Розвиток вчень про владу - Походження влади і розвиток вчень про неї

Влада є ядром політики. Влада виникла з появою людського суспільства і завжди супроводжувала і супроводжує його дальший розвиток. З появою в суспільстві нерівності людей, їх різних інтересів виникає і влада. Панівні соціальні спільності ставали фактором відчуження частини суспільства або іншого соціального утворення, інтереси якого перебували в підкоренні або не ураховувались представником панівних інтересів влади. Політичне відчуження основної маси населення від влади перетворилось в норму політичного життя, причому навіть в демократичних державах. До виникнення класів державна влада мала суспільний характер: відсутність апарату насилля над суспільством, особливі примусові установи. В первісному родовому суспільстві влада здійснювалась всіма членами роду, племені, які обирали старійшину. З появою класів, приватної власності і держави кровні, родові зв'язки руйнуються, замість морального авторитету старійшини роду виникає, формується авторитет публічної влади, яка виділилась з суспільства і стала над суспільством.

Політична влада, що сформувалась у стародавніх народів, сягала корінням в міфологію, уявлення про те, що земні порядки тісно зв' язані зі світовими космічними порядками, є їх невід' ємною частиною, мають божественне походження, початок, тобто на Землі влада від Бога. В Стародавньому Китаї вважалось, що влада має божественне походження, але єдиною точкою зв' язку з вищими небесними силами виступає верховний правитель Піднебесної, тобто імператор Китаю. За міфами, в Єгипті, Вавілоні, індії боги - джерело влади правителя - самі продовжують залишатися верховодами земних справ і людських долей. В Єгипті, Греції боги - перші безпосередні верховоди і законодавці утворених держав. За християнською міфологією, "вся влада від Бога" і зв'язок земного життя з Богом тільки через ісуса Христа - сина Бога. Божественність влади, правила поведінки, закони, - все у тодішніх поглядах відповідає природно-божественному порядку справедливості.

Відхід же від міфології про владу до раціональності пов' язаний з іменами Заратустри (Персія) і принца Сіддхартха, прозваного Буддою (Просвітлений) в індії. Будда відкидає думку про Бога як верховного, морального володаря світу, джерела закону. Людські справи, вважає Будда, залежать від власних зусиль людей. Відхід від міфологізації влади і формування філософських, політичних підходів до Світу, влади дали основу для теорії політики, влади і держави. В Китаї велику роль відіграло філософське вчення Конфуція (уі-v ст. до н. е.). В Стародавній Греції в історії виникнення і розвитку політичних поглядів виділяються три періоди: ранній - іХ-Х ст. до н. е. - зв' язки з становленням стародавньогрецької державності, раціоналізацією політико-правових уявлень, формуванням філософського підходу до держави і влади; другий - v-іу ст. до н. е. - період розквіту стародавньогрецької філософії і політичної думки і третій - іУ-іі ст. до н. е. - період еллінізму, занепад стародавньогрець-кої державності. В Стародавньому Римі виділяються три періоди: царський (754-510 рр. до, н. е.), республіканський (509-28 рр. до н. е.) і імператорський (27 р. до н. е. - 476 р. н. е.). Єдина Римська імперія в 395 р. н. е. поділена на Західну (Рим) і Східну (Констан-тинополь) імперії. Східно-Римська Візантійська імперія проіснувала до 1453 р. В ученні про політику істотним внеском стали знамениті Закони ХІІ таблиць, праці Тіта Лукреція Кара (99-55 рр. до н. е.), вчення про владу і державу Цицерона та ін. Аналізуючи різні форми державної влади, Ціцерон виділяє форми державного устрою: царська влада, аристократична і народна (демократична) влада.

В Стародавній Русі утворення держави супроводжувалось появою і розвитком політико-правової ідеології, особливо після прийняття в 988 р. християнства, що санкціонувало розвиток феодалізму і сприяло посиленню влади князя. Проблеми влади і держави знайшли тоді відображення в праці Ілларіона "Слово о законе и благодати", літописі "Повесть временных лет", "Русская правда", "Слово о полку Игореве", "Послание князя Владимира" та ін. Обгрунтовується тоді і соціальна база влади (дрібні і середні феодали, на яких опирався князь). В ХІV ст. радикальні течії (Матвій Башкін, Феофан Косой та ін.) заперечували церковну владу, виступали за усунення Земної Влади, Володіння Бога.

В епоху Відродження в Західній Європі значний внесок у формування концепцій влади внесли Нікколо Макіавеллі, пізніше - вчення про владу Шарля Монтеск' є, а потім своєрідні підходи до влади і держави здійснили філософи Томас Гоббс, Джон Локк, Гуго Гроцій, Іммануїл Кант, Фрідріх Фіхте, Георг Гегель, Карл Маркс та ін., російські мислителі Олександр Герцен, Микола Чернишевський, а пізніше, в кінці XIX ст. - на початку ХХ ст., філософи Володимир Соловйов, Микола Бердяєв та ін., українські мислителі Феофан Прокопович, Микола Костомаров, Михайло Драгоманов, Михайло Грушевський та ін. Проблеми влади перебувають в центрі уваги сучасної західної науки про політику Ві-льфредо Парето, Гаетано Моски, Роберта Міхельса, Макса Вебера, Моріса Дюверже та ін. І лише з утвердженням демократичного політичного режиму в усій повноті стала проблема розвитку теорії влади і держави.

Уявлення про головну роль політичної влади в суспільстві розвивав ще англійський філософ Томас Гоббс. Державною владою Томас Гоббс називав "Особу або збори, волі яких підкоряються всі інші". Влада є об' єднанням волі громадян в єдину волю. Влада безмежна, абсолютна, якими б не були її форми. Влада тримає людей в страху, спрямовує їх дії до спільного блага. Влада Є Сила. Хто не володіє силою, той не володіє владою. Томас Гоббс пояснював необхідність влади в основному соціальними причинами, хоча і зв' язував це з бажанням позбутися панівної в природному становищі війни всіх проти всіх. Ідея політичної влади як панування спільної волі, що опирається на насилля, сприйнята і марксизмом. Та вже суб'єктом спільної волі тут виступає економічно панівний клас. Політична влада визначається, по суті, як об'єктивна влада капіталу. Не відступав від традиційного розуміння політичної влади і Макс Вебер, який підкреслював, що головний засіб політики - сила. Політика ж означає прагнення до участі у владі або впливати на розподіл влади, чи то між державами, чи то усередині держави між соціальними спільностями людей тощо. В сучасній науці про політику підкреслюється, що будь-яка політична влада має своїм завданням забезпечити порядок, тримати під контролем напруженість, зберігати статус-кво суспільства, реформувати його або революціонізувати (Флоріан Бро). Іспанський політолог Хосе Ортега-і-Гассет аналізує економічну, військову, інформаційну влади і владу страху (фобократію). В характеристиці економічної влади (або плутократії) відмічається, зокрема, що економічна влада є багатство, перетворене в знаряддя панування в суспільстві. Іншими словами, це влада, заснована на багатстві. Її головний засіб - гроші. В сучасних умовах економічна влада досягла виняткової консолідації. Економічна влада як така і сама по собі "не вдається до насилля", нібито не вона здатна безсоромно нехтувати всі божественні і людські норми. Економічна влада диктує поведінку діючих осіб на суспільній сцені. [6]

Похожие статьи




Розвиток вчень про владу - Походження влади і розвиток вчень про неї

Предыдущая | Следующая