Народні знання українського народу: етноботаніка і зоологія, метрологія і математика, медицина і ветеринарія
Народні знання українського народу: етноботаніка і зоологія, метрологія і математика, медицина і ветеринарія
Хліборобська практика українського селянина розширювала горизонти пізнання реального світу, його проявів. Глибші, реалістичні знання про природні явища упевнювали його в перспективі буття. Пізнаючи грунти, їх родючість за певними виявленими властивостями, кліматичні впливи на ріст рослин тощо, допитливий селянський розум осягав природу існування рослин взагалі й культурних зокрема.
Найпевніше і, очевидно, найскоріше селяни опановували зв'язок грунту і рослин, погоди і рослин, емпірично вивчаючи при цьому їх будову і спосіб життя. їх цікавило, чим живиться рослина, як вона тримається в грунті.
Різні злакові - зимові та ярові сорти - хлібороби культивували на етнічній території України ще задовго до утворення Київської держави. Це свідчить про давні пізнання в галузі ботаніки. Пізніше селяни збагнули, як впливав клімат на грунти, з'ясували залежність росту рослин від тих чи інших особливостей грунту. Сіяли, як правило, густо (хоча знали скільки висівати насіння того чи іншого злаку на одиницю площі): "Сій густо, то не буде пусто"; "Посій рідко, то вродить дідько"; "Сходи покажуться зеленими, високими, широколистими - буде врожай"; до неврожаю - "коли листя схилене до землі, а цвіт темно-зеленого кольору". Дбайливий обробіток грунту, білякореневе спушування просапних культур у період росту свідчить про стихійно-емпіричні знання способу живлення.
Селяни остерігались засівати ріллю яким-небудь насінням. Предковічна практика доводила: добірне насіння - хороший врожай. Намагались добирати зерно на насіння з ниви, яка гарно вродила, проводити часту зміну насіннєвого фонду, уникали змішування "старої ріллі з новою" тощо. Добре орієнтувались хлібороби у фазах росту рослин. Спостереження за їх розвитком було не лише пізнавальним, а й практичним моментом, адже ботанічні й природно-кліматичні знання дозволяли обрати такий час для посіву, щоб проростання, а згодом і цвітіння (найважливіші фази) співпадали зі сприятливими дії я рослин погодними умовами. Для сходів, які з'являлися через 5-8 днів, потрібна була тепла погода, а на час цвітіння - похмура, навіть мжичка. Хлібороб знав: відповідно до певної місцевості та кліматичних умов озиме жито сходить через 7-8 днів, яра пшениця - через 6-7, просо - на 15-й день, ячмінь, жито - через 7-8 днів і т. ін. А взагалі розвиток рослин вкладався в такі часові межі: зерно два тижні росте, два викидається; два тижні наливається і два тижні стигне, що відповідає фактичному стану вегетації культурних злакових рослин, але з певною корекцією щодо їх сорту та екологічних умов.
Селянин мусив добре орієнтуватися у дозріванні врожаю, аби не зібрати незріле зерно або не жнивувати, коли воно вже висипається. Здебільшого послуговувалися такою ознакою, як його твердість. Надкушували зернину: якщо вона вже стужавіла - брали до рук серпа. Ячмінь, щоправда, скошували раніше, бо з практики знали, що він може дозрівати, на стерні.
Хлібороб повинен був знатися й на ступені стиглості зерна, спираючись на віковічні народні знання щодо росту і дозрівання рослин, щоб не вижати ниву, зерно якої ще не визріло.
До вміння вирощувати культурні злаки людина пройшла складний шлях пізнання: які плоди їстівні, а які - отруйні. Наприклад, з-поміж великої кількості грибів було обрано ті, які можна було використати як продукт харчування (білий гриб, або боровик, лисички, підберезники, маслюки, підпеньки тощо). Остерігалися натрапити на бліду поганку, мухомори, різні отруйні псевдогриби.
Вивчали і властивості диких ягід. Улюбленими були чорниці (чорничні ягоди), ожина, малина, брусниця тощо. Стала відомою людям їх лікувальна сила, зокрема чорниць та суниць. Емпіричні знання в галузі ботаніки ягід давали можливість їх консервувати, виготовляти соки, компоти, варення.
