Історичні, культурні, соціальні умови - Загальна характеристика літератури кінця ХІХ

Розвиток літератури невід'ємний від розвитку суспільства. Література на межі XIX-XX століть була тісно пов'язана з усіма перипетіями свого часу. Складністю та суперечливістю історичної доби зумовлені своєрідність і розмаїття світового літературного процесу.

З числа найбільш прикметних рис, що формували "обличчя" людської цивілізації у першій пол. XX ст., можна виділити:

У сфері соціально-політичного розвитку:

    1) активізація національно-визвольного руху в країнах Європи, Америки, Азії та Африки; 2) падіння великих європейських імперій та монархій; 3) ствердження соціалістичної і комуністичної ідеології; 4) загострення соціально-політичних суперечностей між провідними державами світу, боротьба за перерозподіл сфер політичного впливу; 5) кількісне зростання і різка поляризація політичних партій та рухів за ознакою їх демократичної або авторитарної спрямованості. Поява могутніх тоталітарних режимів - комуністичного в СРСР та націонал-соціалістичного у фашистській Німеччині; 6) світові війни.

У сфері науково-технічного розвитку:

    1. Революційні зрушення практично в усіх сферах науково-технічної діяльності людини. Активне впровадження теоретичних наукових припущень у сферу їх практичної реалізації (промисловість, транспорт, зв'язок, озброєння, медицина тощо); 2. Стрімкий розвиток та поява цілого ряду нових сфер наукового знання (генетика, психіатрія, біофізика, біохімія, геофізика, геохімія, хімічна фізика, ядерна фізика, математична логіка тощо).

У сфері економічно-промислового розвитку:

    1. Стрімка капіталізація усіх сфер економічних сфер діяльності людини; 2. Інтенсивний розвиток та індустріалізація виробництва; 3. Розвиток фінансової та банківської системи управління капіталом; 4. Розширення сфер торгівлі та вільного підприємництва.

У духовній і власне літературній сферах:

    1. "Ревізія" класичних, раціоналістичних форм ідейного світобачення та форм його художнього ствердження; 2. Загострення уваги до пошуку нових форм художнього відображення дійсності та світоглядних моделей його розуміння; 3. Перевага ірраціональних чинників мислення над раціональними і суб'єктивних форм сприйняття над об'єктивними; 4. Виникнення великої кількості ідеалістичних філософських та естетичних шкіл і напрямів; 5. Ствердження модернізму та авангардизму в мистецтві.

Значний вплив на світоглядні позиції багатьох письменників цього часу справив позитивізм, основні принципи якого сформулювали французький філософ Огюст Конт (1798-1857) та англійський учений Герберт Спенсер (1820-1903). Ця філософська теорія привертала увагу до позитивних фактів дійсності, закликаючи до їх опису та аналізу, до пошуку біологічних причин поділу суспільства на класи, відкидала класову боротьбу як протиприродну і визнавала боротьбу за існування, про яку писав Чарльз Дарвін (1809-1882), наявною і в людському суспільстві.

Не менш популярною була філософська концепція Артура ПІопенгауера (1788- 1860), яка тлумачила світ як творіння вищої духовної сили, ірраціональної і невідворотної "світової волі". Один із її проявів - притаманна людині "воля до життя". Нейтралізувати "світову волю"" можна було лише шляхом пізнання за допомогою філософського споглядання. Ця воля ставала нічим у процесі її пізнання, перетворюючи на ніщо і весь створений нею світ. Мистецтво могло допомогти пізнати абсурдний світ тільки шляхом інтуїтивного пізнання, через осяяння і прозріння.

Ідеї Шопенгауера підхопив Фрідріх Ніцше (1844-1900), який створив теорію елітарності винятковості окремих особистостей, яких назвав "надлюдьми". Вони були носіями "волі до влади", стояли "по той бік добра і зла" й покликані керувати натовпом.

Значного поширення набула філософія екзистенціалізму, видатними теоретиками якої були Серен К'єркегор (1813-1858) у XIX ст. та Карл Ясперс (1883- 1969) і Мартін Хайдеггер (1889-1976) у XX ст. Екзистенціалізм (від фр. "існування") проголосив, що існування, тобто незмінні біологічні властивості та біологічні риси людини й умови її буття, передувало сутності, а отже, було важливішим від неї. С. К'єркегор стверджував, що не могло бути й мови про осмислення людиною світу, бо вона обмежена у своїх можливостях, і що її мудрість полягала у зверненні до Бога та усвідомленні власної обмеженості. Світ непізнанний і абсурдний, а існування людини - це "буття для смерті", яка кидала тінь на все життя; мета існування - смерть. Тому загальний спосіб буття людини в суспільстві - трагічний, сповнений страху, тривоги та відчаю.

Похожие статьи




Історичні, культурні, соціальні умови - Загальна характеристика літератури кінця ХІХ

Предыдущая | Следующая