Розвиток архівної справи у ХХ столітті - Місце архівних документів у науково-пошуковій роботі з історичного краєзнавства
В 1903 р. з інтервалом у півроку були засновані Катеринославська і Полтавська губернські вчені архівні комісії. Ці комісії спільно з Чернігівською склали основу найбільш відомих, авторитетних, значних за своїм науковим доробком закладів архівно-пошукової роботи в Україні.
За роки існування (1903-1916) Катеринославська комісія видала 10 випусків "Летописи Екатеринославской ученой архивной комиссии", матеріали яких охоплюють різноманітні проблеми історичної науки. Особливу увагу комісія приділяла дослідженням історії козацтва. Це питання перебувало в центрі уваги Д. Яворницького, Я. Новицького, В. Біднова та інших учених. Полтавська губернська вчена архівна комісія проіснувала з 1903 до 1919 рр. Основний напрямок її діяльності - вивчення минулого Полтавщини на основі архівних джерел та популяризація історичних знань серед населення. Крім того, комісія приділяла увагу археологічній, літературознавчій, статистичній і етнографічній проблематика, займалася упорядкуванням архівних справ у губернії, виявленням, систематизацією та збереженням цінного архівного матеріалу.
Окремо стоїть питання про діяльність Київської вченої архівної комісії (створена 28 березня 1914 р.) - найкомпетентнішої комісії, оскільки більшість її членів були професорами: В. Іконников, М. Владимирський-Буданов, М. Довнар-Запольський, І. Каманін, О. Левицький та ін.
Розпочавши свою діяльність, комісія відразу звернулася до ректор університету св. Володимира з проханням виділити в Центральному архіві стародавніх актів приміщення для архіву. Невдовзі прохання було виконане. В архів почали надходити різноманітні матеріали: грамоти ХУП-ХУШ ст. з історії м. Києва, історичні матеріали з архіву Київського губернського правління. Були виявлені дві книги Румянцевського опису Малоросії, Київського та Переяславського полків, а також ряд інших важливих документів. Київська архівна комісія досягла деяких позитивних змін у становищі архівних фондів Правобережної України. Але за умов військового часу не вдалося повною мірою розгорнути свою діяльність: через два роки після створення комісія припинила своє існування.
В 1915 р. розпочала діяльність Харківська вчена архівна комісія, Волинський та Подільський відділи Київської комісії. Але спочатку світова війна, а потім революційні події негативно позначилися на їх діяльності. Невдовзі вони припинили своє існування.
Видавничу діяльність серед усіх українських комісій змогли розгорнути лише Чернігівська, Катеринославська та Полтавська, завдяки чому до нас дійшло багато цінних джерел.
Протягом XIX ст. в Україні було створено ряд архівосховищ, найбільше серед них - Київський архів стародавніх актів (1852), в якому було зосереджено 5883 актові книги і багато різних документів земських, гродських судів і магістратів Правобережної України XVI-XVIII ст. На його матеріалах Тимчасова комісія для розгляду давніх актів (наукова установа, створена для збирання і видання документів та матеріалів, діяла 1843-1921) опублікувала 35-томне зібрання історичних документів і літературних пам'яток Правобережної і Західної України ХІУ-ХУІІІ ст. - "Архив Юго-Западной России" (АЮЗР).
Основним джерелом для видання АЮЗР були документи Центрального архіву стародавніх актів у Києві, а також архівів приватних осіб. Перша частина (12 т.) містить документи ХУ-ХУІП ст. з історії боротьби православної церкви з католицькою (т. 2, 12), пам'ятки літературної полеміки православних з католиками (т. 7, 8, 9). Друга частина (3 т.) - протоколи і постанови провінційних сеймиків (1569-1726), інструкції послам на генеральний сейм, відповіді короля на прохання провінційних сеймиків і т. ін., третя частина (6 т.) - документи про козаків, Визвольну війну 1648-1657 рр. на чолі з Б. Хмельницьким, гайдамацький рух, селянський рух у XVIII ст., матеріали шведських архівів про відносини Швеції з Польщею, Росією, Трансільванією, Кримом, Туреччиною і Україною (1649-1660); четверта частина (1 т.) - документи про походження шляхетських родів (1443-1780); п'ята частина (2 т.) - документи З історії міст Київщини, Волині та Поділля (1432-1798) і про становище єврейського населення (1765-1791); шоста частина (2 т.) - документи про економічне і правове становище селян в Україні в [1498-1795; сьома частина (3 т.) - документ про заселення Правобережної України (1336-1668), описи замків, люстрації старостів, інвентарі, скарги, донесення тощо, т. З у 2 випусках містить акти про заснування Переяслава, Лубен, Пирятина; восьма частина (6 т.) - акти юридичні (матеріали до історії місцевого управління, станів землеволодіння, цивільного і кримінального права, судочинства тощо). Більшість томів має передмову з детальним аналізом документів. (АЮЗР опублікував багатий фактичний матеріал, який і досі не втратив наукового значення для висвітлення історії України ХІУ-ХУШст.).
