Основний зміст дисертації - Аксіологічні моделі мас-медійної інформації: комунікативно-концептуальний підхід

У вступі обгрунтовано актуальність теми та її зв'язок із науковими темами Інституту журналістики, в якому виконано роботу; визначено мету і завдання дисертації, її об'єкт і предмет, наведено використані методи дослідження, визначено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів і запропонованих висновків, розкрито особистий внесок здобувача, поінформовано про апробацію результатів дослідження на конференціях, наведено дані про опубліковані праці.

Перший розділ "Аксіологія в системі соціальних комунікацій" присвячений осмисленню аксіологічної сутності соціальної комунікації.

У підрозділі 1.1 "Аксіологія як учення про ціннісні домінанти" визначено найважливіші ознаки цінностей і ціннісних домінант, виявлено чинники, що зумовлюють трансформацію ціннісної системи суспільства.

Цінності в роботі розглядаються як соціально значущі об'єкти та явища навколишнього світу, що мають особистісний або суспільнo-особистісний сенс. Цінності не існують ізольовано, вони організовані в ієрархічну багаторівневу систему, де ранг кожної з них (цінностей) зумовлюється значенням для окремої людини й соціуму в цілому.

Вищі щаблі в ціннісній системі посідають ціннісні домінанти - морально-етичні ідеали, що закладають основи духовного життя окремої людини, соціокультурної / етнокультурної групи, всього етносу. Саме вони відображають глибинну сутність людини, основи її світогляду та поведінки.

Ціннісна ієрархія є одночасно і стійкою, і динамічною. Її відносна стабільність забезпечується наявністю генетично стійких загальнолюдських цінностей, які визначають пріоритети ціннісного буття будь-якого суспільства. Ці аксіологічні домінанти встановлюються не окремим суб'єктом, вони формуються впродовж тривалого часу в тій чи іншій культурі та закріплюються в масовій свідомості.

Динамічність аксіологічної системи виявляється передусім у рухливості її компонентів, їхній здатності змінювати місце у ціннісній ієрархії. "Міграція" цінностей під впливом соціально-політичних та етнокультурних процесів, що відбуваються в суспільстві, демонструє не лише серйозні трансформації в індивідуальній та / чи суспільній свідомості, але й змістове оновлення ціннісних домінант, що особливо активно простежується в кризові періоди. Суспільна необхідність у новому типі ціннісних домінант виникає за умов невідповідності тих чи інших цінностей вимогам часу, відчуження індивідів від колишніх ціннісних орієнтирів. Рухливість ціннісної шкали значною мірою зумовлена інтересами та потребами особистості, різними у різні періоди її життя. Оновлення змісту цінностей може здійснюватися під впливом життєвого досвіду людини, коли вона переглядає і навіть переоцінює власні пріоритети.

Зміни ціннісних пріоритетів суспільного буття значною мірою пришвидшуються діяльністю ЗМК, а іноді й спричиняються ними. Мас-медіа, охоплюючи масові аудиторії, активно пропагують світоглядні принципи та стереотипи, тиражують соціокультурні цінності, сприяють підтримці традиційної системи морально-етичних домінант або, навпаки, стимулюють їх трансформацію та нівеляцію.

У підрозділі 1.2 "Соціальні комунікації як простір вияву ціннісних домінант" наведено авторське розуміння соціальної комунікації з позиції аксіологічного підходу, описано роль ЗМК у представленні ціннісних орієнтирів сучасної української спільноти, виявлено основні соціокультурні детермінанти медійної аксіосфери.

З'ясовано, що діяльність ЗМК вирізняється аксіологічною значущістю: на відміну від міжособистісного спілкування, яке базується на особистих інтересах співрозмовників, мас-медіа при виборі тематики керуються здебільшого інтересом соціальних груп і суспільства в цілому, орієнтуються насамперед на ті події та факти, які вирізняються актуальністю та соціальним значенням.

Транслюючи систему поглядів на світ, структурованих згідно з певною системою цінностей, мас-медіа успішно відіграють роль важливого "настроювача" ціннісних орієнтацій суспільства. Особливого значення мас-медіа набувають у кризові, переломні епохи, коли в суспільстві відбуваються процеси трансформації / деформації соціально важливих цінностей, витіснення загальнолюдських морально-етичних домінант на нижні щаблі ціннісної шкали. Саме тоді ЗМК якнайактивніше претендують на роль посередника в пошуку ціннісних орієнтирів. Аудиторія, сприймаючи мас-медійну інформацію, засвоює етичні норми й ціннісні пріоритети суспільства, формує уявлення про сутнісні ознаки аксіологічних домінант, що відображається на її основних моделях поведінки та специфіці світосприйняття.

Мас-медіа не лише забезпечують масове охоплення великих аудиторій, але й пропонують суспільству низку нових ціннісних домінант, які можуть "вростати" в масову свідомість, витісняти попередні цінності реципієнта, соціокультурних / етнокультурних груп чи соціуму загалом.

Сучасний медіапростір як система ціннісної інформації характеризується аксіологічною незбалансованістю - зміщенням аксіологічних векторів у негативну площину, що зумовлено передусім політико-економічною та соціокультурною ситуацією. Політичні конфлікти, економічна криза, природні катаклізми вносять у комунікаційно-інформаційний простір України елемент небезпеки, синдром втоми, невизначеності, що породжує агресію та злість. Глобалізаційні процеси та культурно-світоглядна концепція постмодернізму, сприяючи тиражуванню низькопробної маскультури, призводять до нівелювання національно-культурних домінант, абсолютизації гедоністичних цінностей, трансформації традиційних культурних стереотипів.

