Чорнобиль та академія наук України

Техногенна катастрофа на Чорнобильській атомній електростанції (ЧАЕС) 26 квітня 1986 р. відчутно позначилась в Україні. Спираючись на чисельні дослідження, автори статті показують як інтелектуальною боротьбою вчених Академії наук з владними структурами союзної держави зруйновано плани розширення будівництва об'єктів атомної енергетики на території республіки.

У виданнях[1-7] авторами показано, як з перших днів аварії на ЧАЕС 26 квітня 1986 року Президія АН УРСР почала координувати роботу академічних інститутів, груп і окремих науковців для нейтралізації негативного впливу викидів реактора на людину і довкілля. Їх робота у багатьох випадках була вирішальною у знешкодженні дії атомних часток таких викидів. Значна частина досліджень вчених, проведених в зоні викидів, вперше у світовій практиці актуалізувала попереджувальні кроки такого впливу атомної радіації.

Робота в зоні ЧАЕС була іспитом не тільки для науковців, а й їх переконання щодо перспективності розвитку атомної енергетики в Україні, доцільності подальшого розміщення атомних об'єктів та їх експлуатації на території України. На середину 1980 - х рр. ядерна енергетика складала понад 40% загального виробництва електроенергії у восьми країнах світу, включаючи Францію, Бельгію, Швецію і деякі країни Східної Європи. Атомна енергетика характеризується великими капітальними вкладеннями і низькими паливними витратами. Для добре керованих АЕС з невеликими витратами вартість виробництва електроенергії конкурентоздатна з іншими джерелами. Номінальний термін експлуатації більшості атомних реакторів дорівнює 40 рокам [1, с.3].

На середину 1980-х рр. на території України працювало майже 40 % усіх реакторів АЕС Радянського Союзу (14 із 35) - Чорнобильська, Хмельницька, Рівненська, Запорізька, Південноукраїнська. За сумарною потужністю енергоблоків республіка займала 8-е місце у світі, 14-е - по виробництву на них електроенергії. Більшість станцій побудовано в басейнах Дніпра і Південного Бугу. З початку 1980-х рр. на її землях додатково велось будівництво Кримської, Одеської, Чигиринської АЕС. Виникли проблеми із забезпеченням міцності споруд уже на діючій Рівненській АЕС. На атомних об'єктах України наприкінці 1980-х р. щорічно вироблялось близько 3-х млн. м рідких радіоактивних відходів. МАГАТЕ визнала, що з точки зору екологічної безпеки ядерна енергетика України займала одно з останніх місць у світі [2, с. 393].

Система монопольного права партійно-державного керівництва Радянського Союзу приймати рішення про будівництво атомних електростанцій проявилась в наступному. Науковий потенціал АН УРСР, як і міністерства і відомства республіки, не були залучені до розробки проектів будівництва атомних об'єктів на території республіки. Наукові і проектні розробки виконувались і затверджувались за межами України. Академія наук мала тільки інформацію про наявність програми будівництва атомних об'єктів, розпочатого у 1966 р. на її території. З метою розробки наукових пропозицій і можливостей забезпечення безпеки розвитку атомної енергетики вчені

Інститутів Академії за власної ініціативи проводили розвідки на землях республіки. Але структури СССР всіляко намагались відсторонити українських учених від участі у цій роботі [3, с.3 88].

Перший енергоблок Чорнобильської АЕС був уведений в експлуатацію у вересні 1977 р. Республіканська Академія наук України заперечувала доцільність продовження робіт з розширення Чорнобильської електростанції, розташованої у верхній течії Дніпра (проект Чорнобильської АЕС-2). Тут у радіусі 250-500 км від АЕС на той час працювало і проектувалось будівництво дев'яти атомних енергетичних об'єктів (території: України, Росії, Литви і Білорусії). Основна увага у повідомленні Президії АН УРСР партійному керівництву і уряду УРСР акцентувалась на гідробіологічних, екологічних і соціальних аспектах проблеми. Наприкінці 1979 р. Міністерство енергетики СРСР запропонувало план продовження будівництва атомних об'єктів на території республіки у 1981 -1985 рр. Академія наук зі свого боку на цей план запропонувала конкретні заходи, якими передбачалось: лише після

Попереднього виконання широкого комплексу наукових досліджень з участю українських учених, вироблення ними прогностичних оцінок наслідків спорудження і експлуатації атомних об'єктів, скрупульозного врахування усіх "за" і "проти", розробляти схему розміщення атомних об'єктів на найближчі 20-30 років. Підтримка позиції Академії партійно-державним керівництвом України вимусили союзні органи зупинити будівництво Одеської і Харківської АТЕС, Кримської АЕС і аналогічних у Донецькій області, на узбережжі Азовського моря, ряду інших об'єктів, збільшення кількості блоків на Хмельницькій, Рівненській і Південноукраїнської атомних станціях. У листопаді 1981 р. Академією наук України були чітко визначені негативні наслідки у випадку екстремальних ситуацій на атомних енергетичних об'єктах, зокрема на Чорнобильській АЕС [3, с.3 88-393)]. атомний енергетика радіоактивний будівництво

