Міфологізація гостя - Особливості української ментальності
Однією з найхарактерніших рис спілкування в середовищі українців вважається гостинність. Вона становить не тільки обов'язковий компонент їхнього способу життя, а й частину світосприймання, вірувань і повір'їв.
Ця традиція сягає сивої давнини, і тільки набагато пізніше вона була відкоригована православ'ям, яке надало їй морально-релігійної спрямованості. За уявленнями східних слов'ян, Бог, а найчастіше його посланець, тобто гість (звідси -- гостювати, пригощати, гостинець, гостиниця, а згодом заїжджі купці та їхні подарунки -- гостина, шлях, яким вони їздили, -- гостинець), ходив по землі поміж людей, прийнявши людську подобу. Отож, незнайомих перехожих сприймали з певною настороженістю: "Хто ти -- чужинець або гість?" Не випадково, наприклад, на Поліссі збереглось архаїчне вітання подорожнього: "Щоб прихід твій був добрим", -- власне, формула закляття проти недобрих намірів.
Міфологічна основа гостинності з плином часу ритуалі-зувалася, зберігшись у багатьох звичаях, обрядових діях та піснях. Так, у найвідповідальніші моменти життя люди кликали на допомогу Бога, Матір Божу, Спаса, Святий Хрест або ангелів, нерідко запрошуючи їх сісти у червоний кут ("на покуть") за накритий стіл. І дотепер подекуди побутує давній обряд полазника -- зустріч першого відвідувача хати напередодні Нового року або Різдва, свого роду вісника доброго чи недоброго. Якщо полазник -- людина щаслива, таланиста, то і в хаті буде багатство, вдача та здоров'я; якщо та людина миршава й неповажна, то з нею до оселі прийдуть злидні та хвороби. Найбажанішими в ролі полазника вважалися іноземці або діти -- до них ставилися як до посланців іншого, божественного світу.
Міфологізація гостя становила для українців зручну модель для спілкування не тільки з живими людьми, а й з потойбічними явищами. Так, давня назва однієї з хвороб -- гостець -- пов'язана з міфом про маленьку демонічну істоту, котра приходить до людини і може принести їй біду. Отож, народна медицина рекомендувала хворому, крім інших засобів, спробувати задобрити такого гостя, розтопивши, скажімо, для нього лазню. Гостем українці нерідко називали й небіжчика. "Зібратись у гості" -- означало вмерти, оскільки вважалося, що смерть -- це не кінець існування людини, а лише перехід до іншого світу. Звідси й обряди запрошення померлих родичів на урочисту вечерю, і ходіння до них у гості на могилу.
Словом, традиційна соціонормативна культура українців колись розумілася надзвичайно широко і в усіх випадках регламентувалася певними правилами поведінки, стереотипізованими за формою. Ці правила торкалися і традиції гостинності, яка в українському середовищі формувалася на основі не лише міфологічних уявлень, а й моральних принципів доброзичливого ставлення до ближнього. Саме тому українська гостинність вирізнялася особливою гуманністю, глибинне коріння якої є спільним для всіх східних слов'ян. Із давніх-давен було заведено, що той, хто відвідає оселю, тривалий час вважається своїм, оскільки прилучається до духів цього дому, скуштувавши трапези або обігрівшись біля вогнища. Тому природно, що господарі робили все, щоб почастувати (тобто віддати, почесть) прибульця. З часом це переросло у звичай обов'язкового пригощання (частування) гостей. Зокрема, на столі завжди й неодмінно мали лежати кусень хліба та щіпка солі -- ці головні атрибути не тільки слов'янського хлібосольства, а й прилучення до духів та божеств. Крім того, вважалося, що той, хто скуштує кусень хліба з сіллю, дістане господнє благословіння і ніколи не посміє скривдити того, хто частує.
Головним у звичаї частування було таке правило: "Спочатку нагодуй людину, а потім вже й розпитуй її". При цьому вважалося непристойним дізнаватися в подорожнього або гостя про мету його приходу. У більш давні часи, перш ніж почастувати, господиня мила гостеві ноги. Про це повідомляли, зокрема, іноземні місіонери, котрі були вкрай здивовані, як це у "царстві диявола" (справа відбувалася ще у дохристиянський період) вони бачать таку гостинність. До речі, цей стародавній звичай протримався серед українців аж до XIX ст. (його опис подає, наприклад, Тарас Шевченко в поемі "Наймичка"), а відгомін його й дотепер почувається у весільній обрядовості, що збереглася подекуди на Волині, Поліссі, Північній Буковині та Слобожанщині: перед першою шлюбною ніччю молода згідно зі звичаєм гостинності (адже супутник життя -- це якоюсь мірою путник, подорожній) миє ноги чоловікові. Втім, як ми вже зазначали, така покірливість для української жінки не є характерною, тому не випадкові ні локальна обмеженість цього звичаю, ні його суто ігровий характер.