Позитивний сегмент сучасної аксіосфери є незначним за своїм обсягом. Проте в останнє десятиліття простежуються тенденції поступового наповнення інформаційного простору України позитивно спрямованою інформацією (насамперед повідомленнями зі сфери так званого "людського інтересу": людські взаємини, розваги, культура, наука, спорт), що може в подальшому сприяти формуванню аксіологічно-інформаційного балансу.

Зміщення акцентів у ту чи іншу аксіологічну площину визначається передусім позицією автора медіатексту, який безпосередньо чи опосередковано формує оцінку в змісті свого матеріалу, а отже, спрямовує ціннісні вектори повідомлення в ту чи іншу площину. Обравши певну стратегію, журналіст втручається в аксіологічну систему соціуму, певним чином змінює його ціннісну шкалу. Вибір аксіологічних стратегій значною мірою залежить і від владних чи комерційних структур, які в наш час "замовляють" формат певної аксіологічної медіареальності. Їхнє втручання в діяльність ЗМК з нав'язуванням "потрібних" оцінок можна визнати характерною ознакою часу.

Важливу роль в аксіологічній спрямованості мас-медійної комунікації відіграють адресати - споживачі інформації, які, пропускаючи останню крізь власні аксіологічні фільтри, безпосередньо оцінюють мас-медійне повідомлення, надають йому певних аксіологічних ознак.

Згідно з результатами проведеного нами асоціативного експерименту (450 осіб) позитивних ознак у сприйнятті реципієнта повідомлення набуває тоді, коли наявні в матеріалі ціннісні смисли не суперечать уявленню комунікатів про ДОБРО, коли подана інформація задовольняє їхні когнітивні очікування. Негативно медіатекст сприймається в разі наявності в ньому негативних ціннісних смислів, заперечення реципієнтом авторських світоглядних принципів, порушення вимог, що висуваються адресатом до якісних ЗМК. Йдеться про подання неправдивої інформації, акцентування уваги на суспільно неважливих повідомленнях, непрофесійний виклад матеріалу тощо. Негативність медійного тексту значною мірою зумовлена перенасиченням матеріалів фактами про вбивства, катастрофи, теракти, порнографію, насилля, аморальність тощо.

Оцінка мас-медійного повідомлення залежить не тільки від його змісту, а й від ставлення споживачів інформації до автора чи видання, у якому подано цей матеріал. Ще до знайомства з інформацією на реципієнта починають впливати авторитет автора, престижність / непрестижність видання, рубрика (особливо улюблена), де вміщено матеріали, які налаштовують читача на апріорне визначення певних аксіологічних ознак непрочитаного тексту.

У мас-медійній комунікації з системою ціннісних орієнтацій безпосередньо пов'язаний мовний код. Мова, якою написано текст, сама по собі виступає символом цінностей і тим самим закладає оцінне ставлення до ще не прочитаної інформації, допомагаючи читачеві задовольнити його мовно-культурні потреби, відчути тісний зв'язок із власним народом. Як системно-структурне утворення вона є основним засобом формування аксіологічно-інформаційної моделі медіареальності: будучи чутливим індикатором будь-яких змін, що відбуваються в соціокультурному просторі, вона не лише фіксує тенденції розвитку / трансформації ціннісної системи суспільства, а й впливає на її формування. Мовний код одночасно відіграє роль маркера та детермінанта ціннісних орієнтирів комунікантів. Порушення мовно-етичних норм, використання маніпулятивних технологій та мовних засобів, що виражають агресію, з одного боку, засвідчують негативні зрушення в суспільному житті, а з іншого - здійснюють негативний вплив на адресатів: породжують роздратування, злість, що стимулює деструктивні зміни їхніх світоглядних настанов. Стратегії ввічливості, толерантності, "мова добра" посилюють позитивні настанови та позиції базових констант у парадигмі цінностей суспільства.

Дослідження оцінки в текстах мас-медійної комунікації за допомогою контент-аналізу дозволило схарактеризувати специфіку вияву в них ціннісних домінант. Аналіз всеукраїнських видань ("Дзеркало тижня", "День", "Україна молода") показав, що в матеріалах сучасних друкованих медіа за кількістю репрезентованих номінацій цінностей переважають позитивні домінанти. Зокрема, в "Україні молодій" за період 2004-2008 років сумарна кількість позитивних цінностей у 3,36 разу переважає кількість негативних. Так, загальна кількість репрезентованих у журналістських матеріалах позитивних цінностей становить 16 575, а негативних - 4 928. У газеті "День" загальна кількість зафіксованих номінацій позитивних цінностей становить 258 743, негативних - 20 676, що свідчить про перевагу перших у 12,5 разу. Домінування позитивних цінностей над негативними засвідчила й газета "Дзеркало тижня": сумарна кількість зафіксованих номінацій позитивних цінностей становить 52 595, негативних - 16 854, що теж відображає вже зазначену вище тенденцію. Однак отримані результати не дають підстав говорити про переважну позитивність газетних матеріалів, що засвідчує як огляд ЗМК (навіть побіжний), так і значна кількість наукових розвідок щодо агресивності, патогенності, шкідливості сучасних журналістських текстів (див., наприклад, дослідження Б. Потятиника й М. Лозинського, М. Муравйової, Н. Клушиної та ін.). Таку ситуацію, на наш погляд, можна пояснити тим, що номінації позитивних ціннісних домінант, виявляючись у текстовому просторі ЗМК, здатні змінювати власні оцінні характеристики іноді навіть на протилежні, що є досить активним процесом у сучасному політичному та рекламному дискурсі. Для більш чіткого з'ясування цього питання дієвим є аксіологічне дослідження медіатекстів, що дозволяє осягнути аксіологічну сутність мас-медійного матеріалу, визначити основні механізми оцінної трансформації ціннісних домінант.

