Внутрішньопартійне керівництво

Кожна партія виступає на політичній сцені як організація, що об'єднує в своїх рядах певну сукупність членів, струкгурована по горизонталі та вертикалі. Відомо, що структура будь-якої політичної партії складається з трьох основних частин - лідери (керівництво) партії, рядові члени партії та її прихильники. Основоположними документом, що визначає організаційну структуру політичної партії є статут. Внутрішня організація партії ієрархічна. Ключову позицію в ній займає лідер партії: "Жодне об'єднання людей, як справедливо визнає відомий англійський філософ Дж. Ст.. Міль, якщо воно не організоване відповідним чином і не має керівника (від. авт.), не здатне діяти в істинному розумінні цього слова" [1,с 98].

Партійні лідери є обличчям політичних партій. Авторитетом, популярністю, силою більшість партій зобов'язані своїм лідерам, партійній еліті, активу. В цьому контексті важко не погодитися зі словами яскравого політика XX ст. Бруно Крайского, який визначив, що "Одна чи дві яскраві особистості - це необхідна умова для залучення нових членів у партію. Завжди, коли партія не мала у своєму складі таких особистостей чи вони були невиразними, вона опинялася у кризі ідентичності" [2,с.202].

Основна внутрішньопартійна функція партійного лідерства - організація ефективної та безперебійної роботи партії загалом, через організацію роботи кожного з її елементів партії. Тому, на сьогодні, враховуючи перспективу посилення ролі партійних лідерів у партійному та політичному житті, особливої актуальності набуває аналіз діяльності внутрішньопартійного керівництва.

З часу проголошення незалежності України і переходу суспільства до багатопартійності, вітчизняна наука приділяє достатньо велику увагу політичним партіям як суб'єктам виборчого процесу, їхньому генезису, структурі та формуванню. Партійна проблематика, яка безпосередньо стосується і теми дослідження, знайшла своє різноманітне висвітлення в роботах таких представників політичної науки - В. Бебика, Д. Видріна, В. Литвина, К. Меркотана, В. Мейтуса, М. Обушного, М. Примуша, А. Пахарєва, Ф. Рудича, Ю. Шведи, В. Якупшка та ін. У них партійний феномен досліджується в різних аспектах і функціях, але, як правило, насамперед у системі владних відносин.

Значну цінність для дослідження внутрішньопартійного керівництва мають висновки експертних структур як Лабораторія законодавчих ініціатив, Український центр економічних і політичних досліджень імені О. Разумкова та Агентство моделювання ситуацій. Найбільший інтерес, на наш погляд, викликають публікації Ю. Якименко, О. Литвиненко, Ю. Тищенко [3].

Фахівці з партійної проблематики, як вже нами визначалось, піддали грунтовному аналізу історію і теорію становлення та розвитку багатопартійності в Україні. Але багато теоретичних та практичних проблем до цього часу не розв'язані, залишаються в тіні. Зокрема, глибокого дослідження потребують питання внутрішньопартійного керівництва, специфіки, форми та методів діяльності партійних лідерів.

Необхідність розробки даної проблеми зумовлена насамперед посиленням ролі лідера у формуванні внутрішньої структури політичної партії. По-друге, досліджувати внутрішньопартійну діяльність українських партійних лідерів важко і тому, щоінформація про процеси, які відбуваються всередині партії практично не потрапляє до засобів масової інформації, не кажучи вже про офіційні сайти партій.

Виходячи з вищевказаного, мета даної статті полягає в характеристиці принципів, форм, методів керівництва та шляхів удосконалення внутрішньопартійної діяльності лідерів політичних партій.

Зазначена проблема може досліджуватися з різних точок зору, але найактуальнішим нині, на наш погляд, є провести аналіз з точки зору партологічної науки. Це дасть змогу конкретніше виділити специфіку внутрішньопартійної діяльності партійних лідерів сучасної України.

Проблема внутрішньопартійного керівництва є не тільки об 'ємною, а й надзвичайно складною, має комплексний характер. Досвід 20 років незалежності України переконливо засвідчив, що ефективність та дієздатність політичних партій у суспільстві перебувають у прямій залежності від успішності внутрішньопартійного керівництва та діяльності лідерів.

