Особливості організації проведення виборів Президента України 1999, 2004 рр - Змістовний аналіз виборів Президента України, які відбувалися в 1999 та 2004 роках

Згідно чинного законодавства вибори Президента України регламентуються такими нормативно-правовими актами, як Конституція України, Закон України "Про вибори Президента України", Закон України "Про центральну виборчу комісію" та Постанови Центральної виборчої комісії.

Конституція України, прийнята 28 червня 1996 року, проголошує, що чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю останнього місяця п'ятого року повноважень Президента України. У разі дострокового припинення повноважень Президента України вибори Президента України проводяться в період дев'яноста днів з дня припинення повноважень.

Президентом України може бути обраний громадянин України, Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою. Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд.[15]

Закон "Про вибори Президента України" був прийнятий 5 березня 1999 року.

Згідно цього закону проводились вибори Президента 1999, 2004 та 2010 років.

Цей закон складається з 13 розділів в яких описуються загальні положення про вибори президента України, порядок і строки призначення та проведення виборів президента України, територіальна організація виборів, утворення виборчих комісій, принципи висування і реєстрації кандидатів у Президенти України, основні аспекти проведення передвиборчої агітації, проведення виборів Президента України та оголошення їх результатів.[9]

Закон України "Про Центральну виборчу комісію" був підписаний Президентом України Леонідом Кучмою 17 грудня 1997 року. В цьому законі зафіксовано порядок утворення, склад та організацію діяльності Центральної виборчої комісії, її повноваження, правовий статус та повноваження членів комісії, регламент та фінансування комісії.

Належна територіальна організація є одним із найважливіших чинників під час виборів Президента України. Зважаючи на важливість цього питання, його правове регулювання здійснюється у спеціальному розділі Закону України "Про вибори Президента України" з відповідною назвою "Територіальна організація виборів Президента України"

Згідно з частиною першою статті 19 цього Закону, вибори Президента України проводяться по єдиному загальнодержавному одномандатному виборчому округу, який охоплює всю територію України.[9]

Відповідно до частини другої статті 19 Закону, для проведення виборів Президента України утворюється 225 територіальних виборчих округів. Територіальний виборчий округ може включати в себе один або кілька районів та міст в області, районів у місті. Як на виборах 1999 року, так і на виборах 2004 року загальна кількість виборчих округів не змінилась, але змінились кількість, нумерація та межі округів по областях та містах. Так, до прикладу, в місті Києві при наявності десяти районів столиці було утворено відповідно десять територіальних виборчих округів (№214-223) проти дванадцяти на виборах Президента 1999 року. Додатково в 2004 році було утворено по одному виборчому округу в Закарпатській, Київській та Одеській областях - відповідно округи №75, №99 та №142. Також Цетральна виборча комісія утворила в межах міста Харкова 7 вибочих округів (у 1999 році їх було 6); у Дніпропетровську 6 округів (1999 року - 5); по два округи в Сімферополі та Херсоні (в 1999 - 3). По одному виборчому округу було утворено в містах Житомирі, Кіровограді, Сумах, Хмельницькому та Чернігові (1999 року - по 2). Ці зміни дозволили значно покращити систему оперативного впливу на виборчий процес стосовно формування виборчих комісій, утворення виборчих дільниць в межах певного населеного пункту або міста. Проте це значно ускладнило виконання Закону щодо приблизно однакової кількості виборців у територіальних виборчих округах. Таким чином чисельність виборців в округах із виборів Президента України 2004 року була від 100 тисяч (територіальний виборчий округ №142, м. Іллічівськ) до 269 тисяч (територіальний виборчий округ №217 м. Київ). Крім того порівняно з виборами Президента України 1999 року, під час формування виборчих округів із виборів Президента України 2004 року, змиенилися майже 20% центрів відповідних округів. Так, наприклад, центром територіального виборчого округу №99 стало місто Бориспіль (у 1999 році був Переяслав - Хмельницький).

Також Законом України "Про вибори Президента України" встановлено, що вибори Президента України організовують і проводять Центральна виборча комісія, територіальні виборчі комісії, утворені в кожному з 225 територіальних виборчих округів, та в окремому закордонному виборчому окрузі.[5, c.95] Виборчі комісії є суб'єктами виборчого процесу і складають структуровану систему. Система виборчих комісій є трирівневою. Очолює її Центральна виборча комісія, яка є комісією вищого рівня щодо всіх територіальних та дільничних виборчих комісій.

Територіальна виборча комісія є юридичною особою і комісією вищого рівня щодо всіх дільничних виборчих комісій на території відповідного територіального виборчого округу з питань виборів Президента України. Дільнична виборча комісія не є юридичною особою, однак має власну печатку, зразок якої затверджується Центральною виборчою комісією.

Повноваження Центральної виборчої комісії поширюються на всю територію України; територіальної виборчої комісії - на територію відповідного територіального виборчого округу; дільничної виборчої комісії - на територію відповідної виборчої дільниці.

