Екологічний туризм - Туристичне країнознавство як навчальна та наукова дисципліна. Теорія і методика туристичного вивчення країни

Екотуризм являє собою напрямок, що активно розвивається в індустрії туризму і не завжди однаково розуміється в різних країнах, його форми динамічні, тому обмежувати його занадто суворими рамками й одним, єдино вірним, визначенням неможливо. Розвиток цього виду туризму пов'язаний з прийняттям Концепція переходу суспільства до стійкого розвитку, яка була прийнята ще в 1992 р. у Ріо-де-Жанейро в ході конференції ООН з навколишнього середовища й розвитку. Екотуризм - це свідоме використання навколишнього середовища на засадах й принципах стійкого розвитку. Визначення стійкого розвитку, згідно з ВТО, звучить у такий спосіб: "Стійкий розвиток туризму повинен задовольняти потреби туристів і приймаючих їх країн за умови збереження й збільшення майбутніх можливостей, що передбачає таке керування ресурсами, при якому економічні, соціальні й естетичні потреби могли б бути задоволені, у той час, як культурна цілісність, важливі екологічні процеси, біорізноманіття й системи життєзабезпечення підтримувалися б і зберігалися".

До екологічно безпечних й у багатьох відносинах близьким формами туризму є: м'який, природно-орієнтований, зелений туризм. Всі ці форми туризму й застосовані для їхнього позначення терміни тією чи іншою мірою зобов'язані своїм походженням і розвитком сильного впливу на сучасне суспільство екологічного імперативу. Вони відбивають тенденцію зростаючого інтересу до природи, заснованого на підвищенні рівня екологічної свідомості людей, а також концепціях стійкого й збалансованого розвитку, збереження біологічної розмаїтості.

Наведемо декілька найбільш вживаних визначень цього виду туризму: спеціалізований вид туризму, заснований на потребі туристів у глибокому пізнанні унікального природного й культурного середовища, що здійснюється на природних, у тому числі природоохоронних територіях, і не порушує цілісності відвідуваних екосистем; це відповідальна подорож у природні території, що сприяє охороні природи й поліпшує добробут місцевого населення; туризм, що включає подорожі в місця з відносно недоторканою природою з метою одержати знання про природні й культурно-етнографічні особливості даної місцевості, що не порушує при цьому цілісності екосистем і створює такі економічні умови, при яких охорона природи й природних ресурсів стає вигідної для місцевого населення.

У західній літературі екотуризм розглядається як нова галузь туризму, що забезпечує мінімальний вплив людини на відвідувані ландшафти. До того ж найбільш ранньою концепцією екологічно безпечного туризму є німецька концепція "м'якого" туризму, використовувана в німецькомовних державах. На відміну від "твердого" туризму, націленого на одержання максимальної вигоди від подорожей, до пріоритету "м'якого" туризму входить не тільки успішний бізнес, але й дбайливе ставлення до природного й соціокультурного середовища регіону, що приймає туристів, яке мінімізує вплив на навколишнє середовище. Для англомовних країн найбільшою мірою поширилося вузьке, конкретне, прагматичне трактування терміна "екотуризм". В даному випадку під екологічним туризмом розуміється вид подорожей, які здійснюються невеликими групами за маршрутами, прокладеними серед охоронюваних природних ландшафтів, де туристи знайомляться з унікальними об'єктами, явищами й мешканцями природи з метою екологічного виховання й природоохоронної освіти.

Основні принципи екотуристської діяльності:

    - екотуризм стимулює й задовольняє бажання спілкуватися з природою шляхом цілеспрямованих подорожей у недоторкані або мало змінені природні території, представлені в усьому світі, як правило, національними й природними парками, заповідниками, заказниками, резерватами, пам'ятниками природи; - екотуризм відрізняється відносно слабким негативним впливом на природне середовище, й тому його іноді називають "м'яким туризмом". Саме через це він став практично єдиним видом використання природних ресурсів у межах особливо охоронюваних природних територій; - екотуристська діяльність запобігає негативному впливу на природу й культуру й спонукує організаторів і туристів сприяти охороні природи й соціально-економічному розвитку територій; - екотуризм - це туризм, що об'єднує відпочинок, розвагу й екологічну освіту для мандрівників і підпорідковується певним правилам поведінки, дотримання яких є принциповою умовою успішного розвитку самої галузі; - розвиток екотуризму повинен бути вигідним місцевому населенню й не суперечити його інтересам і соціально-економічному розвитку; отже, припускає, що місцеві співтовариства не тільки працюють як обслуговуючий персонал, але й продовжують жити на охоронюваній території, ведуть звичний спосіб життя, займаються традиційними видами господарювання, які забезпечують режим ощадливого природокористування; - екотуризм - складова частина індустрії туризму, що виробляє і продає свій продукт, одержуючи від цього прибуток, що надає можливостей для збереження навколишнього природного середовища, а також поліпшує життєвий рівень місцевого населення.

Основними цілями екотуризму є: екологічна освіта, підвищення культури взаємин людини з природою, вироблення етичних норм поведінки в природному середовищі, виховання почуття особистої відповідальності за долю природи та її окремих елементів, а також відновлення духовних і фізичних сил людини, забезпечення повноцінного відпочинку в умовах природного середовища.

Все розмаїття видів екотуризму доцільно розділити на два основні:

    1) екотуризм у межах особливо охоронюваних природних територій (акваторій) - розробка й проведення таких турів є класичним напрямком в екотуризмі, а відповідні тури відносяться до екотурів у вузькому значенні даного терміна; 2) екотуризм поза межами особливо охоронюваних природних територій (акваторій).

Приблизно 100 країн світу мають національні парки. А усього нараховується близько 1200 національних парків і еквівалентних їм територій площею 130 млн. га. Національні парки мають наступні основні задачі: 1) охорона найбільш чудових природних (чи малоокультурених ландшафтів); 2) організація бази для наукових досліджень у природних умовах; 3) створення умов для пізнавального туризму; 4) природоохоронна виховна робота.

Парки підрозділяються на три основних функціональних типи: 1) оздоровчий, 2) спортивний, 3) пізнавальний.

Оздоровчі спортивні рекреаційні парки включають чотири підтипи по перевазі якого-небудь циклу' рекреаційних занять: а) прогулянкові, б) спортивні, в) мисливські-рибальські, г) змішані парки, що характеризуються об'єднанням двох чи трьох груп занять.

Пізнавальний тип рекреаційних парків виконує функцію духовного розвитку людини. У залежності від джерела пізнання можна виділити два підтипи пізнавальних парків: а) пізнавально-культурні, куди відносяться архітектурно-історичні, етнографічні й інші парки; б) пізнавально-природні, до яких відносяться тільки місця з унікальними й екзотичними природними явищами й об'єктами, але і простору, що мають типові риси визначених природних зон, поясів, ландшафтів.

Похожие статьи




Екологічний туризм - Туристичне країнознавство як навчальна та наукова дисципліна. Теорія і методика туристичного вивчення країни

Предыдущая | Следующая