Життя Лесі Українки - Життя та творчість Лесі Українки

Лесею Українкою в історію вітчизняної і світової літератури судилось увійти Ларисі Петрівні Косач - дочці юриста Петра Антоновича Косача і відомої української письменниці Олени Пчілки. Народилась Леся українка, найстарша донька 26 лютого 1871 році в м. Новгороді-Волинському, тепер Житомирська обл., де жило молоде подружжя Косачів. До шести років майбутня поетеса зростала в Новгороді - Волинському, а у 1879 році переїхала з родиною у Луцьк, куди батька перевели на роботу.

Тут, у місті над річкою Стир, у житті маленької Лесі сталися дві події, які визначили подальшу її долю. Саме тут обдарована дівчинка написала перший свій вірш - "Надія". Створений він дев'ятирічною дитиною, але виповнений аж ніяк не дитячими думками та почуттями. Появу його спричинили сумні для родини обставини - арешт та заслання батькової сестри Олени Антонівни. Леся дуже любила свою тітку і тому була вражена звісткою про її ув'язнення у зв'язку з замахом на петербурзького шефа жандармів Дрентельна. Стала Леся непізнанною - принишклою, замисленою, запечаленою. Такою й написала "Надію" - вірш, який засвідчив, що починалася Леся Українка з того, з чого починаються всі великі поети, - з глибокого болю.

Про біль, але вже фізичний, нестерпучий, доводиться вести мову і в зв'язку з другою подією, що сталося перегодя рік - взимку 1881-го. Тоді Леся, за спогадами сестри Ольги, " пішла на річку подивитися, як святять воду, і в неї дуже померзли ноги". Спочатку боліла нога, потім ліва рука. Дівчинку лікували по-домашньому від ревматизму, та її вразив туберкульоз кісток. Свою журбу, що доведеться відмовитись від музичних занять, Леся вилила в автобіографічній елегії " До мого фортеп'яно". Через хворобу до школи не ходила, та завдяки самоосвіті, феноменальним здібностям до мов(грецька та латинська), літератур, історії стала високо ерудованою у цих галузях знань. Далі хвороба перекинулась на легені, а ще трохи пізніше - на нірки. Тяжка недуга потьмарила не лише дитинство; боротьба з нею перетворилася, як сумно жартувала сама поетеса, у " тридцятилітню війну" - виснажливу, трагічну для Лесі Українки.

1882 року сім'я Косачів залишила Луцьк і перебралась в село Колодяжне, що поблизу Ковеля. Переїзди, спричинені зміною місць батькової служби, а також подорожі, здійснені разом з охочою до мандрівок матір'ю, дали Лесі надзвичайно багато. Допитлива, чутлива до краси, спрагла до знань, вона пізнавала рідну землю, свій народ, його історію, звичаї, обряди. У процесі цього пізнання Колодяжному та довколишнім селам і урочищам належить особлива роль. Тут Леся зачарувалася мальовничою природою Волині і водночас була вражена нуждою людей, які жили серед цієї природи. Тут вона зачудувалася народними піснями, почала сама записувати їх і, звичайно ж, не могла не замислитися над тим, чому це мова, якою створені такі прекрасні пісні, не визнається, переслідується, забороняється. Відкривався їй тут світ соціальних контрастів, конкретним змістом наповнювалося для неї поняття "народ", і все це, безумовно, вирішальним чином вплинуло на виріст крил її власних пісень. Ось чому має рацію Олесь Гончар, коли пише: "У еллінів, великих поетів античності, прекрасні створіння народжувалися з моря, з піни мирської. Про нашу ж поетесу можна сказати, що вона разом зі своєю поезією народжена була морем народного життя. В її поезіях, сповнених мужньої енергії, клекоче наростаючий гнів народній, б'ється його думка, його одвічний потяг до свободи".

Ведучи мову про вибір Лесею життєвих орієнтирів, про формування її поетичного хисту, не можна обминути увагою і тієї значної ролі, яка належала у цих винятково складних процесах Лесиним батькам. Завдяки їхнім старанням у сім'ї була створена така атмосфера, в якій дочки та сини змалку усвідомлювали себе невіддільною часткою українського народу. "Як діти, що виховувалися не в гімназії, а вдома, - Леся і Михайло(старший брат Лесі) були далеко серйозніші й освіченіші за нас. Одрізнялися вони від на і мовою, і одягом... все свідчило про вищій рівень Лесиної освіти і взагалі про вищий настрій її душі. В той час чи й було Лесі 12 років. Але в сі роки Леся й Михайло були цілком свідомими й переконаними патріотами. Інтелігентна і глибоко переконаними мати вміла впливати на душі своїх дітей. Вона ж керувала і їх освітою, не пускаючи її з національного грунту, а на той час се було дуже тяжко"

Хвороба не відступала, а, навпаки, прогресувала. Поетесі доводилося шукати рятунку як у вітчизняних, так і в зарубіжних лікарів. Після операції руки, проведеної в Києві, була складена операція на нозі, зроблена в Берліні. Борючись з недугою, Леся Українка здійснила кілька подорожей у курортні причорноморські міста - Одесу, Ялту, Євпаторію. Протягом двох зим лікувалася в Італії, тричі долала нелегкий шлях у далекий Єгипет. Невимовний біль, що пронизував тіло, надовго приковував до ліжка, захмарював життєві обрії, до того ж посилювався болем утрати близьких людей: Михайла Драгоманова (1895) дядько поетеси; Сергія Мержинського, молодого марксиста, щирого друга Лесі(1901); брата Михайла (1903);батька(1909).

Все, здається, підштовхувало поетесу до того, аби вона відгородилася власним болем від світу, від його пекучих проблем, замкнулася в собі. Проте Леся Українка не вчинила так. Всупереч недузі, яка прирікала її на самотність, поетеса прагнула своїм словом, своєю громадською роботою якнайкраще прислужитися рідному народові, справі соціального поступу. Добре володіючи кількома європейськими мовами, поетеса активно сприяла ознайомленню українського читача з творами видатних російських, французьких, німецьких, англійських письменників.

...Останні роки життя поетеси пов'язані з Кавказом, де вона, в проміжки між поїздками на лікування за кордон, перебувала разом зі своїм чоловіком Климентом Квіткою. Позначені ці роки матеріальним нестатками, які пригнічували, посилювали і без того нестерпний біль, зрештою, пришвидшили катастрофічне загострення хвороби, наблизили трагічний кінець: 1 серпня 1913р. в грузинському містечку Сурамі зупинилося серце Лесі Українки. Її тіло було перевезене до Києва й поховане на Байковому кладовищі поряд з могилами батька та брата.

Похожие статьи




Життя Лесі Українки - Життя та творчість Лесі Українки

Предыдущая | Следующая