Умовності кордонів універсальних смислів

Мабуть абсурдно звучить сама постановка питання про "кордони смислу". Тому що смисл сам по собі поза кордонами, його характеризує тотальність, всезагальність. Хоча не менш контрпродуктивно заперечувати і його кордони, жорсткі (чи м'які) розподільні лінії, що обтяжують наш соціальний світ, в якому навіть універсальності та універсалії намагаються розчленувати, а по суті своїй приватизувати, до того ж з опорою на сакральні атрибути.

Цілком очевидно, що наступний матеріал - це, насамперед, викладки полемічного характеру, які виникли, виходячи з настанови, що була задана шановними організаторами конференції щодо багатостороннього, поліфакторного вивчення кордонів. Згідно з цим, ми і намагалися торкнутися близької до нас теми смислів. По-перше, тому що, не зважаючи на усе різноманіття оцінок та аналітичних викладок стосовно смислу, ця категорія ("смисл") для соціології продовжує виступати як "чужоземка" чи "екзотика", а, по-друге, оскільки, на наш погляд, дуже мало спроб розглянути даний феномен саме з позицій умовності кордонів соціальних смислів.

Обгрунтовуючи важливість розгляду даної проблеми, також зауважимо, що немає сьогодні для нормального соціального існування та перспектив розвитку глобального світу (хоча б з його відносними напівкатаклізмами) питань важливіших ніж питання пом'якшення (в ідеалі скасування) численних кордонів в найбільш поширеному трактуванні цього поняття. Акцентування уваги на спільності підгрунтя смислових парадигм в періоди ледь не загального захоплення різного роду "унікальностями" виступає спробою находження здорового балансу не тільки в теоретичному, але й соціально-технологічному аспекті дослідницьких практик.

Щодо фіксації подібного роду інтелектуальних пошуків в системі гуманітарного знання шанобливо відмітимо цілу низку дослідників, що предметно вивчали смисл в близьких до нашої проблематики контекстах: Дж. Бюдженталь, А. Голд, Ж. Нюттен, Р. Мей, Я. Смедслунд, Л. Томас, Ф. Фенікс, Ш. Харри-Аугстайн, М. Чіксентміхалі, Дж. Шоттер та ін. Крім того, безумовно виокремимо праці В. Франкла [1; 2].

Серед українських соціологів найближчими до розглядуваного питання нам видаються роботи Ю. Романенка, передусім його монографія "Смислопродукування в соціальних системах" [3].

Звичайно, неможливо говорити про смисл, не згадавши надбання Ж. Дельоза. Проте, проблеми, що торкаються поєднання та взаємозв'язку таких складних дослідницьких полів як "смисл" і "кордони" звичайно далеко не вичерпані.

Мета публікації - необхідність аргументованого доказу тези про виразну суперечливість поєднання категорій "кордони" та "смисл"; суперечливість, згідно з якою смислові поля глобального соціуму одночасно і нескінченні, і обмежені. Вони (смисли) виступають єдиними та загальними універсаліями, які, виходячи з відомих соціальних позицій і причин, є з різною мірою вміння корпоратизовані, втрачаючи тим самим для деяких спостерігачів характер загальності. Таким чином, ми виокремимо як об'єкт уваги низку загальних соціальних смислів, які протягом суспільної еволюції піддавались численним обмеженням, залишаючись при цьому базисними в усіх системах суспільного устрою.

Автор впевнений, що основні смислові установки абсолютної більшості мешканців Землі кардинально не відрізняються: як ті, що перебувають на самій вершині амплітуди смислових коливань, так і ті, що характеризують її найнижчі показники. Інша річ, що реальні кордони створюють враження про існування й інших кордонів, включаючи кордони смислів.

