Концепції демократії
Сучасні концепції демократії
Теорія партисипаторної (від англ. participate -- брати участь), учасницької демократії, найнаближеніша до уявлень про демократію як владу народу, що здійснюється ним безпосередньо. В основі цієї концепції -- переконання про здатність громадян не лише брати участь у виборах, референдумах, плебісцитах, а й безпосередньо у політичному процесі -- у підготовці, прийнятті та впровадженні владних рішень. її прихильники вірять у те, що людям притаманне раціональне начало, розуміння добра і зла, що вони здатні свідомо ухвалювати розумні рішення (це заперечували прибічники елітарної концепції). Ірраціоналізм та спонтанність поведінки мас, на що посилаються елітаристи, можна подолати у процесі підвищення освітнього рівня та компетентності народу.
Оскільки в сучасному складному суспільстві неможливе здійснення прямої демократії в повному обсязі, то пропонувалося створити таку політичну систему, яка б поєднувала принципи прямої та представницької демократії.
На низовому рівні -- у трудовому колективі, закладі освіти, за місцем проживання, низових ланках управління, -- має застосовуватися пряме народовладдя, тобто участь усіх громадян у прийнятті рішень, а на вищих рівнях доцільно покладатися, здебільшого, на принцип представництва. За таких умов відбуватиметься подолання політичного відчуження громадян, розвиток їх громадської активності, забезпечення ефективного контролю за політичними інститутами та посадовими особами.
Такими були сподівання й очікування авторів теорії партисипаторної демократії. Проте в цій концепції, до речі, як і в інших, є чимало недоліків. Її критики небезпідставно вважають, що ухвалення важливих рішень широким колом нефахівців, які не несуть за ці рішення відповідальності, неминуче призведе до зниження їх якісного рівня та рівня інституційної відповідальності посадових осіб. Автори цієї теорії переоцінюють можливість залучення більшості громадян до участі в політиці без примусу, тобто без порушення їх свободи, адже відомо, що основна маса населення добровільно не бажає займатися політикою.
Теорія елітарної демократії. Інших поглядів щодо суті політичної демократії дотримуються прибічники елітарної демократії, які наголошують на необхідності обмеження участі мас в управлінні суспільством. Вони стверджують, що в будь-якому суспільстві реальна влада має належати політичній еліті, яка розглядається не лише як верства, котрій притаманні необхідні для управління якості, а й як захисниця демократичних цінностей, здатна стримувати властиві для мас ірраціоналізм, емоційну неврівноваженість і радикалізм.
Демократію елітаристи розглядають як конкуренцію потенційних керівників за довіру виборців; народові ж має належати лише право періодичного, здебільшого електорального, контролю за складом еліти. Саме такий тип правління, стверджують вони, $ реальністю в сучасних суспільствах. А тому треба не боротися з ним, а запроваджувати в політичну практику такі механізми й інститути, які б забезпечили максимальну суспільну ефективність діяльності політичної еліти, її підконтрольність суспільству; сприяли б подоланню тенденції до її замкненості, олігархізації, відчуження від мас, формували б відкритість доступу і вступу до еліти представників усіх соціальних верств, можливість своєчасного й якісного її оновлення. Без цього неминуча поява в суспільстві таких негативних явищ як бюрократизація влади, переважний вплив на політику найпотужніших груп інтересів, наростання авторитарних тенденцій, послаблення легітимності влади внаслідок її відриву від громадян.
Теорія плюралістичної демократії. Ця концепція є певним компромісом між теоріями учасницької й елітарної демократій. Критично переглянувши постулати класичної теорії демократії, плюралісти переконливо довели, що, за винятком загальносистемних процесів (національно-визвольні рухи тощо), народ не може бути єдиним суб'єктом політичної дії. Він складається з конкуруючих між собою груп інтересів і є вкрай неоднорідним. Тому неможливо досягти єдиного розуміння "народного блага" та сформувати "спільну волю" для його досягнення. За умов, коли в кожної людини та соціальної групи є власне розуміння добра й щастя та бачення шляхів їх досягнення, сучасна демократія не може бути просто владою народу, системою правління на основі його безпосереднього волевиявлення. Вона має бути складним механізмом артикуляції, представництва та узгодження інтересів і здійснюватися компетентними людьми.