Закон України "Про вибори Президента України" в редакції Закону України "Про внесення змін до закону України "Про вибори Президента України" від 18 березня 2004 року вперше у виборчому законодавстві України визначив виборчі комісії як спеціальні колегіальні державні органи, що уповноважені організовувати підготовку та проведення виборів Президента України, забезпечувати повне й однакове дотримання законодавства України щодо виборів Президента України.

Відповідно до статті 23 Закону України "Про вибори Президента України" територіальна виборча комісія утворюється Центральною виборчою комісією у складі голови, заступника голови, секретаря та інших членів комісії у кількості не менше десяти осіб. До центральної виборчої комісії вносяться подання щодо кандидатур до складу територіальних виборчих комісій, не більше двох осіб до однієї виборчої комісії від одного кандидата.[9]

На виборах Президента України 2004 року, так як і на виборах 1999 року Центральною виборчою комісією було утворено 225 територіальних виборчих комісій, які в свою чергу утворили, в 1999 році - 32922 дільничні виборчі комісіі (з них 92 дільниці при представництвах України за кордоном), а в 2004 році - 33224 дільничні виборчі комісії (123 з них в окремому закордонному виборчому окрузі).

В 1999 році до складу територіальних виборчих комісій увійшло близько 5000 осіб, а при виборах Президента 2004 року їх було вже 9760 осіб. На виборах 1999 року частина членів територіальних виборчих комісій, які мали вищу освіту, становила 62 відсотки, тоді як в першому турі виборів 2004 року вищу освіту мала переважна більшість членів, а саме 76,34 відсотки (7451 особа) від їх загальної кількості, а вже при повторному голосуванні 26 грудня 2004 року їх відсоток ще виріс до 85,5%.[6, c.210]

Наступним важливим кроком при проведенні виборів Президента України є реєстрація кандидатів у Президенти.

На виборах Президента 1999 року виборці мали можливість ініціювати висунення кандидатів на пост Президента України шляхом використання механізму зборів виборців. Висування кандидата зазначеним суб'єктом виборчого процесу повинно здійснюватися на її з'їзді, зборах, конференції.[5, c.121] Вимоги до такого заходу також регламентовані статтею 47 Закону: в ньому повинно брати участь не менше ніж 200 делегатів, він має проводитися відкрито й публічно. Для цього про час і місце проведення з'їзду або зборів, конференції з метою висунення кандидата на пост Президента України заздалегідь повідомлялися засоби масової інформації, Центральна виборча комісія. В 2004 році вони втратили таку можливість, політологічне пояснення такої норми слід шукати у прагненні деполітизувати трудові колективи та посилити вагу політичних партій як основних структур виходження громадян у політичну систему, поглибити виконання партіями основних функції - агрегації та трансляції інтересів громадян до системи політичних інститутів. Відповідно до статті 10 Закону України "Про вибори Президента України", висунення кандидатів на пост Президента України сьогодні належить громадянам України, які мають право голосу, і які реалізують через політичні партії, їхні виборчі блоки, а також шляхом самовисунення.[9]

Згідно з Законом процес реєстрації розпочинається за сто дев'ятнадцять днів і закінчується за дев'яносто п'ять днів до дня виборів.

Законом передбачено спеціальні вимоги до політичних партій та виборчих блоків політичних партій, які можуть бути суб'єктами висування кандидата на пост Президента України. Зокрема, кандидата на пост Президента України може висувати політична партія, яка зареєстрована в установленому законом порядку, не пізніш як за рік до дня виборів, або виборчий блок партій за умови, що до його складу входять політичні партії, зареєстровані не пізніше як за рік до дня виборів. Політичні партії, виборчі блоки політичних партій, які висунули кандидатів на пост Президента України, відповідно до статті 12 Закону України "Про вибори Президента України" є суб'єктами виборчого процесу.[9] Ці суб'єкти виборчого процесу можуть висунути лише одного кандидата на пост Президента України. В свою чергу особа може бути висунута кандидатом на пост Президента України лише однією політичною партією, виборчим блоком політичних партій згідно з волею кандидата.

Процедуру самовисування кандидата на пост Президента України визначено статтею 48 Закону України " Про вибори Президента України". Вона полягає в особистому поданні громадянином України, який відповідно до статті 9 цього Закону може бути обраним Президентом України, до Центральної виборчої комісії, засвідченої в установленому законом порядку заяви про самовисунення кандидатом на пост Президента України і зі згодою на оприлюднення біографічних даних і декларації про майно та доходи, а також зобов'язання в разі обрання передати в порядку, встановленому законом, протягом місяця після офіційного оприлюднення результатів виборів в управління іншим особам належні йому підприємства та корпоративні права, припинити діяльність чи скласти представницький мандат, які відповідно до Конституції України та законів України несумісні з постом Президента України.[6, c.257]

Таке ж зобов'язання та згоду на оприлюднення біографічних даних і декларації про майно й доходи повинна містити заява про згоду балотуватися кандидатом на пост Президента України, подана до Центральної виборчої комісії для реєстрації, від особи, висунутої політичною партією, виборчим блоком політичних партій.

