Герберт Веллс "Острів доктора Моро" - Відповідальність вченого перед суспільством в англійській літературі

Острів доктора Моро" був написаний протягом 1895 р. й вийшов окремим виданням у квітні 1896 р. Проте його ідея виникла в автора, очевидно, раніше, ще у 1984 p., коли він у журналі "Сатердей рев'ю" видруковує анонімно статтю "Кордони індивідуальної пластичності". Можна вважати, що саме ця стаття становить основний зміст глави XIV "Доктор Моро пояснює" самого роману "Острів доктора Моро". Веллс ставився до можливостей реалізації описаної наукової ситуації абсолютно серйозно не тільки під час написання роману, але й через багато років по тому, про що свідчать окремі сторінки його науково-популярної книжки "Наука життя", що вийшла через 35 років після "Острова доктора Моро".

Щодо літературних моделей, то в "Острові доктора Моро" явно відчувається вплив "Робінзона Крузо" Д. Дефо і "Пригод Гуллівера" Дж. Свіфта, тобто просвітницького роману.

Водночас можна стверджувати наявність мотивів романтичних, з якими Веллс полемізує (зокрема, з "Книгою джунглів" Кіплінга), а іноді й запозичує незвичайні "деталі" (човен із мерцями, який з'являється у фіналі, це запозичення із "Повісті про Артура Гордона Піма" Едгара По).

Великий учений не може реалізувати своїх можливостей в Лондоні, а за жорстоке ставлення до тварин і звірячі досліди над ними вигнаний на острів, де втілює в життя свою мрію -- перетворює тварин в людей і створює нове суспільство -- суспільство звіролюдей. Одне зі створінь вбиває творця й звіролюди поступово вертаються до тваринного стану.

1 лютого 1887 зазнало катастрофи судно "Леді Вейн". Один із його пасажирів, Чарльз Едвард Прендік, якого всі вважали загиблим, був підібраний у морі на шлюпці через одинадцять місяців і чотири дні. Він стверджував, що весь цей час провів на острові, де відбувалися неймовірні речі. Розповіді його приписали нервовій і фізичній перевтомі, яку йому довелося перенести.

Після смерті Едварда Прендіка його племінник знайшов докладні записи про пригоди дядька.

Після загибелі товаришів по нещастю Прендік прокинувся в маленькій і брудній каюті торгового судна "іпекакуана". Його рятівник - Монтгомері - пояснює, що Прендіка напівмертвим підібрали на шлюпці. Монтгомері зумів йому допомогти, так як займався в університеті природничими науками і володів потрібними медичними знаннями. Він жадібно розпитує Прендіка про Лондон, університет, знайомих викладачів...

Монтгомері везе незвичайний вантаж - пуму, ламу, кроликів, собаку. Прендік вступає за слугу Монтгомері, над яким знущається команда матросів, і заслуговує неприязнь п'яниці капітана. Прендік звернув увагу на дивний вигляд слуги Монтгомері - очі що світяться в темряві, насторожений погляд. Він викликав у оточуючих почуття відрази, що межує зі страхом. Воно, мабуть, і було причиною його цькування.

Подорож Монтгомері підходить до кінця - наближається острів, на якому він повинен висадитися. І знову Прендік опиняється на межі життя і смерті.

Прендіка з перших кроків на острові багато вражає. І перш за все - вид його мешканців. "... У них було щось невловиме, чого я не міг збагнути, і це викликало в мені дивне огиду... особливо мене здивувала їх хода... вони були якимись покрученими, немов складалися з сяк-так скріплених шматків ".

Монтгомері знайомить Чарльза зі своїм старшим колегою і проговорюється, називаючи його ім'я - Моро. Чарльз Прендік згадує давній скандал, пов'язаний з ім'ям видатного вченого-фізіолога Моро. Одному з журналістів вдалося під виглядом лаборанта проникнути в лабораторію, де Моро виробляв таємничі досліди. Під загрозою викриттів Моро утік з Англії. Таємничість, якою оточена робота старшого колеги Монтгомері, підтверджує здогад Прендіка, що це той самий Моро.

Але якого роду експерименти він проводить? У кімнату, в якій помістили Прендіка, доносяться несамовиті стогони і крики тварини, яку оперує Моро. Прендік розуміє, що це пума. Коли крики стають нестерпними, Чарльз вибігає геть, бродить безцільно і потрапляє в ліс. Тут у нього відбувається зустріч з дивною істотою, не схожою на людину. Він починає здогадуватися про суть експериментів доктора Моро. Монтгомері і Моро знаходять його і повертають у будинок. Але страх, що він сам виявиться піддослідним, змушує Прендіка бігти знову. У лісі він натикається на ціле поселення звіроводство людей. Потворні бико-люди, ведмідь-лисиці, людино-собаки, сатирів-мавпо-людина. Ці жахливі створення вміють говорити.

Моро, щоб тримати в покорі своїх підопічних, створив для них бога - самого себе.