Підсумовуючи погляди фахівців з партійної проблематики можна визначити наступні принципи внутрішньопартійної діяльності лідерів політичних партій сучасної України: колегіальність у роботі всіх партійних осередків, організацій та керівних органів партії за умов персональної відповідальності керівників різних рівнів за свою ділянку роботи; рівність прав усіх членів партії, максимальне поєднання інтересів партії і окремих її членів; добровільність вступу і виходу з партії; плюралізм думок і точок зору, неприпустимість переслідування за переконання; забезпечення прав меншості; обов'язковість рішень вищих органів партії для нижчих, при праві і широкій участі нижчих у розробці рішень вищих органів, усієї партії.

І тут виникає питання: як на практиці сучасні партійні лідери реалізують ці принципи і які фактори впливають на їх втілення в партійне життя?

На наш погляд, виконання цих принципів, головним чином, залежить від особливостей формування політичних партій та партійної системи.

Відомо, що в Україні формування партійної системи пов'язане з цілим рядом об'єктивних та суб'єктивних чинників, але політичні домінанти постійно впливали на організаційне становлення політичних партій та на діяльність їх лідерів.

Абсолютна більшість партій та їхні лідери, справедливо відзначають дослідники, не є виразниками соціальних інтересів у відносинах громадського суспільства з державою. Вони здебільшого обслуговують не суспільні, а вузькогрупові й персональні інтереси. Наочним підтвердженням цього, на думку Г. Щедрової, є наявність багатьох партій однакової ідейно-політичної орієнтації, невідповідність між декларованою ідейною та фактичною соціально-політичною орієнтацією партій, побудова партій згори донизу, розколи та конфлікти в керівництві. Ці недоліки властиві й парламентським партіям [4,с.98].

Досліджуючи особливості формування партійної системи України. О. Єржов виділяє і такі негативні чинники, що впливали на цей процес: відсутність атмосфери конструктивної взаємної між парламентськими партіями та виконавчою владою; утворення непередбачуваних та непрогнозованих альянсів з метою досягнення тимчасових політичних цілей; переорієнтація активності політичної партій з представництва суспільних інтересів на "тіньову кооптацію" у структурі виконавчої влади [5,с.598].

На розвиток партійної системи України ключовий вплив, на погляд Д. Ковриженка [6,с.90], мали і наступні фактори: 1. Низький рівень суспільної підтримки партій. За даними соціологічних опитувань Центру Разумкова, рівень повної довіри до партій з жовтня 2001 року по жовтень 2009 ніколи не перевищував 5 %, а рівень повної недовіри - коливався від 48.9 % до 20.6 %. 2. Відсутність ефективних механізмів впливу на виконавчу владу (до 2005 року, коли набули чинності зміни до Конституції). 3. Особливості виборчих систем. 4. Слабкий фінансовий потенціал більшості партій.

В цьому плані, слід визначити, що існує безпосередня залежність між системою фінансування партії, її організаційною структурою та характером внутрішньої діяльності [7,с.41].

Цілком справедливим видається зауваження І. Павленко, який пише, що система партійного фінансування так само безпосередньо випливає на стан внутрішньої демократії партії. Пересічні члени фінансово слабких та залежних від партійного центру місцевих осередків не мають зазвичай реальних важелів впливу на політику партії та формування виборчих списків. Внаслідок цього деформується призначення партії як політичного інституту. Партійні лідери спрямовують свою діяльність вже не стільки на представлення та захист інтересів виборців, скільки на задоволення запитів своїх фінансових спонсорів [8,с.41].

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що своєрідність партійної системи України полягає в першу чергу в великій кількості партій у всіх складових політичного спектру на основі особистісних, регіонально-етнічних, фінансово-економічних та інших факторів, що суттєво впливають на діяльність партійних лідерів як всередині партії так і в суспільстві.

Відзначимо, що процеси демократизації політичного життя вимагають від лідерів парій будувати свою діяльність на загальних засадах внутрішньопартійної демократії.

Який зміст і яке завдання має внутрішньопартійна демократія?