Призначення демократії, на думку плюралістів, полягає насамперед у тому, щоб надати всім групам змогу висловлювати й захищати власні інтереси, створювати чимало незалежних центрів політичного впливу та соціальних противаг, які б не допускали узурпування влади найбільш могутніми суспільними групами, зокрема й політичною більшістю.
Отже, плюралістична теорія розглядає демократію як форму правління, що забезпечує баланс сил між конфліктуючими економічними, соціальними, етнічними та іншими групами інтересів. Саме їх визнають генератором політики, центральним елементом демократичної політичної системи, що забезпечує реалізацію прав і свобод конкретної особи. Державу розглядають як арбітр, що забезпечує баланс інтересів і в такий спосіб здійснює вплив на все суспільство.
Критики концепції плюралістичної демократії відзначають, що вона не змогла уникнути низки суперечностей. Йдеться, зокрема, про уявлення щодо рівноправності основних соціальних груп та їх впливу на прийняття політичних рішень і пов'язане з цим ідеалістичне трактування держави як нейтрального арбітра. Насправді, за словами критиків, держава завжди перебуває під впливом не всіх, а здебільшого найпотужніших групових інтересів. Окрім того, концепція не враховує потреби в подоланні відчуження мас від політики через розширення їх участі у прийнятті важливих рішень.
У такій критиці є чимало правди, хоч вона, можливо, й не стосується найбільш популярної, і водночас, найбільш самокритичної з-поміж теорій плюралістичної демократії -- теорії поліархії, запропонованої відомим дослідником демократії Робертом Далем. Саме поняття "поліархія" він впровадив для того, аби відтінити відмінність між демократичним ідеалом і демократичною практикою, й показати, що старі уявлення про демократизм політичного устрою не відповідають умовам сучасних складних суспільств. Р. Дал наголошує, що "поліархія" -- це політичний устрій, який полягає в поширенні громадянства на відносно велику долю дорослого населення та внесенні до громадянських прав можливості бути в опозиції й голосувати проти найвищих посадових осіб. Необхідними для поліархії є такі інститути:
- -- здійснення влади виборними урядами; -- загальне виборче право; -- вільні та чесні вибори; -- право змагатися за здобуття урядових посад; -- свобода висловлювань; -- альтернативна інформація; -- наявність асоціацій, що діють автономно; -- наявність механізмів, що роблять владу відповідальною перед народом.
Тобто, на думку Р. Даля, поліархія виявляється в реалізації права громадян на всебічну інформацію, отриману з альтернативних джерел, та права на утворення незалежних від держави (автономних) асоціацій. З допомогою цих об'єднань (центрів впливу) громадяни можуть реалізувати свої інтереси. Через загальне виборче право і вільні та чесні вибори громадяни (в умовах демократичної "поліархії") можуть сформувати уряди з-поміж представників елітних груп, що конкурують за урядові посади, тобто забезпечити реалізацію ключової вимоги демократії -- влада має формуватися за допомогою виборів. І врешті, що вкрай важливо, в поліархічному суспільстві діють механізми, що роблять владу відповідальною перед народом.
Однак ці позитиви ще не означають, що вказані інститути поліархії є достатніми для найповнішого втілення демократії. Як наголошує Р. Дал, ці механізми мають певні недоліки:
- -- не гарантують "легкої й енергійної громадянської участі в політиці"; -- "не дають певності, що уряди перебувають перед суворим контролем громадян"; -- "що політичні курси завжди відповідають бажанням більшості".
