Життя вірменської громади середньовічного Кам'янця, Соціально - економічний розвиток общини - Соціально-економічний та культурний розвиток вірменської громади Кам'янця-Подільського у XIV-XVI століттях

Соціально - економічний розвиток общини

Вірмени, одні з небагатьох народів світу - в умовах вимушеного масового переселення виявили здатність власного економічного самозбереження. В складних умовах вони зберегли власну культуру, розвивали інтенсивну економічну діяльність.

Переселенці займалися землеробством і скотарством, але згодом основою їх діяльності стали торгівля та ремесло.

Наскільки торгівля нерозривно була пов'язана з життям переселенців, засвідчує той факт, що події у хроніках та судових актах датувалися не по іменах чи церковних святах, як це було прийнято у XV - XVI століттях, а по назвах ярмарків, які у визначені дні року відбувались у тому чи іншому місті.

У зовнішній торгівлі кам'янецькі вірмени торгували переважно зі сходом. Як зазначає В. Григорян, перевага торгівлі зі сходом була зумовлена наступними обставинами. Вірмени знали ці країни, звичаї та обряди їх народів, володіли декількома східними та європейськими мовами, за роки переселень здобули неоціненний досвід здійснення далеких мандрівок, прекрасно орієнтувалися в складних ринкових ситуаціях, мали уявлення про грошові одиниці, ціни, митні збори різних країн [7,с.69].

Матеріали судових актів засвідчують, що одним з основних товарів для вірменських купців були імпортні тканини. У добу середньовіччя вони користувались неабияким попитом у польської аристократії. Відтак, від торгівлі тканинами вірмени отримували великий зиск. У судових актах досить часто вживають такі види тканин, як абремум, тафій, мухаяр, сурар, хумиш [1,с.148]. В актових книгах ми зустрічаємо численні свідчення про пільги в торгівлі, які отримували кам'янецькі та подільські вірмени від польських королів, молдавських господарів, турецьких султанів. Наприклад лише під час Хотинської війни кам'янецькі вірмени отримали від 8 до 13 охоронних грамот від турецької адміністрації.

Торгівля в умовах середньовіччя зазнавала численних обмежень. Серед них система мит, шляховий примус, право вільної торгівлі міцними напоями, право складу. Купецькі каравани могли рухатися лише по визначених у королівських та князівських указах шляхах. Право складу зобов'язувало купців обов'язково виставляти для продажу товари, які завозились з - за кордону, в тому місті на торговому шляху, яке цим правом володіло. Розвитку торгівлі у Кам'янці заважав львівський склад, адже львівські купці могли перекупляти для подальшого перепродажу різноманітні товари, маючи на цьому великий зиск. Мито на ввіз товарів і за проїзд певною територією збирали митні комори та прикоморки.

Кам'янецькі вірмени займались і внутрішньою торгівлею. Оскільки, імпортовані ними товари підривали збут продукції місцевих ремісників, спостерігається намагання цехів обмежити вплив вірменів. Про це, наприклад, говориться в грамоті короля Михайла Вишневецького ткацькому цехові міста Кам'янця у 1669 р. [2,с.147]. Але, кам'янецькі вірмени торгували на Поділлі не лише імпортними товарами: турецьким атласом і килимами, східним сукном і вовняними тканинами, дамаськими й турецькими шаблями, різними винами й прянощами, а й товарами місцевого виробництва, наприклад, пивом, медом, вином та горілкою власного виготовлення. Кам'янецька вірменська громада мала корчму та шинок, що здавались в оренду.

Чимала кількість вірменів займалась ремеслом. Найбільш поширеною професією серед вірменських ремісників України була обробка шкіри (кушніри, гартарі, чинбарі, кордибанники, сап'янники чоботарі, шевці та інші спеціальності). У цій галузі вірмени не мали собі рівних. Вони виготовляли найкращий у Європі сап'ян, замшу та кордибан. Вірменські ремісники Кам'янця були об'єднані у національні цехи. До нашого часу зберігся статут вірменських шевців, записаний 18 травня 1618 р. до актових книг вірменського суду. Треба зазначити, що це був не новий статут, а лише нова редакція (із внесеними доповненнями), представлена для затвердження вірменському війту та старшинам. Але й у Кам 'янці вірменам доводилось долати опір польських ремісників, і доводити свої права через суд. Вперше в актах цех вірменських шевців згадується 17 квітня 1609 р. [18,с.114].

Про соціальні відносини всередині цеху свідчать статті, присвячені учням та підмайстрам (робітникам). Майстер складав угоду з опікуном учня про строк навчання (як правило він тривав 2 роки) лише після того, як учень прожив у майстра 6 тижнів і вони вже встигли придивитись один до одного, щоб зрозуміти, чи зможуть вони і далі працювати разом (стаття 12). Учень потрапляв у певну залежність від майстра на весь термін свого навчання [18,с.114].

