Нарис на сторінках регіональної преси - Аналіз місцевої преси

Ця робота присвячена дослідженню функціонування жанру нарису на сторінках газет Сумщини. Вітчизняні журналістикознавців наголошують на важливості, значущості жанру. І. Михайлин, наприклад, упевнений: "Нарис - центральний жанр публіцистики" [5, 221]. Саме тому без вивчення особливостей, специфіки жанру не лише у загальнодержавних, а й регіональних виданнях, не можна скласти повну картину жанрового розмаїття на їх сторінках. Для характеристики загального рівня періодичного видання маємо звертати увагу на використання не лише інформаційних, аналітичних, але й художньо-публіцистичних жанрів, найрозповсюдженішим з яких є нарис. Багато хто з сучасних дослідників не оминають це питання, зокрема В. Здоровега, І. Михайлин, В. Галич, М. Воронова, З. Вайшенберг.

Об'єктом нашого дослідження стали публікації у жанрі нарису на шпальтах друкованих видань області. Досліджуваний предмет - номери Сумської районної газети "Вперед", обласної газети Сумщина, газет Тростянецького та Лебединського районів "Круглий двір" та "Життя Лебединщини" за перше півріччя 2007 року. Мета нашої роботи - на прикладі вищезазначених газет за вказаний період визначати, чи відповідають опубліковані у них нариси загальноприйнятим критеріям, який відсоток із них можна вважати якісними повноцінними нарисами, які внутрішньо жанрові різновиди є найбільш поширеним, яких змін і трансформацій зазнає жанр на шпальтах регіональної преси.

Для виконання поставленої мети ми насамперед надаємо найбільш поширені визначення жанру. Адже визначення, як зазначає М. Воронова, - це та система ознак і характеристик явища, яка повинна охоплювати всю його суть і всі види, аби жодна найдрібніша частка не залишилася поза увагою [3, 145].

Варто зазначити, що вітчизняні та закордонні дослідники жанр нарису визначають по-різному. Так, Вальтер фон Ла Рош вважає, що нарис - це особливо розлогий репортаж [2, 132], який дозволяє "грунтовно дослідити тему, долучивши всі можливі думки, результати досліджень та статистичні матеріали" [2, 132].

Звернімося до думки З. Вайшенберга: "Нарис - це жанр, не призначений для висловлення думки, але й не суто інформаційний [1, 161]. Журналістикознавець велику увагу приділяє деталям у нарисі: "Актуальні процеси можуть зображуватись у нарисі і через, на перший погляд, другорядні аспекти, що дозволяє досягти специфічного кута зору. Спостереження та окремі інформації створюють додаткові мотиви, а головна тема не мусить бути на першому плані" [1, 164]. Говорячи про типи нарисів, називає інформаційні (інформація "пом'якшується" способом зображення), супровідні (кореспонденції, що виступають як доповнення інформації), нариси-репортажі (близькі до дійсності та автентичні описи, які мають "ілюструвати" подію), тематичні нариси [1, 165].

Для вітчизняних науковців нарис - це, безсумнівно, художньо-публіцистичний жанр, який, звичайно, передбачає інформаційне начало, але й велику роль домислу, вимислу: "Головна особливість нарису - широке використання елементів художнього мислення: створення портретів героїв (причому не лише зовнішніх, а й психологічних), зображення їх у дії, за допомогою мовної характеристики, використання вимислу й домислу, зображення пейзажів, інтер'єрів, екстер'єрів, наведення красномовних деталей, подробиць. Автор створює сюжет, розбудовує публіцистичний конфлікт, вдається до психологічного аналізу" [5, 221]. І. Михайлин має інший підхід і до визначення типів нарис (не за методом відображення, як у попереднього науковця, а за предметом відображення: портретний, проблемний, подорожній, науково-популярний).

Аналогічне визначення знаходимо у М. Воронової: "Нарис - це самостійний жанр публіцистики, в якому на документальній основі досліджуються важливі суспільно-політичні факти, явища, розкриваються події, в центрі яких є зображення людини. Важливим для нарису є художнє бачення автора, тобто домисел навколо героя і кружляння фантазії навколо життєвої ситуації" [3, 145].

"Нарис грунтується на конкретних фактах, досліджує їх, містить елементи публіцистики, які тісно поєднуються із засобами художнього, образного живопису" [4, 44].

Таким чином, нарисом ми вважатимемо розповідь про людину, проблему, ситуацію, подорож, яка передбачає і документальну точність, і образність, елемент авторського бачення, домислу. Ми вважаємо, що таким є шість публікацій у газеті "Вперед" (за окреслений період), п'ять - у газеті "Життя Лебединщини", дві - "У круглому дворі", дві - у "Сумщині". Переважають портретні нариси (із 15 - 7, а якщо невеликими, але нарисами, вважати портретні замальовки - то 9). Такі матеріали присвячені відомим чи маловідомим, але чимось визначим землякам. Рубрики, під якими з'являються портретні нариси говорять самі за себе: "Життя наших дітей", "Штрихи до портрета", "Обличчя земляків", "Жіноче обличчя села", "Портрети земляків" ("Вперед"); "Сучасниця", "Слово про вчителя, ветерана, журналіста" ("Життя Лебединщини"); "Житейська історія" ("Сумщина").