У березні 1986 р. група співробітників у складі академіків Е. В. Соботовича, В. М. Шестопалова та інших вчених на засіданні Відділення наук про Землю за темою "Оцінка вірогідності катастрофи на українських АЕС" прогнозувала аварію у Чорнобилі. Але заява залишилась поза увагою. Аварія на

Чорнобильській АЕС стала найбільшою у світі з 296 аварій, які відбулись на ядерних підприємства і об'єктах. Вибух у Чорнобилі 26 квітня 1986 р. оцінено як вибух більш як 500 атомних бомб, подібних до тих, які скинуті на Хіросіму. Зруйнованим енергоблоком було забруднено територію понад 50 тис. км2 у 74 районах 12 областей України. На них розташовано 2294 населених пункти. Потерпілих, хворих від Чорнобильської катастрофи - 3,2 млн. чоловік (з 10 млн. постраждалих в Росії, Білорусії і Україні). Серед них близько 1 млн. дітей. [3, с. 4,8, 12, 375-376,445].

Після аварії на ЧАЕС на територію України, Білорусії, Росії, Швеції, Норвегії, Фінляндії, Литви, Німеччини, Польщі, Чехії, Швейцарії, Австрії, Угорщини, Румунії, Греції, Болгарії випали з висоти 2000 м радіоактивні частки з діаметром атома понад 20 мікрон. У наступні 10 днів радіоактивні хмари піднімались над розвалом реактора на висоту 700 м. Через декілька днів після чорнобильської аварії концентрація цезія-137 у фінських прибережних водах збільшилась у 100-500 разів порівняно з найбільшими, які спостерігалось тут у 1974 р. [4, с.11]. У такій ситуації головним завданням для вчених інститутів Академії стало: порятунок здоров'я населення України, екології; ліквідація наслідків аварії безпосередньо на ЧАЕС і в 30-кілометровій зоні. На ліквідації аварії ЧАЕС роботу фізиків-ядерників Інституту атомної енергії ім. І. В. Курчатова, Ленінградського і Обнінського науково-дослідних ФТІ АН СРСР, Інституту ядерних досліджень АН УРСР очолив академік АН Радянського Союзу В. О. Легасов. Головним завданням Урядової комісії з ліквідації наслідків катастрофи була безпосередньо боротьба на самій станції і в прилеглій до неї 30-кілометровій зоні. Проте і за її межами на забруднених територіях Білорусії, України і Росії виникли багато гострих проблем. Україна відчула на собі основні наслідки вибуху. Радіація забруднила майже десяту частину території республіки з населенням в декілька мільйонів чоловік. Більше 100 тис. чоловік потрібно було терміново переселити на чисті території. Сильного радіаційного забруднення відчуло Київське водосховище. Це стало загрозою для жителів Києва, і всього Дніпровського басейну. Уряд України за декілька годин забезпечив термінову евакуацію 45 тис. жителів м. Прип'ять [5, с. 215,279].

Перша зведена наукова програма робіт з проблеми вивчення радіоактивного забруднення природного середовища на 1986-1990 рр. була розроблена вченими АН УРСР вже у травні 1986 р. і передбачала: удосконалення методів і засобів спостереження за радіоактивним забрудненням середовища; вивчення зміни динаміки радіоактивного обстеження і поведінки радіонуклідів у природному середовищі, "гарячих часток". На цій основі здійснено розробку з використанням математичного моделювання коротких і довгострокових прогнозів, дослідження закономірностей формування радіоактивного забруднення місцевостей після аварії [6, с. 28].

Відповідно до цієї програми з метою зниження рівня випромінювання і запобігання викидів радіонуклідів у навколишнє середовище у травні-листопаді 1986 р. над 4-м енергоблоком ЧАЕС було зведено захисну будівлю "Укриття". У ряді випадків конструктивні рішення приймались без достатнього наукового обгрунтування. Тому після здачі будівлі до експлуатації залишалася постійна тривога щодо її руйнування і викиду нової порції радіоактивних речовин. У зв'язку з цим було передбачено звести нове укриття, розраховане на 100 років. Після цього передбачалося демонтувати старе "Укриття" і розпочати видалення залишків ядерного палива, яке залишилось у розвалі 4 - го енергоблоку [7, с.9].

У 1987 р. стан об'єкта "Укриття" тимчасово був безпечний. Але вже з наступного року почало гальмуватись виконання НДР, заходів посилення будівельної конструкції об'єкта. Це збільшувало потенційну ядерну загрозу. У 1988-1990 рр. темпи робіт на "Укритті" знизилися внаслідок недостатнього фінансування і через те, що з майданчика пішли частини цивільної оборони і військових будівельників [8, с.46 -48].