Кам'янецькі вірмени були відомими спеціалістами в обробці шкір. Так, Захар Ованесович навчався цьому ремеслу у кам'янецького майстра - кушніра Миколи Шимоновича, а потім у Львові вступив до кушнірського цеху [18,с.113].

За даними податкового реєстру Кам'янця, відомості якого аналізує О. Осіпян, з 1578 р. у складі вірменської громади, крім кушнірів, перераховані також перукарі, ювеліри, теслярі [18,с.113].

На початку XVII ст. в місті існувало 4 вірменських цехи, які згадуються у документах: шаповальський, шевський, золотарський та різницький. Крім того, вірмени входили і до складу змішаних цехів. Цехи - це особливі професійні об'єднання, які здійснювали не тільки ремісничі функції, а також судову і релігійну діяльність серед членів цеху.

Про життя цехів можна довідатися з цехових книг. Писарі заносили до книги цехові постанови і ухвали, записи про вступ до цеху, прийняття на навчання учнів, винагороди підмайстрам. Кожен цех мав свого святого, свою особливу ікону в церкві. У святкові дні або дні, присвячені пам'яті свого святого, цех у повному складі мав бути присутнім на богослужінні у храмі. Зі спільної цехової каси виплачувалася допомога бідним особливо при різних нещасних випадках. Цех вів спостереження за життям і поведінкою ремісника та його сім'єю, карав у разі порушення ними загальноприйнятих правил, захищав особисті права кожного. Цех обкладав ремісників податками, створював, при необхідності, особливе міське ополчення для захисту міста.

Вироби вірменських ремісників славились своєю якістю. У книзі "Вірменські поселення на західноукраїнських землях" дослідник В. Грабовський зазначає, що в кінці XVII ст. в усіх вірменських поселеннях на Україні були кушнірські майстерні. Їхні вироби, за свідченням сучасників займали перше місце в Європі [6,с.9].

Слава про вірменських ремісників міста над Смотричем розносилася далеко за межі Поділля і навіть Речі Посполитої. Наприклад, славились гончарі, один з яких - Сефер, працював у Львові в 1628 р. Кам'янецький вірменин Марк Сергійович 20 років варив мило, після переселення до Львову вступив у місцевий цех миловарів. Існували вмілі муляри та майстри по каменю. Податкові документи перераховують також серед вірменських ремісників перукарів, теслярів. На річці Смотрич громаді належав власний млин.

Серед кам'янецьких вірмен було немало тих, хто служив на королівській службі: перекладачі, дипломати, збирачі податків.

У своїй книзі "Вірменські споруди у Кам'янці" дослідники А. Тюпич і Г. Хотюн писали: "В XVI - XVII ст. вірмени були однією з трьох головних етнічних груп міського населення Кам'янця. Вони, складаючи основну найбагатшу силу серед населення міста, не сторонилися суспільної благодійності, вносили пожертви на користь громадянства. Так у 1614 р. кам'янецькі вірмени на свої кошти побудували лікарню для бідних, у XVII ст. вірменин Нарзес залишив 2000 злотих на побудову водогону у місті" [28,с.27]. Кошти давались на посилення оборони міста, на будівництво своїх храмів та навіть на ремонт храмів інших конфесій.

У цілій низці своїх праць з історії Поділля Й. Ролле висвітлив минуле вірменських колоній у м. Кам'янець - Подільський, Жванець, Студениця, Бар, Могилів - Подільський. У праці "Zaklady dobroczyne i szpitale w dawnem wojewodztwie podoldkiem" (Благочинні установи і шпиталі у давньому Подільському воєводстві), що видрукована 1867 р. у Кракові, Й. Ролле досліджує стан медицини у м. Кам'янець-Подільський, центрі Подільського воєводства у XVII ст. Поблизу східних кордонів Польщі, на Поділлі у ті часи війни, епідемії і голод винищували майже усе населення. Людей похилого віку, жінок і дітей убивали вороги, а молодь, що билась із загарбниками, загартовувала свій організм. Тих, хто захворів на епідемічні та венеричні захворювання, незаконнонароджених "лікували" вигнанням із місць осілості або стратою [16,с.4].

До загарбання м. Кам'янця - Подільського (1672 р.) турками у місті було 2 шпиталі при костьолах св. Лазаря і св. Катерини, що "надавали притулок хворим і покаліченим, а також престарілим солдатам кам'янецького гарнізону, особливо, якщо хворобу або каліцтво вони отримали на службі" - пише Є. Сіцінський [25,с.221]. Потрібно вважати, що у цих шпиталях знаходили притулок і вірмени, які брали участь у спорудженні укріплень Кам'янецької фортеці і у захисті її від нападів ворогів.