Розумілися наші предки на рослинах, зіллях, використовуючи їх в одних випадках як напої, в інших - як ліки, а часто - в обрядах і ворожіннях. Потрібно було розумітися на розвитку рослин, щоб зібрати їх саме тоді, коли вони найбільш корисні: у час цвітіння, повного дозрівання чи тільки на початку росту. При цьому орієнтувалися, яка саме частина рослини має ті чи інші властивості: в одних збирали тільки квіти і насіння (кмин), в інших - коріння і плоди (шипшина, глід), а ще в інших - стебло з листям (м'ята, любисток, суничник, материнка, чебрець тощо).
Численні бур'яни здавна засмічували посіви. Отже, хлібороби мусили знайти ефективні засоби для боротьби з ними: прополювання, просапування, очищення насіння перед сівбою, часта зміна поля і сівозміна.
Кохалися українці у розведенні квітів, прикрашали ними свої оселі. Як своєрідний оберіг доглядали мальви.
Не можна уявити буття людини відірвано від лісу та його скарбів. В усіх господарських, побутових заняттях селяни послуговувалися деревиною. Насамперед, дерево було близьке людям, оскільки з нього зводили житло, виготовляли практично весь інструмент, майже весь посуд, хатні меблі, використовували у народних промислах і мистецтві, зрештою опалювали будинки. Таке широке застосування деревини вимагало знання її фізіологічних властивостей: твердості, еластичності, щільності, пружності, теплостійкості тощо, а також характерних особливостей різних деревних порід. Мешканці України віддавна використовували для різних потреб такі породи, як дуб, бук, смерека, сосна, береза; здебільшого у народних промислах послуговувалися липою, явором, кленом, тополею. Інколи опалювали хати осикою ("трепетою") або вербою.
Відомо було, на яких грунтах і в яких грунтово-кліматичних умовах може рости те чи інше дерево. Зовсім невибагливою була верба, яка полюбляла вологі місця, через що й побутувала прикмета: "Де верба - там і вода". Практично з кожним деревом було пов'язано якесь вірування або уявлення. Багато уваги надавали українці плеканню саду. Коли йдеться про українське село, відразу в уяві постає вишневий садок біля чепурної хати. Українці вміли і любили вирощувати фруктові дерева - різні сорти яблунь, груш, слив, вишень, абрикосів, а також кущові ягоди - порічки, смородину, а також калину. Були відомі різноманітні способи щеплення дерев, що давало можливість здійснювати селекцію кращих сортів фруктових плодів.
Не можна уявити собі господарки українця без худоби. Селяни мали добрі навички щодо плекання породистих порід корів, коней, овець тощо. Під час полювання на диких звірів пізнавалися їхні звички та фізіологія.
Своєрідною народною академією в Україні стало бджільництво. Пасічники досконало дослідили фізіологічні особливості бджіл, створили їм зручні умови існування у вуликах.
Народна медицина виникла, очевидно, ще в доісторичні часи. Уже первісна людина, керуючись інстинктом самозбереження, змушена була надавати собі лікарську допомогу при різного роду травмах та захворюваннях. І, цілком природно, засоби для цього шукала в навколишній природі, насамперед у світі рослин.
Деякі рослини увійшли до арсеналу лікарських на основі спостережень за тваринами, які при нездужанні споживали ту чи іншу рослину. Обробка сировини збагачувала знаннями про нові лікувальні властивості засобів рослинного й тваринного походження. При оброблені шкір, наприклад, дізнавалися про в'яжучі властивості дубової та вербової кори. Первісна емпірична народна медицина розвивалась під впливом практики, спостережень над природою, збагачувалась та передавалась із покоління в покоління. З накопиченням цього досвіду утворилася певна група людей, для яких лікування стало фахом, основним заняттям і засобом існування. Такий "професійний" прошарок виникає у період Київської Русі; він представлений давньоруськими "волхвами", "відунами", у практиці яких широко використовувались лікарські рослини, мінерали, тваринні організми. Паралельно з раціональними методами лікування, що накопичувались у процесі багатовікового досвіду, побутували магічні способи зцілення недуги. Людина не розумілася на законах природи, була безпорадною перед її стихією. Тому вона населяла світ природи уявними істотами, духами. У давні часи хвороби персоніфікувалися, тобто сприймалися як живі істоти, що, в свою чергу, породжувало магічні способи лікування.