І все ж, шукаючи шляхів удосконалення демократії, необхідно, на думку Р. Дала, враховувати вже наявні досягнення поліархії. Найвагомішим є те, що, попри недосконалість, інститути поліархії все ж не допускають, аби уряд упродовж тривалого часу провадив політику, яка завдає шкоди інтересам більшості. демократія ліберальний концепція політичний
Усі досі відомі спроби замінити поліархію на більш демократичний режим призводили не до розширення демократії, а, навпаки, до деспотизму. Жодна країна, наголошував Р. Дал, не змогла перейти від поліархії до "вищої стадії демократії, не створила демократичнішого від неї режиму".
Проаналізовані нами демократичні теорії втілено (принаймні, в певних рисах) у практиці розбудови демократичних суспільств та вдосконалення механізмів функціонування демократичних систем.
З методологічної точки зору важливо розрізняти колективістське, плюралістичне та ліберальне бачення демократії у залежності від того, хто має пріоритет у здійсненні влади: народ, соціальна група чи особистість.
Незважаючи на деякі відмінності, колективістські концепції демократії мають загальні риси:
Заперечення автономності особистості;
Первинність народу у здійсненні влади;
Однорідність народу за складом;
Абсолютність влади більшості.
В цілому, колективістські концепції демократії не розрізняють особистість, суспільство, державу.
Одним з перших почав критикувати колективістську демократію Й. Шумпетер. Плюралістичні теорії виходять з того, що ні особистість, ні народ не є головними рушійними силами політики в демократичному суспільстві. Тільки в групі, а також в міжгрупових відношеннях, формуються інтереси, ціннісні орієнтири та мотиви політичної діяльності індивіду.
Загальні риси плюралістичноі концепції демократії зводяться до:
Відмові від прямої участі всіх у політичному процесі;
Визнанні зацікавленої групи центральним елементом демократичної політичної системи, яка гарантує права та свободи особистості;
Значного розширення діяльності держави, збереженню рівноваги конкурентних інтересів;
Турботі про формування демократичної культури, підтримки державою соціально-обмежених верств населення.
З плюралістичною теорією демократії співзвучна елітарна концепція демократії. Політична еліта визначається як самостійна, привілейована група або сукупність груп безпосередньо пов язана з володарюванням або тиском на владу. Попередниками сучасної елітарної демократії були Платон, Карлейль, Ніцше та ін. Сучасні класичні концепції еліти були сформульовані на початку ХХ ст. В. Парето, Г. Москою, Р. Міхельсом. Найзагальнішими рисами, притаманними елітарним теоріям є:
Поділ суспільства на еліту і маси;
Тлумачення політичної нерівності як підвалини соціального життя;
Володіння владою завдяки приналежності до "обраної меншості";
Розгляд історії як сукупності соціальних циклів, що характеризуються пануванням певних типів еліт.
В якості альтернативи по відношенню до концепції елітарної демократії виступає теорія партіципаційної демократії. Під "партіципацією" в західній політології розуміються всі види участі громадян (добровільної й вимушеної) в політичному житті з мотою впливу і тиску на прийняття рішень владою. Автори концепції тлумачать необхідність участі більшості народу не тільки в виборних кампаніях, референдумах, але і в інших видах політичного процесу, включаючи формування владних груп і висування політичних лідерів. Німецькі політологи Б. Гуггенбергер і Д. Нолен розглядають теорію партіципаційної демократії як один із варіантів критичної теорії демократії, в центрі якої - аналіз політичної дійсності з позиції ідеалу індивідуального самовизначення і орієнтації на автономію особистості.
Ліберальна (індивідуалістична) теорія демократії базується на ідеї автономності особистості, виділенні її з суспільства та держави. Основними положеннями ліберальної концепції є:
Визнання особистості основним джерелом влади;
Пріоритет прав людини над правами держави;
Обмеження сфери діяльності держави, передусім, охороною суспільного порядку, безпеки громадян;
Пріоритет ринкового регулювання економікою над державним управлінням;
Розподіл влади як умова контролю громадян над державою.
Один із теоретиків ліберальної демократії політолог Баббіо вважає, що справжнім суб'єктом демократії сьогодні виступають індивідууми, громадяни.