Перш за все слід зазначати, що аналіз внутрішньопартійної демократії здавна належить до головних проблем дослідження діяльності партій та їхніх лідерів. Але на сьогодні в сучасній українській партології відсутнє концептуальне визначення таких понять "внутрішньопартійна демократія" та "партійне керівництво". Законодавством поняття "внутрішньопартійної демократії" не визначається. Закони не дають чіткої відповіді на питання про те, кого конкретно слід вважати "керівництвом партії".

Закон "Про об'єднання громадян" закріплює лише певні принципи діяльності політичних партій та їхніх лідерів, спрямовані на посилення внутрішньопартійної демократії. Наприклад, відповідно до статті 6 цього Закону партії повинні здійснювати свою діяльність на основі рівності всіх членів, законності і гласності; всі головні питання діяльності мають вирішуватись на загальних зборах членів партії чи їхніх представників. Стаття 7 Закону "Про об'єднання громадян" забороняє відмовляти у прийомі до членів партії або виключати з партії за критерієм національної приналежності або статі. Закон України "Про політичні партії в Україні" підкреслює, що партії, проводять свою діяльність відповідно до Конституції України, цього Закону, а також інших законів України та згідно з партійним статутом, прийнятим у визначеному цим Законом порядку (частина перша ст. З Закону "Про політичні партії в Україні"),

Конституція України також не врегульовує принципи внутрішньопартійного життя, але закріплює інститут партійного імперативного мандату, тобто право давати накази депутатам і відкликати їх у законом встановлених випадках. Мета партійного імперативного мандату полягає в тому, щоб сприяти партійній дисципліні та посилити відповідальність за рішення партії.

Законодавство України лише констатує, що діяльність політичних партій та лідерів повинна бути регламентована статутом. Статут визначається основним документом, що регулює внутрішнє життя партії. Проблема полягає в тому, як він виконується. Постає витання про відповідальність партійних лідерів за отримання статуту і програми партії [8,с.235].

У Конституції України керівництво партії згадується опосередковано в контексті позбавлення депутатських повноважень, про що приймає рішення "вищий керівний орган політичної партії" (частина шоста ст. 8 Конституції України). Роль партійного з'їзду зводиться до того, що "на установчому з'їзді обираються керівні органи" (частина друга ст. 10 Закону "Про політичні партії в Україні"),

Щодо партійних з'їздів, то їхні рішення, як правило, - це спосіб легітимації рішень, що вже прийняті партійним керівництвом. Незважаючи на деталізацію, як зауважує М. Шмітц, "участь простих партійних членів та низових партійних підрозділів у прийнятті програмних рішень недорозвинута" [9,с.30].

У багатьох країнах Європи закон покладає на партії та їхніх лідерів обов'язок дотримуватися демократичних принципів при прийнятті рішень та здійсненні поточної діяльності. До таких країн належать, наприклад, Албанія, Німеччина, Фінляндія, Чехія. Щоправда, у багатьох інших державах такий обов'язок не прикладається, зокрема - у Бельгії, Великобританії, Італії, на Кіпрі та деяких інших країнах [10,с.94-97].

Розв'язання проблеми демократизації внутрішньопартійного життя потребує системних змін до законодавства. Але, це є окремою темою для грунтовного дослідження. Однака необхідно зазначити, що демократизація партій є важливим чинником демократизації українського суспільства в цілому.

У даному дослідженні ми виходимо з того, що головним принципом внутрішньопартійної діяльності лідерів політичних партій є внутрішньопартійна демократія. Цей принцип визначає стиль і методи партійної роботи та партійного керівництва.

Партійне керівництво, на нашу думку, слід розглядати як один із головних різновидів політичної діяльності обраних посадових осіб, які посідають верховне ієрархічно, найвище місце в структурі партії і концентрують найвищі повноваження щодо прийняття партійних рішень, а також пов'язані з ідейно-пропагандистським, виховним впливом на членів партії. Це керівництво насамперед ідейне, цілісне.

