Великий син великого народу

Виховний захід на тему "Великий син великого народу" приурочений до 200-ліття з Дня народження Т. Г. Шевченка, великого мислителя і пророка, художника і письменника, поборника незалежності і батька української нації.

Його мета - показати нелегкий життєвий і творчий шлях Т. Г. Шевченка, розкрити актуальність Шевченкових творів на сьогоднішній день; виховувати у студентів глибоке почуття любові і гордості за Україну, готовність бути причетним до її великих звершень, бути гідним славного минулого українського народу, у якого були такі генії, як Тарас Шевченко; розвивати творчі здібності студентів, вміння розуміти прекрасне.

Сценарій може бути використаний викладачами-словесниками у навчальній і поза аудиторній роботі, студентами і кураторами груп у виховній роботі.

Тема: "Великий син великого народу" (До 200-ліття з Дня народження Т. Г. Шевченка) шевченко поезія заповіт творчий

Мета: Вшанувати пам'ять великого мислителя і пророка, художника і письменника, поборника незалежності і батька української нації Т. Г. Шевченка, розкрити актуальність Шевченкових творів на сьогоднішній день; виховувати у студентів глибоке почуття любові і гордості за Україну, готовність бути причетним до її великих звершень, бути гідним славного минулого українського народу, у якого були такі генії, як Тарас Шевченко; розвивати творчі здібності студентів, вміння розуміти прекрасне.

Обладнання: книжкова виставка, відеофільми, презентації, аудіозаписи пісень, плакати з висловами Тараса Шевченка. Святково прибрана актова зала, портрет Тараса Шевченка, прикрашений вишитим рушником. Під портретом слова:

І мене в сім'ї великій,

В сім'ї вольній, новій,

Не забудьте пом'янути

Незлим тихим словом.

Вступне слово викладача:

Щовесни, коли тануть сніги

І на рясті засяє веселка,

Повні сил і живої снаги,

Ми вшановуєм пам'ять Шевченка.

Доброго дня, шановні студенти, колеги, гості, усі присутні у цій залі! Сьогодні ми зібралися з вами для того, щоб вшанувати пам'ять про великого Кобзаря, геніального поета України, гнівного обличителя панів неситих, поборника святої правди.9-го березня виповнилося 200 років з дня народження Тараса Григоровича Шевченка. Ми пропонуємо сьогодні доторкнутися до живих струн душі великого Кобзаря.

Ведучий 1

Весна-весняночка... Це вона привітна і щедра подарувала Україні Пророка. Ім'я дала йому рідна мати - Тарас, що означає бунтар.

І став для нас Шевченко заповітом,

Безсмертним, як саме людське життя.

Ми будем славить перед цілим світом

Живе й святе Шевченківське ім'я!

9 - го Березня 1814 року, темної ночі, перед світом, у селі Моринцях в хаті Григорія Шевченка, кріпака Пана Енгельгарда, блиснув у вікні єдиний на все село вогник, - народилася панові нова кріпацька душа, а Україні - її великий співець - Тарас Шевченко.

Тарас Григорович був четвертою дитиною у родині. Усього їх було шестеро.

Коли маленькому Тарасові виповнилося 2 роки, родина Шевченків переїхала до сусіднього села - Кирилівки. Тут, у Кирилівці, в убогій хатині й минуло безрадісне дитинство поета. Коли Тарасові було 8 років, його віддали в науку до дяка. Студент читає вірш "Доля (Ти не лукавила зо мною)"

Ти не лукавила зо мною,

Ти другом, братом і сестрою

Сіромі стала. Ти взяла

Мене, маленького, за руку

І в школу хлопця одвела

До п'яного дяка в науку.

"Учися, серденько, колись

З нас будуть люде",-- ти сказала.

А я й послухав, і учивсь,

І вивчився. А ти збрехала.

Які з нас люде? Та дарма!

Ми не лукавили з тобою,

Ми просто йшли; у нас нема

Зерна неправди за собою.

