Теорія критичних періодів Свєтлова - Критичні періоди розвитку людини

Російський ембріолог П. Г. Свєтлов у 1960 р. сформулював теорію критичних періодів розвитку і перевірив її експериментально. Суть цієї теорії полягає в утвердженні загального положення, що кожний етап розвитку зародка в цілому і його окремих органів починається відносно коротким періодом якісно нової перебудови. Ця перебудова супроводжується детермінацією, проліферацією і диференціюванням клітин.[1] У критичні періоди у зародків активується метаболізм, різко посилюється дихання, змінюється вміст РНК, виявляються нові білки й одночасно гальмується темп росту. В цей час ембріон найбільш чутливий і сприйнятливий до пошкоджуючої дії різної природи. Всебічне вивчення критичних періодів показує, що вони співпадають з активним морфологічним диференціюванням, з переходом від одного періоду розвитку до іншого, зі зміною умов існування зародка. Так, перехід зиготи до дроблення створює для зародка інші умови взаємозв'язку в організмі. Те ж саме відбувається з настанням гаструляції. У ссавців імплантація бластоцисти у стінку матки теж є критичним періодом - переходом до нових умов живлення і газообміну. Розвиток плаценти й перехід до плацентарного живлення і газообміну являють собою новий переломний етап у житті зародка і потребують нових пристосувань.[2,3]

Що стосується людини, то в її ембріональному розвитку П. Г. Свєтлов розрізняє такі критичні періоди: прогенез (а саме стадія мейозу), запліднення, імплантація, під час якої проходить гаструляція, диференціювання зародкових листків і закладка осьових органів, плацентація, органогенез і період пологів. З останнім критичним періодом в організмі новонародженого пов'язані різкі зміни умов існування і перебудова діяльності всіх систем організму (змінюється характер кровообігу, газообміну, живлення тощо). Крім того, відмічені критичні періоди розвитку окремих органів на різних етапах життя ембріона людини. Вивчення критичних періодів в ембріогенезі показує необхідність захисту материнського організму від шкідливих факторів, особливо на ранніх стадіях вагітності. Умови існування зародка в цей час позначаються на його ембріональному розвитку, а, отже, на всьому наступному періоді життя.[4]

Серед органів і систем людини, що розвиваються, особливе місце належить головному мозку, який на ранніх стадіях виступає в ролі первинного організатора диференціювання навколишніх тканинних і органних зачатків (зокрема, органів чуття), а пізніше відрізняється інтенсивним розмноженням клітин (приблизно 20 000 в хвилину). Отже, в онтогенезі людини виділяють декілька критичних періодів розвитку: у прогенезі, ембріогенезі і постнатальному житті. До них відносяться: розвиток статевих клітин -- овогенез і сперматогенез; запліднення; імплантація (7-8 доба ембріогенезу); розвиток осьових зачатків органів і формування плаценти (3-8 тиждень розвитку); стадія посиленого росту головного мозку (15--20-й тиждень); формування основних функціональних систем організму і диференціювання статевого апарату (20--24-й тиждень); народження; період новонародженості (до 1 року); статеве дозрівання (11--16 років).[5]

Однак, не варто думати, що в будь-які критичні періоди зародок однаково чутливий до всіх подразнюючих факторів. П. Г. Свєтлов вважає, що в один критичний період зародок більш чутливий до температурної дії, в інший - до хімічної і т. д. В критичні періоди в зародків значно міняється метаболізм, різко посилюється дихання, змінюється вміст РНК, імунологічно проявляються нові, які раніше не спостерігалися, білки. Одночасно падає темп росту.[1]

Похожие статьи




Теорія критичних періодів Свєтлова - Критичні періоди розвитку людини

Предыдущая | Следующая