На практщі внутрішньопартійна демократія розуміється як можливість впливу рядових членів партії на партійну політику, висування кандидатів на виборах, процес прийняття рішень на місцевому і центральному рівнях партійної організації, свобода внутрішньопартійної дискусії, критики партійної політики і рішень керівних органів партії. Досвід партійного життя нашої держави в умовах незалежності свідчить про недемократичний характер внутрішньопартійних процесів та діяльність партійних лідерів.

Висування кандидатів на виборах в усіх партіях відбувається за схожим алгоритмом: проект списку кандидатів готується особами, наближеними до лідера партії, після чого - схвалюється лідером та обговорюється у керівних органах партії. Списки кандидатів "поетапно" затверджуються з'їздами партій. При цьому процедура формування списків кандидатів на виборах чітко не прописана ні у статутних документах політичних партій, ні на законодавчому рівні, що посилює вплив партійного керівництва на процес висування кандидатів. В статтях деяких партій дуже широкі повноваження надаються керівним органами. І тільки у деяких випадках передбачено, що керівні органи партій формуються з урахуванням регіонального представництва [7,с.38]. внутрішньопартійне керівництво лідер

Враховуючи все вищесказане та узагальнюючи результати досліджень українськими фахівцями з партійної проблематики, можна відзначити, що внутрішньопартійна демократія у більшості партій є слабкою - ключову роль у висуванні партіями кандидатів на виборах, формуванні внутрішньопартійних органів, внесенні змін до статутів відіграють лідери партій. Партійні лідери прагнуть не допускати рядкових членів до прийняття рішень, створюючи ілюзію їхньої участі. Процес прийняття внутрішньопартійних рішень є централізованим, діяльність місцевих партійних організацій контролюється виконавчими органами партій. Внутрішньопартійні дискусії не є поширеними і активне висловлювання членом партії критики на адресу лідера чи партії загалом може призвести до його виключення з партії.

У цьому контексті ми цілком розділяємо думку аналітиків Центру Разумкова, які вважають, що ключову роль у розвитку внутрішньопартійної демократії могли б відіграти: персоніфікація виборчої системи, за якою формується парламент та представницькі органи місцевого самоврядування (на будь-яких виборах виборці голосують за певних кандидатів як за особистості, з особливою силою впливу, а не лише як за представників партії або політичного угрупування); стимулювання розвитку партійних організацій на місцях (шляхом внесення змін до законодавства про місцеві вибори); послаблення залежності партій від приватного фінансування (наприклад, обмежень щодо джерел приватного фінансування партій та розміру внесків на користь партій); бажання самих членів партій впроваджувати механізми внутрішньопартійної демократії [7,с.37-40].

Важливою складовою внутрішньопартійної діяльності є кадрова політика партійних лідерів. Можливості впливу партій тим ширші чим вища кваліфікація кадрів, що висуваються партією на різних рівнях. Тому, підбір кадрів здійснюється, насамперед, за їхніми професійними, діловими, моральними якостями, а не за принципом вірності лідеру.

Аналіз внутрішньопартійного життя та діяльності лідерів свідчить про те, що в партії відсутня система підготовки кадрів. Партійні лідери не готують цілеспрямовано кадрів, використовуючи системи стихійного вибору, що вкрай неефективно.

По-друге, лідери прагнуть до консерватизму та посилення своєї влади, зосереджуючи декілька посад в партійному апараті. Часто, після партійного обрання до найвищого партійного органу, представники партійної еліти не відмовляються від попередніх посад в органах нижчого організаційного рівня.

По-третє, входження рядових членів до партійної верхівки ускладнюються через деякі вагомі чинники: престиж мандату, попередні партійні досягнення, приналежність до певної соціальної групи, рівень представництва, особиста бездоганність. Така фільтрація кадрів з боку партійного керівництва сприяє контрольованому та поступовому просуванню нових активістів партії до складу керівництва.

До того ж, часто партійна верхівка, користуючись пасивністю рядових членів, дозволяє собі використовувати широкий спектр маніпуляційних технологій, перешкоджає діям внутрішньопартійної опозиції або взагалі забороняє існування останньої.

