Процес формування дипломатичних місій, Процес формування дипломатичної місії в Польщі - Зовнішня політика України в період 1919-1923 рр

Процес формування дипломатичної місії в Польщі

Попри те, що УСРР фактично мала формальний статус, вона у 1920-1923 рр. була єдиною, крім РСФРР, радянською республікою, яка широко користувалася дозволом проводити зовнішньополітичну діяльність. [9].

Крім того, польський напрям у зовнішній політиці радянської Росії на тривалий час стає пріоритетним і, відповідно, мати додаткові важелі у відносинах з Польщею не було зайвим. Вважаючи цю сильну фігуру в політичному істеблішменті республіки своєю, центр міг не турбуватися про небезпеку пожвавлення українського сепаратизму навіть у комуністичних шатах. Якщо так, то на передній план для нього виступали переваги, а не недоліки самостійних, але скоординованих дій радянських республік на зовнішньополітичній арені" [9].

У лютому 1920 р. уряд УСРР звертається до урядів і народів інших держав з миролюбними пропозиціями та висуває основні тези щодо своєї зовнішньополітичної програми: захист незалежності України і недоторканність її кордонів, прагнення до рівноправних стосунків з міжнародними партнерами та встановлення з ними дипломатичних зносин. Протягом року УСРР стає учасником угод з іншими державами, котрі хоч і не передбачали встановлення дипломатичних зносин, але дозволяли говорити про визнання республіки де-факто. Реально питання про створення дипломатичного представництва УСРР і вихід на міжнародну арену постало під час мирних переговорів у Ризі між Польщею - з одного боку, та РСФРР і УСРР - з іншого. УСРР на цих переговорах представляли Е. Й. Квірінг і О. Я. Шумський, які входили на правах рядових членів до складу об'єднаної делегації на чолі з А. А. Йоффе. [6]

Під час цих переговорів вперше реально постало питання про державні інтереси УСРР, хоча на переговорах УСРР "представляла собою ту саму неодмінну волю Росії, її цілі і інтереси, а тим самим не є самостійним представником, ні виразником волі і1нтересів українського народу..." Незважаючи на це, окремі керівники УСРР почали усвідомлювати відмінність інтересів між Україною та Росією і те, що вони є представниками держави, а не лише посланцями Російської комуністичної партії (більшовиків) в Україні. Вони взялися до активної праці, намагаючись реалізувати ті перспективи зміцнення суверенітету, що відкривалися з підписанням Ризького миру. Тоді ж з'являється перше Положення про Наркомат закордонних справ республіки, який за сумісництвом очолював голова РНК УСРР Х. Раковський. [9]

Згодом воно доповнювалося і уточнювалося. Згідно з ним, на НКЗС покладалися такі головні функції: - дипломатичні зносини з іншими державами за завданнями уряду; - вироблення проектів міжнародних актів для затвердження їх верховною владою УСРР; - керівництво діяльністю дипломатичних і консульських установ України; - захист законних інтересів громадян України, контакти з дипломатичним корпусом інших держав; - збирання відомостей про соціально-економічне, політичне, культурне життя держав; - ведення зовнішньополітичної пропаганди У 1921 р. структура НКЗС УСРР виглядала так. На чолі наркомату стояла колегія, до складу якої входили народний комісар з закордонних справ, його заступник і члени колегії. При колегії існував секретаріат, який відав прийманням відвідувачів до наркома, зносинами з іноземними представниками, виконував окремі доручення колегії. Безпосередньо при колегії перебували радники НКЗС, які займалися виробленням загальних положень, норм, наданням консультацій з питань, що вирішувалися в колегії. [1]

Управління справами відало всіма організаційно-адміністративними питаннями всіх відділів НКЗС. При Управлінні справами організовувалися загальна канцелярія, що обслуговувала секретаріат і всі відділи; підвідділ зв'язку; агенти для доручень; стіл особового складу; стіл наказів; експедиторська та машинна частини. До складу Наркомату входило п ять відділів: відділ зовнішніх зносин, економіко-правовий, інформаційний, техніко-матеріальний (фінансова, господарська, транспортна частини та управління будинками), відділ віз і паспортів. При НКЗС було організовано ряд комісій: комісія щодо виконання анкет і скорочення штатів службовців НКЗС, кошторисна та штатна. У жовтні 1921 р. були засновані посади уповноважених НКЗС у містах Києві та Одесі для полегшення вирішення на місцях питань, які виникали: по-перше, при застосуванні законів відносно іноземців, а по-друге, при виконанні зобов'язань з міжнародних договорів. [9]

Отже, можна констатувати, що структура НКЗС УСРР повністю відповідала вимогам проведення і реалізації власного зовнішньополітичного курсу. Один з напрямків діяльності НКЗС - це діяльність дипломатичних представництв. Питання про те, в яких країнах, на яких правах будуть вони функціонувати, яку роль виконувати, стали предметом обговорення у Політбюро ЦК КП(б) У. [1]

Цікавими з цього приводу є думки викладені членом делегації УСРР на переговорах у Ризі Є. Квірінгом у листах до голови раднаркому УСРР і наркома закордонних справ Х. Раковського (листопад-грудень 1920 р.), а особливо в доповіді "Про дипломатичні представництва УСРР", що була надіслана з Риги на розгляд ЦК КП(б) У 14 січня 1921 р. [9]

Похожие статьи




Процес формування дипломатичних місій, Процес формування дипломатичної місії в Польщі - Зовнішня політика України в період 1919-1923 рр

Предыдущая | Следующая