Легітимація політичної влади в сучасних ідеологічних системах

Проблема змісту та ролі ідеології в сучасній політичній реальності не є новою, але лишається актуальною протягом XXI століття не випадково. Відпрацьовані у попередні епохи політичної історії технології ідеологічного панування виявили свою ефективність і отримали нові імпульси з появою та поширення високих технології комунікації, яка стала поступово творити політичну реальність в масовій свідомості, замінюючи нею власне політичну реальність. З точки зору політичної теорії концепція ідеологічної системи дозволяє виокремити функціональну роль політичної ідеології щодо політичного управління та його провідної мети легітимації даного політичного порядку.

Легітимність поняття, яке відображає міру визнання влади владного суб'єкта та обов'язку об'єкта підкорюватись владним рішенням. В політичних науках визнаною є теза про те, що легітимність присутня в політичній свідомості, а її сучасні дефініції обертаються навколо понять "переконання", "довіра", "популярність" [1].

"Ідеологічні системи засоби панування, які структурують в силу того, що самі є структурованими, виробляються спеціалістами в процесі і з метою боротьби за монополію легітимного ідеологічного виробництва; в них... відтворюється в невпізнанному вигляді структура поля соціальних класів" [2, с. 87-96]. Власне, якщо мова йде про ідеологічні системи, може і не йтись про ідеологію в класичному розумінні. В сучасному світі, де спостерігається ідеологічна інтеграція, конвергенція та тенденції до глобалізації політики, термін "ідеологічна система" дозволяє абстрагуватись від поняття власне ідеології як систематизованих в певну парадигму цінностей, ідей, установок, що сама по собі може нести аксиологічні інтенції. Ідеологічні системи ж є функціональними конструкціями, що містять в собі певні ідейні та ціннісні ієрархії смислів, виконують функції політичної ідеології, але лише в межах, необхідних для здійснення панування та відповідного структурування реальності.

Структура та найбільш специфічні функції ідеологічних систем "пов'язані з соціальними умовами їх виробництва та циркуляції, тобто функціями, які вони виконують, в першу чергу для спеціалістів, які конкурують за монополію певної компетенції (політичної, релігійної, артистичної і т. п.), а в другу чергу і при наявності надлишків для неспеціалістів" [2, с. 87-96]. Спеціалісти, тобто суб'єкти владного впливу можуть еклектично поєднувати елементи різних ідеологій та ідеологічних трендів, пристосовуючи їх до соціальних умов та власної мети. Класичним прикладом ідеологічної системи є німецький націонал-соціалізм, який поєднував в собі елементи фашизму, соціалізму, націоналізму, расизму, корпоративізму та релігійно-окультних ідейних течій.

Більш сучасними прикладами ідеологічних систем можуть слугувати більшість політичних ідеологій сучасності, що претендують на монополію політичного управління. Власне запорукою всеосяжного впливу та ефективної мобілізації на виборах є якомога більш розпливчасті формулювання та якомога ширша орієнтація щодо охоплення цільових споживачів ідеологічних конструктів. Якщо ідеологія в класичному розумінні орієнтується на певний клас, страту, прошарок населення, то ідеологічні системи спрямовані на максимальне залучення громадян в політику. ідеологія легітимація політичний влада

Процес легітимації завжди супроводжується "символами визнання" та "символами панування" [3]. Символічна влада є перетвореною, легітимізована форма влади, підкорена іншим формам влади, а символами влади є об'єктивований символічний капітал, їх дієвість підкорюється тим же закономірностям, що і інші види капіталу. Символічна влада це влада затверджувати даність через висловлювання, влада примушувати бачити та вірити, стверджувати або змінювати бачення світу і, тим самим, вплив на світ. Сам світ це квазімагічна влада, яка завдяки ефекту мобілізації дозволяє отримати еквівалент того, що ця влада визнана, тобто не сприймається як сваволя. Факт визнання влади проявляється артефактах її легітимації, експлікована у актах виконання волі, рішень, правил, встановлених даним порядком. Сама символічна влада не є замкненою в певних символічних системах, а визначається в процесі взаємодії суб'єктів та об'єктів влади, тобто структурою поля, де виробляється та відтворюється віра. "Саме віра в легітимність слова та того, хто їх вимовляє, віра в те, що виробник не належить виробленим ним словам, перетворює владу слів та гасел на владу підтримувати та скидати порядок" [2,с.87-96].

