ПОНЯТТЯ ПОЛІТИЧНОЇ ВЛАДИ, ЇЇ ОСОБЛИВОСТІ - Структура та шляхи досягнення політичної влади

Основою політики є влада. Вона представлена державою, його установами і ресурсами. Влада сприяє ефективному задоволенню загальнозначущих, групових часток і інтересів. З цієї причини вона виступає головним об'єктом боротьби і взаємодії груп, партій, рухів, держави, індивідів.

Ще в XVIII столітті французький мислитель Г. де Маблі (1709-1785) так визначив соціальне призначення влади: "Ціль, що ставлять люди, об'єднані законами, зводиться до утворення суспільної влади для запобігання і припинення насильства і несправедливості окремих осіб".

По своїй природі влада - явище соціальне, оскільки виникає в суспільстві. Суспільство без влади - хаос, саморуйнування соціальних зв'язків. Потреба у владних механізмах обумовлена рядом причин, і насамперед необхідністю додати взаємодіям між людьми доцільність, розумність, організованість, створивши загальні для всіх правила поведінки. Крім того, наявність влади викликана об'єктивною потребою в регуляції соціальних відносин, узгодженні й інтеграції різноманіття незбіжних інтересів і потреб людей за допомогою різних засобів, у тому числі і примуса. [1].

Влада з'явилася з виникненням суспільства і буде в тій або іншій формі завжди супроводити його. Влада необхідна передусім для відтворення людської природи. Формування влади зумовлено необхідністю суспільного виробництва, яке немислеме без підкорення всіх учасників єдиній волі, а також потребою регулювання соціальних відносин між людьми.

Влада багатолика: вона з'являється в різних проявах, у кожнім з яких виявляється якась одна її сторона. Існують різні філософські й політологічні концепції влади, серед них -- біхевіористська, реляціоністська, інструменталістська, структурно-функціональна, конфліктна, марксистська та ін.

Оскільки категорія влади є багатозначною й різновимірною, а також вихідною й визначальною у державно-політичній сфері, розглянемо зміст існуючих концепцій влади. Послідовність викладу їх свідчить певною мірою про історичну послідовність дослідження влади у світовій політології [8]. ?.

Біхевіористська концепція влади. Політичний біхевіоризм (від англ. behaviour -- поведінка) зводиться до намагання маніпулювати поведінкою на рівні окремої людини заради стабільності політичної системи). Влада розглядається як вихідне начало, яким детермінуються всі політичні дії особи. Виходячи з цього, окреслюються такі підходи до визначення влади:

    1. Влада як "воля до влади". На цьому побудована "силова модель" політичного процесу. 2. Політичні відносини розглядаються як ринок влади. Відповідно до цього розробляється "ринкова модель" політичного процесу, за якою влада продається і купується за правилами ринку, де діють попит і пропозиція, прагнення до вигоди, конкуренція продавців і покупців. 3. Зв'язок ринку влади і влади держави. При такому підході держава розглядається як структура, що упорядковує владу, визначає правила політичної гри, приборкує ринкову стихію влади. 4. Політичний ринок як змагання суб'єктів влади. На цій основі будується "ігрова модель" політичного процесу. В її тлумаченні політичний світ розглядається як театр, поле гри, де успіх влади залежить від здібностей, сили, гнучкості суб'єкта, здатності його перевтілюватися, наполягати та ін. Найбільш видатними представниками біхевіоризму є Ч. Мегріам, Г. Лассуел, Дж. Кетлін, Ж. Бюрдо, А. Лаксело, Ф. Гегель та ін.

