Поняття організації в менеджменті. Формальна і неформальна організації - Особливості кадрового менеджменту

Однією із загальних тенденцій розвитку сучасного суспільства є підвищення ролі організації в різноманітних сферах життя, поширенні ефективних способів життєдіяльності людини, творенні життєво необхідного простору співробітництва та порозуміння. Організація завжди була одним із найважливіших факторів, що суттєво впливали на розвиток суспільства і визначали форми та способи його функціонування. Без урахування міри розвитку організації в суспільстві неможливо мати повну картину історичного та культурного буття. Не втрачає своєї актуальності також питання про співвідношення особистості та організації, оскільки воно стосується осмислення тих перспектив і можливостей, які надає організація людині в її поступі до свободи.

Соціальна організація є утворенням зі складною структурою, внутрішньою диференціацією, притаманними їй механізмами упорядкування життя, з існуючими різноякісними зв'язками між її елементами. В реально існуючих своїх утвореннях вона є єдністю спонтанних сил суспільства і приписаних згори настанов і правил. Її основними формами виступають формальна і неформальна організації. Разом вони визначають міру впорядкування та єдності соціального життя, виконуючи при цьому далеко не останню роль у формуванні певного типу спільностей. Проблеми соціальної організації активно розробляються в сучасній філософській та соціологічній науці. Серед найвідоміших дослідників організаційної тематики - Н. Луман, П. Блау, Д. М. Гвішіані, Я. Зеленевський, А. І.Пригожин, Е. О. Смирнов, С. С. Фролов та ін. Метою даної статті є з'ясування складної діалектики відносин формальної та неформальної організацій, визначення міри оптимальності діяльності кожної з них, їх ролі у функціонуванні суспільства.

Організація є одним із базових типів людських спільностей, свого роду мікросуспільством, в якому відображаються всі характеристики суспільного життя. Під організацією, як правило, розуміється об'єднання людей, які разом реалізують деяку програму або ціль і діють згідно з певними процедурами та правилами.

Соціальна організація є прикладом такої спільності людей, де не тільки чітко визначається ціль та засоби її досягнення, а й відбувається свідоме й добровільне входження й вихід індивідів з неї. Загалом організація являє собою цілісний комплекс взаємопов'язаних елементів. Це складний організм, в якому переплітаються і поєднуються, координуються інтереси особистості і групи, примус і свобода, безумовна дисципліна і вільна творчість, нормативні вимоги і неформальні ініціативи. Органічними частинами цього складного соціального організму є формальна і неформальна організації.

Визначальною характеристикою формальної організації є те, що вона породжується не спонтанними силами, а являє собою систему встановлених правил, стандартів, приписів, процедур, програм, які регулюють поведінку членів організації. П. Блау пропонує розуміти формальну організацію як інструментальну, штучно створену і свідомо сформульовану цільову систему, що має чітко виражену організаційну структуру.

Формалізація організації виявляється у вигляді свідомо заданих сталих зразків функціональної поведінки (статус, режим, зв'язки тощо), які виступають як елементи організованості. За цим способом організація будується як безособистісна структура. Головною ознакою формального є свого роду запрограмованість, попередня визначеність організаційних норм та дій. На думку Н. Лумана, формалізація організації здійснюється шляхом виділення певних очікувань (Erwartungen) як умов членства, причому під очікуванням розуміється передбачення дій у майбутньому, уявлення майбутньої ситуації. Формальна організація, за переконанням Н. Лумана, і є комплексом таких формальних очікувань.

Відносини між індивідами в рамках формальної організації будуються як безособистісні й в ідеалі зводяться до відносин між статусами і функціональними позиціями. Індивіду як члену формальної організації приписується певна функція, носієм якої він виступає, йому пропонується особливий режим виконання цієї функції, передбачаються також стійкі норми відносин з іншими індивідами. Формальна організація, власне, не передбачає врахування індивідуальних особливостей її членів як особистостей, в ній не передбачаються ніякі інші відносини між індивідами, крім офіційних, а діяльність її не спрямована ні на які інші цілі, крім функціональних.

За своїми ознаками формальна організація є досить однозначною. Їй притаманна певна консервативність і схильність опиратися змінам. Формально установлена система правил і завдань організації має своїм наслідком те, що її діяльність стає одноманітною, хоча при цьому більшою є можливість координації в рамках формальної організації різних видів діяльності. Водночас жорсткий контроль за всіма рішеннями і діями людей часто є неефективним і може призвести до виникнення соціальної напруженості.

Формальна організація має ряд рис, що роблять її раціональною і ефективною соціальною структурою. Уже саме по собі ефективне виконання завдань вимагає структурованості організації, встановлення спеціальних правил і процедур роботи, що, власне, і забезпечує формальна організація. Особливо ця вимога стає актуальною тоді, коли справа стосується організації і координації діяльності великої кількості людей по досягненню певних спільних цілей.

Слід зазначити, що раціональність, безособистісність, однозначність, які притаманні формальній організації, є необхідними умовами існування організації в цілому. Проте за певних умов ці ознаки формальної організації можуть перетворювати її в бюрократичну структуру, для якої характерна абсолютизація окремих сторін, елементів організації, зведення їх у самостійні цінності.