Крім того, було надруковано: "Акты, относящиеся к истории Западной России" -- п'ятитомна збірка документальних матеріалів з історії Росії, України, Білорусії та Литви за 1340-1699 рр. (СПб., 1846--1853). Документи, взяті з архівосховищ Білорусії, Литви і України, здебільшого стосуються взаємовідносин Росії, з Україною, Литвою, Польщею, Лівонським орденом, Кримським ханством. 54і том містить цінні відомості про Визвольну війну (1648-1657), про воєнні дії козаків проти кримських татар (1663-1699), універсали гетьманів про права і повинності жителів м. Київ, матеріали до історії Брестської церковної унії 1596 р., церковних братств тощо.
"Акты, относящиеся к истории Южной й Западной России" (АЮЗР) (СПб., 1861-1892) складали 15 томів. Перші 2 томи містять грамоти литовських і удільних князів, дарчі, духовні грамоти, купчі, обмінні, закладні акти, жалувані грамоти містам, документи про феодальне і монастирське землеволодіння, про розвиток господарства і торгівлі, про економічне і правове становище населення. В З, 8, 10, 14 томах опубліковані царські грамоти, гетьманські універсали, статейні списки воєвод, повідомлення послів, чолобитні та інші документи про селянсько-козацькі повстання, про Визвольну війну 1648-1657 і переговори з російським урядом про переселення українців до Росії, описи Білоцерківського і Ніжинського полків з переписом жителів, приведених до присяги 1654 р. В 4, 5, 6, 7, 9, 11, 12, 13 і 15 томах зібрані документи про соціально-економічне і політичне становище України після смерті Б. Хмельницького, про взаємовідносини України з Польщею, Молдавією, Кримом, Туреччиною, Угорщиною, Швецією. (В АЮЗР публікувалися головним чином документи архівів міністерств юстиції та іноземних справ і Литовської метрики.) :
1880 р. при Харківському університеті створюється Харківський історичний архів для зберігання документів гетьманських і Російських державних установ Лівобережної та Слобідської України XVII--XVIII ст. До Харкова перевезли архів малоросійської колегії, який зберігався в архіві Чернігівського губернського правління. Архівні документи колегії, які складали основу Харківського історичного архіву, порядкували, описували архіваріуси та архівісти-аматори під керівництвом Д. Багалія. Матеріали архіву почали залучатися до наукового обігу. Другим важливим комплексом документів у Харківському архіві був Слобідський відділ, який поповнювався матеріалами зі Слобожанщини.
Комплектувався архів і документами особливого походження. У 1890 р. при архіві виник третій відділ - рукописів місцевих діячів, де зосереджувалися фамільні папери, рукописи, листування, твори науковців і літераторів.
В другій половині XIX - початку XX ст. дослідницьку й публікаторську роботу з історії проводили губернські архівні комісії в Чернігові, Полтаві, Катеринославі, а також історичні товариства: Нестора-літописця та Українське наукове в Києві, Одеське товариство історії і старожитностей, історико-філологічні товариства в Одесі, Харкові, Ніжині, Наукове товариство ім. Т. Шевченка у Львові.
До 1917р. наукова діяльність архівів полягала в описах архівних справ і публікації частини документів. Після революції 1917 р. було введено новий розпорядок діяльності архівів і архівних установ.
Бібліотечно-архівним відділом Генерального секретаріату справ освітніх УЦР (створених у вересні 1917 р., з січня 1918 р. - у підпорядкуванні Міністерства освіти УНР), очолюваним О. Грушевським, поряд із суто практичними завданнями "рятування архівної спадщини" та створення Українського національного архіву планувалося заснування двох комісій -- бібліографічної та археографічної з бібліографічним та архівним гуртками для штатних і нештатних співробітників відділу, "хто має відповідні знання і бажає допомогти справі.
У березні 1918 р. при Головному управлінні Генерального штабу було засновано Державний військово-історичний архів (очолював Я. Жданович).