Реляціоністська концепція влади. Латинське слово relatio означає "донесення". Влада постає як відносини між особами, які дають змогу одному індивіду або групі їх змінювати поведінку іншого індивіда або групи. Тут основна увага фокусується на рольових відносинах,/підкреслюється асиметричність владних відносин між суб'єктом і об'єктом влади. Реляціоністські трактування влади розглядаються у трьох основних варіантах теорій: "опору" (психологічний акцент у системі владовідносин), "обміну ресурсами" (соціологічний акцент), " розподілу зон Впливу (політичний акцент). Теорія "опору" (Д. Картрайт, Дж. Френч, Б. Рейвен та ін.) основну увагу приділяє класифікації різних форм і ступенів опору в системі владних відносин, опору, підвладного тискові з боку суб'єкта влади. Теорія "обміну ресурсами№ (П. Блау, Д. Хіксон, К. Хайнінгс та ін.) за основу аналізу владних відносин бере нерівний розподіл ресурсів між володарем і підвладним. Прагнення підвладного до отримання певних благ зумовлює наявність влади у того, хто такі блага має. Влада є функцією залежності індивіда від розподілу ресурсів. Д. Ронг, автор теорії " Розподілу зон впливу ", вважає, що в системі владних відносин особи постійно обмінюються ролями -- володар влади і її об'єкт. Системна концепція влади. Основним поняттям системної концепції влади є політична система. Існує три підходи до визначення поняття: макропідхід -- влада як властивість або атрибут макросо-ціальних систем (Т. Парсонс, Д. Істон). Вона є способом організації, посередником у політичній системі, умовою її виживання, засобом прийняття рішень і розподілу цінностей; мезопідхід -- влада на рівні конкретних систем -- сім'ї, виробничих груп, організацій (М. Кроз'є, К. Дойч, Н. Луман). Влада аналізується у співвідношенні з підсистемами суспільства, з його організаційними структурами; мікропідхід -- влада як взаємодія індивідів у рамках специфічної соціальної системи (Т. Кларк, М. Роджерс). [12].

Суб'єктом влади є передусім особа, дії якої є визначальними у рамках певної соціальної системи. Зверненням до аналізу вертикального і горизонтального зрізів влади стверджується, що роль індивіда в суспільстві, в мікросистемі визначає його владу.

Телеологічна концепція влади. Влада -- це досягнення певних цілей, одержання запланованих результатів.

Інструменталістська концепція влади. Представники цього підходу розглядають владу як можливість використання певних засобів, зокрема насильства і примусу.

Структурно-функціональна концепція. Влада постає як особливий вид відносин між підлеглими і керівниками. Саме суспільство влаштоване ієрархічно. Воно диференціює управлінські та виконавські соціальні ролі. А роль особи у політичній системі чітко визначена -- підтримання існуючої системи.

Конфліктна концепція влади. Представники її розглядають владу як можливість прийняття рішень, що регулюють розподіл благ у конфліктних ситуаціях. [9].

Психологічна концепція влади. Витоки влади трактуються як такі, що кореняться у свідомості і підсвідомості людей, а прагнення до влади розглядається як вияв, сублімація пригніченого лібідо, що являє собою трансформоване відчуття переважно сексуального характеру (Зігмунд Фрейд) або психічну енергію взагалі (Карл Густав Юнг). Прагнення до влади і особливо оволодіння нею виконують функції суб'єктивної компенсації фізичної або духовної неповноцінності. Психоаналітики акцентують увагу на таких механізмах, як командування і підкорення.

Марксистська концепція влади. У роботі " Німецька ідеологія" К. Маркс і Ф. Енгельс навели поняття "соціальна влада" і визначили основні риси її: класовий характер у класовому суспільстві; відносини панування і підкорення; зумовленість соціального панування майновими відносинами. У наступних працях К. Маркс і Ф. Енгельс указували, що головне місце в системі соціальної влади посідає державна, політична влада. Отже, зазначені підходи до вивчення влади свідчать про великий інтерес у світі до проблеми влади, про її надзвичайну складність. [2].

Розуміння політичної влади грунтується на загально-соціологічному визначенні влади. Влада -- це реальна здатність суб'єкта соціального життя (соціуму) здійснювати свою волю, впливати на діяльність, поведінку людей за допомогою певних засобів -- авторитету, права, насильства тощо. Соціальна система влади створює цілісність, до якої входять її підсистеми -- політична, економічна, правова та ін. У суспільному житті всі вони взаємопов'язані і втілюють волю певної спільноти -- класу чи соціальної групи. Зауважимо, що волевиявлення соціального суб'єкта влади тим активніше, чим міцнішу він має матеріальну основу. Бідна людина не здатна розумно ставитися до влади, так само як бідне суспільство не здатне розумно розпорядитися нею. Оптимальний політичний устрій, політична організація влади потребують сильного " середнього класу" як прошарку матеріально забезпечених людей. У соціальній системі влади особливе місце посідає політична влада [3].

Політична влада -- реальна здатність соціальної спільноти, індивіда до виявлення своєї волі у політиці на основі осмисленого політичного інтересу і сформованих політичних потреб.

