Типологія політичних рішень - Політологія

Політичне рішення - напрацювання декількох варіантів дії для ліквідації політичної проблеми, що виникла, і подальший вибір оптимального ( найкращого ) з них, реалізація якого має ліквідувати проблему з максимальною ефективністю ( Симонов ). Р. Даль: "політичне рішення - вибір найкращої з альтернатив".

Типологія політичних рішень ( за Мекрайдісом ):

    1. Фундаментальні рішення ( зачіпають всю схему прийняття рішень у суспільстві і саму особу, що приймає рішення ):
      - легітимний тип ( реформа ); - нелегітимний тип ( революція );
    2. Законодавчі рішення ( ухвалюються в межах конституційного поля або т. зв. "революційної законності", що декларується в якості конституційної ); 3. Адміністративні рішення ( стосуються конкретної ситуації і невеликої групи людей );

Фактори побудови типології політичних рішень ( за Клементевичем ):

Суб'єкти, що приймають участь у політиці:

    - громадяни; - представники ( представницька форма) - парламент, місцеві ради; - представники ( непредставницька форма ) - профспілки;

Рівні інтеграції соціальних інтересів:

    - федеральний; - регіональний; - місцевий;

Поєднання цих двох груп факторів дозволяє побудувати таблицю-типологію політичних рішень.

Критерії типологізації політичних рішень ( за Симоновим ):

    1. Суб'єктний ( у відповідності до суб'єкта рішення ); 2. Функціональний (функція рішення ); 45. Поняття демократії

Утвердження в тій чи іншій країні демократичного політичного режиму не є результатом прагнення певних політичних сил чи бажання окремих осіб. Демократія дедалі чіткіше проявляється як об'єктивна закономірність світового політичного розвитку.

Демократичне державне правління має довготривалу історію і грунтується на вагомих теоретичних засадах. У буквальному розумінні демократія (грец. demokratia, від demos -- народ і kratos -- влада) означає "народовладдя". Склалося це поняття ще у Стародавній Греції; там демократія визначалася як особлива форма організації держави, за якої влада належить не одній особі, як за монархії чи тиранії, і не групі осіб, як за аристократії чи олігархії, а всьому народу, точніше, усім вільним громадянам полісу -- міста-держави. Особливого розвитку демократія набула в той час (V ст. до н. е.) в Афінській державі, де громадяни на своїх зібраннях спільно й безпосередньо вирішували загальнодержавні справи. Кожен мав право брати участь у законодавчих зібраннях і голосувати. Значна частина громадян обіймала в полісі численні посади. Суспільне життя характеризувалось значним інтересом людей до політики та їхньою політичною активністю. Така безпосередня демократія була можливою завдяки обмеженим розмірам давньогрецьких держав. Але й за цих умов на народних зборах нерідко не було належної організованості, елементарного порядку й виваженості у прийнятті політичних рішень; тому відомі давньогрецькі мислителі, зокрема Платон та Арістотель, розцінювали демократію як гіршу, порівняно з монархією чи аристократією, форму правління. Вони ж сформулювали деякі положення теорії демократії, зокрема щодо співвідношення прямого народоправства й закону, демократії і свободи.

У середні віки в центрі суспільно-політичної думки перебувала ідея найбільш досконалої форми правління, заснованої на * ідеї спільного блага і згоди всіх членів суспільства. При цьому більшість мислителів вважали монархію найбільш придатною для забезпечення єдності суспільства формою правління. Пануючою формою державного правління в ті часи була абсолютна монархія, несумісна з демократією. Відповідно, не було потреби й у розвитку теорії демократії. Активна розробка демократичних ідей розпочалася з настанням Нового часу і пов'язана з розвитком капіталізму й ранніми буржуазними революціями в країнах Західної Європи. Особлива увага при цьому приділялась ідеям природного права й договірного походження держави.

Демокрамтія (з грец. демос+кратія=народ+влада=влада народу) -- форма правління в державі, при якій єдиним легітимним джерелом влади в державі визнається її народ. При цьому управління державою здійснюється народом або безпосередньо (пряма демократія), або опосередковано, через обраних представників (представницька демократія). Термін походить від грец. дзмпксбфЯб - (dзmokratнa) "влада народу",[1] який в свою чергу у середині V - IV столітті до нашої ери трансформувався з д?мпт (dкmos) "народ" та ксЬфпт (krбtos) "влада" для того, щоб позначити політичну систему, яка тоді існувала у деяких грецьких містах-державах. Така демократія стала помітною після повстання у 508 до н. е.[2]

Деякі визначення демократії

Демократія -- спосіб врядування, при якому найвища влада належить народові.

У формулюванні Авраама Лінкольна, демократія -- це врядування "іменем народу, силами народу і для народу".

Демократія -- набір ідей і принципів, що стосуються свободи, це інституціалізована свобода.

Слово "демократія" вперше стало вживатись в Стародавній Греції. Саме там вперше почали досліджувати це питання.

Був поширений такий поділ держав за формами правління: влада одного (монархія), влада кращих (аристократія) і влада народу (демократія). Однак, скажімо, в Давній Греції (так само як і в Давньому Римі) рабів і чужоземців не відносили до громадян (тобто народу). Те саме стосується і деяких середньовічних держав, які називали демократіями, адже влада належала народу (виборність влади), але при цьому певну, досить велику частину суспільства просто не відносили до народу, представники цієї частини не мали права голосу. Тому деякі дослідники вживають такі терміни, як рабовласницька демократія, феодальна демократія, буржуазна демократія, соціалістична демократія тощо.

Інколи демократію називають договірною формою правління, а інколи -- перекрученою формою народного врядування, згідно з поділом усіх форм правління на шість можливих типів: тиранія як спотворена форма монархії, олігархія як спотворена форма аристократії та охлократія як спотворена форма народовладдя. Чиста демократія не викликала захоплення ані у філософів-аристократів, таких як Сократ, ані в прибічників мішаної форми правління, таких як Аристотель. Її часто протиставляли так званим складеним устроям (де було змішано елементи монархічного, аристократичного та демократичного правління), типовим для класичної Греції та республіканського Риму.

В сучасному світі все ще змішують поняття демократії (народовладдя) з конкретним проявом її -- формою державної влади, яка є зручною в сучасному світі з ринковою економікою, зокрема у США та країнах Західної Європи. Тоді кажуть, що демократія -- це обов'язково:

Виборність органів влади,

Поділ державної влади на три гілки законодавчу, виконавчу та судову,

Підпорядкування меншості більшості,

Захист прав меншості,

Наявність політичних прав і свобод.

Похожие статьи




Типологія політичних рішень - Політологія

Предыдущая | Следующая