За доби Гетьманату в царині архівної освіти у зв'язку з ідеєю проведення загальної архівної реформи "Державного характеру" (ініціатором якої був завідувач Архівно-бібліотечного відділу Міністерства народної освіти В. Модзалевський), передбачалося створення при Національному архіві Археологічного інституту - навчального закладу з трьома відділами (архівним, археологічним та етнографічним) і дворічним курсом навчання.
Новий крок до оформлення концепції фахової архівної освіти було зроблено за часів Директорії. На важливості організації спеціальної "вищої археографічної школи", а до початку її роботи проведення в університетських містах короткотермінових архівних курсів, наголошували восени 19}.9 р. члени Архівної комісії Кам'янець-Подільського державного українського університету. Проте розроблювані державними інституціями за доби УЦР, Гетьманату і Директорії плани в галузі архівної освіти не знайшли втілення.
Після Жовтневої революції 1917р. всі архіви Росії згідно з декретом Раднаркома від 1.07.1918 "Про реорганізацію і централізацію архівної справи" були визнані загальнодержавними.
На Україні в січні 1919 р. для керівництва архівною справою створюється архівна секція при Всеукраїнському комітеті охорони пам'ятників старовини і мистецтва (ВУКОПСМ). 20 квітня 1920 р. Рада Народних Комісарів УРСР видала постанову про націоналізацію і централізацію архівної справи в України, згідно з якою всі документи архівів оголошено всенародною власністю і визначено структуру державних архівів. 1921 р. ВУКОПСМ реорганізовано в Головне управління архівами (Головарх) при Наркомосвіті УРСР. 1923 р. Головарх перейшов у підпорядкування ВУЦВК УРСР; було затверджено положення про Центральне архівне управління УРСР, створено місцеві архівні органи (Губархи).
1 травня 1922 р. при Чернігівському губернському відділі народної освіти з метою охорони, реєстрації, концентрації та вивчення документальної спадщини було організовано губернське архівне управління.
Протягом 1923-1924 рр. Чернігівські архівісти на чолі з В. Дубровським (випускник Ніжинського історико-філологічного інституту, згодом відомий діяч архівної справи) провадили реєстрацію архівів губернії, концентрацію найцінніших фондів у історичному архіві. До кінця 1924 р. було взято на облік понад 1800 архівних установ дореволюційного часу. В. Дубровський був також фундатором студентського історико-архівного гуртка, діяльність якого мала неабиякий розголос далеко за межами Чернігівщини.
Подією у діяльності гуртка був приїзд М. Грушевського у липні 1924 р. "Академія доручила проф. Грушевському зав'язати зв'язки з науковими студентськими гуртками та учительством",1- повідомляла місцева газета "Красное знамя".
У липні 1924 р. з роботою Чернігівського губарху детально ознайомилися О. Водолажченко (завідуюча Секретаріатом Укрцентархіву) і В. Гавриленко (завідувач Харківським губархом). Згідно з їхніми висновками на засіданні Ради Укрцентрархіву 29 серпня було визнано працю Чернігівського губарху зразковою, співробітникам губарху і членам студентського гуртка висловлено подяку, а їхні дослідження рекомендовано друкувати на сторінках часопису "Літопис революції",
Інтенсивна діяльність історико-архівного гуртка привертала увагу не лише українських істориків, а й російських та білоруських. На початку 1924 р. за прикладом чернігівців при Центрархіві Білоруської РСР було організовано гурток з вивчення архівознавства, про що у квітні повідомив Чернігівський губарх голова бюро гуртка з проханням надіслати до Мінська брошуру "Занятия историко-архивного кружка студентов ИНО при Губархиве". "Это послужит залогом дальнейшей плановой работьі в пользу одного общего дела", - зазначалося у листі.
Приклад гуртка стимулював розгортання аналогічної роботи в Києві, Полтаві, Харкові, а також був оцінений у Росії.
В 1925 р. уряд УРСР видав постанову про Єдиний державний архівний фонд, 1930 - постанову, що визначала склад архівних документів Єдиного державного архівного фонду УРСР. В 1932 р. у зв'язку з адміністративно-територіальною реорганізацією УРСР створені обласні архівні управління, обласні історичні архіви і визначена мережа міських і районних державних архівів. У 1938 р. державні архіви були передані у відання Народного Комісаріату внутрішніх справ УРСР. 1958 р. Рада Міністрів УРСР затвердила Положення про структуру архівних установ, за яким організаційне, науково-методичне керівництво і контроль над архівними органами і архівами здійснює Архівне управління МВС УРСР.