Ходімо ж, доленько моя!

Мій друже вбогий, нелукавий!

Ходімо дальше, дальше слава,

А слава -- заповідь моя.

Ведучий 2 Вчитися йому подобалося.

Там матір добрую мою

Ще молодую - у могилу

Нужда та праця положила.

А коли Тарасові виповнилося 12 - помер і батько.

Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були та голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!...

Осиротівши, Тарас пішов у найми.

Пізніше Т. Г. Шевченко опише своє дитинство в поезіях "І золотої, й дорогої", "Мені тринадцятий минало", "Доля" та ін..

Студент читає вірш "Мені тринадцятий минало"

Мені тринадцятий минало.

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?

Мені так любо, любо стало,

Неначе в Бога...

Уже прокликали до паю,

А я собі у бур'яні

Молюся Богу... І не знаю,

Чого маленькому мені

Тоді так приязно молилось,

Чого так весело було?

Господнє небо і село,

Ягня, здається, веселилось!

І сонце гріло, не пекло!

Та недовго сонце гріло,

Недовго молилось...

Запекло, почервоніло

І рай запалило.

Мов прокинувся, дивлюся:

Село почорніло,

Боже небо голубее

І те помарніло.

Поглянув я на ягнята --

Не мої ягнята!

Обернувся я на хати --

Нема в мене хати!

Не дав мені Бог нічого!..

І хлинули сльози,

Тяжкі сльози!.. А дівчина

При самій дорозі

Недалеко коло мене

Плоскінь вибирала

Та й почула, що я плачу,

Прийшла, привітала,

Утирала мої сльози

І поцілувала...

Неначе сонце засіяло,

Неначе все на світі стало

Моє... лани, гаї, сади!

І ми, жартуючи погнали

Чужі ягнята до води.

Бридня!., а й досі, як згадаю,

То серце плаче та болить,

Чому Господь не дав дожить

Малого віку у тім раю.

Умер би орючи на ниві,

Нічого б на світі не знав,

Не був би в світі юродивим,

Людей і Бога не прокляв!..

Ведучий 1

У Тараса рано проявилися здібності до малювання, співу та написання віршів. Тарас наймитує, у вільній від роботи час читає і малює. А по закутках, щоб ніхто не бачив його горя, плаче. Але думка знайти людину, яка б навчила його малювати, не покидає хлопчика. Так він потрапляє до маляра, який погоджується навчити хлопця малювати, однак пан Енгельгард забирає його до себе в Петербург.

Про що може мріяти людина в юнацькому віці, коли надворі весна, цвіте калина, щебечуть птахи? Струни душі молодого Тараса заграли різноманітними барвами почуттів, переживань, надій.

Пісня на слова Т. Г. Шевченка "Зацвіла в долині червона Калина"(виконує студент)

Ведучий 2

Зустріч у Петербурзі із земляком-художником Сошенком різко змінила долю Тараса Григоровича. Він знайомиться також із байкарем Гребінкою, художниками Брюлловим, Венеціановим, з поетом Жуковським. Вони побачили великі здібності молодого художника і викупили його з неволі. Шевченко виправдав їхні надії.

Студент читає поезію "І виріс я на чужині"

І виріс я на чужині,

І сивію в чужому краї;

То одинокому мені

Здається -- кращого немає

Нічого в Бога, як Дніпро

Та наша славная країна...

Аж бачу, там тільки добро,

Де нас нема. В лиху годину.

Якось недавно довелось

Мені заїхать в Україну,

У те найкращеє село...

У те, де мати повивала

Мене, малого, і вночі

На свічку Богу заробляла;

Поклони тяжкії б'ючи,

Пречистій ставила, молила,

Щоб доля добрая любила

Її дитину... Добре, мамо,

Що ти зараннє спать лягла,

А то б ти Бога прокляла

За мій талан. Аж страх погано

Утім хорошому селі:

Чорніше чорної землі

Блукають люди; повсихали

Сади зелені, погнили

Біленькі хати, повалялись,

Стави бур'яном поросли,

Село неначе погоріло.