У підрозділі 1.3 "Основні напрями аксіологічних досліджень медіатексту" висвітлено концептуальні підходи до аксіологічного аналізу мас-медійного матеріалу.

Теоретичне підгрунтя аксіології медіатексту складають праці з аксіологічної лінгвістики, спрямовані на вивчення проблеми "мови цінностей". Науковці акцентують свою увагу передусім на структурно-функціональній сутності оцінки та її ролі в мовній системі, мовних засобах її вираження, семантико-прагматичних особливостях реалізації аксіологічного значення (Ю. Апресян, Н. Арутюнова, Є. Бабаєва, О. Баранов, О. Вольф, О. Галкіна-Федорук, В. Карасик, С. Нікітіна, Г. Слишкін, Ю. Сорокін; Ф. Бацевич, Ю. Зацний, Т. Ковалевська, Т. Космеда, Т. Радзієвська, В. Чабаненко та ін.). Значна кількість лінгвістичних досліджень оцінки здійснена на мас-медійних матеріалах. Такі дослідники, як Б. Зільберт, В. Костомаров, Г. Солганик, Л. Крисін, М. Володіна, О. Васильєв, О. Григор'єва, Н. Клушина, В. Шапошников; А. Белецька, І. Брага, Л. Дядечко, О. Дорофєєва, С. Єрмоленко, М. Жовтобрюх, Т. Коць, Л. Кудрявцева, О. Муромцева, Н. Непийвода, М. Пилинський, К. Серажим, Л. Ставицька, І. Філатенко, Г. Черненко, І. Чобот, звернули увагу на специфіку реалізації оцінки як особливої семантико-прагматичної категорії в мові ЗМК, що сприяло визначенню мовних засобів вираження оцінки.

У вітчизняній та російській комунікативістиці дослідження оцінного медіатексту здійснюється насамперед крізь призму дотичних проблем: розробки психолінгвістичної та психіатричної діагностики текстів (В. Бєлянін, М. Димшиць, О. Єрмаков, С. Кисельов, О. Рєпіна, В. Шалак), медіавпливу (Н. Грицюта, В. Корнєєв, В. Лизанчук, Н. Непийвода, О. Петрунько, В. Різун, П. Фролов), оцінки як функціональної семантико-стилістичної категорії в газетно-публіцистичному стилі (К. Серажим), журналістського матеріалу як предмета літературного редагування (А. Мамалига, В. Різун). У центрі уваги цих дослідників - передусім мовні засоби актуалізації оцінки. Хоча цілком очевидно, що оцінні мовні одиниці не завжди можуть засвідчувати аксіологічну насиченість матеріалу: їх оцінний знак може не збігатися з оцінним знаком поданої в тексті інформації, що, у свою чергу, зумовлене впливом текстового простору, фонових знань реципієнтів.

На наш погляд, оцінку тексту можна адекватно описати й пояснити, розглядаючи її на перетині когніції та комунікації. Саме такий підхід дозволяє дослідити мовні засоби вираження оцінки у взаємозв'язку з когнітивними процесами: сприйняттям, розумінням, інтерпретацією, що їх здійснює реципієнт. Адже за будь-яким мовним знаком прихована позамовна дійсність, пізнання якої має когнітивне підгрунтя. Разом із тим, досліджуючи оцінку медіатексту, не можна не враховувати його структурної організації, оскільки залежно від того, в якій частині (сильній чи слабкій позиції) подано аксіологічну інформацію, текст може набувати різного оцінного значення, що позначається на його сприйнятті. Звідси випливає, що осягнення аксіологічної сутності медіатексту забезпечує комунікативно-концептуальний підхід, який передбачає визначення оцінки матеріалу з урахуванням специфіки його структурної організації та концептуально-смислового наповнення.

Розробленню основних положень цього підходу присвячений другий розділ дослідження "Теоретико-методологічні засади аксіологічного моделювання інформації".

У підрозділі 2.1 "Аксіологія медіатексту: коло концептуальних понять" розглянуто теоретичний апарат аксіології медіатексту, а саме: виявлено функціональну специфіку категорій "інформація" і "текст", "цінності" й "оцінка" у контексті соціальної комунікації, уточнено зміст понять "мас-медійна інформація", "медіатекст", "оцінний текст", "емотивний текст", "емоціогенний текст", проаналізовано типи оцінної інформації.

Мас-медійна інформація і медіатекст у роботі розглядаються як твір і текст у М. Бахтіна, Ю. Лотмана, В. Різуна та ін. Зокрема, В. Різун зазначає, що твір - це продукт мовної діяльності людини, найчастіше закріплений у тексті; а текст - графічно-знакова фіксація твору (В. Різун, 1996). З огляду на це під мас-медійною інформацією розуміємо зміст журналістських матеріалів, усі відомості, трансльовані ЗМК. У свою чергу, медіатекст є знаковим утворенням, що служить для зберігання та передачі цих відомостей. При цьому медійний текст як носій, "вмістилище" мас-медійної інформації - це не лише застигла форма її вираження, а й досить активний учасник комунікаційного процесу, який завдяки своїм сутнісним характеристикам (структурно-організаційній системі, комунікативності, синкретизму, жанрово-функціональній різноманітності тощо) здійснює активний вплив на сприйняття, розуміння та інтерпретацію наведеної в ньому інформації.

Цінність та оцінка постають взаємозумовленими категоріями аксіологічного відображення дійсності. У ході пізнавальної діяльності саме оцінка дозволяє визначити важливі для суб'єкта предмети, реалії дійсності, віддзеркалює його ставлення до навколишнього світу. Оцінка є судженням про цінності, ціннісною ідентифікацією об'єкта, способом установлення значущості предметів, реалій дійсності для суб'єкта. Цінність, у свою чергу, служить засобом усвідомлення суб'єктом значення оцінюваного об'єкта, критерієм позитивного або негативного оцінювання дійсності.