Особливості політичної влади:

    1. Здатність, готовність суб'єкта влади виявити політичну волю. Підкреслюючи значення волевиявлення суб'єкта влади, слід зазначити, що його не можна абсолютизувати, оскільки це призводить до волюнтаризму в політиці. Волюнтаризм у політиці означає позицію суб'єкта політики, який розглядає волю як головний чинник політики і спрямовує її на довільне вирішення політичних проблем. Волюнтаризм пов'язаний з перебільшенням ролі й значення політичної влади у суспільному житті, наділенням її безмежними властивостями при регулюванні та змінах соціальних умов. 2. Охоплення всього політичного простору взаємодією різних політичних суб'єктів. Територія, населення у поєднанні їх із владою становлять складові ознаки держави. Територія -- просторова межа дії політичної влади. У цьому розумінні територія -- не тільки географічне або етнографічне поняття, а й політична категорія, якій властивий публічно-правовий характер. Він полягає у тому, що територія, в межах якої державна влада здійснює свою волю, є складовим елементом держави, одним з основних виявів її сутності. У " Декларації про державний суверенітет України " (16 липня 1990 р.) вказувалось на державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах[10]. В "Акті проголошення незалежності України" (24 серпня 1991 р.) підкреслюється: " Територія України є неподільною і недоторканною. Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України ". Територія входить у державу через людей, які на ній живуть і підкоряються цій владі. Сукупність індивідів і становить населення. Корінне населення держави іменують народом, на основі якого і формуються суб'єкти політики. Політичний простір як територіальний характеризується тим, що в межах території влада повинна мати певні "кордони", які визначаються межами компетенції в досягненні цілей. У правовій державі політична влада ні в якому разі не повинна поширюватися на неполітичні "приватні" міжособистісні відносини. В цьому сутність справжніх громадянських свобод як свобод особистості від політичного нагляду і контролю. Саме тоталітарна влада характеризується порушенням межі власної компетенції. Введення влади у необхідні кордони, а це властиве саме правовій державі, можливе, якщо суб'єкти влади володіють необхідною компетенцією і культурою. [5]. 3. Наявність політичних організацій, через які суб'єкт політичного волевиявлення здійснює політичну діяльність. Влада -- засіб, за допомогою якого суб'єкти влади здійснюють політичний вплив на суспільство в цілому. Він може бути прямим або непрямим, відкритим або прихованим, з використанням засобів насильства (включаючи військово-політичні) або ненасильницьким, коротко - або довгостроковим. Використання політичною системою такого засобу, як влада, залежить від рівня зрілості її елементів -- держави, політичних партій, рухів, інших громадських об'єднань, правильності їхньої політичної стратегії і тактики у внутрішній і зовнішній політиці, здатності сприяти суспільному прогресу. 4. Осмислення політичного інтересу і політичних потреб. 5. Забезпечення соціального панування в суспільстві суб'єкта політичної влади. Поняття "політична влада" пов'язане з такими явищами, як політичне панування, експлуатація, пригноблення та ін. Для здійснення політичної влади її слід упорядкувати, тобто насамперед закріпити у вигляді політичного панування. Політичне панування -- це встановлення структурованих у суспільстві відносин командування -- підкорення, що забезпечують політичний порядок. Встановлення організованої системи управлінської праці і виконавської діяльності має бути оформлене на законодавчій основі, що дає владі змогу інституціоналізуватися, набути діяльнісно-правового характеру, робить її стійкою. Суспільство в такому разі функціонує як демократичне. При порушенні права, на якому грунтуються діяльнісні взаємовідносини політичних інституцій, в суспільстві виникає антидемократизм, який може призвести до тоталітаризму. Політичне панування у науковому розумінні має позитивне навантаження, оскільки нерозривно пов'язане з наведенням порядку, з упорядкуванням відносин, з правопорядком. Його слід відрізняти від таких понять, як експлуатація, політичне гноблення, придушення. Експлуатація -- досягнення вигоди, прибутку шляхом присвоєння результатів чужої праці. Надзвичайно важливим для розуміння особливого політичного становища народів є поняття "пригноблення". Пригноблення -- це жорсткий і жорстокий примус, обмеження свобод і дій, привласнення чужої волі й оволодіння нею. Політичне придушення -- оволодіння панівним становищем на основі повного підкорення, приведення в повну залежність. Як приклад пригноблення особистості, населення в цілому, а в окремі періоди й придушення є радянська владна система, яка протягом десятиліть існувала за рахунок привласнення волі за умови обмеження політичних свобод і трималася на обмані. 6. Різноманітність ресурсів -- політичних, економічних, соціальних, культурних, силових, суб'єктних та ін. До ресурсів влади належать суб'єктні (персоналізовані), політичні, матеріальні, соціальні, культурні, інформаційні, силові, демографічні та ін. Кожен з них становить певну силу. Співвідношення цих сил у різні періоди може змінюватися.