Сьогодні, як справедливо визначає О. Швирков, істотно змінюються способи комплектування партій [11,с.80]. Партійні лідери просто наймають необхідну кількість членів для виконання тієї чи іншої роботи, реалізації тих чи інших проектів. Йдеться, по суті, про повне перенесення способів дії, характерних для бізнес-структур (фірм, підприємств тощо), у політичні організації. Природно, що про жодну внутрішньопартійну демократію в цьому випадку мова йти не може.

Узагальнюючи результати дослідження внутрішньопартійної діяльності лідерів сучасних політичних партій України, можемо зробити такі висновки.

На специфіку внутрішньопартійної діяльності лідерів впливають наступні фактори: особливості формування партійної системи в державі; рівень розвитку демократії та самоуправлінських засад; політична та ідеологічна структурованість суспільства; регіональні та національні особливості; наявний рівень соціально-економічного, політичного та духовного розвитку, політична культура, національний менталітет тощо.

Внутрішньопартійну діяльність провідних партійних лідерів України не можна назвати системною та достатньо прогнозованою. Недоторканість внутрішньопартійних інститутів, жорстка боротьба за сфери впливу в партіях змушують партійних лідерів проводити, як правило, жорстку, авторитарну політику у внутрішньопартійному житті.

Стиль і методи партійного лідерства визначається тим, як керівник реалізує і демонструє свої владні функції. На сьогодні, як свідчить досвід партійного життя, стиль партійного керівництва та практична діяльність лідерів не має чітко вираженого типового визначення. Це своєрідний конгломерат авторитаризму, бюрократизму та чиновницької самовпертості, що ховає свою сутність за демократичною фразеологією.

На наш погляд, необхідні суттєві зміни у законодавстві в вигляді нових Законів про політичні партії, яке повинно закріпити стандарти партійної демократії й передбачити обов'язкові механізми їхньої реалізації й жорсткого контролю за їхнім виконанням. Такий комплекс заходів дозволить наповнити партійне життя України змістом, який би відповідав її демократичному вибору.

Ключове значення у формуванні та забезпеченні демократичної партійної системи має ступінь демократичності внутрішньої організації політичних партій. Від того, якою є партійна система України, значною мірою залежить процес подальшої демократизації українського суспільства та формування ефективної моделі державного управління.

Список використаних джерел

Міль Дж. Ст.. Представницке правління. - K.: Основи, 2004.

Цит. за: Кукушкина И. А. Лидер политической партии в XX веке (на примере Австрии и России) // Элиты и лидеры. Традиционализм и новаторство. - М.: 2007. - С. 202-233.

Якименко Ю. В. Соціальна база провідних політичних сил України: динаміка змін (2001-2007 pp.) // Стратегічні пріоритети. - 2008. № З, - с. 10-16; Тищенко Ю. Моделі політичної комунікації: політичні партії та громадянське суспільство. - K., 2010. - 148 с.

Громадянське суспільство в сучасній Україні: специфіка становлення тенденції розвитку / За заг. ред. Ф. М. Рудича. - K..: Парламентське видавництво, 2006. - 412 с.

Єржов О. В. Політичні партії і становлення демократії: політико-правові аспекти участі політичних партій у виборчому процесі // Держава і право: Зб. наук. Праць. Юридичні і політичні науки. - K.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького HAH України, 2003. - Вип. 19. - С. 592-599.

Часопис Парламент. -№2/2010.

Україна в 2005-2009 pp.: Стратегічні оцінки суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку: Монографія (За заг. ред. Ю. Г. Рубана) - K.: 2009.

Кафарський В. І. Політичні партії України: конституційно-правове регулювання організації та діяльності: Монографія. - K.: Логос, 2008.

Цит. за: Нідермаєр О. Внутрішньопартійна демократія // Тезінг И., Гофмейстер В. Політичні партії в демократичному суспільстві. - K., 2001.

Примут М. В. Політико-правове регулювання діяльності політичних партій / Монографія. - Донецьк, 2001. -338 с.

Швирков О. Партія-ФПГ як ключовий елемент української партійної системи // Політичний менеджмент. -№2(47), 2011. - С. 77-85.

Внутрішньопартійне керівництво

Похожие статьи