Стиль епохи - Поняття "стиль" в сучасному літературознавстві

Стиль доби (нім. еросhestil) -- це норми, мовні еталони, характерні для письменства відповідного конкретно-історичного періоду. В основі періодизації повинен бути естетико-стильовий підхід. Такий запропонував Дмитро Чижевський:

    1. Стара народна словесність (фольклор). 2. Доба монументального стилю. 3. Доба орнаментального стилю. 4. Переходова доба. 5. Ренесанс та реформація.

Мистецтво Ренесансу поділяють на: "раннє Відродження", котре поєднало стилістику пізнього середньовіччя й античні мотиви та образи; "високе Відродження", для якого характерне було поглиблення психологізму у зображенні людини; завершувалася ця епоха маньєризмом (італ. manieristo -- примхливість, химерність), позначеним екзальтованістю і манірністю, піднесенням і тонкою словесною майстерністю.

6. Бароко.

Ускладнений різновид бароко -- рококо (франц. rococo, від rac(aille) -- мушля та італ. Ьаг(оссо) -- бароко), яке навмисно віддалялося від реального життя і поринало у фантастичний світ, словесну гру, міфологічні мотиви та сюжети.

Зразками барокового стилю у вітчизняній літературі є поезія М. Смотрицького, І. Величковського, Г. Сковороди, збірники проповідей "Меч духовний", "Труби словес проповідних" Л. Барановича, "Ключ розуміння" І. Галятовського, козацькі літописи Г. Грабянки, С. Величка, Самовидця. Елементи бароко наявні й у творчості І. Котляревського, Т. Шевченка, П. Тичини, Є. Плужника, М. Хвильового, О. Довженка, В. Стуса, І. Драча, В. Шевчука та ін.

7. Класицизм.

Один з основних принципів класицизму -- наслідування античних митців. Спадщина письменників Стародавньої Греції та Риму розглядалась як певна художня норма. Авторитет античних авторів був для представників класицизму абсолютним і непорушним.

Елементи класицизму помітні у поезії І. Некрашевича, трагікомедії "Владимир" Ф. Прокоповича, поемі "Енеїда" І. Котляревського, травестійній оді "Пісні Гараська" П. Гулака-Артемовського, неокласицизму -- у поезії неокласиків (М. Зерова, П. Филиповича, М. Драй-Хмари, Ю. Клена, М. Рильського) і письменників-націоналістів (Є. Маланюка, О. Ольжича та ін.).

8. Романтика.

Подібно до сентименталістів, романтики виступили проти класицистичного культу розуму. Основна увага в романтизмі приділяється не раціональному, а почуттєвому, не зовнішньому, а внутрішньому, не об'єктивному, а суб'єктивному. Прагнення розкрити й відтворити внутрішній світ людини з його особистісними переживаннями та пристрастями, прослідкувати "логіку почуттів"

Романтичними творами українських письменників є поезія М. Шашкевича, рання творчість Т. Шевченка (балади "Утоплена", "Причинна", "Лілея" та ін.), роман "Чорна Рада" П. Куліша, Ю. Федьковича тощо. Неоромантичні ідеї у вітчизняній літературі наявні у творах Лесі Українки, представників "розстріляного відродження" (Ю. Яновський, М. Хвильовий та ін.), "празької школи" (О. Ольжич, О. Теліга, Ю. Липа та ін.), шістдесятників (0. Довженко, М. Стельмах, М. Вінграновський та ін.).

9. Реалізм.

Літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ, для оволодіння більшого читацького кола.

Український реалізм репрезентують твори Т. Шевченка, Марка Вовчка, А. Свидницького, І. Нечуя-Левицького, Б. Грінченка, Панаса Мирного, І. Франка та ін.

10. Символізм.

Естетико-стильова концепція Д. Чижевського точно відображає розвиток літератури як мистецтва слова.

Укладачі хрестоматії "Українське слово" пропонують повнішу періодизацію культурно-мистецьких епох: Раннє Середньовіччя (до 988 р.). Зріле (високе) Середньовіччя (до 1240р.). Пізнє Середньовіччя (до середини XV ст.). Література Ренесансу (до 80-х років XVI ст.). Література Бароко (кінець XV -- XVIII ст.). Романтизм (перша половина XIX ст.). Реалізм (друга половина XIXст.). Модернізм (кінець XIX -- 20-ті роки XX ст.). Соціалістичний реалізм (30-ті рр. -- середина 80-х років XXст.). Постмодернізм (література від середини 80-х рр. і до сьогодення). Чистих мистецьких епох не буває, у кожній зникають старі тенденції і зароджуються нові. У національних культурах ці епохи мали свої особливості.