В 1960 р. було сформовано Головне архівне управління при Раді Міністрів СРСР (ГАУ СРСР), якому підпорядковувалися всі архіви; проіснувало до 1991 р. Крім державних архівів системи ГУА, в СРСР були архіви, які знаходились у підпорядкуванні партійних органів, деяких міністерств та відомств, Академії наук СРСР тощо, в Україні архівною справою керувало республіканське архівне управління при Раді Міністрів УРСР. В його віданні знаходилися центральні республіканські архіви. В областях знаходилися місцеві архіви, ними керували архівні відділи виконкомів Рад народних депутатів. Крім всіх цих архівів, на підприємствах, в установах, організаціях існували поточні архіви, де матеріали зберігалися тимчасово (від 5 до 40 років), а потім передавалися до державних архівів.
В 1991 р., коли Україна постала як незалежна держава, республіканське архівне управління стало державним архівним управлінням при Кабінеті Міністрів України, йому підпорядковуються центральні архівні установи, архіви в областях та містах обласного підпорядкування. Було утворено Центральний державний архів громадських об'єднань. Згідно з положенням про головний архівний фонд України, документи зберігаються по архівних фондах і поділу між різними архівами не підлягають.
Похожие статьи
-
Архівний фонд - це комплекс матеріалів, сукупність документів державного, політичного, наукового, народно-господарського або культурного призначення, що...
-
Архіви виникли з появою писемності й утворення держав. Археологічні дослідження свідчать про існування архівів у рабовласницьких державах - в Китаї,...
-
Архівні документи є найважливішим джерелом в дослідженнях по історії, економіці, літературі, мистецтві та краєзнавстві; вони дають можливість глибше,...
-
Величезний обсяг роботи по створенню повнокровного літопису населених пунктів України ліг у ті часи на плечі архівознавців. їхня самовіддана праця...
-
Вступ - Місце архівних документів у науково-пошуковій роботі з історичного краєзнавства
Важливим завданням краєзнавства є відкриття і введення у науковий обіг невідомих раніше архівних матеріалів, які зберігаються в місцевих, а також...
-
Культурні здобутки та втрати в 40-80-х роках XX століття - Українська культура XX століття
Під час Другої світової війни всю територію України було окуповано німцями. Радянській владі, яка повернулась в Україну, необхідно було не тільки...
-
Актуальність теми. Проголошення незалежності України стало потужним поштовхом для переосмислення власної історії. Цілком логічно, що соціум, який...
-
Культурно-історичний розвиток Росії у XVІІІ столітті: боротьба тенденцій і труднощі прогресу
Автор аналізує специфічні особливості культурно-історичного розвитку Росії XVIII ст. Крізь призму боротьби західницьких і слов'янофільських тенденцій...
-
Культурна співпраця між київською інтелігенцією та чернігівським селянством на початку ХХ століття
Культурна співпраця між українською міською інтелігенцією та селянством набула особливої актуальності на початку ХХ ст. У цей період для збереження...
-
Культурні надбання переселенців Вірменські переселенці, що знайшли на подільській землі другу батьківщину, мали можливість зберегти та розвивати власну...
-
Вірменський община середньовічний культурний У 1434 р., коли Поділля було приєднане до Польщі із створенням Подільського воєводства,...
-
Соціально - економічний розвиток общини Вірмени, одні з небагатьох народів світу - в умовах вимушеного масового переселення виявили здатність власного...
-
Розвиток української друкарської справи у ХVІІ-ХVIII століттях - Періодизація української культури
Україна залишалася одним з провідних районів книгодрукування. Найважливішими видавничими центрами були друкарні Києво-Печерської лаври, Чернігівського та...
-
Розглянуто один з аспектів становлення музейної справи в Києві - приватне колекціонування. На прикладі зібрань представників знаної української родини...
-
Миколаївщина в 50-70 роках ХХ століття
"Миколаївщина в 50-70 роках ХХ століття" Уже початковий період десталінізації призвів до змін в Україні. Характерними рисами цього періоду стали...
-
Здобувач Центру пам'яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам'яток історії та культури У статті розглянуто основні тенденції...
-
Відродження втрачених святинь Процес відродження української державності поставив на порядок денний проблему відтворення втрачених національних святинь....
-
Науковці, що досліджують музейну справу, майже не приділяють уваги основним результатам роботи музею - репрезентаціям та інтерпретаціям минулого. Через...
-
Витоки проблем - Донбас як стикове пограниччя
Донбас -- регіон, у якому багато що починалося з "нуля". "Дике поле", спустошене й знелюднене постійними татарсько-турецькими нападами, стало ареною...