Ці категорії мають низку спільних і відмінних ознак. Серед спільних можна назвати їх співвіднесеність з нормативною аксіологічною шкалою, суб'єктивно-об'єктивну сутність, соціокультурну / етнокультурну детермінованість. До відмінних ознак слід віднести ситуативну нестабільність, динамічність оцінки та ситуативну стабільність, відносну статичність цінності.

Розуміння оцінки через філософсько-логічне тлумачення цінності, трактування її як способу встановлення ціннісних відношень між суб'єктом та об'єктом дозволяють вважати оцінним текст, що несе ціннісні смисли, експлікує ціннісну інформацію. Його маркерами є будь-які текстові засоби, що виражають оцінку як аксіологічний феномен: позитивним є все те, що відповідає уявленням людини про добро, а негативним - про зло. Нейтральність також визнається оцінною категорією, оскільки вона причетна до вираження ціннісної сутності об'єкта оцінювання. Зокрема, за її допомогою предмет, що не є соціально важливим, вилучається суб'єктом зі сфери його інтересів і тим самим отримує нульову цінність.

Оцінність визнаємо іманентною ознакою медіатексту, що можна пояснити передусім його денотативною сутністю. ЗМК, як правило, транслюють суспільно важливу інформацію, тому цілком очевидно, що в їхніх матеріалах завжди закладені ціннісні смисли, які здатні зумовити оцінний ефект самі по собі, незалежно від волі автора, а інколи навіть усупереч їй. Позитивної / негативної оцінки текст набуває в разі транслювання ціннісної для респондента інформації, нейтральної - в разі транслювання незначущої, соціально неважливої інформації, яка не породжує інтересу при її сприйнятті.

У підрозділі 2.2 "Типи аксіологічних моделей інформації та оцінних текстів" визначено принципи аксіологічного моделювання мас-медійної інформації, розроблено авторську типологію аксіологічних моделей інформації та оцінних медіатекстів, проаналізовано їх сутнісні характеристики.

Аксіологічне моделювання розглядається як метод, що дає можливість дослідити процес побудови оцінного тексту через модель, яка враховує його архітектонічно-композиційну організацію і знак оцінки ("+", "-", "0"). Модель є умовним замінником оцінного тексту, конструктом, що відображає ознаки, характеристики, властивості об'єкта-оригінала й виконує роль джерела отримання про нього нової інформації.

Під аксіологічними моделями мас-медійної інформації запропоновано розуміти абстрактні схеми, що відтворюють оцінно-смислову структуру тексту і є умовними дворівневими структурами, виокремлюваними на рівні макротексту та власне тексту.

Основними структурними частинами макротексту є заголовок, лід і власне текст, а власне тексту - зачин, основний блок та закінчення (висновок). Дворівненість аксіологічної моделі зумовлена психологічною специфікою сприйняття мас-медійних матеріалів, згідно з якою читач при першому ознайомленні з матеріалом не здійснює його детального опрацювання, а "вихоплює" інформацію з сильних позицій тексту - дотекстової структури, представленої заголовковим комплексом (заголовком й підзаголовком / лідом / анонсом), та закінчення. Формальним репрезентантом оцінки в кожній структурній частині макротексту і власне тексту є знаки "+", "-", "0", на підставі взаємодії яких виявлено матрицю аксіологічних моделей, що дозволяють сконструювати парадигму оцінних мас-медійних матеріалів - текстів із чітко та нечітко вираженою оцінкою (див. рис. 1).

Моделі текстів із чітко вираженою оцінкою репрезентують однозначно позитивну, негативну або нейтральну інформацію. Відповідно серед них виділено моделі позитивних, негативних та нейтральних макро - і власне текстів.

Серед моделей із нечітко вираженою оцінкою (кожна структурна частина яких має власний оцінний знак) виокремлено моделі спірних та конфліктних макро - і власне текстів.

Рис. 1. Аксіологічні моделі макротексту

У моделях спірних макро - і власне текстів більшість структурних частин містить однакову за оцінним навантаженням інформацію, проте весь матеріал може набувати протилежного оцінного значення. Це моделі, у яких оцінний знак першої та другої частин суперечить знаку третьої, інформаційно потужної частини, що створює дисбаланс в оцінній структурі матеріалу й породжує неоднозначне його сприйняття. Домінування оцінки двох перших частин можливе в ситуації, коли реципієнт не дочитує матеріал до кінця, внаслідок чого не змінює про нього свого оцінного враження. У ситуації сприйняття всієї інформації оцінка, закладена в інформаційно потужній третій частині (у власне тексті в цілому або його висновках), здатна витіснити оцінку попередніх частин і тим самим надати матеріалу неочікуваного оцінного висновку.

У конфліктних макро - і власне текстах кожний структурний блок має власний оцінний знак, що конфліктує з оцінними знаками інших частин. Вони побудовані за тими моделями, у яких відбувається зіткнення оцінок кожної структурної частини. Оцінний конфлікт між структурними частинами цього виду макро - і власне тексту може бути як тимчасовим, так і постійним. Непостійна суперечність оцінних частин полягає в її тимчасовому вияві. Як правило, вона з'являється лише при побіжному ознайомленні з матеріалом. Після сприйняття всієї інформації, наведеної в тексті, оцінний конфлікт може зникнути. Це можливо тоді, коли реципієнт розуміє авторський задум, "прочитує" підтекст, тобто правильно інтерпретує зміст сказаного, внаслідок чого змінюється перше оцінне враження про отриману інформацію. Постійна суперечність оцінок властива тим макро - і власне текстам, у яких вона виявляється як при побіжному ознайомленні з інформацією, так і після її прочитання. У такому разі можна говорити про оцінну девіацію, що виникає внаслідок порушення автором правил мовленнєвого акту, невдалого відтворення комунікативного задуму. Створена неоднорідна оцінна структура не лише ускладнює сприйняття інформації, а й впливає на загальне розуміння змісту тексту, що породжує ефект ошуканого очікування, психологічний дискомфорт у читача від нерозуміння комунікатора, "неправильного" висвітлення факту.