Неначе люди подуріли,

Німі на панщину

Ідуть і діточок своїх ведуть!..

І я, заплакавши, назад

Поїхав знову на чужину.

І не воднім отім селі,

А скрізь на славній Україні

Людей у ярма запрягли

Пани лукаві...

Погано дуже, страх погано!

В оцій пустині пропадать.

А ще поганше на Украйні

Дивитись, плакать -- і мовчать!

А як не бачиш того лиха.

То скрізь здається любо, тихо,

І на Україні добро.

Між горами старий Дніпро,

Неначе в молоці дитина,

Красується, любується

На всю Україну.

А понад ним зеленіють

Широкії села,

А у селах у веселих

І люде веселі.

Воно б, може, так і сталось,

Якби не осталось

Сліду панського на Украйні.

Ведучий 1

Ще одна подія сталася в Петербурзі, знаменна не тільки в житті Шевченка, а й важлива для всієї України - вихід у світ книги віршів "Кобзар" у 1840 році.

Далеко від рідного краю живе поет мріями про Україну, тому із творів Кобзаря до нас виринають такі рідні, такі справжні образи. Деякі з них завітали і до нас сьогодні (спробуймо їх відгадати): сліпий кобзар Перебендя, Лілея, Катерина, Наймичка, козаки, невільники...

Звучить мелодія пісні "Думи мої, думи мої"

Тим часом на середину виходить Перебендя

Студент 1:

Перебендя старий, сліпий

Хто його не знає?

Він усюди вештається

Та на кобзі грає.

А хто грає, того знають

І дякують люди.

Він їм тугу розганяє,

Хоч сам світом нудить...

Лілея (виходить у довгій білій сорочці з розпущеними косами):

За що мене, як росла я,

Люде не любили?

За що мене, як виросла,

Молодую вбили?

Катерина (проходить з дитиною на руках і тихо говорить сама до себе):

Утік!.. Нема!..

Сина, сина

Батько отцурався!

Боже ти мій!.. Дитя моє!

Де дінусь з тобою?

Москалики! голубчики!

Візьміть за собою...

Візьміть його... бо покину,

Як батько покинув...

Наймичка (входить):

.. .А я ледве додибала

До вашої хати,

Не хотілося б на чужині

Одній умирати!

Коли б Марка діждатися...

Так щось тяжко стало!

...Марку!

Прости мене!

Я каралась

Весь вік в чужій хаті...

Прости мене, мій синочку! Я ...я твоя мати...

Виходить сова, йде, здіймає вгору руки.

Студент 2:

Скалічені старі руки

До Бога здіймала,

Свою долю проклинала,

Сина вимовляла...

А уночі розхристана

І простоволоса

Селом ходить -- то співає,

То страшно голосить.

Козак (виходить):

Україно! Україно!

Серце моє, ненько!

Як згадаю твою долю -

Заплаче серденько.

Іде до гурту.

Невільник: О милий Боже України!

Не дай пропасти на чужині,

В неволі вольним козакам!

І сором тут, і сором там -

Вставать з чужої домовини,

На суд твій праведний прийти,

В залізах руки принести

І перед всіма у кайданах

Стать козакові...

Ведучий 2

Усе гостріше, усе правдивіше, усе безжалісніше різав правду Шевченко у своїй творчості. Усе пильніше придивлявся до нього царський уряд. І все більше хотілося Тарасу полетіти на рідну Україну.

Відеокліп на пісню "Дивлюсь я на небо та й думку гадаю"

У 1843 році йому нарешті вдалося побувати на Батьківщині після 14-річної розлуки. Із цієї подорожі поет виніс гнітючі враження, Україна постала перед ним з усіма злиднями простого народу.

Студент читає поему "Сон (у всякого своя доля)"

У всякого своя доля

І свій шлях широкий:

Той мурує, той руйнує,

Той неситим оком

За край світа зазирає,--

Чи нема країни,

Щоб загарбать і з собою

Взять у домовину.