З усіх раціональних методів найбільш поширеним було лікування засобами рослинного походження. Види рослинних ліків і технологія їх виготовлення були досить різноманітними. З лікувальною метою використовували квіти, траву і сік свіжих рослин, рослинні відвари, водні та спиртові настої, порошки (з висушеної рослини або кореня), мазі, компреси. Серед рослин, які застосовувалися в народній медицині, побутували валер'яна ("одолян"), звіробій, материнка, м'ята, ромашка, горицвіт, арніка тощо.
Широко відомими у народній фітотерапії були лісові ягоди: чорниці ("афени"), брусниця ("гогори"), малина, суниці. Повсюдно в Україні збирали плоди, листя, кору, цвіт усіляких кущів та дерев: липи, калини, шипшини, глоду, сосни, вільхи, дуба, берези та ін. Ягоди калини віддавна вважались перевіреним засобом від остуди, різкої зміни артеріального тиску тощо. Надзвичайно різноманітними було застосування сосни, смереки, зокрема бруньок, хвої і живиці. Живицю використовували при лікуванні захворювань печінки. Для лікування ран готували відвари з кори дуба, верби, прикладали до них ясенове або букове листя, чи листя подорожника. При болях голови на чоло клали листя буряка, свіжої капусти чи кружельцями сиру картоплю. Терту картоплю вживали у вигляді компресів при наривах та опіках. Різноманітним був арсенал лікувальних засобів тваринного походження. Масло, особливо овече, споживали з гарячим молоком або горілкою при остуді, використовували для натирання; свинячий, ведмежий, собачий, гусячий, лисячий і, передусім, борсучий жири допомагали при кашлі, захворювати бронхів. У народному лікуванні застосовували кров, жовч, серце, шкіру тварин.
Значно рідше послуговувалися ліками мінерального походження (земля, пісок, сіль, нафта) та металами (мідь, ртуть, залізо, золото). Пісок і сіль вважались добрими фізіотерапевтичними засобами; їх прикладали у вигляді гарячих компресів.
З лікувальною метою використовували і продукти згоряння (попіл, сажу) як засоби, що сприяють зсіданню крові. У народній медицині раціональні засоби, визнані сучасною наукою як доцільні й ефективні, поєднувались з магічними діями. Найпоширенішим магічним впливом користувалася словесна магія. Замовляннями ("примівками") лікували епілепсію, ревматизм, шлункові захворювання, нариви ("рожу"), знімали "вроки" тощо. Словесна магія, як правило, застосовувалась паралельно з іншими видами очисної магії, зокрема з уживанням води (омивання, купання, кроплення свяченою водою), вогню (підкурювання), різних механічних дій з метою "залякати хворобу" тощо.
Досить різноманітними були знання в галузі народної ветеринарії. При лікуванні худоби поєднували раціональні способи з магічними. Поширеними були рослинні й тваринні ліки. Так, при розладах травлення у домашніх тварин рекомендували відвар дубової кори, кмин, чир вівсяний, горілку. Коли худобу здувало, її напували відваром льону, молоком, горілкою, а в особливо тяжких випадках пробивали бік ("голоднявку"). Хворих на "мотилицю" овець напували розсолом з капусти, протягом трьох днів давали конопляну полову, а також сіль і червоний перець.
Отже, народна медицина українців - це складний комплекс, у якому поєднувались позитивні емпіричні знання із засобами лікувальної магії.
Умовне і своєрідне окреслення мір часу, довжини, обсягу тощо виникло в процесі трудової діяльності людини. Впродовж тривалого часу ці виміри унормовувалися і набирали певного шаблону, відомого і визнаного у конкретному людському середовищі. Та чи інша величина поширювалася під час обмінних торгових операцій. Набуті віками навички виміру поля, довжини, маси, часу закріплювались у повсякденному житті, хоча паралельно засвоювались загальноприйняті стандартизовані міри.
