Вулиці рідного міста - Рівне

Найбільш давніми вулицями Рівного вважаються вулиці Замкова. Шкільна, Литовська, Пересопницька (колишня вул. Велика Мінська), Гетьмана Мазепи (колишня пул. Німецька). До цього переліку можна віднести й сучасну центральну міську магістраль - вулицю Соборну. Усі вони позначені на планах міста XVIII - початку XIX століть. Щоправда, сучасна Соборна (як називалася тоді - невідомо), мала значно меншу протяжність, і локалізувалася в межах старої частини міста, дещо південніше Великої Мінської. Проте уже на той час виконувала функцію головної міської артерії.

У 1857 р. через Рівне було прокладено дорогу і твердим покриттям - шосе, яке мало з'єднати між собою міста Київ і Брест. Цей намір був продиктований військово-стратегічними й економічними потребами царської Росії, оскільки шосейні дороги служили зміцненню зв'язків між центральними губерніями імперії та її віддаленими околицями.

У межах Рівного відрізок Києво-Брестського шосе спроектували по головній вулиці, значно подовживши її протяжність. Ось тоді й назвали головну вулицю міста - Шосейною. Сягнувши в довжину на три кілометра, вона своїми кінцями з'єднала із центром передмістя Рівного - східне (Грабник) і західні, що знаходились на лівому березі р. Усті (Воля, Америка).

Із часом на всій протяжності вулиці були зведені житлові будівлі, з'явилися промислові підприємства, заклади торгівлі. І хоча ще з 1845 року існував генеральний план відбудови міста, на жаль, нові будівлі зводилися часто на власний розсуд, подекуди без урахування вимог архітектурного планування. Ось якою головну вулицю міста кінця XIX - початку XX століття запам'ятали колишні учні Рівненського реального училища: "Тихі дворики зникали, їхнє місце займали кам'яні будинки, збудовані без стилю, яскраво пофарбовані в крикливі кольори... Стояли вони по обидва боки вулиці... недбало забрукованої базальтом із Берестовця". За чверть століття по тому мало що змінилося в обличчі головної вулиці міста, і в польських туристичних путівниках про Рівне можна було прочитати: "Даремно шукати тут ошатних будинків".

На той час вулиця вже змінила назву і називалася 3 Травня - на честь польської конституції, схваленої в 1791 році. Та перш, ніж стати Соборною, вона поміняла ще декілька назв.

З цього приводу письменник Улас Самчук, який у роки Другої світової війни перебував у Рівному, писав: "Місто Рівне... Ніколи не відзначалося красотами краєвидів, чи вибагливістю архітектури. Це типова творчість російського казьонного походження без традиції, гармонії й тепла. Невелика болотяна лінива річка Устя перетинає його з півдня на північ, і десь там далі, за Городком і Ожовом (авт. правильно - Оржівом), впадає до Горині. Єдиним його привілеєм є його положення: на середині головного шляху Львів Київ - лінія, яка творить єдину головну й справжню його вулицю, що перетинає місто із заходу на схід, яка, за царя, здасться, звалася Головною, за Польщі Третього Мая, за совєтів Леніна, тепер Герінга, щоб пізніше стати Німецькою". А в іншому місці його спогадів про Рівне зустрічаємо знову: "Бідна вулиця. Протягом одного тільки півстоліття її назву змінено 6 разів. Але української назви ця великомучениця так і не дочекалася". А, втім, дочекалася лише на початку 90-х років минулого століття.

Познайомимося ближче з архітектурними пам'ятками головної вулиці Рівного. Наприкінці XIX століття її прикрасили споруджені два нові кам'яні храми - православний собор і приходський костел.

Як відомо, жахлива пожежа 1881 року знищила головний православний храм - Свято-Воскресенську церкву, яка знаходилася в районі сучасної вулиці Петра Сагайдачного. Тимчасово приходським храмом стала цвинтарна церква Св. Степана, що на Грабнику, яка, однак, не могла вмістити всіх прихожан. І саме тому в 1890 році було прийнято рішення про будівництво собору. Проект нового кам'яного храму розробляв архітектор Дейнека. Його можна вважати своєрідним взірцем неоруського напрямку В архітектурі кінця XIX століття. На урочистому закладанні храму був присутній російський Імператор Олександр ІІІ. Основне фінансування цього будівництва взяла на себе держава - царська Росія, оскільки була зацікавлена в поширенні православ'я на своїх південно-західних рубежах.