Проте, почнемо з однієї дефініції смислу, посилаючись на видатного Ж. Дельоза. Ми навмисно виокремимо його позицію щодо смислу як відправну точку, оскільки великий вчений говорить саме про смисл як кордон. У своїй славнозвісній роботі "Логіка смислу" Ж. Дельоз наводить визначення смислу, відзначаючи, що він "є кордоном, лінією, поєднанням відмінностей..." між термінами дуальності, "що протиставляє речі і речення, іменник і дієслово, визначення [денотації] і вислови..." та одночасно виступає як самість зі "своєю власною світлозвуконепроникністю, якій він відповідає і усередині якої мислиться..." [4, c. 45]. Він також наводить зауваження Бергсона що "ми не переходимо від звуків до образів і від образів до смислу: ми "з самого початку занурені у смисл" [4, c. 45]. Можна звичайно заперечити, що зараз йдеться про смисли, що вкладаються людською свідомістю при аналізі та інтерпретації текстів, образів чи дій, що не відповідає та не корелюється, наприклад, зі смислами життєвої реалізації. Але нам здається, що проблема смислів цілком може кооперувати усі відомі конструкти соціальних смислів, включаючи, як проблемний ряд щодо розкриття лінгвістичного змісту смислів, так і усе те, що пов'язано з системами смислового особистісного та суспільного визначення. А головне, що наведене вище трактування дає нам можливість розглядати смисл, виходячи з більш розгалужених соціальних основ, саме як обмежену безмежність.

Говорячи безпосередньо про соціальні кордони смислових полів (умовні кордони соціальних смислів), відмітимо, що загальні (фундаментальні) смисли добре відомі: осягнення істини, наближення до Бога (Універсума), розкриття особистісного Я. Навіть тут помічаємо, що і Істина, і Бог (Універсум), і навіть власне Я багато в чому умовно - розмежовані, виступаючи в традиціях пошуку надзнання, як загальна, якщо хочете, сингуляційна точка Абсолюту.

Поле ідеальних соціальних смислів також при усьому видимому розмаїтті з позицій історичної онтології цілковито сфокусоване: самовдосконалення, творча реалізація, гармонійні соціальні міжособистісні, міжгрупові та інші взаємовідносини реалізація принципів соціальної справедливості.

І навіть, - трохи відійдемо від ідеальних сутностей, звернувшись до протилежного полюсу, - їхні антиподи, так звані меркантильні, корисливі чи, коректно кажучи, прагматичні смисли, також вочевидь універсальні: влада, утримання монополії, контроль (неважливо які форми контролю, важливо, щоб він був тотальний), прибуток, зростаюче збагачення та матеріальне споживання...

Надалі, в соціальній практиці смисли або те, що ми можемо розуміти під смислами в реальних соціальних відносинах, містять в собі та продукують парадоксальність розмежування того, що не розмежовується. Найбільш показовий приклад - релігійні та світсько - ідеологічні макросмисли. Розмежованість, як усередині релігійного і світсько-ідеологічного соціальних полів, так і між ними, і фундаментальні, і водночас умовні, багато в чому зумовлені історико - політичними практиками, по суті виступаючи інтерпретаційними версіями тих таки надсмислів, про які згадувалося вище.

Зрештою, у цьому ключі навіть історичні кордони смислів нам здаються нечіткими. Знову-таки як найбільш містку ілюстрацію можна навести зміну релігійних смислів на світські (науковообгрунтовані). По суті, і тут ми зустрічаємо ті ж самі умовності кордонів та їх взаємопереходи. Починаючи з того, що не втрачаються одні (релігійні) та не виступають як певні інноваційні, а тим більше альтернативні, світські, і закінчуючи давно відомими і багаторазово проаналізованим підгрунтям світських смислів, як конструктів, що чітко відображають закономірності побудови релігійних смислоположень. Умовності кордонів форми автоматично не зумовлюють сутнісних відмінностей. Розмежування скоріш обумовлюються ступенем правової та політичної легітимності релігійних чи світських смислів і тією ж таки політичною кон'юнктурою. В цілому ряді випадків релігійні та світські смисли, а, відповідно, їх кордони переплітаються дуже парадоксально (на перший погляд). Яскравий приклад - історичне примирення у деяких пострадянських державах комунізму та православ'я. Крім того, в урбаністичному світі взагалі важко відрізнити безпосередньо релігійні та суто світські смислоустановки.