Людина у своєму житті насамперед помічає плин часу. Отже, відповідно формувалася і певна часова орієнтація. Вона передусім полягала в означенні виміру тривалості дня, доби, поділу їх на часові відрізки, які вмотивовувались традиційним побутом, господарською діяльністю. Саме в такому часовому вимірі людина вбачала суть буття: "Що сьогодні?". І її існування поділялося не на тижні, місяці, роки, десятиліття, а на дні - основний відлік часу, що стосувався повсякденної діяльності. Доба поділялася на чотири частини: ранок, день, вечір, ніч, а день, як активна часова частина доби, - відповідно на ранок, обід ("полуднє") і вечір. Поза тим був ще й інший відлік: за першими півнями, другими, третіми, що відповідало передранковій порі. Часто користувались поняттями "до полудня", "по полудню годину чи другу", "перед заходом Сонця", "опівночі" тощо. Визначення тривалості дня відбувалось через виробничі процедури. Зокрема, день міг прирівнюватися до пів-гектара поля, тобто по кількості часу, затраченого на оранку цієї площі ("день орати", або "день косити"), тощо. Побутувало багато традиційних способів дізнатися про пору дня. Найчастіше орієнтувалися за тінню людини, якогось предмету (будинку, дерева), розташуванням Сонця на небосхилі стосовно горизонту тощо.
Більші відтинки часу окреслювались деякими процесами, що відбувались у природі: цвітінням характерної для даної місцевості рослинності або прильотом птахів. Була поширеною календарна прив'язка часу: "на Коляду", "до Коляди", "у піст", "у Великий піст", а також до сімейно-побутових дій: "до хрестин", "після весілля" тощо. Отже, більш точна регламентація часових вимірів здійснювалась у побуті, а також у процесі господарської діяльності. Другий рівень, умовний, стосувався відтворення пам'ятних подій родинного чи громадського життя, а також історичного минулого.
Своєрідною виявилася народна система лінійних мір, якою користувались в Україні з давніх-давен. їх походження має антропометричний характер. Усі давні лінійні міри пов'язані з природним рухом (розведенням пальців, розмахом рук), з окремими частинами людського тіла (ліктем, п'ядею, пальцями, ступнею і навіть голосом) чи фізичною силою - "на відстань голосу", "на відстань кинутого каменя" тощо. Тому у різних народів вони були не однаковими, тісно пов'язувалися з традиційними особливостями ("локоть давньоримський", "локоть мадярський"). Основними мірами довжини ще з часів Київської Русі були "локоть", "п'ядь", "ступня", "сажень" і навіть "крок". "Локоть" - відстань між ліктьовим суглобом і кінцем стиснутого кулака ("н'ясгуха") людини середнього зросту - становив 45-50 см. "Литовський локоть" дорівнював 61,6 см і був поширений на Поліссі. Меншими за величиною були такі міри, як "стопа" і "п'ядь". У Карпатах паралельно зі "стопою" вживався термін німецького походження "шух" (приблизно 30 см), який ділився на 12 "перстів", чи "пальців" (величина великого пальця). "Перст" у лісорубстві ототожнювався з "цалем", "цолом" (2,5 см). В українців, як і в багатьох інших слов'янських народів, "п'ядь" розділялася на дві величини - "мала п'ядь" і "велика п'ядь". "Мала п'ядь", або ще "хрома п'ядь", - це відстань між розставленими великим і вказівним пальцями (19 см), а "велика п'ядь" - між великим пальцем і мізинцем (21-23 см).
Наведені вище міри застосовувались переважно у ткацтві, почасти у різних народних промислах, а також у будівництві; "сажень" стосувався міри землі. Витягнуті в обидва боки руки становили "сажень" ("сяг") - приблизно 177-186 см. "Коса сажень" дорівнювала 2,5 м і визначалась відстанню від підошви лівої ноги до кінців пальців витягнутої вгору правої руки. Відстань на землі ще міряли "кроком", що дорівнював 75 см.
Існували міри за видом занять - рибальські ("одне весло", "два весла"), боднарські ("обчиркач"), будівельницькі тощо.