Слід відзначити широку варіативність жанру портретного нарису в районній періодиці. Серед них зустрічаються повноцінні нариси, і за розміром, і за глибиною розкриття характеру, психологію, життєвих принципів головного героя, невеличкі портретні замальовки, які іноді просто окреслюють основні віхи життя людини, схожі на суху біографію. Так, варто зупинитися на публікації Марії Кулішенко "Душею завжди молодий" ("Життя Лебединщини" від 23 червня 2007 року). На нашу думку, це справжній, класичний приклад портретного нарису. Він присвячений відомому журналісту, поету, письменнику, ветерану, заслуженій людині, яка довгий час працювала у газеті, - Володимиру П'янкову. Авторові вдається не лише познайомити читача з складним, багатогранним життям ювіляра (матеріал присвячено дев'яностому дню народження заслуженого журналіста), а й розкрити характер цієї непересічної людини, її моральні цінності та орієнтири. Власні спогади автора роблять розповідь більш інтимізованою, відвертою, довірливою. Інший приклад повноцінного нарису - матеріал Тетяни Бабинець "Я абсолютно щаслива людина" ("Сумщина" від 11 січня 2007 року). Героїня нарису - дівчина, яка не може пересуватися без допомоги інвалідного візка. Але, незважаючи на це, отримала вищу освіту, створила сім'ю, народила дитину, мріє стати відомим кутюр'є. Нехай це не герой, який відзначився у баталіях, не визначний учений, але людина, яка варта того, щоб про неї писали, що її приклад викликав бажання жити. Вдалим портретним нарисом, на нашу думку, також можна вважати матеріал Наталії Сенько "За хліб з маслом" ("Вперед" від 3 лютого 2007 року), присвячений колишньому очільникові Сумського району Володимиру Коломійцю. З нього дізнаємось не лише про життєвий шлях, риси характеру, необхідні для справжнього лідера, якими й володіє герой (вони розкриваються у знакових ситуаціях, які пригадуються авторові), а також про сьогоднішню його активну роботу, невичерпну енергію, нові ідеї.

Важко назвати нарисом публікацію Ігоря Дужого "Разом з громадою і для неї ("Вперед" від 14 лютого 2007 року). Це лише коротка розповідь про секретаря селищної ради, її професіоналізм, особисту долю. Для районних засобів масової інформації саме такі матеріали здебільшого і характерні. На їх сторінках з'являються імена людей, які живуть поряд, які справді заслуговують на увагу, роблять свою, нехай маленьку, справу, але якісно. Такі публікації повинні з'являтись, але у більш досконалій формі того ж нарису, а не короткої біографічної довідки.

На сторінках районних газет також часто з'являються портретні замальовки невеликого обсягу, вони ніби вихоплюють головного героя з повсякденного життя, з виру подій і невідкладних справ, ніби зупиняють час саме на тому моменті, який для самого героя є важливим, який може розкрити особливості характеру та світогляду, який краще за довгу розповідь зможе розказати про людину. Такою є публікація "Рушники мої, рушники" ("Вперед" від 7 березня 2007 року). Героїня саме вишиває рушник на весілля для онука, вкладає у нього всю свою любов. Не помічаємо тут жодних описів зовнішності, лише "тиху лагідність вихлюпують очі Ніни Григорівни". І цим усе сказано. Так само у кількох десятках рядків журналістського твору "Не сумуй, Семенівно" ("Життя Лебединщини" від 7 лютого 2007 року) - уся трагічність ситуації: старенькій довелося доживати віку в чужій хаті, бо у неї немає дітей, її нікому доглянути. Про життя бабусі дізнаємося лише кілька фактів, але найважливіших. Образ одинокої старенької стає ще й обличчям проблеми самотності. Таким чином, невеликого обсягу замальовка стає ще й проблемною.

Якщо говорити про нарис проблемний, то у газетах за означений період ми не помітили проблемних нарисів, лише невеличкі проблемні замальовки, які ніби штрихами "накидають", окреслюють проблему, журналіст ділиться своїми переживаннями і враженнями з того чи іншого приводу. Такими є матеріали надії Баранюк "Село неначе Погоріло" ("Круглий двір", №9, 2007 рік), В. Тертичного "Погладь мене, тату" ("Життя Лебединщини" від 17 січня 2007 року). Окреслена проблема останнього - діти, що ростуть без матерів, котрі виїжджають працювати за кордон.

Мемуарні і подорожні нариси на сторінках районної преси зустрічаються набагато рідше. Мемуарні нариси, як правило, з'являються напередодні Дня перемоги, у травневих випусках газет ("Таємниця командирської планшетки", "Життя Лебединщини" від 9 травня 2007 року), а також присвячується ювілеям, важливим датам, важливим навіть для однієї людини, а не всієї країни ("Стара світлина", "Вперед" від 6 січня 2007 року). Знайшовся і приклад подорожнього нарису - "Буковинський триптих" ("Сумщина", автор - Олександр Вертіль).

Таким чином, розглянувши публікації у жанрі нарису в районних та обласних газетах Сумщини, можемо стверджувати, що нарис посідає досить значне місце на їх сторінках. Нарис живе, розвивається, модифікується, відбувається контамінація жанрів, жанрових різновидів нарису. Найчастіше, як ми уже зазначали, зустрічаються портретні нариси, але не у їх звичній, "академічній" формі, а у вигляді невеликих замальовок із життя героїв. Такі матеріали мають право на існування, але вони не повинні перетворюватися на сухий виклад подій за датами. Героями портретних нарисів найчастіше стають відомі земляки, авторитетні в районах люди, прості, маленькі люди: вчителі, лікарі, бригадири, доярки. В цьому і полягає специфіка районних газет. Нариси в районках допомагають помітити людей, які живуть поряд, але приносять більше користі, ніж розрекламовані постаті сучасних кумирів, чиї обличчя так часто з'являються на сторінках загальноукраїнських ЗМІ. Проблемні нариси також набувають форми невеликих замальовок. А це уже можна назвати недоліком районної преси, адже проблема потребує широко розкриття, обговорення, аналізу, але не ескізності.

Похожие статьи




Нарис на сторінках регіональної преси - Аналіз місцевої преси

Предыдущая | Следующая