В. Пахарепко вважає, що поняття "стиль доби" слід застосовувати обережно, бо:

    А) воно ховає у собі небезпеку схематизувати мистецтво; спримітизувати неповторні художні феномени; Б) геній найчастіше виламується зі свого стилю доби (скажімо, Шевченко, безсумнівно романтик, але його творчому набутку тісно в межах цього стилю); В) буває важко визначити межі духовних епох -- часто трапляються переходові явища, а то й стилі: рококо (між бароко та класицизмом); Г) найчастіше відсутня синхронність стилів у культурах різних націй та в різних царинах культури (наприклад, "бароко в Україні проіснувало близько двохсот років, у Росії ж 20--30 років і виявилося слабко, а класицизм навпаки").

Ці застереження, на думку В. Пахаренка, деяким науковцям здаються "надто серйозними і неподоланими, тому вони відкидають поняття стиль доби". Стиль доби творить мистецький напрям (літературні угруповання, школи, течії).

Свої вимоги до стилю висувають роди, види, жанри. Наприклад, політичний роман має документальну основу, яка не виключає домислу, узагальнення. Його композиція своєрідна: автор включає у твір документи" газетні матеріали або радіоповідомлення, свої роздуми, коментарі, здогади, діалоги. Мова політичного роману насичена специфічною лексикою (політичною, дипломатичною).

Авторський стиль може видозмінюватися у зв'язку зі зміною тематики і проблематики, ідеології. Наприклад, у творах вітчизняної літератури відбито різні ідеології письменників: національні ідеї властиві творчому доробку Т. Шевченка, пізнім творам І. Франка, Лесі Українки, Є. Маланюка, О. Теліги, О. Ольжича, Ю. Липи, В. Симоненка, Л. Костенко, В. Стуса та ін., ідеї націонал-комунізму -- М. Хвильового, комунізму -- М. Бажана, О. Гончара, Ю. Смолича тощо, соціалізму -- П. Грабовського, М. Коцюбинського, В. Винниченка та ін., демолібералізму -- Д. Павличка, Ю. Андруховича, О. Забужко та ін.

Визначення особливостей індивідуального стилю митця залежить і від врахування певного художнього методу (літературного напряму). Наприклад,

Сентиментальний метод в українській літературі яскраво представлено повістями "Маруся", "Сердешна Оксана", "Козир-дівка", "Щира любов" Г. Квітки-Основ'яненка. Елементи сентименталізму властиві творчому доробку І. Котляревського ("Наталка Полтавка"), Ю. Федьковича ("Люба-згуба"), П. Грабовського ("Швачка") та ін.

У вітчизняній літературі риси натуралізму найбільше проявились у творчості В. Винниченка ("Чесність з собою", "Записки Кирпатого Мефістофеля", "Гріх", "Базар") та постмодерністів.

Яскраве вираження методу соцреалізму наявне у творчому доробку М. Бажана, Ю. Смолича, І. Микитенка, М. Стельмаха, О. Корнійчука, А. Малишка, О. Головка, пізніх творах П. Тичини, М. Рильського та ін.

Модернізм у вітчизняній літературі представлено літературно-мистецькими тенденціями: символізму (поезія О. Олеся, М. Вороного, ранні твори П. Тичини, М. Рильського, В. Еллана-Блакитного; проза О. Кобилянської, М. Хвильового, А. Головка та ін), імпресіонізму (новелістика М. Коцюбинського, М. Хвильового, М. Черемшини), експресіонізму (новели В. Стефаника, "Червоний роман" А. Головка, "Вальдшнепи" М. Хвильового, "Сонячна машина" В. Виннниченка, "Маклена Граса" М. Куліша та ін.), футуризму (поезія М. Семенка, 0. Слісаренка, Л. Савченка, ранні твори М. Бажана), сюрреалізму (поезія раннього періоду П. Тичини, В. Барки, новелістика М. Хвильового, Г. Косинки та ін.), імажинізму (збірки "Золоті шуліки", "Сьогодні" В. Сосюри, "Перстені молодості" Б.-І. Антонича та ін.

В українській літературі постмодернізм представлений творами Е. Андієвської, Ю. Тарнавського, Ю. Андруховича, О. Забужко, літературних угруповань Бу-Ба-Бу, "Пропала грамота", "Нова дегенерація" та ін.

Похожие статьи




Стиль епохи - Поняття "стиль" в сучасному літературознавстві

Предыдущая | Следующая