Вічний та неповторний - Життя та творчість Франческо Пертрарки

Італійського поета високо цінували у всьому світі та дотепер із захопленням читають люди різного віку. Його слава подобалася і йому самому.

Бажання слави в Петрарки було найтіснішим чином пов'язано з творчим імпульсом. Воно-то в більшому ступені і спонукало Петрарку зайнятися письменством. З роками і ця любов, любов до слави, стала стримувати. Досягнувши слави безприкладної, Петрарка зрозумів, що вона викликає в оточуючих куди більше заздрості, ніж добрих почуттів. У "Листі до нащадків" він зі смутком пише про своє увінчання в Римі, а перед смертю навіть готовий визнати тріумф Часу над Славою.

До земних радощів Петрарка відносив передусім навколишню природу. Він, як ніхто з сучасників, умів бачити і спостерігати її, вмів насолоджуватися травою, горами, водою, місяцем і сонцем, погодою. Звідси й такі часті і настільки любовно написані в його поезії пейзажі. Звідси ж і тяга Петрарки "до зміни місць", до подорожей, до можливості відкривати для себе все нові і нові риси навколишнього світу. Петрарку захоплювала також і віра в красу людини і могутність його розуму. До них же він відносив будь творчий прояв: будь то в живописі (його судження про Симона Мартіні і Джотто), в музиці, філософії, поезії і т. д. Але все це таїло і безліч побічних спокус, яких, на думку Петрарки, людині, по слабості його, важко уникнути.

Петрарка був сприйнятливий до всього, що його оточувало. Його цікавило і минуле, і сьогодення, і майбутнє. Він писав про медицину і про якості, необхідних полководцю, про проблеми виховання і про поширення християнства, про астрологію і про падіння військової дисципліни, про вибір дружини і про те, як краще влаштувати обід. Багато цікавого написано ним про практичну моралі.

Петрарка жив інтересами часу, не був чужий до суспільних пристрастей. Він був лютим патріотом. Італію він любив до несамовитості. Її біди і потреби були його власними, особистими. Тому безліч підтверджень. Одне з них - славнозвісна канцони "Італія моя". Заповітним устремлінням його було бачити Італію єдиної і могутньої. Петрарка був переконаний, що тільки Рим може бути центром папства й імперії.

Петрарка був не тільки патріотом. Турбувало його і громадянський стан людського гуртожитку взагалі. Нещастя і злидні засмучували його, де б вони не траплялися.

Саме завдяки внутрішній свободі - хоча інколи справа не обходилося без меценатів - Петрарці вдалося створити так багато і так повно виразити себе і свій час.

Петрарка був не тільки великим письменником, а й великим читачем. Так, твори античних авторів, які він читав і перечитував з незмінною любов'ю, були для нього не просто цікавими текстами, але носили насамперед відбиток особистості їх авторів. Так і для нас твори Петрарки носять відбиток однієї з найбільш серцевих і привабливих особистостей минулого.

Різні покоління, в залежності від своєї літературної свідомості, панівних естетичних смаків, прочитували Петрарку по-різному. Одні бачили в ньому витонченого поета, що ставив понад усе форму, словесну досконалість, бачили в Петрарці якусь ідеальну поетичну норму, чи не обов'язкову для наслідування. Другі ж, цінували в ньому насамперед неповторну індивідуальність, чули в його віршах голос нового часу. Одні зараховували його до "класиків", інші до "романтиків".

Похожие статьи




Вічний та неповторний - Життя та творчість Франческо Пертрарки

Предыдущая | Следующая