Окрему групу становлять моделі амбівалентних та парадоксальних макро - і власне текстів, оцінну специфіку яких не закладено в структурній організації матеріалу.

Амбівалентні макро - і власне тексти можуть набувати різних оцінок при сприйнятті наявної в них інформації ("+", "-" або "0") як різними соціопсихокультурними групами читачів (коли для одних він буде позитивним, для інших - негативним чи нейтральним), так і одним реципієнтом залежно від комунікативної ситуації, психологічного стану тощо. Особливо яскраво амбівалентність простежується в умовах міжкультурної комунікації, коли представники різних культур по-різному оцінюють подану інформацію, що спричинено специфікою їх світосприйняття, ментальними, соціо-, психо - та лінгвокультурними чинниками тощо. Амбівалентні оцінки може отримувати текст у сприйнятті респондентів однієї культури, коли наведена інформація має для них різну соціальну важливість, а отже, стимулює появу різних оцінок, які, у свою чергу, зумовлені віком, статтю, професією, рівнем знань, лінгвокультурною компетентністю, ціннісними орієнтирами тощо.

У моделях парадоксальних макро - і власне текстів оцінка, закладена в текстовій інформації, суперечить оцінним смислам, які породжуються в результаті її сприйняття, що й зумовлює неочікувану, парадоксальну оцінку всього матеріалу. Парадоксальна оцінність може з'являтися внаслідок впливу індивідуально-психологічних особливостей реципієнта, зокрема його особистісних інформаційних запитів та уподобань, завдяки яким навіть непрочитаний матеріал може набувати апріорі визначених оцінок. Значну роль у появі парадоксально оцінних смислів відіграють фонові знання реципієнтів, соціокультурний контекст, актуалізація яких може породжувати оцінно неочікувані смисли. Парадоксальність може виникати завдяки читацькій особливості - "чинити опір" оцінкам автора. Іноді автор примушує читача плутатися у визначенні оцінних акцентів, через що часто виникають непередбачувані оцінки при сприйнятті матеріалу.

У підрозділі 2.3 "Методика дослідження аксіологічної інформації в медіатекстах" запропоновано авторську методику концептуального аналізу медіатексту, що дозволяє визначити його аксіологічну сутність.

Теоретично обгрунтовано, що оцінка будь-якого медіатексту, побудованого на основі виявлених типів аксіологічних моделей, об'єктивується через накопичені в них ціннісні смисли, закладені в ключові концепти тексту - ментальні ціннісно-значущі утворення, що фіксують найбільш важливу для реципієнта соціокультурну інформацію. Саме ці концептуальні одиниці завдяки своїй аксіологічній сутності наповнюють текст ціннісними смислами й тим самим визначають його оцінну спрямованість.

Визначення оцінки матеріалу забезпечує концептуальний аналіз, що грунтується на дослідженні ключових концептів, які взаємодіють у текстовому просторі. На відміну від наявних методик, спрямованих передусім на дослідження концепту як об'єкта аналізу, запропонований у цьому дослідженні концептуальний аналіз поєднує в собі як аналіз за допомогою концепту, так і аналіз самого концепту. В такому разі концепт одночасно є основною одиницею та інструментом дослідження. Ця методика дозволяє визначити через аналіз актуалізованих у тексті ключових концептуальних одиниць оцінні смисли всього мас-медійного повідомлення.

Установлено, що ключовий концепт перебуває в ієрархічних стосунках зі значеннєво однорідними ментальними одиницями - метаконцептами та субконцептами. Метаконцепти - це категоріальні аксіологічні утворення, що несуть базові загальнолюдські оцінні смисли. Безпосередньо підпорядковуються їм власне концепти, які в концептуальній ієрархії є ментальними одиницями меншого обсягу. У той же час концепти можна визнати родовими парцелами стосовно їхніх видових конструктів - субконцептів, що є складниками їх концептуальних полів. Така ієрархічна структура ментальних одиниць (метаконцепт - концепт - субконцепт) відбиває процеси концептуалізації та категоризації, завдяки яким відбувається поступове виявлення оцінного смислу повідомлення. Концептуалізація спрямована на формування у свідомості реципієнта уявлень, знань про наявні в текстовому просторі концептуальні структури та зв'язки між ними. Категоризація передбачає інтеграцію цих структур за принципом переходу від конкретного до абстрактного. Вершинним аксіологічним утворенням тексту є метаконцепт, який через підпорядковані йому складники (концепти та субконцепти) виявляє оцінні смисли всього повідомлення. Так, якщо вершинним концептуальним утворенням тексту є позитивна для даного соціуму категорія, текст набуває позитивної оцінки, якщо негативна - текст, відповідно, є негативно-оцінним. Вершинний метаконцепт, таким чином, відіграє роль оцінного маркера та оцінного детермінанта всього мас-медійного матеріалу.

Оцінні смисли вершинного метаконцепту визначають активізовані в текстовому просторі когнітивні ознаки підпорядкованих йому ключових концептуальних одиниць, які, взаємодіючи між собою, нарощують власні оцінні смисли й тим самим формують уявлення про вершинний метаконцепт.