Чорнобильська катастрофа змусила розпочати навчання кадрів, яких раніше практично не готувала Україна. В результаті об'єднання зусиль Мінчорнобиля, Міносвіти і АН УРСР було складено Національну програму, якою передбачалася підготовка радіобіологів, радіоекологів, а також спектрометристів та дозиметристів для роботи у сільському господарстві, переробній і харчовій промисловості. При деяких виЩИх учбових закладах України були організовані спеціальні курси, створені навчальні групи та лабораторні комплекси для розробки радіохімічних і спектрометричних методів виявлення цезію-234/237, стронцію-90 в продуктах харчування, об'єктах навколишнього середовища [6, с.28].

Після подій 26 квітня 1986 р. в Чорнобилі багато країн наклали мораторій на поширення будівництва АЕС. Події у Японії на "Фукусіма-1" додали ще більше тривоги. З роботи Інститутів АН УРСР по ліквідації аварії можна зробити висновок: безаварійна робота атомної енергетики, як одна з найважливіших складових економіки, залежить не тільки від операторів, спеціалістів та їх кваліфікації. За цим є більш важке завдання: захоронення радіоактивних шлаків. Але перш ніж вирішувати будівництво АЕС, слід науково обгрунтувати їх розміщення, ефективність ядерної енергетики в міжнародному масштабі, глобальний характер її використання та забезпечення надійності запобіжних заходів [9, с.434-438].

З 1987 р. інститути Академії наук України зосередили свої зусилля на науковому супроводі усіх робіт, які велись в рамках союзних програм, а починаючи з 1992 р. - республіканських програм нейтралізації наслідків Чорнобильської катастрофи. Дослідження під контролем Президії НАН наук України активно велися в інститутах: ядерних досліджень; проблем онкології і радіобіології; гідробіології, колоїдної хімії та хімії води, металофізики, ботаніки, зоології, геохімії та фізики мінералів, фізичної хімії, хімії поверхонь та інших. У 1991 р. для посилення цих досліджень були створені Відділення радіогеохімії навколишнього середовища АН УРСР, яке очолив акад. Е. В. Соботович і Науково-інженерний центр радіогідроекологічних полігонних досліджень АН УРСР на чолі з чл.-кор. В. М. Шестопаловим [5, с.271-272].

Виникає ряд запитань, пов'язаних з використанням Україною атомної енергетики. Перше. Чи змінила свій висновок Академія наук України, зроблений у 1990 році: територія України за природними умовами не придатна для сховища радіоактивних відходів? [2, с. 394; 10]. Друге запитання: Чи обгрунтовано науково відповідними установами Академії наук України прискорене зведення стаціонарного сховища-могильника відпрацьованого палива з атомних електростанцій Європи у зоні Чорнобиля? Чи потрібна Україні Академія наук? - запитання, яке виноситься окремими політиками і спеціалістами (передача її повноважень МОН України).

Відповідь на останнє запитання дав президент НАН України Б. Є. Патон: "Академічна форма організації науки, особливо фундаментальної, себе повністю виправдовує. Протиставлення її так званій західній моделі, яке активно виноситься час від часу на сторінки газет і журналів, викликане, перш за все, некомпетентністю відповідних публіцистів і дуже поверхневим їх знанням того ж закордонного досвіду. Їм хтось навіяв, що Академія наук - це свого роду "радянська вигадка", породження тоталітарної системи. Насправді, створення академій було обумовлено, перш за все, зростанням і ускладненням самої науки, необхідністю займатися нею професійно і не поодинці, а в складі потужних дослідницьких колективів. Саме тому ще Лейбніц ратував за звільнення вченого від необхідності заробляти гроші за рахунок читання лекцій, за те, щоб дати йому можливість повністю присвятити себе науці. Це була основна причина, яка спонукала його ініціювати створення академій в Німеччині і в Росії... Академічна форма організації науки, яка об'єднує інститути різних наукових областей, як ніяка інша дозволяє консолідувати зусилля вчених для вирішення комплексних проблем міждисциплінарного характеру" [11, с. 547]. Цей принцип діяльності Академії наук підтверджено практичною роботою по консолідації зусиль вчених у життєво небезпечних умовах для людини і природи, створених у Чорнобилі 26 квітня 1986 р.

З цієї точки зору, на наш погляд, зважено має бути реалізована постанова Президії НАН України від 20 січня 2016 року щодо фінансування державної програми "Фундаментальні дослідження, прикладні наукові та науково - технічні розробки, виконання робіт за державними цільовими програмами і державним замовленням, підготовка наукових кадрів, фінансова підтримка розвитку наукової інфраструктури та наукових об'єктів, що становлять національне надбання, забезпечення діяльності наукових бібліотек", за якою здійснюються видатки на забезпечення проведення фундаментальних та прикладних досліджень науковими установами Академії [11].

Висновок

Роботою Академії наук України, її установ по нейтралізації наслідків катастрофи у Чорнобилі доведено: тільки наукова думка і науковий розрахунок є фундаментом, на якому можуть ефективно вирішуватись проблеми економічні і соціальні питання розвитку Української держави.

Соколова

Чорнобиль та академія наук України

Похожие статьи