В сучаснїй політичній науці йде пошук нових форм демократії. Французький політик М. Рокар вважає реальність взаємозв'язків між виборними, засобами масової інформації і виборцями - сердцевиною сучасної демократії. В цьому напрямі, на його думку, відбувається становлення "нової форми демократії". Її складовими частинами виступають загальне виборне право та вільна інформація. Народ може реалізовувати своє право вибору тільки в умовах вільного розповсюдження інформації. Не випадково, що засоби масової інформації стали називати "четвертою владою". Нову форму демократії М. Рокар називає "інформаційною демократією".
Канадський проф. М. Бунге пропонує концепцію "інтегральної технодемократії". Засоби ії досягнення - це освічене володарювання народу в усіх царинах - економічній. культурній, політичній на основі рад експертів. Тобто, відмічає М. Бунге, інтегральна технодемократія є рівність посередством кооперативної власності та самоуправління, політичної демократії і технічної експертизи.
В калейдоскопі політичних теорій демократії існує ще й економічна теорія демократії. Вона заснована на образі людини всебічно інформованої, здібної діяти раціонально і добиватися для себе максимальної вигоди. Економічна демократія - це царина ринкових відносин, до якої зводяться політико-владні відносини. Ліберально мислячі теоретики та політики пов'язують разом демократію і ринок. Американський президент Біл Клінтон назвав сучасну західну демократію ринковою демократією.
Таким чином, аналіз сучасних теоретичних концепцій демократії показує різноманітність підходів до визначення демократії. Кожний напрям має концептуально-нормативний характер, тобто характеризує той чи інший вид демократії в ідеалі. Разом з тим, теоретичний розгляд спирається на реальний досвід - емпіричний підхід.
Від розуміння сутності демократії значною мірою залежать реальні щляхи її здійснення. Демократія - це загальнолюдська цінність. Історія вчить, що демократія - благо народу тільки тоді, коли вона відповідає політичній культурі й образу життя людей, має необхідні економічні й соціальні передумови. В іншому випадку - вона перероджується в охлократію - владу натовпу - й приводить до хаосу і анархії.
Сучасний стан України з точки зору політичного режиму - це звичайна в рамках авторитаризму плюралізація суспільного життя., яка може бути, а може й не бути початком становлення демократії. На стабільність і зростання демократії впливають дві головні умови - економічний розвиток і політичне керівництво. Характер еволюції політичного режиму сьогодні залежить, передусім, від конкретних якостей політичної еліти, пріоритетів реорганізації нею системи влади і управління, домінуючих способів балансування взаємовідносин правлячої та опозиційних сил, методів, спрямованості, міри їхньої участі в урегулюванні і розв'язанні криз соціального розвитку. Тому некоректним є як зневажливе ставлення до демократії, так і романтизм найшвидшого переходу до неї. До того ж декретувати демократію за допомоги законів чи конституцій - це чергова міфотворчість.
Висновки
Отже, історія людства знає різні типи політичних режимів. Найбільш цивілізований і розвинутий - демократія. Більшість населення сучасних країн світу глибоко сприйняли і свідомо підтримали демократичні цінності та ідеали. Для того, щоб розвивались демократичні форми політичного життя потрібні соціальні, економічні та культурні основи. Без них політичний процес проходить у недемократичних формах. Це - по-перше, високий рівень економічного розвитку країни, багатогранність форм власності, наявність розвинутого ринку, конкуренції товаровиробників. По-суті, сама демократія нагадує політичний ринок з його конкуренцією ідей, програм, позицій. По-друге, висока ступінь розвитку політичної культури. Культура суспільства в цілому і, особливо, в галузі політичного життя, є могутнім каталізатором демократичних процесів.
Література
- 1. Арон А. Демократия и тоталитаризм. - М., 1993. 2. Даль Р. А. Введение в теорию демократии. - М., 1992. 3. Дарендорф Р. Дорога к свободе: демократизация и ее проблемы в Восточной Европе. // Вопросы философии. - 1990. - №9. 4. Політична система сучасної України: особливості становлення, тенденції розвитку. - К., 1998.