Нарощення оцінних смислів ключових концептів відбувається на двох рівнях концептуальної структури тексту: мовленнєвому, що засвідчують лексичні взаємозв'язки вербалізаторів концептів, та когнітивному - абстрактні ментальні структури з актуалізованими в текстовому просторі оцінними когнітивними ознаками. Межа між цими рівнями нарощення оцінних смислів є умовною, оскільки не можна чітко відокремити процеси вербалізації від когніції взагалі. Очевидно, доцільно говорити про їх мовленнєво-мисленнєву єдність, оскільки при пізнанні текстових смислів вони тісно взаємозв'язані.

Тенденція поетапного нарощення оцінних смислів пов'язана не лише з двоплановою (мовленнєво-мисленнєвою) сутністю концепту, а й з дворівневою структурно-композиційною організацією медіатексту, що виявляється у макротекстовій і власне текстовій структурах, де поступово нарощуються оцінні смисли концептуальних складників. Визначальну роль у формуванні оцінки відіграють сильні позиції тексту (заголовок, лід, висновки), які задають оцінний тон усьому матеріалу.

Запропонований у дослідженні концептуальний аналіз базується на комплексній методиці, що потребує проведення кількох послідовних дослідницьких процедур, а саме:

1) визначення ключових концептів тексту - мовних одиниць, які є його "смисловими віхами", семантичними опорами, носіями найбільш важливої для реципієнта соціокультурної інформації, необхідної для адекватного розуміння смислу матеріалу; 2) розбудови концептуальної структури тексту, поданої у вигляді ієрархії концептуальних одиниць (метаконцепт - концепт - субконцепт); 3) виявлення зв'язків між взаємодіючими в концептуальній структурі медіатексту концептуальними одиницями; 4) аналізу оцінних смислів ключових концептів та метаконцепту тексту; 5) визначення оцінки всього матеріалу.

Результати апробації розробленої методики концептуального аналізу, що дозволила виявити специфіку функціонування вітчизняної аксіосфери, наведені в третьому розділі "Аксіологічні моделі інформації в текстовому просторі ЗМК".

Емпіричною базою дослідження стали медійні матеріали таких всеукраїнських видань, як "Україна молода", "Дзеркало тижня", "День", "Україна і світ сьогодні", "Українська правда", "Урядовий кур'єр", "Газета по-українськи", "Правда України", "Голос України". Методом суцільної вибірки було відібрано медіатексти за період з 1991 по 2009 рік. Для чіткого визначення аксіологічної специфіки інформації проаналізовано матеріали одного тематичного спрямування, а саме: журналістські тексти з культурно значущим концептом ОСВІТА, який є одним із ключових у концептосфері сучасних носіїв різних культур. Вибір зазначеної концептуальної домінанти зумовив необхідність використання, крім інформаційно-аналітичних видань, матеріалів освітянської преси, зокрема газет "Освіта", "Освіта України", аналіз яких дозволив одержати більш повне уявлення про представлення цього соціокультурного феномену в ЗМК.

До аналізу залучалися тексти до 4000 знаків, що є оптимальним обсягом для проведення структурного та концептуального аналізів. Така методика аналізу невеликих за обсягом матеріалів використовується багатьма науковцями (див., наприклад: О. Кубрякова, 2001; Ю. Левицький, 2006), які переконані в тому, що встановлення загальних правил побудови тексту простіше і природніше проводити на деякому мінімальному або середньому тексті, у моделі якого будуть збережені всі особливості, властиві тексту будь-якого обсягу.

У ході аналізу медійних матеріалів (близько 2000 медійних матеріалів) встановлено, що в сучасному текстовому просторі пресових видань найчастотнішими є моделі чітких текстів. Так, тексти, побудовані за чіткими моделями, становлять 77,4%, нечіткими - 6,95 %, амбівалентними - 6,9%, парадоксальними - 8,75% серед усіх проаналізованих матеріалів.

Серед чітких комунікативно потужними є моделі негативних та позитивних текстів. Негативні, як правило, переважають у громадських суспільно-політичних виданнях, позитивні - у провладних і галузевих ЗМК (див. табл. 1).

Таблиця 1 Частотність вияву аксіологічних моделей чітких медіатекстів у друкованих ЗМК

Видання	Частотність вияву аксіологічних моделей
Моделі позитивних текстів	Моделі негативних текстів	Моделі нейтральних текстів
"Голос України"	50%	34,2%	15,8%
"Урядовий кур'єр"	70,5%	15,2%	14,3%
"День"	37%	58,3%	4,7%
"Дзеркало тижня"	26,9%	67,9%	5,2%
"Україна молода"	25,7%	67,1%	7,2%
"Освіта"	84%	5,4%	10,6%
"Освіта України"	78%	5%	17%

Така аксіологічна різновекторність медіа спричинена насамперед стратегічними інтересами їх власників та безпосередніми комунікативними завданнями видань. Урядові ЗМК, відстоюючи інтереси влади, намагаються утвердити в масовій свідомості ідеологічні, політичні, соціокультурні настанови правлячої еліти, а отже, акцентують увагу на конструктивних аспектах діяльності владних структур, завдяки чому текстова інформація набуває позитивно оцінного спрямування. Комунікативне завдання освітянських медіа полягає у формуванні позитивного образу освіти, саме тому подані в них матеріали мають позитивну оцінку. Незалежні ЗМК намагаються відображати реалії суспільно-політичного життя українців, що нині характеризується деструктивними тенденціями, які впливають на формування негативно оцінного контенту видання.

У підрозділі 3.1 "Аксіологічні моделі негативних текстів" проаналізовано медійні матеріали, побудовані на основі аксіологічних моделей негативної інформації, які, як уже зазначалося, є найчастотнішими серед моделей чітких текстів.