У хліборобській практиці потрібно було якось вимірювати поле. Народні міри, що з'явилися у процесі тих чи інших польових робіт, мали досить умовний характер, були надто приблизними. Найбільш поширеною була міра "день орати", чи "день землі", або "на один плуг", тобто величина поля, зорана впродовж дня.
Оскільки продуктивність оранки залежала від типу грунту, досконалості знарядь оранки і тяглової сили, то і величини були неоднакові. У Карпатах міра "день орати" становила один морг (0,57 га) землі, а на переважній більшості етнічної території наближалась до одного гектара. На Поліссі побутувала міра "соха", тобто приблизно 0,40 га. Меншою за розміром була "упруга" - третя частина міри "день землі", поширена на Лівобережжі. "Упруги" були ранкові, обідні, вечірні.
Великі площі поля вимірювалися "ланами" (19-25 га), на Поліссі, Волині - "волоками" (21 га), що поділялися на "прути" (1,2-1,5 га). Це були дещо регламентовані міри поля, на відміну від тих, які визначались за виконаною роботою протягом одиниці часу. Існували міри площі за величиною скошеного поля ("день косити"), за кількістю висіяного зерна - "віко" (1/8 га, на яку припадає 25 л зерна для засіву).
На Закарпатті селяни послуговувалися мірою, яка називалася "ділець" ("телека") - величина сільськогосподарських угідь, що забезпечувала прожитковий мінімум для господаря. Сюди належали: садиба, орне поле, луки, пасовисько. Народні виміри виявилися живучими: навіть після запровадження стандартизованих одиниць, таких, як десятина (1 га), морг (0,57 га), гольд (0,48 га), кадастральний гольд (0,57 га), угр (1 га) тощо, селяни використовували давні міри паралельно.
Споконвіку мірою для сипких продуктів - зерна, муки, круп - була не їх маса, а об'єм. Обмін здійснювали за правилом: однаковий товар вимірювався посудом однакової місткості. Так з'явилися "мірки". У Карпатах це був посуд (бочка) на 32 л зерна. Меншими одиницями - були "півлітра" (16 л) і "чвертка" (8 л). Ними могли міряти крупу або муку. Побутував й інший спеціальний посуд для мір - "міртук", а також "гелетка". Поширеною стала така міра, як "гарнець" ("горнець"), що містила 3,7 л і поділялась на чотири кварти. Сталою мірою був "корець" (96 кг). На Гуцульщині йому відповідав "кобельчи" ("кобель"), що поділявся на чотири "фердилі", а останній, у свою чергу, - на чотири "патралиці" (8 л).
Велику кількість зерна зберігали у "кадовбах" (8 ц), різної місткості бочках (від 200 до 100 кг). Відповідно вони стали й мірою - "один кадовб", "одна бочка". Для муки ще з давньоруських часів існувала міра "мисль" ("мисель") - посуд, що мав вигляд дволітрової циліндричної бляшанки.
З тієї доби залишилась у побуті українського населення Карпат міра "око" місткістю в одне відро (10 л). На Гуцульщині функцію "ока" виконував камінь масою 12 ок ("камінь вовни"). Рідину міряли: відром ("коновцею"), "порцією" (100 г.), "михайликом" (до 900 г.), "кватиркою" (до 250 г.) тощо; сир - "грудками", "гелетками" (6-12 кг), "бербеницями" (32 кг), "беривкою" (16 кг).
Своєрідною мірою врожаю зернових служили: "віз" ("фура"), "сани", "снопи", "бабки", "кладні", "хрести". Народна арифметика починалася з лічби на пальцях рук, паличок, камінчиків, бобів чи квасолі. Однак спорудження будинків, виготовлення складних знарядь праці - воза, плуга тощо вимагали певних знань і навичок. Найпростіші форми рахунків застосовували при випасанні худоби на відгоні. Для цього служив "раваш" - прямокутний брусок з позначками - "карбами", половина якого вручалась пастухам, а друга залишалася у господаря.
Хлібороби вимірювали величину поля (прямокутні й багатокутні), здійснювалися розрахунки під час будівництва різних інженерних споруд, запроваджувався облік у ткацтві - "чисниця" (3 нитки), "пасмо" (30 ниток), "моток" (90 ниток) тощо.