Щодо гостювання як такого, то в українському середовищі воно не перетворилося (як, скажімо, у народів Кавказу або гагаузів) на норму звичаєвого права, а було й залишилося цілком у сфері моралі. Разом із тим хоча українська оселя була такою ж відкритою для кожного подорожнього, гостя або жебрака, як і у згаданих народів, деякі умови гостювання суворо регламентувалися. Наприклад, не прийнято було ходити в гості під час польових робіт. Засуджувалося гостювання і в будні дні -- тоді родичів або сусідів відвідували лише у господарських справах, а ритуал прийому гостя в такому разі спрощувався. Поширеним правилом прийому гостя, котрий прийшов хоча б у звичайній справі, залишалося обов'язкове запрошення зайти до хати "хоча б на хвилинку". Гість повинен був переступити поріг хати, тобто виявити повагу до домочадців та їхніх предків, які, за повір'ям, мешкали під порогом. З цієї ж причини намагалися посадити гостя і за стіл, попередньо накривши його скатертиною і подавши хліба з сіллю; у південних районах України було прийнято подавати виноградне вино -- "один келишок". Якщо гість не мав часу пригощатися за столом, його садовили на лаву біля печі, протерши її чистою ганчіркою. Одне слово, гість так чи інакше мусив присісти, оскільки у противному разі "старостам не сидіти у цій хаті".
Ритуал прийому значно ускладнювався, коли спеціально приходили в гості. Приводом для гостини слугували великі свята: Різдво, Трійця, Великдень, храмові свята, іноді недільні дні, а також сімейні урочистості -- весілля, народний. Обов'язково сходилися на похорони і поминки. У деяких районах України число свят, коли можна було ходити в гості, обмежувалось. На Тернопільщині, наприклад, ходили лише в дні Івана та Михайла, на Одещині -- на храмові свята. Щодо неділі, то у цей день скрізь по Україні збиралися тільки родичі.
Відповідно до народного етикету гості приходили за запрошенням. Воно лунало наприкінці кожного гостювання: "Приходьте вже й ви до нас",-- зверталися гості до господарів. До приходу гостей ретельно готувалися -- пекли хліб, готували святкові страви, іноді подарунки дітям, яких було прийнято залишати вдома. У гості йшли також із подарунками, які звичайно були простими -- окраєць хліба та "горілка-сороківка". Господарі по закінченні застілля також "віддарювали" гостей -- хлібом та пирогами. Виняток становили гостини з приводу весілля чи народин: на них дарували рушники або хустки весільним чинам, черевики та чоботи -- батькам молодої, крижмо -- бабі-повитусі. Під час похорон при виконанні обряду прощі, поширеного серед гуцулів та бойків Українських Карпат, родина покійного роздавала всім присутнім на процесії речі: сорочки, ремені, перемітки тощо.
Звичай дарування й віддарювання являв собою важливу, але не обов'язкову частину традиції звичайної, необрядової гостинності; подарунки виступали скоріше символами прихильності й дружби, ніж еквівалентами економічної цінності. Останніми вони стають пізніше, але це стосується, як правило, лише тих обрядів, котрі безпосередньо пов'язані з шлюбними угодами.
Обов'язковий компонент української святкової гостини -- трапеза. Під час трапези гостей садовили на найзручніші місця, а найдорожчих -- на почесне місце, покуть. Господарі, як правило, не сідали за стіл, а прислуговували, постійно запрошуючи гостей їсти: господиня -- жінок, господар -- чоловіків. Гості ж перед кожною новою стравою чекали запрошення і розпочинали їсти тільки після неодноразової "принуки"; самостійно вони не сміли ні брати щось зі столу, ні виходити з-за столу. Таким чином процес трапези розтягувався надовго. Сигналом до його закінчення слугувало внесення хліба з сіллю. Словами "Спасибі за хліб, за сіль, за кашу і милість вашу" гості 'дякували господарям за гостину і гостинність.
Вдячність за трапезу, згідно з давніми віруваннями, адресувалася не лише господарям, а й духам їхніх предків, а через них -- самому Всевишньому. І всі присутні -- співтрапезники -- були ритуально об'єднані цією ідеєю. Така ідеологічна основа святкового застілля до того ж підсилювалася моральними чинниками -- симпатіями до ближнього. Саме тому трапеза завжди була серцевиною української, а в цілому й східнослов'янської, гостинності.