Похожие статьи
-
Теоретичні засади демократії Утвердження в тій чи іншій країні демократичного політичного режиму не є результатом прагнення певних політичних сил чи...
-
Антична демократія - Історичні форми демократії
Державні форми демократії добре відомі античному світу. В Стародавній Греції демократія визначалася як особлива форма, різновид організації...
-
Середньовічні форми демократії. Класична ліберальна демократія - Історичні форми демократії
Елементи демократії та колективного волевиявлення можна прослідкувати й у суспільствах доби Середньовіччя. Саме в цей період з' являються...
-
Сутність та характерні ознаки політичної влади, її наукові концепції - Політична влада
Політична влада - це реальна здатність одних людей проводити свою волю стосовно інших за допомогою правових і політичних норм. Основою політичної влади є...
-
1. Перший трактує націю як суму якоїсь кількості людських одиниць, що відрізняються від інших спільними ознаками. Такими ознаками можуть бути мова,...
-
Поняття й сутність демократії - Історичні форми демократії
Демократія - політичний режим, за якого єдиним легітимним джерелом влади в державі визнається її народ. При цьому управління державою здійснюється...
-
Основні концепції політичної влади - Політична влада
На сьогодні в науковій літературі існує понад 300 визначень влади. Існування багатьох концепцій влади є свідченням творчих пошуків і водночас...
-
Актуальність теми дослідження. Конституція України гарантує громадянам право на свободу думки та слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань,...
-
Історичні форми демократії. Первіснообщинна та військова демократія - Історичні форми демократії
Демократія є суспільним надбанням людства, і кожний народ зробив внесок в формування уявлень про демократію та історичні форми її розвитку. Демократичні...
-
Вступ - Історичні форми демократії
Актуальність теми. Процес демократизації набуває все більш глобального характеру. На політичній карті світу час від часу з'являються країни, що прагнуть...
-
У Вступі обгрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, розкрито зв'язок роботи з відповідними науковими програмами і темами, визначені...
-
Мета програми Мета Програми полягає у сприянні реалізації державної політики у сфері відновлення та збереження національної пам'яті, концентрації на...
-
Створення мультимедійного інформаційно-пошукового проекту "Електронний архів національної пам'яті України" Визначення проблеми, на розв'язання якої...
-
В своей аргументации в пользу социалистической партии нового типа Ленин полемизирует с духом "революционной кружковщины", в котором он усматривает...
-
Політична система демократичного типу - Особливості політичних систем
Незважаючи на різноманітність наявних теоретичних трактувань демократії, всі вони, в кінцевому рахунку, можуть бути зведені до двох найбільш загальним...
-
Проблеми формування сучасної української еліти
Проблема еліти - важлива складова суспільно-політичного процесу. На запитання, хто є суб'єктом історії, можна дати узагальнену відповідь: люди. Проте не...
-
Типологія політичної культури Є. Вятра - Політична культура
Деталізовану типологію політичної культури запропонував Є. Вятр. Залежно від суспільно-політичних формацій і притаманних їм політичних систем він...
-
ІСТОРИЧНІ ЕТАПИ ОСМИСЛЕННЯ ФЕНОМЕНУ ПОЛІТИЧНИХ ЕЛІТ - Проблема генезису політичної еліти
Політична історія, як і історія політичної думки, з давніх-давен дає нам приклади великого зацікавлення проблемами розвитку ідей та думок з приводу...
-
Поняття і типологія політичних режимів - Авторитарний політичний режим та його види
Авторитаризм політичний управління Політична влада різноманітна по формах і засобам прояви. Для відображення різних аспектів її функціонування...
-
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА Актуальність наукового дослідження проблеми забезпечення прав і свобод людини у процесі соціально-політичного реформування...
-
Особливості політичної системи сучасного російського суспільства - Особливості політичних систем
Політична структура Росії становить найбільший інтерес у зв'язку її динамічністю. У нашій країні істотним чинником розпочатого руху від тоталітарного...