Діяльність формальної організації сприяє загальній раціоналізації і оптимізації людської діяльності в цілому. І вирішальне значення при цьому має, звісно, те, що формальна організація для досягнення своїх цілей використовує чіткі і закріплені попереднім досвідом зразки і норми поведінки. Але людина в ній діє переважно не як особистість, а як функціонер, її стосунки з іншими людьми є ставленням байдужих один до одного людей. Отже, формальна організація, яка орієнтується на раціональну доцільність, має безособистісну природу. Поведінка чи діяльність індивіда в формальній організації детермінується такими формальними настановами, які мінімально співвіднесені з інтересами та цілями конкретних людей. Їх призначення - бути лише інструментами досягнення індивідуальних цілей. Безособистісність формальної організації покликана уберегти раціональність суджень членів організації від впливу особистих емоцій і почуттів. Як правило, при формалізації зв'язків в організації відкидаються (як першочергові) особисті інтереси і зберігається тією чи іншою мірою повна Формальна організація перешкоджає індивідуалізації, зате надає загальнозначущої форми поведінці особистості, багато в чому детермінуючи її. Формальні механізми взаємодії пов'язують індивіда і організацію, входження індивідів до організації мотивує процес формування групової свідомості. Індивіди, які утворюють формальну організацію, відрізняються між собою за рангами і соціальним статусом, хоча об'єднує їх єдиний інтерес. Специфіка функціонування формальної організації будується на свідомо заданій субординації інтересів її членів і регламентації дій. Вони (дії), як правило, досить ефективні в обстоюванні традиційних інтересів її членів.

Неформальна організація виникає спонтанно, без "санкцій" політичної влади. Вона є продуктом процесів самоорганізації і саморегуляції в суспільстві. Таким чином, під неформальною організацією тут будуть розумітися організаційні зв'язки і процеси, не заплановані програмою, які виникають спонтанно, непередбачено. Неформальне - це таке явище в соціальній організації, яке стоїть поза організаційною програмою. Але виникає неформальна організація тільки поряд з формальною, як зазначає А. І. Пригожин.

Природа неформальної організації виступає передусім процесом соціальної самоорганізації. Це означає, що за межами програмованої, свідомо утвореної організації панує організаційна "стихія", яка вивільняє невитрачений "запас" тієї соціальної енергії, яку (хоч і приховано) акумулює будь-яке людське об'єднання. Ця енергія виступає внутрішнім джерелом упорядкування і регулювання в соціальних організаціях.

Виникненню неформальної організації передує автономія особистості в організації, яка виступає необхідною умовою реалізації соціальної активності і творчості. Автономія особистості та ролі її в організації є важливим фактором задоволення соціальних потреб, що виходять за межі тих, які можуть реалізовуватись у формальній організації. При цьому можливість різнобічного розвитку особистості, її самоактуалізації включає, поза сумнівом, набагато більше потреб, мотивів і установок, ніж ті, що даються формальною організацією. В рамках неформальної організації відбувається розмежування функцій і особистості, завдяки чому індивід може вибирати засоби та шляхи виконання своєї ролі в організації.

Факторами, що сприяють формуванню неформальної організації, можна вважати виокремлення інтересів індивіда, їх мінливість, підвищений динамізм відносин між людьми, прагнення до свободи і реалізації своїх інтересів. Сприятливим для утворення неформальної організації є також духовна близькість, взаємні симпатії індивідів, дотримання однієї системи цінностей.

Слід відзначити, що формальна і неформальна організація завжди взаємопов'язані і взаємовпливають одна на одну. Організація - це складне соціальне середовище, де лише частина процесів є передвизначеною і запланованою. Наявність формальної організації розглядається як умова неминучого виникнення неформальної організації, тому що, по-перше, вона покликана пом'якшувати жорсткість і однозначність формальних відносин і доповнювати їх. А по-друге, в рамках соціальної організації є сфера діяльності, в якій формалізація неможлива (це стосується передусім сфери міжособистісних відносин). Отже, формальна організація вимушена співіснувати з неформальною.

Відносини неформальної і формальної організації в суспільстві є дуже складними і неоднозначними. Якщо формальна організація фіксує і закріплює стале і повторюване у відносинах між людьми, то неформальна організація виражає міру їх організаційної лабільності, динамічності, гнучкості. Неформальна і формальна організації можуть протистояти одна одній, кардинально відрізнятися за своїми цілями та завданнями. Водночас вони можуть співіснувати, функціонувати в певній протидії. Крім того, за певних умов відбувається досить швидкий процес перетворення неформальної організації у формальну, в результаті чого вільні асоціації трансформуються в строго регламентовані об'єднання з чіткими програмами, статутами, умовами членства.

Незважаючи на свою раціональність, формальна організація може бути в деякому сенсі "недієздатною". Це відбувається в певні історичні періоди розвитку суспільства (особливо в перехідні), які характеризуються загальною нестабільністю, суперечливістю, нестійкістю відносин. Організаційною силою, здатною формулювати, а згодом і вирішувати актуальні цілі та завдання, виступає переважно неформальна організація. Крім того, як відзначає Ф. Гаєк, "організація, очевидно, вигідна і ефективна доти, доки вона добровільна та укладена у вільній сфері. І або вона буде змушена пристосовуватися до обставин, які не бралися до уваги при її заснуванні, або зазнає поразки.

Таким чином, неформальна організація, яка характеризується відкритістю, лабільністю, мобільністю, динамічністю, в багатьох випадках компенсує неефективність формальної організації. Вона містить у собі необхідний потенціал зміни і розвитку. Механізми неформальної організації "спрацьовують" також у разі відсутності певних метасоціальних гарантій стабільності зв'язків у суспільстві і недостатньої ефективності нормативних засад всіх виявів життєвого світу людини.

Похожие статьи




Поняття організації в менеджменті. Формальна і неформальна організації - Особливості кадрового менеджменту

Предыдущая | Следующая