Шпиталі - притулки, що знаходились при костьолах, являли собою невеликі будиночки, розділені на дві половини - для чоловіків і жінок. Мешканці притулків отримували паливо, дерев'яні лежаки, що замінювали їм ліжка, провізію: крупи, борошно, одежу. Вони виконували роботу двірників, сторожів, співали у церковному хорі, молились за тих, хто жертвував їм, допомагали духовенству.

1614 р. кам'янецькі вірмени на власні кошти збудували кам'яний шпиталь для бідних, що складався із декількох споруд. Одна із цих споруд на вул. Госпітальній,3 збереглась до наших часів. Споруда являє собою двоповерховий будинок, збудований у вигляді букви "Г", що з'єднується з північного боку з кам'яною захисною баштою. Західну стіну шпиталю укріплено двома кам'яними прямокутними трикутниками - контрфорсами. Із південного боку є велика в'їзна брама завширшки до 3-х метрів. Протягом останніх двох століть будову неодноразово переобладнували під житло. Будинок було і зовні дещо реконструйовано. Поруч із шпиталем знаходився вірменський цвинтар.

Є. Сіцінський повідомляє цікаві дані про те, що вірменський шпиталь відрізнявся від шпиталів - притулків при костьолах св. Лазаря і св. Катерини. Він виконував функцію лікувального закладу і туди госпіталізовувались хворі із різними захворюваннями. Молоді вірменки, що володіли багатьма секретами лікування, із успіхом лікували цілу низку хвороб. Ліки, що вживались у шпиталі, вірмени отримували зі Сходу [25,с.221]. Не виключено можливість, що в організації його і лікуванні хворих, що там знаходились, брали участь вихованці видатного лікаря Амидровлата Амасиаці, що емігрували на Захід, передали із покоління у покоління лікарське мистецтво у дусі арабської медичної творчості на нових землях.

Пануюча польська верхівка міста і католицьке духовенство із заздрістю спостерігали за популярністю вірменського шпиталю, на будівництво якого вірменська община витратила великі кошти і не завжди мала їх на подальше утримання закладу. Тому вірмени м. Кам'янець - Подільський попросили у короля Сигизмунда II дотацій на утримання шпиталю. Проте, король відповів, "що не до лиця вірменам, людям заможним, просити допомоги у короля", і дав розпорядження запровадити для вірмен новий податок на утримання вірменського шпиталю, що передбачав таке: "всякий вірмен, що займається торгівлею, за кожен виїзд і повернення з Туреччини повинен був сплачувати три польських гроша від кожного коня". Кожен вірмен-м'ясник за кожну голову великої рогатої худоби сплачував по 2 гроша, а дрібної - по 1 грошу, від підводи дров, що провіз через Руську браму для продажу або власних потреб, на фундуш для шпиталю давав по 1-му поліну [16,с.4].

Вірмени Кам'янця для поліпшення санітарного стану міста, де через війни виникли епідемії, виділяли кошти для будівництва каналів для стоку води, бруківок.

1615 р. вірменин Нарзес пожертвував велику суму грошей на будівництво водогону у місті. Однак, через деякі причини його не було прокладено, гроші пропали. Король Владислав 1638 р. на Варшавському сеймі дав розпорядження "зобов'язати кам'янецьких вірмен виконати волю пожертвувателя". Історики вважають, що колодязь, що знаходиться і нині біля Ратуші, було вирубано у скелі вірменами за цим розпорядженням короля і досі носить назву Вірменського колодязя. На початку XVII ст. над колодязем було споруджено кам'яний павільйон у стилі пізнього бароко (Див:рис.1).

Дослідник М. Б. Петров висловлює припущення, що колодязь, який носить назву Вірменського, відношення до вірменської громади не має, а тому його слід іменувати Міським [19,с.127].

Вірмени брали активну участь у спорудженні й утримуванні міських укріплень. У Кам'янці-Подільському їм належала ділянка південно-західної фортечної лінії з Вірменським бастіоном - найпотужнішим вогневим пунктом оборони міста. Це була велика шестигранна кам'яна вежа з грубими, прорізаними амбразурами й стрільницями, мурами (Див:рис.2).

Отже, заняття вірмен торгівлею і ремеслом не лише сприяли їх економічній незалежності та процвітанню, але зумовили ту обставину, що вірменська громада брала активну участь у благодійництві, сприяла розбудові та процвітанню українського міста над Смотричем.

Соціально - економічний розвиток общини

Похожие статьи