З гостинністю тісно пов'язана благозичливість -- система стереотипних форм, які виражають різноманітні сторони спілкування: вітання, прощання, поздоровлення, співчуття, вибачення, подяку тощо. Благозичливість неодмінно передбачає взаємність, по суті це загальнолюдська потреба у вдячності.
У традиціях благозичливості особливо рельєфно проявляється етнічна своєрідність, оскільки в основі засобів благозичливого спілкування лежать не тільки соціальні, а й біологічні стереотипи -- звички, що стали рисами національного характеру. Причому для виявлення благозичливості мають значення насамперед візуальні засоби і тільки потім -- словесні. Не випадково багато ритуалів та обрядів українців являли собою дію без слів: тривале пояснення мети приходу старостів в обряді сватання замінялося лише застиланням столу принесеною з собою скатертиною, згода дівчини на шлюб -- сором'язливим колупанням печі і т. д. Своєрідність мови благозичливості, зокрема, і визначає українство як спільність із притаманною їй неповторною системою стереотипів, спілкування, ментальності взагалі.
Похожие статьи
-
Форми традиційного вітання - Особливості української ментальності
Спілкування людей розпочинається, власне, з вітання. В українців воно становить досить складний ритуал, який включає і жести, і міміку, і фізичні...
-
Ритуали шанування - Особливості української ментальності
Будь-яка етнічна культура має ключове поняття. У східних слов'ян воно асоціювалося з порядком, ладом (семантика "ладу", до речі, широка: це і порядок, і...
-
Особливості української культури та менталітету
На початку літа 1846 року вперше і востаннє відвідав Україну один з найвідвертіших її ворогів В. Бєлинський. Перебуваючи у Харкові, 27 червня він написав...
-
Двоїстість української ментальності - Особливості української ментальності
Своєрідність будь-якого народу проявляється передусім у спілкуванні, оскільки саме там концентруються етнічні стереотипи з притаманною їм особливою мовою...
-
Особливості української демонології - Українська демонологія
Українська демонологія як сукупність переказів про живу і неживу природу та людину розвивалась на базі давньої загальнослов'янської міфології і має з нею...
-
Особливості романтизму в українській художній культурі - Періодизація української культури
Розвиток романтичного типу творчості, що почався у преромантизмі, як загальноєвропейське явище був зв'язаний з глибоким світоглядним переломом наприкінці...
-
Індивідуалізм української ментальності: проблема ідентичності і культурна традиція
Індивідуалізм української ментальності: проблема ідентичності і культурна традиція Індивідуалізм є однією із головних настанов етнічної ментальності...
-
Символіка гостинності: понятійно-категоріальний аспект
Актуальність феномена гостинності об'єктивно зумовлюється багатовіковою народною традицією шанобливого приймання й частування гостей, притаманного всім...
-
Особливості релегійного культу східнослов*янських племен - Періодизація української культури
Ранні релігії стародавніх словгян були анімістичними. Людина вірила, що все навколо неї живе: почуває, розуміє, має свої бажання, бореться за існування....
-
Сучасне русинство: етнополітичний проект чи криза української національної ідентичності
Забезпечення сталого гуманітарного розвитку, формування загальноукраїнської ідентичності та цілісності мовно-культурної сфери країни, інтеграція...
-
На початку VIII століття нової ери Аравія, яка в ті часи вважалася таким собі ведмежим закутком світової цивілізації, несподівано для тодішньої Ойкумени...
-
Українське кіномистецтво - Періодизація української культури
Однієї з відмітних рис культури XX в. є розширення сфер її впливу на людей через засоби масової комунікації, такі, як радіо, кіно, телебачення, що...
-
Розглянуто один з аспектів становлення музейної справи в Києві - приватне колекціонування. На прикладі зібрань представників знаної української родини...
-
Казаки и гости - Традиции и обряды Донских казаков
Безмерное уважение к гостю обуславливались тем, что гость считался посланцем Божьим. Самым дорогим и деланным гостем считался незнакомый из дальних мест,...
-
Українська освіта і наука у другій половині ХVІІ-ХVІІІ століттях - Періодизація української культури
У другій половині XVII--XVIII ст. освіта, наука і друкарство на Правобережній, Лівобережній і Слобідській Україні розвивалися в різних умовах. На...
-
Проблеми походження східнослов'янських племен - Періодизація української культури
Питання походження східних слов'ян і на сьогодні є недостатньо вивченим. Існує декілька версій відносно територій, де формувався східнослов'янський...
-
Пантеон давньослов'янських богів У найзагальнішому вигляді еволюцію слов'янського пантеону дослідники уявляють так: спочатку у праслов'ян були поширені...