Функція легітимації полягає в тому, щоб зробити об'єктивно доступним і суб'єктивно ймовірним об'єктивації "першого порядку", які вже є інституйованими. Легітимація виступає як процес пояснення інституційного порядку, процес когнітивного обгрунтування об'єктивованих значень. Легітимація містить аксиологічний та когнітивний аспекти, включаючи об'єкт в певну систему цінностей, тобто дає оцінку "правильної" та "неправильної" політичної поведінки, та надає знання щодо виконання певних політичних ролей у відповідності до існуючих політичних структур [4,с. 152-156]. Але когнітивні аспекти, пов'язані зі знанням є первинними по відношенню до ціннісних аспектів.

Фундаментальні легітимаційні "пояснення" є вбудованими в мову, в систему вербальної номіналізації процесів та явищ політики, які інтерпретовані у відповідності до вимог певної ідеологічної системи. Ідеологічні системи певною мірою можуть бути певною мірою визначені як символічні універсуми. Символічні універсуми це процеси сигніфікації (позначення), що має відношення до реальностей, відмінних від реальностей повсякденного життя [4, с. 158]. Це соціально-історичні продукти, що складаються в результаті об'єктивації, седиментації і акумуляції знання.

Політичні цінності в аспекті легітимності виявляють здатність та спрямування дій на різних етапах становлення певного політичного порядку системи. Так, за висловом Н. Лумана, позиція "цінності та протицінності" в соціальній взаємодії є індикатором бажання прояснити перспективи дії в умовах "незадовільного стану" політичної системи [5, с. 206]. Етимологічно, політичні поняття рівності, свободи, солідарності і т. д., стали предметом смислових спекуляцій в рамках певного політичного дискурсу. Але цінності залишаються центральним елементом будь-якої ідеологічної системи, навіть якщо їх використання не відповідає їх етимології та генезису. Ієрархія ж цінностей, відтворювана політичним дискурсом, є системоутворюючим щодо даної ідеологічної системи елементом.

Отже, легітимація політичної влади в сучасному світі політики є складним та багатоаспектним процесом, включеним в функціонування певної ідеологічної системи. В рамках ідеологічної системи політична ідеологія відіграє більшою мірою функціональну роль, слугуючи цілям та завданням конкретного політичного правління. При цьому еклектичне поєднання різних ідеологічних трендів можливе в одній ідеологічній системі. Основними засобами легітимації політичної влади в ідеологічних системах є технології символічної влади, які дозволяють використовувати символічні конструкції для структурування та ціннісної інтерпретації політичного простору у відповідності до структур заданого політичного порядку. Тобто, символічна влада здатна перетворюватись на політичну, але завжди знаходиться у взаємодії з останньою, підтримуючи або вступаючи з нею в протиріччя. Власне цей механізм конвертації символічної влади в політичну і характеризую зміст процесу легітимації, а також делегітимації, в рамках ідеологічних систем.

Список використаних джерел

1. Доган М. Легитимность режимов и кризис доверия / М. Доган // Социс. -- 1994. -- №6.- С. 147-156. 2. Бурдье П. Социология социального пространства/П. Бурдье М.: Ин-т экспериментальной социологии; СПб.: Алетейя, 2007. 3. Завершинский К. Ф. Легитимность: генезис, становление и развитие концепта/ К. Ф. Завершинский // Полис. - 2001. - №2. - С.113-131. 4. Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности. Трактат по социологии зна-ния/П. Бергер, Т. Лукман М.: "Медиум", 1995. 323 с. 5. Луман Н. Тавтология и парадокс в самоописаниях современного общества / Н. Луман - М. 1991.

Легітимація політичної влади в сучасних ідеологічних системах

Похожие статьи