Похожие статьи
-
Народні знання українського народу: народний календар, грунтознавство, метеорологія, космогонія і астрономія Дивовижною сферою народно-традиційної...
-
Народні знання українського народу: мораль, етика, педагогіка
Народні знання українського народу: мораль, етика, педагогіка Милосердя естетичний обрядовість мораль Головними чинниками народної моралі споконвічно...
-
Українські народні цілителі, Фітоентологія - Народна медицина в житті українського народу
Українські народні цілителі минуло вирізнялися з-поміж інших людей передусім своєю мудрістю. Вони ніколи не лікували окремий орган людини, а всю її в...
-
Сімейна обрядовість - Традиційна культура українського народу
Сімейна обрядовість складається з весільних, родильних (пологових) і похоронних обрядів. У циклі сімейних обрядів сплелися дії, символи, атрибути, які...
-
Основні заняття і матеріальна культура - Традиційна культура українського народу
Українці - етнос з давньою високорозвиненою землеробською культурою. Саме це заняття обумовило традиційний побут, матеріальну культуру, систему основних...
-
Висновок - Народна медицина в житті українського народу
Український народний медицина Отже, народні знання українців, що складалися протягом століть через набуття життєвого та виробничого досвіду і...
-
Календарні свята та обряди - Традиційна культура українського народу
Найважливіші складові духовного життя народу - свята та обряди. Вони відображають не тільки етнічну своєрідність, але й естетику, моральні цінності,...
-
Вступ, Народна медицина далекого минулого - Народна медицина в житті українського народу
В глибоку давнину українці помітили, що в багатьох рослинах прихована цілюща сила і почали використовувати їх для лікування найрізноманітніших хвороб....
-
Світоглядні уявлення - Традиційна культура українського народу
Духовна культура українців склалася під впливом двох головних чинників: основних занять населення (передусім землеробства) і релігійних вірувань....
-
Рецепти з народної медицини - Народна медицина в житті українського народу
Деякі лікувальні рецепти з народної медицини: * Для виведення солей з організму, які відкладаються в суглобах, нирках, сечових протоках, потрібно...
-
Господарські будівлі - Типи традиційного українського житла та інтер'єру
Найважливішими спорудами в садибі були клуня та хлів. У клуні знаходився тік, де обмолочували збіжжя, а також засторонки, в яких тримали привезені сніпки...
-
Народне житло - Типи традиційного українського житла та інтер'єру
Основним типом традиційного житла всюди в Україні є хата. Це затишна, найчастіше білена зовні і всередині, будівля під солом'яним дахом. Такі житлові...
-
Вступ - Типи традиційного українського житла та інтер'єру
Народна архітектура України оригінальна за формами, розмаїта щодо типів. Вона завжди втілювала національні духовні цінності народу, який її створював. У...
-
Етнографічні особливості українського народу
ЕТНОГРАФІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ У культурі та побуті українського народу при наявності багатьох загальнонаціональних рис зберігаються деякі особливості, в тому...
-
Витоки лікувальної магії праукраїнців - Народна медицина в житті українського народу
В далеку давнину на території сучасної України (і не тільки) Людина і Природа не протиставлялися, а щонайтісніше поєднувалися. Архаїчне мислення наших...
-
У XIV ст. велика частина українських земель увійшла до складу Великого князівства Литовського. Україна об'єднується з Литвою в одну державу як рівна з...
-
Джованні Казаретто: листи про наукову експедицію до Криму й Південного Подністров'я (1836 р.)
Стаття присвячена дослідженню маловідомої сторінки біографії італійського природодослідника Джованні Казаретто -- його подорожі до Криму та Південного...
-
Звичаї, обряди, музика - Поділля як етнографічний район України
В календарі подолян не було чітких розмежувань між зимовими, весняними, літніми та осінніми сезонами. Кожен з них логічно переходив в наступний,...
-
Народне мистецтво: ремесла й промисли
Розвиток ремесел та промислів Поряд із землеробством, скотарством та іншими галузями господарства українці здавна займалися різноманітними ремеслами й...
-
За останню чверть ХХ ст. в західноєвропейській гуманітаристиці, як зазначає Ф. Конт, з'явилася низка праць, у яких розкривається тема емоційного світу...