Суб'єктні ресурси влади -- наявність необхідних соціальних якостей: особисті характеристики суб'єкта влади -- політична освіченість, компетентність, організованість, наявність політичної волі, здібності до аналізу політичної ситуації і прогнозування, вміння приймати рішення і брати на себе відповідальність за вчинені дії, далекоглядність, рішучість, визнаний авторитет.

Політичні ресурси влади -- наявність розвинених політичних партій, відпрацьованість державних механізмів, підготовлений апарат управління, політичні традиції і звичаї, наявність політичних цінностей у суспільстві, наявність політичних лідерів і відпрацьованого механізму формування їх, розвинена політична теорія і механізми оволодіння нею, розвинена політична культура мас і політична культура функціонування політичних структур та ін.

Економічні ресурси влади -- розвинена матеріальна і технічна база суспільства, упорядкованість грошової системи, вигідне географічне положення, багатство корисних копалин, розвинена технологічна основа виробництва, кваліфікована робоча сила, широкі зовнішньоекономічні зв'язки та ін [11].

Соціальні ресурси влади -- соціально структуроване суспільство з високими показниками освіти, посадової упорядкованості, утвердження престижності професій, соціального забезпечення, медичного обслуговування.

Культурні ресурси влади -- освіченість населення, темпи поширення знань, доступність освіти і культури для широких мас, наявність і освоєння сучасних політичних знань, вплив засобів масової інформації та ін.

Інформаційні ресурси влади -- володіння світовою, регіональною та місцевою інформацією, розвиток електронної технології, засобів масової інформації та ін.

Демографічні ресурси влади -- фізично і розумово здорове населення, відсутність різкої вікової дисгармонії, усталеність демографічних відносин та ін.

Правові ресурси влади -- наявність правових цінностей, розвинена система права, що відображає реальний стан у суспільстві, правова наука, розвинені механізми правотворчості, правозахисну і правозастосування, висока правова культура населення та ін.

Силові ресурси влади -- інституції силового впливу: армія, міліція (поліція), служба безпеки, суд, прокуратура, техніка, пенітенціарна система та ін.

Політична влада має різноманітні форми виявлення, серед них -- державна і партійна влади, влада громадських організацій та інформаційна влада.

Отже можна зробити висновок, головним знаряддям політичної влади є державна влада. Найсуттєвіше у політиці -- це устрій державної влади. Державна влада -- це така форма суспільної влади, яка виражає волю економічно і політично панівної спільноти і спирається на спеціальний апарат примусу, має монопольне право видавати закони й інші розпорядження, обов'язкові для всього населення.

Особливостями державної влади є: публічний характер; монополія на наявність спеціального апарату примусу, засобів організованого і законодавчо інституйованого насильства; наявність певного територіального простору, на який поширюється державний суверенітет, що визначає межі державної влади; монополія на правове, юридичне закріплення влади; обов'язковість владних розпоряджень для всього населення. Державна влада реалізується у різних функціях, а саме: встановлення законів, застосування різних заходів управління, здійснення правосуддя [6.

Учення про поділ влади пов'язане з ім'ям видатного французького класика політичної думки Ш. Монтеск'є. У своїй праці " Дух законів ", аналізуючи історію розвитку держав, він пише, що кожна з них має три влади: законодавчу, виконавчу, судову.

Державна влада не є незмінною. Вона розвивається, наповнюється новою державною культурою функціонування, втілює рівень правової культури суспільства. Державна влада взаємодіє з різними формами партійної влади, а також владними відносинами, що виникають при функціонуванні громадських організацій. Все це пов'язано з тим, яким чином влада встановлена. Суб'єкт влади повинен здобути її. Шляхи досягнення влади багато в чому визначають ЇЇ функціонування, діяльність структурних елементів влади.

РОЗДІЛ 2

Похожие статьи




ПОНЯТТЯ ПОЛІТИЧНОЇ ВЛАДИ, ЇЇ ОСОБЛИВОСТІ - Структура та шляхи досягнення політичної влади

Предыдущая | Следующая