-
Культура як історичний феномен - Основні етапи розвитку та здобутки української культури
"Культура" -- 1) Сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людством протягом його історії. Матеріальні цінності становлять матеріальну...
-
Упродовж другої половини ХІХ початку ХХ ст. у Закарпатті, яке на той час входило до складу Габсбурзької монархії, проходили складні етнополітичні...
-
Початок наступу тоталітаризму на осередки української культури - Українська культура XX століття
Отже, 20-ті роки були роками зростання, піднесення і розвитку української культури, національного відродження. Але це якраз серйозно турбувало Сталіна і...
-
Перший козацький літопис був анонімним, а наступні -- авторськими. Григорій Граб'янка і Самійло Величко уклали зводи, де розповіли про козацтво з тією...
-
Вступ - Культура давнього світу та її вплив на становлення української культури
Розв'язуючи проблеми, пов'язані з кожною із національних культур, неможливо обійти увагою питання про її походження. Жоден фактор, що визначає нації...
-
У вихованні дітей свою визначну роль відіграють і пісні. Вони є тими прадавніми живими скарбами, "що йдуть по землі, йдуть від покоління до покоління,...
-
Лялька мотанка собівартість Українська лялька-мотанка - це один з найстаріших оберегів, що пройшли крізь століття і дійшли до наших днів. Раніше вони...
-
Давність мови - Історія становлення та розвитку української мови
В історіографії широко відома думка М. Маркевича, за якою великороси - народ, похідний від українців: український народ сформувався в незапам'ятні часи,...
-
"Руська трійця" у національному відродженні Галичини - Періодизація української культури
На початку 30-х років XIX ст. центром національного життя та національного руху в Галичині стає Львів. Саме тут виникає напівлегальне...
-
"Енеїда" І. Котляревського та її значення в літературі - Періодизація української культури
Бурлескно-травестійну поему "Енеїда" можна вважати твором усього життя автора, оскільки писав її близько ЗО років. У листі до М. Гнєдича від 27 грудня...
-
Г. Сковорода - видатний український просвітитель - Періодизація української культури
Погляди Г. С. Сковороди сильно відрізнялися від переважної у той час передової думки. Сучасні Григорію Савичу філософи робили акцент на дослідженні...
-
Запорізька Січ як соціокультурний феномен - Періодизація української культури
Козацтво - унікальний для європейської історії культурно-соціальний феномен. Щоб розібратися в цьому питанні, треба перебороти інерцію звичного...
-
Козацьке літописання 17-18 ст - Періодизація української культури
Барокове літописання продовжує традиції середньовічного літописання, але розширює тематичний і жанровий комплекси. Козацькі літописи як різновид...
-
Українська народна вишивка є одним з найбільш поширених і доступних видів народної художньої творчості. Вона удосконалювалася протягом багатьох століть і...
-
Київська Русь завжди славилася талановитими музикантами, співаками, танцюристами, бродячими акторами, без яких не обходилося жодне свято, а при дворі...
-
Вплив християнства на культуру Київської Русі - Періодизація української культури
Запровадження християнства на Русі пожвавило розвиток писемності, сприяло заснуванню князем Володимиром перших шкіл для дітей знаті, за часів Ярослава...
-
Висновки - Культура давнього світу та її вплив на становлення української культури
Глибокий гуманістичний зміст української культури, її значення для творчого самоусвідомлення багатьох поколінь українського народу в національному...
-
Складні і багатогранні процеси походження народів та їх культур постійно привертають до себе увагу. За свою багатовікову історію український народ...
-
Роль та значення античних держав і античної культури в історії Європи, в тому числі і України важко переоцінити. Їхні досягнення лягли в основу багатьох...
-
Українська ментальність - Періодизація української культури
Дослідники ментальності українського народу (М. Шлямкевич, В. Дорошенко, С. Білокінь) вважають, що духовний світ українства вирізняється...
-
Проблеми розвитку культури в незалежній Україні - Періодизація української культури
Розпад Радянського Союзу і блоку країн прорадянської орієнтації, крах комуністичної системи ознаменували початок нової історичної доби в геополітичних,...
-
Особливості формування та проблеми збереження індустріальної спадщини України
У статті розглянуто історичні та регіональні аспекти розвитку промисловості в Україні. Подано типізацію об'єктів індустріальної спадщини залежно від...
-
Українська культура на початку ХХ ст. (1900-1920) - Періодизація української культури
У XIX - на початку XX ст. українська культура досягла свого розквіту. Це був період, позначений зростанням національної самосвідомості. На цій хвилі...
Міфологізація гостя - Особливості української ментальності