Важливу роль при висуванні кандидата в Президенти України, як в 1999 році так і в 2004 році відігравав збір підписів виборців. Згідно зі статтею 28 Закону України "Про вибори Президента України", претендент в кандидати в Президенти України 1999 року міг бути зареєстрований Центральною виборчою комісією як кандидат, якщо його кандидатуру підтримають своїми підписами не менше як 1 млн громадян України, які мають право голосу, серед них не менше як 30 тисяч громадян у кожному з 2/3 регіонів України.[5, c.124] Якщо раніше збір підписів виборців територіально вимірювався виборчими округами, то на президентських виборах 1999 р. і в подальшому - регіонами України.

На виборах 2004 р., кандидати повинні були зібрати не менше 500 тис. підписів виборців, які мають право голосу, серед них не менше як по 20 тис. підписів у кожному з 2/3 регіонів (АРК, області, міста Київ та Севастополь) України. Результати збирання підписів засвідчили, що по-перше, громадяни України більше готові підтримувати відомих публічних політиків, які на той момент політично активні на загальнонаціональному і на регіональному рівнях (В. Ющенко, В. Янукович, О. Омельченко).

В 1999 році кандидатами в Президенти України було зареєстровано 15 осіб, з них двоє зняли свої кандидатури, що ж до 2004 року то таких було зареєстровано 26 осіб і також два кандидати зняли свої кандидатури з виборів на пост глави держави.[25]

Так у 2004 році до Центральної виборчої комісії, визначений Законом термін, документи подали 44 кандидати на пост Президента України, 23 з яких - відмовлено в реєстрації з різних причин.

Через неналежне оформлення та відсутність окремих, необхідних для реєстрації документів, визначених Законом, у тому числі й документа про внесення грошової застави, Центральна виборча комісія постановила відмовити в реєстрації 17-ти кандидатам на пост Президента України.

Трьом кандидатам було відмовлено те, що заяву про самовисування ними було відправлено до Центральної виборчої комісії поштою, а не подані кандидатами особисто, як цього вимагає Закон.

Двом кандидатам було відмовлено через наявність в їхніх передвиборчих програмах, положень, які визнані Верховним судом України такими, що посягають на права й свободи людини.

Одному кандидату було відмовлено в зв'язку з тим, що він не проживав в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років, що суперечить вимогам статей 9 та 48 Закону України "Про вибори Президента України".[9]

Семеро з цих кандидатів на пост Президента скористались правом повторного подання заяви про реєстрацію кандидата разом із виправленими, відповідно до Закону, документами. П'ятьох з них було зареєстровано, двом відмовлено.

Вже під час виборчої кампанії кандидати на пост Президента України Кононов В. М. та Черниш Г. С. звернулись до Центральної виборчої комісії з письмовими заявами про відмову від балотування. На підставі цього Верховним Судом України були скасовані рішення Центральної виборчої комісії про реєстрацію кандидатів на пост Президента Кононова В. М. та Черниша Г. С.

Одразу після реєстрації кандидата в Президенти України розпочинається передвиборна агітація. Згідно закону кандидат на пост Президента України може розпочинати проведення передвиборної агітації наступного дня після його реєстрації Центральною виборчою комісією. Закінчується передвиборна агітація о 24 годині останньої п'ятниці перед днем виборів. Агітація перед повторним голосуванням розпочинається з дня, наступного після призначення повторного голосування, і закінчується о 24 годині останньої п'ятниці перед днем повторного голосування. Передвиборна агітація у період виборчого процесу поза строками, встановленими законм, забороняється.

До 1999 року в Законі "Про вибори Президента України" не було прописано дати завершення передвиборної агітації. Натомість частина шоста статті 31 Закону редакції 1994 року містила посилання на статтю 35 Законну України "Про вибори народних депутатів України", згідно з якою проведення агітації в день виборів забороняється, тобто останнім днем ведення агітації вважався день, що передував дню виборів.

Закон "Про вибори Президента України" 1999 року містить чітке визначення строку закінчення передвиборної агітації: "за один день до дня виборів".[9]

Передвиборна агітація може здійснюватись у будь-якій формі, будь якими засобами, що не суперечать Конституції України, за рахунок коштів Державного бюджету України, що виділяються на підготовку і проведення виборів, та за рахунок коштів виборчих фондів кандидатів на пост Президента України.

Згідно закону всі кандидати мають рівні права при проведеннi передвиборної агітації: виступати на передвиборних та iнших зборах, мiтингах, нарадах, засiданнях, безпосередньо пов'язаних з виборами, у засобах масової iнформацiї (пресi, радiо i телебаченнi).

Похожие статьи




Особливості організації проведення виборів Президента України 1999, 2004 рр - Змістовний аналіз виборів Президента України, які відбувалися в 1999 та 2004 роках

Предыдущая | Следующая