У цьому ж контексті не можемо не торкнутися також і часових кордонів смислів. На видимому рівні усе просто. Звичайна схема: "минуле", "теперішнє", "майбутнє". Але й тут кордонів може й не бути. Соціальні смисли можуть сходитися в одній характеристиці часу чи поєднувати окремі її складові. Наприклад, ми постійно спостерігаємо характерну соціальну практику: життя смислами минулого, будуючи в думках (та навіть технологічно) давно втрачені у соціально-історичних контекстах смислові конструкти, наділяючи таким чином ці архаїзми атрибутикою в теперішньому часі, і фантасмагорично малюючи і навіть намагаючись їх відтворювати як конструкти майбутнього. Смисли перспективи також можуть бути цілком тривіальною формою реалізації прагматики завдань соціального управління "теперішнім" (і в абсолютній більшості випадків такими у цій якості і виступають). До речі, вони ("смисли перспективи") майже завжди є модифікованими і інкорпорованими технологіями "минулого". Кордони самоочевидні та непохитні тільки для тих, хто або погано знає історію, або завжди намагається перебувати в ейфорії від віри в перспективу, включаючи і захоплення перспективою ретроспективи. Фактично ж гра кордонами часових смислів чи смислами всередині кордонів часу (можна і так сказати) - одна з найзахопливіших та ефективних дій у практиці забезпечення соціального контролю та управління протягом знову ж таки усієї людської історії. Як суспільство, так і індивід у цьому відношенні дуже пластичні, вразливі до сприйняття подібних ігор.

Перед тим, як традиційно зафіксувати висновки, тільки відмітимо, що фактично усе передове одразу (чи з часом) копіюється, специфікується, відокремлюється, набуваючи псевдоавтономних колоритних рис. Але це не применшує (хоча частково й нівелює) значимість існування відправних концептів, винаходів, досягнень, які потім розмежовуються та тиражуються. Весь світ являє собою гонитву за цими досягненнями, намагаючись надати їм більш досконалого характеру, що у свою чергу спонукає інших суб'єктів дії "модернізувати модернізоване".

Стисло резюмуючи сказане вище, підкреслимо, що еволюція суспільства - це по суті своїй еволюція універсальних смислів з розділеними всередині себе за кон'юнктурними мотивами смислових установок, які розмежовують і навіть розколюють універсалії за політичними, релігійними, національними, мовними, економічними та іншими "смисловими корпораціями".

Насправді, в так званих локальних соціумах завжди домінують безмежні (універсальні) ідеї, які вміло використовують більш ніж розумні представники еліт тих чи інших політичних та економічних формувань, дозволяючи їм на окремих історичних етапах створювати відомі імперії і навіть надімперії, де кордони, до речі, дуже й дуже умовні (буддизм, християнство, іслам, лібералізм, комунізм, демократія...).

Таким чином, людство фактично живе в постійному встановленні умовних кордонів у рамках універсальних смислів. Одночасно з цим відбувається наділення умовностей місіями оформлення (і навіть закостеніння) кордонів смислу в різних його релігійно-ідеологічних іпостасях.

Література

1. Франкл В. Человек в поисках смысла: сборник / Виктор Франкл; пер. с англ. и нем. Д. А. Леонтьева; общ. ред. Л. Я. Гозмана и Д. А. Леонтьева. - М.: Прогресс, 1999. - 338 с. 2. Франкл В. Воля к смыслу / Виктор Франкл; пер. с англ. Д. Гурьева, А. Суворовой. - М.: Апрель-Пресс, Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2000. - 368 с. 3. Романенко Ю. В. Смислопродукування у соціальних системах / Юрій Вікторович Романенко. - К.: ТОВ "ЦТІ "Е та Е", 2005. - 276 с. 4. Делез Ж. Логика смысла / Ж. Делез; пер. с фр. Я. И. Свирского. - М.: Издат. центр "Академия", 1995. - 298 с.

Кордон смисл соціум установка

Умовності кордонів універсальних смислів

Похожие статьи