Той тузами обирає

Свата в його хаті,

А той нишком у куточку

Гострить ніж на брата.

А той, тихий та тверезий,

Богобоязливий,

Як кішечка, підкрадеться,

Вижде нещасливий

У тебе час та й запустить

Пазурі в печінки,--

І не благай: не вимолять

Ні діти, ні жінка.

А той, щедрий та розкошний,

Все храми мурує;

Та отечество так любить,

Так за ним бідкує,

Так із його, сердешного,

Кров, як воду, точить!..

А братія мовчить собі,

Витріщивши очі!

Як ягнята; "Нехай,-- каже,--

Може, так і треба".

Так і треба! бо немає

Господа на небі!

А ви в ярмі падаєте

Та якогось раю

На тім світі благаєте?

Немає! немає!

Шкода й праці. Схаменіться:

Усі на сім світі --

І царята і старчата --

Адамові діти.

І той... і той... а що ж то я?!

Ось що, добрі люди:

Я гуляю, бенкетую

В неділю і в будень.

А вам нудно! жалкуєте!

Єй-богу, не чую,

І не кричіть! Я свою п'ю,

А не кров людськую!

Ведучий 1

Після повернення до Петербурга у 1845 році він закінчує художню академію з двома срібними медалями і званням "вільного" художника та мріє назовсім поселитися у рідному краї і боротися за покращення життя свого знедоленого народу. За бунтарські твори 33-річного Шевченка було заслано в солдати із забороною писати й малювати.

Відеосюжет Т. Шевченко "Надії"

Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій. Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі в іржу, ані його любові до людей в ненависть і погорду. Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя.

Студент читає вірш "Минають дні, минають ночі"

Минають дні, минають ночі,

Минає літо, шелестить

Пожовкле листя, гаснуть очі,

Заснули думи, серце спить,

І все заснуло, і не знаю,

Чи я живу, чи доживаю,

Чи так по світу волочусь,

Бо вже не плачу й не сміюсь...

Доле, де ти! Доле, де ти?

Нема ніякої,

Коли доброї жаль, боже,

То дай злої, злої!

Не дай спати ходячому,

Серцем замирати

І гнилою колодою

По світу валятись.

А дай жити, серцем жити

І людей любити,

А коли ні... то проклинать

І світ запалити!

Страшно впасти у кайдани,

Умирать в неволі,

А ще гірше - спати, спати

І спати на волі,

І заснути навік-віки,

І сліду не кинуть

Ніякого, однаково,

Чи жив, чи загинув!

Доле, де ти, доле, де ти?

Нема ніякої!

Коли доброї жаль, боже,

То дай злої! злої!

Ведучий 2

Коли Шевченко був на засланні в далеких степах Казахстану, він дуже тужив за Україною. Ось послухайте, як ніжно і тужливо звучить пісня на слова поета.

Пісня "Бандуристе, орле сизий"(виконують студентки)

Ведучий 1

Останні роки життя поет прожив в Петербурзі. 1859-го року ще раз, втретє і востаннє відвідав Україну.

Тоді він мріяв оселитися в Україні у хаті з вишневим садком. Але доля не судила йому цього звичайного людського щастя.

Настав 1861 рік, четвертий рік його повернення із заслання, рік який почав підрахунок його останніх років життя. В день народження 9 березня Тараса Григоровича провідали друзі. Прийшло багато листів, вітальних телеграм з України. Прочитавши їх, хворий поет проказав: От якби додому, там би я, може одужав. Але не судилося. Вранці 10 березня життя поета обірвалось.

Тараса Шевченка поховали на Смоленському кладовищі в Петербурзі.

У травні цього ж року тіло Великого Кобзаря було перевезено в Україну. Друзі вибрали для поховання місце на Чернечій горі, так, як заповідав Тарас.

Ведучий 2

Усе йде, усе минає... Та залишається пам'ять, добра слава про людей, що мандрують у світі у пошуках істини та правди.

