрема, щодо правової, фінансової допомоги українцям та українським громадам за кордоном, працювати над створенням програми повернення та підтримки громадян України, які виїхали за кордон з метою заробітку на прожиття або для реалізації своїх наукових і творчих здібностей [11].

Видається, що надання іноземцям навіть українського походження, якими є закордонні українці, права обиратися до Верховної Ради України є недоцільним через загрозу неефективної роботи у законодавчому органі у зв'язку з постійним проживанням за межами України та відсутності розуміння фактичної ситуації внутрішніх та зовнішній справ України. Пропозиція щодо утворення Комітету Верховної Ради та центрального державного органу у справах закордонного українства є зрозумілою через невисоку ефективність діяльності чинних органів.

Однак створення нових органів не вирішить наявних проблем - їх варто вирішувати шляхом збільшення державного фінансування програм співпраці зі закордонними українцями та вдосконалення законодавчого регулювання статусу закордонних українців, компетенції та порядку діяльності органів влади.

Похожие статьи




Конституційно-правовий статус закордонних українців - Особливості конституційно-правового статусу закордонних українців

Предыдущая | Следующая