Доктор Моро й Монтгомері знову знайшли Прендіка. І Моро розкриває йому свою таємницю - він надавав тваринам людську подобу. Людина була обрана за зразок тому, що в її зовнішності є те, "що більше приємно естетичному почуттю, ніж форми всіх інших тварин".

На питання Прендіка - як він може піддавати живих істот такого страждання - Моро заперечує, що "воно так мізерно". "Біль - це просто наш порадник ... вона застерігає і спонукає нас до обережності".

Моро не задоволений своїми дослідами - до його створінням знову повертаються звірячі інстинкти.

Головні труднощі - мозок. Всі інстинкти, шкідливі для людства, раптом прориваються і захльостують його створіння злобою, ненавистю чи страхом. Головний герой роману - талановитий лікар і біолог, який змушений був втекти з цивілізації через переслідування. Він опублікував декілька вражаючих фактів відносно переливання крові, а також був відомий своїми працями про відхилення у розвитку організму. Раптом його кар'єра закінчилась і він покинув Англію. Невідомий журналіст, отримав доступ до його лабораторії і про все побачене розповів народу [3; 1,173].

Люди дуже рідко розуміють геніїв. Моро безпосередньо дав багато причин зневажати себе. В розмові з Прендиком лікар обмовився: "Дослідження природи зробить людину врешті-решт такою безжалісною, як і сама природа". Ця фраза є ключовою, щоб зрозуміти характер талановитого дослідника. Шляхом вівісекції та інших "наукових" експериментів доктор Моро створює гібридних мутантів, додаючи їм людської подоби і жахаючу пародію на розум, думку і мову, а також антропо-соціальну поведінку. Живе створіння у сприйнятті Моро не є Божим творінням, а лише результатом біологічного поєднання фізичних і хімічних процесів, а розум - результатом діяльності більш-менш складної системи нейронів.

Він намагається зробити зі своїх створінь людей, шляхом вкорінення в їхні голови гіпотетичних за словами Канта імперативів:

" - Не ходити на четвереньках - це закон. Хіба ми не люди?

    - Не пити воду язиком - це закон. Хіба ми не люди? - Не їсти ні м'яса, ні риби - це закон. Хіба ми не люди? - Не полювати на інших людей - це закон. Хіба ми не люди?" [3; 1, 200]

Звіролюди знають "Жахливі покарання чекають на тих, хто порушить Закон. Не буде їм спасіння" [3; 1, 202]. Їхній творець присвоїв собі звання Бога, тільки він може вирішувати кого карати, а кого помилувати.

"Нові навіювання" епохи глобалізації втілюють тривогу кожній свідомій людині. Людство намагаються перетворити в звіролюдей. Якщо Моро робив із звірів жалюгідні подоби людей, то в сучасну епоху налагоджено масове виробництво звіриної біомаси із сировини людських індивідів, яких вже не хвилюють питання віри, духовності, сенсу життя. Зомбоване людство, яке не помічає нічого крім телевізорів, мобільних телефонів, плеєрів, нічим не відрізняється від звіролюдей.

Скальпель великого хірурга перетворив колишніх тварин в жахливих чудовищ. Люди самі створять "зони порядку", які будуть протистояти ентропії.

Потворна пародія на людство приречена на загибель, бо втративши свого творця, звіролюди на острові починають поступово і безповоротно перетворюватися на тварин. Моро уособлює не тільки жорстокість цього процесу, але і його безглуздість. Як пише Ю. Кагарлицький, "початковим матеріалом" для Моро слугують звірі, а "кінцевим продуктом" в його лабораторії аж ніяк не виявляються люди. Надані їм начорно людські риси не позбавляють їх від глибоко укорінених тваринних інстинктів. І ці інстинкти перемагають. Потрібен лише не великий зовнішній поштовх. Випадково покуштувавши крові, ... вони повертаються до своєї тваринної природи" [2; 192].

"Острів докторa Моро" зaдумaний і здійснений у той чaс, коли aвтор нaйбільше зaхоплювaвся біологією. Повaгa до великого тaлaнту вченого-природознaвця, до всеперемaгaючого, перетворюючого знaння, до безмежної віддaності нaуці звучить у ромaні водночaс із роздумaми про мaрність і безцільність витрaчених зусиль.

"Острів докторa Моро" зaчіпaє ряд філософських проблем, які сьогодні нaдзвичaйно aктуaльні. Чи мaє прaво вчений нa тaкі перетворення, що здійснюються ціною безмірних стрaждaнь? І взaгaлі, де тa межa, що відділяє людину від твaрини, від інших створінь природи? Хібa тільки в здaтності стрaждaти? У відчутті й сприйнятті світу? А в чому ще? Автор стaвить перед нaми ці проблеми, по-своєму вирішуючи їх, ніби зaпрошує нaс до розмови, a в пристрaсній його розповіді відчувaється щире зaнепокоєння мaйбутнім людствa.

Похожие статьи




Герберт Веллс "Острів доктора Моро" - Відповідальність вченого перед суспільством в англійській літературі

Предыдущая | Следующая