Концептуальний аналіз засвідчив, що негативність медіатексту зумовлена наявністю в його концептуальній структурі значної кількості концептів, які стосуються морально-етичних вад (байдужість, жорстокість, неправда), фізичних недуг (хвороба), негативного душевного та емоційного стану людини (злість, заздрість), суспільних проблем (безробіття, бідність, корупція, криза), які актуалізують сутнісні ознаки вершинного метаконцепту ЗЛО. Ці концептуальні утворення містяться в кожній структурній частині медіатексту, причому найбільш виразно виявляються в заголовковому комплексі, що й налаштовує читача на негативне сприйняття всієї інформації, пор.: Педагогічне свинство (Дзеркало тижня. - 2008. - 2-8 лютого), Грабувати дітей - "свята" справа (Україна молода. - 2008. - 21 вересня), Епідемія жорстокості у школах (Дзеркало тижня. - 2007. - 11-18 листопада), Нари для студентів (Україна молода - 2006. - 7 вересня).

Ознаки негативних концептів у текстовому просторі найчастіше актуалізують:

- безпосередні номінанти антицінностей (злість, жорстокість, корупція, неправда, хвороба тощо); - негативні кваліфікатори оцінки (освіта - корумпована, деградована, заморожена, неприваблива, нікчемна; учитель - убогий, байдужий, бездарний, шкідливий; школа - убога, аварійна, неперспективна, далеко не зразково-показова); - метафоричні найменування, що грунтуються на антропоморфних і соціоморфних моделях метафори (освіта - "шлункова виразка", "вузівська виразка", інститут шпаргалки, система повального плагіату в студентському і науковому середовищі, лоходром; школа - пам'ятник свавіллю, музей жертвам репресій, в'язниця; ВНЗ - ректорські вотчини, "вищеосвітні забігайлівки"; учні - страждальці за партами, пасивний об'єкт для експериментів, отара бевзів, фінансові "комарики", пластилін для адмінреформи); - предикатні слова з негативно оцінною конотацією (освіта занепадає, деградує, знищується, стає тягарем для суспільства, стає затратною сферою, знищується, зазнає деградації; школи вимирають; зарплата вчителів - соціальне знущання; система вищої освіти є єдиною централізованою системою корупції; вчителька наказала учням обплювати свого однокласника; вчителька била дітей; під час уроку фізкультури померла 16-річна школярка);

Поява негативних оцінних смислів значною мірою зумовлена також:

- вживанням квазісинонімів - поєднанням в одному синонімічному ряді різних за значенням та оцінним навантаженням слів, що сприяє поширенню негативно оцінних смислів одного слова на інше (Атакують віруси і ... підлітки (Україна молода. - 2009. - 10 грудня); - мультиплікацією - перебільшенням масштабів описаної в медіаматеріалі події та її наслідків (В 11-й клас ніхто не піде (Україна молода. - 2008. - 5 вересня); У пострадянській школі все побудовано на брехні (Україна молода. - 2007. - 14 вересня); - цифровим фактажем, що свідчить про деструктивні тенденції в освітянській сфері, наприклад: Тільки за перші шість місяців цього року Міністерство внутрішніх справ виявило 242 факти хабарництва в системі освіти (День. - 2006. - 21 липня); А школи на Волині і справді далеко не зразково-показові. 15 в аварійному стані, 240 розташовані в непридатних приміщеннях, 40 довгобудів (Дзеркало тижня. - 2002. - 31 серпня - 6 вересня); - зіткненням протилежно оцінних енергетично потужних концептів / субконцептів, при взаємодії яких відбувається певний "семантичний вибух", наприклад: навчання - злочин (Ранком - у клас, увечері - на "справу": Найкращий учитель Сумщини грабував ферми (Україна молода. - 2008. - 12 січня); школа - в'язниця (Приміщення, в котре довелося перебиратися учням першої школи, першопочатково призначалося для утримування... злочинців. Збудована в позаминулому столітті, в'язниця мала хороший підвал, де були камери для ув'язнених - тісні кімнатки з невеличкими загратованими віконечками вгорі (День. - 2005. - 1 вересня); - негативно оцінними авторськими коментарями (Та поки в області щось не видно Терещенків і Шувалових, і, чесно кажучи, у їхню появу в доступному для огляду майбутньому слабо віриться (Дзеркало тижня. - 2002. - 31 серпня - 6 вересня).

Негативні концепти зазвичай не функціонують у концептуальному просторі негативно оцінного тексту ізольовано, навпаки, вони не лише взаємодіють між собою, а й деструктивно впливають на наявні в тексті культурно значущі домінанти - зумовлюють деформацію їх концептуальних полів, унаслідок чого останні набувають амбівалентних смислів і виявляють себе в негативній аксіологічній площині. Між позитивними концептами наявні слабкі зв'язки, внаслідок чого ключові культурно значущі утворення не отримують у таких матеріалах додаткових актуалізаторів власних позитивних ознак.

У підрозділі 3.2 "Аксіологічні моделі позитивних текстів" проаналізовано медійні матеріали, побудовані на основі аксіологічних моделей позитивної інформації.