Будівельні роботи не проходили гладко. То заважали багнисті грунти, на яких почали зводити фундаменти, і довелось терміново забивати в землю палі. То підрядники порушували строки поставок будівельних матеріалів. Поширювалися в місті чутки й про головного підрядника будівництва Ісу Яполутера, який, нібито, частину коштів, виділених на будову, використав для власного збагачення, і збудував собі поруч із собором новий будинок (сучасна вулиця 16 Липня, 4а). Нині в ньому розміщується Рівненське єпархіальне Управління УПЦ Київського патріархату. У 1894 році Свято-Воскресенський собор освятили. Відтоді, за винятком 60-80-х рр. XX століття, коли храм закрили, він приймав православних віруючих. Враховуючи, що Свято-Воскресенський собор знаходиться на головній магістралі Рівного, у 1991 році вона отримала назву Соборної.

А в 1899 році в Рівному, на головній вулиці, завершили будівництво й католицького храму - приходського костелу Св. Антонія. Його споруджували в основному на пожертви прихожан. А почали зводити стіни, вимурувані із червоної цегли, ще в 1858 році. Так що й у минулі часи були "довгобуди". Приміщення колишнього костелу нині повністю перебудоване. Не побачиш зараз і двох готичних веж, які так стрімко піднімались вгору. Нині в приміщенні колишньою костелу знаходиться зал камерної і органної музики (вул. Соборна, 137).

Рівненський науковець П. Ричков, маючи на увазі собор і костел писав: "Не належачи до першорозрядних пам'ятників архітектурного мистецтва, вони, тим паче, у силу свого розташування на головній міській вулиці активно брали участь у формуванні обличчя міського центру, відіграючи роль важливих містобудівельних акцентів".

Центральна магістраль міста використовувалась не лише для спорудження культових споруд, тут розміщувалися й різні держанні установи. Поруч зі Свято-Воскресенським собором, на розі вулиць Шосейної й Директорської (сучасні вулиці Соборна й 16 Липня), ще в середині XIX століття збудували двоповерховий цегляний будинок Рівненського казначейства. Так називалася фінансова установа, яка займалася збором податків від місцевого населення. В 30-і роки XX століття тут розмішувалася польська фінансова установа державна каса скарбова. Цей будинок простояв у Рівному більше ста років (зараз не існує) і використовувався в післявоєнні роки для потреб обласного державного архіву.

Головний орган міського самоврядування в польський період - магістрат, знаходився на центральній вулиці Рівного, тодішній 3 Травня (за сучасним відділенням зв'язку № 28, у напрямку до вулиці Шопепа). У місті з'являється безліч банків, офіси багатьох із них розміщувалися саме тут. Для одного з них, Рівненського відділу банку господарства крайового, в середині 30-х років, на розі вулиць 13 Дивізії та 3 Травня (вул. 3 Травня, 104), звели новий будинок. Це був фінансовий заклад для довгострокового кредитування промислових підприємств, ощадних кас, індивідуальних забудовників. Нині в цьому будинку знаходиться Рівненська митниця (вул. Соборна, 104). А ще на вулиці 3 Травня містились комерційний банк (будинок № 138), гандльовий банк (будинок № 35), каса Стефчика (будинок № 10).

У центральній частині головної вулиці міста розміщувалася пошта. Протилежну сторону від Свято-Воскресенського собору, де вона знаходилася, рівняни так і прозвали - "'Поштовка". Нині на її місці височіє дев'ятиповерховий житловий будинок, до речі, перший, який був зведений у Рівному (майдан Незалежності, 1). А в середині 30-х років, на розі вулиць 3 Травня й Міцкевича, у стилі конструктивізму, був збудований триповерховий будинок із колонами, де розмістилась нова пошта й телеграф (нині приміщення відділення зв'язку № 28 Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта", вул. Соборна, 56).