Тарас Шевченко залишив нам, нащадкам, неоціненний скарб - свої пророчі твори. За "Кобзарем" можна вивчати історію українського народу. Один із сучасників наших висловився приблизно так: якби ми, українці, розуміли Шевченка, ми б не були такими, якими є на сьогоднішній день. З пам'яті зринає: "Якби вивчились так, як треба...".Справді, якби ми вивчали історію і розуміли її за Шевченком, ми б не витворили фатального Чорнобильського монстра біля самого серця України -- Києва, не топталися б по дорогих могилах на території колишньої академії, не зрікалися б масово рідної мови й пісні, не були б страхопудами, коли йдеться про найсвятіше. Тоді нам би було не однаково...

Студент читає поезію "Мені однаково"

Мені однаково, чи буду

Я жить в Україні, чи ні.

Чи хто згадає, чи забуде

Мене в снігу на чужині -

Однаковісінько мені.

В неволі виріс меж чужими,

І, не оплаканий своїми,

В неволі, плачучи, умру,

І все з собою заберу,

Малого сліду не покину

На нашій славній Україні,

На нашій - не своїй землі.

І не пом'яне батько з сином,

Не скаже синові: "Молись,

Молися, сину: за Вкраїну

Його замучили колись".

Мені однаково, чи буде

Той син молитися, чи ні...

Та не однаково мені,

Як Україну зліїлюде

Присплять, лукаві, і в огні

Її, окраденую, збудять...

Ох, не однаково мені.

Ведучий 2

Минуло два століття, а як актуально звучить його посланіє "І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм..."! Кожне слово з нього ніби із сьогоднішнього дня. Вдумайтеся у ці слова. Вони допоможуть осмислити минуле та зазирнути в майбутнє, відкрити для себе нове в мудрих рядках його творчості.

Відеопрезентація "І мертвим, і живим..."

Ведучий 1

Минуло багато років від дня народження Шевченка - славного сина українського народу, але й сьогодні його слово живе між нами.

Шевченкове слово звучить на усіх мовах світу. І дорослі, й діти вшановують геніального українського поета, художника, мислителя і пророка, борця за волю народу і завжди будуть пам'ятати його заповіти.

Мелодія. "Заповіт" Т. Г. Шевченка на мовах світу:

Як умру, то поховайте

Мене на могилі,

Серед степу широкого,

На Вкраїні милій!

(Російська):

Чтоб лежать мне на кургане,

Над рекоймогучей,

Чтобыслышать, какбушует

СтарыйДнепрподкручей.

(Білоруська):

Як пагоняць з Украіны

У сіняе мора

Кроўварожжу... Во тады я

І нівх, і горы

(Сербська):

Устанем и стигнем

До Бога самога

Да се молим... А до тада

Не знамни за Бога.

(Болгарська):

Погребете ме, станете,

Прангитесчупете,

С вражикървисвободата

Щедро наръсете.

(Англійська):

Andinthegreatnewfamily,

Thefamilyofthefree,

With softly-spoken kindlyword

Rememberalsome.

Заключне слово викладача:

Шануйте коми кожної піргїну

В розкриллях білих ста його томів,

Що зносили до сонця Україну,

Яку він до півслова розумів.

Він був поетом волі в час неволі,

Поетом доброти, в засланні зла,

Була у нього надзвичайна доля,

Та доля Українською була.

Література

1. Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. 1814-1861. - Київ, 1982. 2. Шевченко Т. Зібрання творів: У 6 т. - Київ, 2003. - Т. 1-6. 3. Шевченко Т. Кобзар. - К.: Дніпро, 1974. 4. Світова велич Шевченка: Збірник матеріалів про творчість Т. Г. Шевченка: В 3 т. - Київ, 1964. - Т. 1-3. 5. Шевченко Т. Наймичка / Пер. Б. Антоненка-Давидовича // Шевченко Т. Повісті. - Київ, 1964. - С. 5-73.

Великий син великого народу

Похожие статьи