-
Наприкінці XVI -- на початку XVII ст. освіта в Україні стає одним із найважливіших засобів у боротьбі проти полонізації і окатоличення, за збереження...
-
Культурна співпраця між київською інтелігенцією та чернігівським селянством на початку ХХ століття
Культурна співпраця між українською міською інтелігенцією та селянством набула особливої актуальності на початку ХХ ст. У цей період для збереження...
-
Обычаи и традиции татарского народа - Обычаи и традиции народов Татарстана
Татамры (самоназвание - тат. татар, tatar, мн. ч. татарлар, tatarlar) - тюркский народ, живущий в центральных областях европейской части России, в...
-
Культурні надбання переселенців Вірменські переселенці, що знайшли на подільській землі другу батьківщину, мали можливість зберегти та розвивати власну...
-
Мета 1 . Дати поняття про національний костюм, коротко ознайомити з його давньою історією. Розкрити перед учнями практичні функції костюма (захисту тіла...
-
Визвольний рух - Історія Симбірська-Ульяновська
Характерною особливістю умов праці в промисловості Симбірської губернії було збереження тягот, властивих звичайно раннім ступеням капіталізму: виробничі...
-
Підсобні промисли та художні ремесла українців
Підсобні промисли та художні ремесла українців Поділля - історико-географічна область, що займає територію між південним Бугом і Дністром. Історична доля...
-
Історико-мистецький аналіз фортеці - Меджибізька фортеця
Історію її за часів України-Русі вивчено мало. Але наявні архітектурні та археологічні пам'ятки підтверджують свідчення літопису. Рештки земляних валів,...
-
АГРАФЕНА КУПАЛЬНИЦА ДА ИВАН КУПАЛА - Традиции и обычаи русского народа
Летнее солнцестояние - один из заметных, поворотных моментов года. Издревле все народы Земли отмечали в конце июня праздник вершины лета. У нас таковым...
-
Історія Шандрівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів
За згадкою старожителів села школа в селі Шандра почала своє існування з другої половини ХІХ століття. Школа була однокласна і мала три групи. Ці групи...
-
До кінця 16 початку 17 століття на території України театральне мистецтво не було настільки розвинутим, як у країнах Західної Європи. Адже ригористична...
-
Побут і звичаї - Культура та побут населення України
Духовну культуру й побуд суспільства визначав принцип корпоративності -- належності індивіду до соціальної групи. Сільска територіальна община називалася...
-
Архіви виникли з появою писемності й утворення держав. Археологічні дослідження свідчать про існування архівів у рабовласницьких державах - в Китаї,...
-
Основні світоглядні орієнтири під час переходу від античності до Середньовіччя змінюються на протилежні. Людина Середньовіччя зосереджується на...
-
Українська освіта і наука у другій половині ХVІІ-ХVІІІ століттях - Періодизація української культури
У другій половині XVII--XVIII ст. освіта, наука і друкарство на Правобережній, Лівобережній і Слобідській Україні розвивалися в різних умовах. На...
-
Огляд підходів до вивчення міжкультурного діалогу і процесів взаємодії культур
Культура є багатогранним феноменом і поєднує у собі сукупність надбань і цінностей духовної та матеріальної сфер людської діяльності. З еволюцією людства...
-
Про історичне безпам'ятство слов'янства
Вже досить давно визрівав план підготовки циклу новітніх історико-графічних наукових матеріалів на шпальтах часопису " За Вільну Україну " на тему...
-
Зміни в етнічній структурі суспільства
Зміни в етнічній структурі суспільства У другій половині ХХ ст. етнічна карта України суттєво змінилася. Зокрема, до складу УРСР увійшли майже всі...
-
Одним з перших друкарів і засновником друкаркарства на Україні і Росії являється Іван Федоров. Особливістю російського друкарства було те, що воно з...
-
Майя народ культура цивилизация Для искусства майя, нашедшего выражение в каменной скульптуре и барельефах, произведениях мелкой пластики, росписях на...
Народні знання українського народу: етноботаніка і зоологія, метрологія і математика, медицина і ветеринарія