-
Проблема політики і моралі у "Государі" Макіавеллі - Вчення Макіавеллі
Трактат "Государ" вийшов у світ вже після смерті автора, хоча написаний був ще в 1513 р., коли відсторонений від недавньої політичного життя Макіавеллі...
-
Масова політична свідомість в кожному суспільстві неоднакова - може бути авторитарною й демократичною. Авторитарна політична Свідомість орієнтується на...
-
ПОНЯТТЯ І СУТЬ ПОЛІТИЧНОЇ ЕЛІТИ Однією з центральних проблем політології є проблема влади. Але не меншою, якщо не більшою, проблемою є питання про те,...
-
На початку XIX ст. українські землі були поділені в основному між двома континентальними імперіями - Австрійською імперією Габсбургів та Російською...
-
Ментальність і політична культура української нації - Ментальність і культура нації
Український нація ментальність політичний У суспільствознавчої літературі дуже часто вживаються поняття "національний характер", "національний...
-
Вступ, Поняття "держава" і теорії її походження - Держава в політичній системі суспільства
Держава є одним із найважливіших інститутів суспільства, центральним елементом його політичної системи. Одним із найважливіших завдань політології є...
-
Вступ, Влада як системоутворюючий чинник політичної системи - Політична влада
Влада є однією з фундаментальних засад політичного розвитку суспільства. Вона має правовий, економічний, духовно-ідеологічний характер, існує скрізь, де...
-
Політична партія: поняття, структура, функції - Політичні партії і суспільно-політичні рухи
Політика - це специфічний спосіб взаємодії держави і суспільства. З'єднуючою ланкою між ними виступають політичні партії і суспільно-політичні рухи....
-
Ознаки легітимності політичної влади - Політична легітимність
Щодо головної ознаки, критерію легітимності існують дві основні точки зору згідно з ліберально-демократичною позицією легітимною потрібно визнавати...
-
Основні категорії - Державно-управлінська думка у творах Платона та Аристотеля
Свої погляди на походження суспільства і держави Платон обгрунтовував тим, що окрема людина не здатна задовольнити всі свої потреби в їжі, житло, одяг і...
-
НАПРЯМКИ НАУКОВОГО ОБГРУНТУВАННЯ ЕЛІТАРИЗМУ - Проблема генезису політичної еліти
Сукупність соціально-політичних концепцій, які стверджують, що однією з головних складових частин будь-якої соціальної структури є вищі, привілейовані...
-
Форми державного устрою - Політологія: основні поняття
Форма державного устрою характеризує територіальний поділ держави і співвідношення повноважень центральних і регіональних (місцевих) органів влади....
-
Політичне вчення Н. Макіавеллі - Вчення Макіавеллі
Політична наука, започаткована ще в епоху античності, активно відроджується наприкінці середньовіччя. Це пов'язано з іменем одного з видатних засновників...
-
Висновок - Особливості елементів політичної системи суспільства
Політична система виникла на певному етапі розвитку суспільства внаслідок його поділу на класи та появи держави. У процесі еволюції...
-
Західноєвропейська політична думка XIX - початку XX ст
Західноєвропейська політична думка XIX - початку XX ст. Велика французька революція проклала шлях для розвитку капіталізму в Західній Європі. Прогрес...
-
У структурі ідеології найпомітнішим є такий її різновид, як політична ідеологія, яка являє собою систему концептуально оформлених уявлень, ідей і...
-
Політична культура - Політична культура і політична свідомість
Поняття політичної культури зараз стійко увійшло в склад ключових категорій політичної науки. Це зумовлене тим, що політичний процес при всіх притаманних...
-
Історично політичні партії складалися як об'єднані спільним інтересом групи людей, організації прихильників певних поглядів на шляхи розвитку суспільства...
-
Мета досліджень, Короткий зміст роботи - Політико-правові засади становлення державності України
Комплексне й системне дослідження суспільно-політичних процесів, що мають визначальний вплив на формування Української державності з урахуванням дедалі...
Концепції демократії