Встановлено, що позитивність медіатекстів створюється шляхом насичення їх концептуального простору позитивно ціннісними домінантами, які актуалізують сутнісні ознаки вершинного текстового метаконцепту добро. У текстах сучасних пресових видань тематичного спрямування "освіта" найбільш частотними культурно значущими домінантами є ті, що пропагують цінності визнання, досягнення, розвитку, успіху, таланту. Актуалізація їх позитивних когнітивних ознак здійснюється насамперед завдяки:

- предикатам позитивної оцінки (освіта розвивається, модернізується, тримає передові позиції, демократизується); - позитивним кваліфікаторам оцінки (навчання - інноваційне, оновлене; школа - модернізована, передового досвіду; учитель - славетний, унікальний; учні - розумні, талановиті; студенти - обдаровані; вступна кампанія - успішна); - вторинним найменуванням, що найчастіше грунтуються на метафоричних моделях знання і любов (учитель - Ейнштейн, учень - сам собі вчитель; учні - це вчителі з майбутнього, Інститут педагогіки Академії педагогічних наук України - криниця мудрості, школа - промінь любові, храм душі, рідна домівка).

Значною мірою позитивність ключового концепту освіта актуалізують субконцепти стипендія, зарплата, грант, премія, якщо виявляються в текстовому просторі в супроводі позитивно оцінних предикатів: підвищити / збільшити (стипендію, зарплату), отримати (премію), виграти (грант).

Вербалізатори концептів, що стосуються морально-етичних цінностей, найчастіше мають місце в матеріалах галузевих (освітянських) і провладних ЗМК. У суспільно-політичних виданнях ці аксіологічні домінанти з'являються спорадично й не вирізняються частотністю, що свідчить про тенденцію поступового витіснення їх на периферію ціннісної парадигми. Як правило, вони представлені концептами любов, розуміння, дружба, гуманізм, радість, добро, які в текстовому просторі взаємодіють з субконцептом учитель: Учитель - це той, хто кращий, розумніший, добріший (Дзеркало тижня. - 2004. - 1-7 жовтня); Він (учитель) друг дітей (Україна молода. - 2007. - 7 жовтня); Він обрав принципом своєї педагогіки гуманізм (Освіта України. - 2008. - 7 листопада); Ніна Євгенівна відрізняється ще й вражаючою ласкавістю, здатністю розуміти дітей (День. - 2004. - 2 жовтня). Завдяки таким взаємозв'язкам субконцепт УЧИТЕЛЬ набуває потужної позитивної оцінності й тим самим відіграє ключову роль у спрямуванні аксіологічних векторів повідомлення в позитивну площину.

Позитивність тексту часом створюють формально нейтральні концепти, які в певному соціокультурному просторі набувають позитивних ознак. Таким є концепт Європа, який останніми десятиріччями став сприйматись як позитивний прообраз майбуття України. У зв'язку з цим його вербалізатори (Європа, західний, європейський), взаємодіючи в концептуальному просторі мас-медійного матеріалу з концептом освіта, актуалізують такі її ознаки, як "якісна, високотехнологічна", що, безумовно, є позитивною характеристикою: Навчання "по-західному" (Україна молода. - 2009. - 10 січня), Команда європейського рівня (Освіта України. - 2008. - 1 серпня), Ще один крок до європейської освіти (Освіта. - 2008. - 27 травня).

Деякі матеріали виражають позитивну оцінку внаслідок нейтралізації негативних складників концептуального поля, що досягається шляхом їх заперечення або заміною їх на позитивні, наприклад: Кореспонденти "Дня" не побачили в ліцеї дітей ані сумних, ані злих; Вони не будуть красти, обманювати, шахраювати (День. - 2006. - 23 вересня); Цей рік має стати першим роком без корупції на екзаменах (Україна молода. - 2005. - 26 травня); Конкурс гаманців ми повинні замінити конкурсом знань (Україна молода. - 2007. - 4 вересня); Міністерство освіти випереджає конфлікти (День. - 2002. - 7 червня).

Аналіз специфіки вияву позитивно оцінних концептуальних утворень у структурній організації медіатексту засвідчив їх фрагментарну актуалізацію. Найчастіше вони містяться в ІІІ частині макротексту (власне тексті), унаслідок чого позитивність інформації може бути не помічена реципієнтом при побіжному її сприйнятті. Це, у свою чергу, спричинює викривлення не лише аксіологічного спектра медіатексту, а й медіареальності в сприйнятті комунікатів, що може негативно вплинути на їхні ціннісні установки.

У підрозділі 3.3 "Аксіологічні моделі парадоксальних текстів" розглянуто специфіку парадоксально оцінних мас-медійних матеріалів.

За результатами дослідження, у текстовому просторі ЗМК знаходять свій вияв передусім ті парадоксальні тексти, які зумовлюють формування негативних оцінних смислів. Подаючи нейтральну і навіть позитивну інформацію, автор іноді активізує в реципієнта саме ті фонові знання, емоції або почуття, які сприяють негативному сприйняттю наведеної інформації. Це, як правило, матеріали, присвячені конструктивній діяльності владних структур і деяким позитивним тенденціям у соціокультурному просторі "чужих" народів. Актуалізація негативних оцінних смислів у процесі сприйняття матеріалів про владні структури відбувається завдяки стереотипному уявленню, що "влада - це корумпованість, безвідповідальність, брехня". У зв'язку з цим нейтральні або позитивні за змістом матеріали про діяльність влади можуть сприйматися як негативні, що й засвідчує їх парадоксальну оцінність. Неоднозначна оцінка текстів про позитивні тенденції в житті "чужих" культур зумовлена соціокультурним контекстом - передусім негативними тенденціями в економічній та соціальній сферах українського суспільства. Сприймаючи позитивно оцінну інформацію про "чужих", реципієнт підсвідомо порівнює її з негативними реаліями "свого" соціокультурного простору, внаслідок чого актуалізуються негативні смисли та з'являється неочікувана, парадоксальна оцінка всього матеріалу.

Комунікація в медіа текст інформація

Основний зміст дисертації - Аксіологічні моделі мас-медійної інформації: комунікативно-концептуальний підхід

Похожие статьи