Поняття стилю - Поняття "стиль" в сучасному літературознавстві

Стиль (лат. stilus -- грифель для писання, загострена паличка, якою писали на дощечках, покритих воском) -- сукупність особливостей, які характеризують твори певного часу, літературної течії, напряму, письменника. В епоху античності під стилем розуміли особливості почерку, згодом -- своєрідність мови твору. У XVII ст. термін "стиль" набуває мистецтвознавчого характеру. У статті "Звичайне наслідування природи, манера, стиль" (1785 р.) Й. В. Гете писав про "власний метод" і "власну мову". Він використовував і термін "манера", який, на його думку, є чимось середнім між "звичайним наслідуванням і стилем".

Стосунки між стилем і манерою намагався з'ясувати Гегель. У його естетиці "манера" -- це суто індивідуальне, що виявляється в зовнішній формі, у фіксації випадкових думок, у свавільному відхиленні від істини, здорового глузду. "Розглядувана з цього боку манера є найдурнішою формою з усіх тих, які може вибрати собі художник, бо в манері він віддається лише своїй обмеженій суб'єктивності як такій". Гегель розрізняє "голу манеру" та оригінальність (стиль): "Отже, хоч оригінальність у мистецтві поглинає будь-яку випадкову особливість, вона робить це для того, щоб митець міг цілком іти за імпульсом і злетом свого генію, свого натхнення, прийнятого виключно зображуваним предметом, і щоб замість примхи і пустої сваволі він міг втілити свою справжню самобутність у предметі, створеному ним згідно з істиною. Не мати ніякої манери -- ось у чому полягала в усі часи єдино велика манера, і лише у цьому розумінні ми можемо назвати оригінальними Гомера, Софокла, Рафаеля, Шекспіра". Починаючи з розрізнення стилю і манери, Гегель згодом висловлює парадоксальну думку, що "єдино велика манера" є синонімом високого стилю.

І. Франко вважав, що про манеру можна говорити при недостатній індивідуальній виразності стилю. Цікаву думку з приводу манери і стилю висловив М. Каган: "Манера художника це чисто зовнішня своєрідність його виражальної "мови", позбавлена глибинного зв'язку із змістом, що виникає звичайно якраз у тих випадках, коли у художника не вистачає обдарування на створення свого стилю -- неповторної художньої структури, що виростає з коріння художнього змісту, який адекватно його виражає і від нього невідривний"3. До речі, італійське слово maniera дало назву мистецькому стилю "маньєризм", який утвердився в середині XVII ст. Маньєризм відзначався вигадливістю образів, витонченістю, манірністю, примхливістю форми. О. Лармін і Г. Кучереико вважають, що стиль -- "поняття ширше, ніж манера митця".

Термін стиль використовується в різних науках - лінгвістиці, мистецтвознавстві, естетиці, літературознавстві - в різних значеннях, які до того ж історично мінливі. Уже в античну епоху це слово стало розумітися в переносному сенсі, позначаючи почерк, особливості письма. Це значення у великій мірі збереглося і в сучасному терміні.

До середини XVII в. слово "стиль" використовувалося перш за все для характеристики виразно - образотворчих особливостей мови. У другій половині XVII в. (у Росії - багато пізніше, близько середини XVIII в. в естетичній системі класицизму це значення було закріплено ( "Теорія трьох штилів " М. Ломоносова ) . Естетика кінця XVIII - початку XIX ст. наділила поняття стилю мистецтвознавчим значенням. Стиль почав розглядатися як приналежність не тільки словесного, а й будь-якого іншого мистецтва. живопису, скульптури, музики і т. д. стиль мислився як своєрідність, художня індивідуальність, що базується на смисловій оригінальності. Таким чином, стиль розумівся як властивість художньої форми твору, причому, говорячи сучасною мовою, змістовної форми.

Протягом XIX в. термін стиль вживали і мистецтвознавці, і літератори: літератори - для позначення індивідуальної манери літературного письма, вираженої в мовній формі. У російській традиції синонімом стилю часто виступало слово "стиль " ( "стиль письменника "). Наприкінці XIX - початку XX вв. естетичне розуміння стилю було істотно розширено і в чомусь переосмислено як категорію. По-перше, для нього стиль став позначати не індивідуальна своєрідність окремого художника, а естетичне мислення певних напрямків та епох в мистецтві. По-друге, поняття стилю перестало характеризувати тільки своєрідність форми і стало позначати ще властиву даній епосі концепцію світу і людини, втілювану в мистецтві. Це дозволило зіставити в рамках однієї художньої епохи твори різних мистецтв і виокремити в них спільні стильові початку. Все це, нарешті, додало терміну " стиль" культурологічний сенс.

Протягом XX в., Аж до сучасності, термін набував різні відтінки значень, зберігаючи незмінним лише ознака своєрідності, несхожості, відмінною риси.

Стиль як літературознавча категорія - це закономірно узгоджене єдність всіх елементів змістовної форми, в синтезі яких проявляється творча індивідуальність. розрізняються:

    А) стиль письменника (авторський стиль); Б) стиль літературного твору; В) стиль літературного напряму як історично неповторного етапу розвитку мистецтва слова.

Похожие статьи




Поняття стилю - Поняття "стиль" в сучасному літературознавстві

Предыдущая | Следующая