-
Зміни в етнічній структурі суспільства
Зміни в етнічній структурі суспільства У другій половині ХХ ст. етнічна карта України суттєво змінилася. Зокрема, до складу УРСР увійшли майже всі...
-
Кононов І. Етнос. Цінності. Комунікація. -- С. 113.. - Донбас як стикове пограниччя
Втім, територіальні та демографічні зміни ніяк не позначилися на політичному статусі України. Для світу вона, як і раніше, не існувала. Намагання стерти...
-
Українсько-білоруське пограниччя в полі соціогуманітарних досліджень
Із розвитком історичної регіоналістики зростає інтерес до історії кордонів і порубіжних територій, а відтак дедалі актуальнішим стає звернення до...
-
Сучасне русинство: етнополітичний проект чи криза української національної ідентичності
Забезпечення сталого гуманітарного розвитку, формування загальноукраїнської ідентичності та цілісності мовно-культурної сфери країни, інтеграція...
-
Бібліотечна справа в українському селі (20-і рр. XX ст.)
Актуальність запропонованого дослідження зумовлена тим, що культурне життя селянства потребує проведення певних паралелей між минулим і сьогоденням. Адже...
-
Соціокультурне становище етнічного українства
Соціокультурне становище етнічного українства У повоєнні роки, особливо в період хрущовської "відлиги" з утворенням раднаргоспів, значно зміцніли...
-
Її називають "найпліднішою" письменницею України. Марія Матіос є автором семи поетичних збірок, шести прозових книжок та автором першої в сучасній...
-
Харківський національний університет - один із найстаріших університетів Східної Європи. Заснований у листопаді 1804 року з ініціативи видатного...
-
Ретроспектива української культури другої половини ХХ століття
Постановка проблеми. Наші часи у зв'язку з останніми революційними та військовими подіями, реформами й кардинальними змінами в країні, позначені...
-
Початок наступу тоталітаризму на осередки української культури - Українська культура XX століття
Отже, 20-ті роки були роками зростання, піднесення і розвитку української культури, національного відродження. Але це якраз серйозно турбувало Сталіна і...
-
Географічне краєзнавство Вивчає взаємозв'язки природних і соціальних явищ рідного краю з науковою, навчальною, виховною і практичною метою. Зародження...
-
У статті розглянуто особливості філософського та релігійного дискурсу патристики і раннього середньовіччя, під впливом яких формувалася і розвивалася...
-
Відродження української культури в 20-х роках ХХ століття - Українська культура XX століття
Відмітною ознакою того часу стало відкриття українських шкіл. Протягом 1917--1918 навчального року в Україні відкрилося 30 українських гімназій,...
-
Українська освіта і наука у другій половині ХVІІ-ХVІІІ століттях - Періодизація української культури
У другій половині XVII--XVIII ст. освіта, наука і друкарство на Правобережній, Лівобережній і Слобідській Україні розвивалися в різних умовах. На...
-
Третій розділ дисертаційного дослідження "Творчість Михайла Жука у контексті розвитку вітчизняного декоративно-прикладного мистецтва" Є найбільш вагомим...
-
1. Акти Вірменського суду міста Кам'янця - Подільського XVI століття // Укр. іст. журн. - 1964. - №5. - C. 140 - 152. 2. Бойко І. Правове становище...
-
3.4 Підмосковний період - час синтезу найвищих техніко-технологічних і творчих досягнень. Робота з тонкою керамікою (1937 - 1939-й рр.) Висвітлює період...
-
Музейна Франкіана: ретроспекція творення
У дослідженнях про Івана Франка недостатня увага приділяється його внеску в розвиток українського музейництва. Науковець особисто долучався до пошуку,...
-
Індивідуалізм української ментальності: проблема ідентичності і культурна традиція
Індивідуалізм української ментальності: проблема ідентичності і культурна традиція Індивідуалізм є однією із головних настанов етнічної ментальності...
-
Джованні Казаретто: листи про наукову експедицію до Криму й Південного Подністров'я (1836 р.)
Стаття присвячена дослідженню маловідомої сторінки біографії італійського природодослідника Джованні Казаретто -- його подорожі до Криму та Південного...
-
Україна, світове українство - історична місія
Етнонація України, її природа, культура, мова, етнопсихіка, державотворча і міжнародна діяльність визначили не лише характер внутрішнього розвитку, а й...
Розвиток архівної справи у ХХ столітті - Місце архівних документів у науково-пошуковій роботі з історичного краєзнавства