У Рівному ще в XIX столітті існувало декілька приватних друкарень. Одна з них - друкарня "Декаданс" Сухарчука, знаходилась саме на Шосейній. В 30-і роки XX століття, у новозбудоване приміщення на центральну вулицю міста перемістилась польська державна друкарня. Цей будинок не вцілів. Нині на його місці, навпроти обласного музично-драматичного театру, стоїть житловий будинок, на першому поверсі якого розміщений ювелірний магазин "Рубін" (вул. Соборна, 61). Діяла ця друкарня й у роки німецько-фашистської окупації...

Гомінка центральна магістраль виконувала роль важливої транспортної артерії міста. Ще в 70-і роки XIX століття її перетнула залізнична колія. А в 30-і роки XX століття в місті з'явилася автобусна станція (поруч із мостом, що вів на Волю). Автобусне сполучення з'єднало Рівне зі столицею Польщі - Варшавою, а також із містечками й селами Рівненського повіту - Гощею, Межирічами (сучасні Великі Межирічі), Людвиполем (сучасне Соснове), Бабином, Корцем.

Як правило, навчальних закладів на центральній вулиці не будували. Лише один із них став винятком. Це єврейська змішана гімназія "Освіта" із польською мовою навчання, яка утримувалася на кошти батьків. Для неї на вулиці 3 Травня, 30, збудували спеціальне приміщення (нині тут, на вул. Соборній, 30 - управління освіти Рівненської міської Ради).

В 30-і роки вулиця була щільно забудована, особливо та її частина (в центрі), що прилягала до торгового кварталу міста (вулиці Торгова, Старий Ринок). Нині це район магазину "Взуття" (біля центрального продуктового ринку), гастроному "Рівне". А відрізок центральної вулиці міста, від сучасного залу камерної та органної музики й до обласного музично-драматичного театру - це був нескінченний торговий ряд. Двоповерхові будинки, що містилися тут, одночасно слугували й для помешкання їхнім власникам, і для магазину, чи то кав'ярні, готелю, перукарні.

Ще й зараз старожили люблять згадувати про той вибір товарів у рівненських крамницях, які містили все: від найменшої дрібниці до складної побутової техніки. Ось тільки придбати потрібну річ не завжди було по кишені. А втім, сьогоднішнім мешканцям Рівного це зрозуміти неважко.

Особливою популярністю користувався магазин Лавра Журавльова (знаходився в районі сучасного Театрального майдану). Добре взуття можна було придбати в магазині чеської фірми Бата, мануфактуру й хутро - у Вугмайстера, книги, підручники - у Зелінського, Мартинюка, Талащука.

Для приїжджих удень і вночі були відкриті двері готелів із гучними назвами "Централь", "Вікторія", "Варшава". "Сан-Ремо". За бажанням можна було зайти до ресторану "Селянка", бару Котніца, кафе Раже...

Як і зараз, у минулі роки центральну вулицю рівняни часто обирали для пішохідних прогулянок, особливо "Поштовку". Туї перехожих переймали вуличні фотографи, які добре знали свою справу. Відзняті сюжети виходили, справді, цікаві. В об'єктив фотоапарата могла потрапити й сільська жінка, яка, розпродавши свій товар, поверталась додому, і дві знайомі панянки, що випадково зустрілись на прогулянці, а то їі просто група гімназистів, що зі сміхом та щебетом поверталась додому. Ось хто був справжнім хранителем історії міського життя - вуличні фотографи!

Замовити фотопортрет чи груповий знімок можна було в таких відомих рівненських фотографів, як Гальперін, Німен, Долінко. Їхні фотоательє теж розміщувалися на центральній вушні міста. Як і зараз, під час прогулянки головною вулицею міста початку XX століття, яскрава реклама запрошувала зайти до перукарні, у разі необхідності поруч можна було відвідати аптеку. Найбільше клієнтів було в аптеці Рутковського.

Усі заклади торгівлі, державні установи, житлові будинки, яких, до речі, на початку XX століття тут нараховувалося вже 364, назвати неможливо. Здається, викресли з історії міста його головну вулицю, і це вже буде не Рівне.

Похожие статьи




Вулиці рідного міста - Рівне

Предыдущая | Следующая