Короткий історичний ракурс - Меджибізька фортеця

Меджибіж - місто і фортеця, відомі з часів Київської Русі. В давніх літописах згадуються міста на Південному Бузі, серед яких не останню роль відігравав Межибожжя. Судячи з усього, мова йде саме про меджибіжзький замок, який став надзвичайно відомим в епоху пізнього середньовіччя. В 1240 році фортеця була обложена, і взята приступом, а потім зруйнована військами Батия. В наступному столітті замок відбудували вже князі Коріатовичі, ті самі небожі Ольгерда, які чимало потрудились в середині XIV століття на Поділлі і Брацлавщині. Як і всі решта укріплень тієї пори, меджибіжзька фортеця була дерев'яною. Після захоплення польським королем Казимиром Волинської землі замок на деякий час переходить у власність князя Любарта. Нові часи у Меджибожі настали після того, як власниками міста і замку в 1540 році стали відомі магнати і військові звитяжці Сенявські. Саме вони докорінним чином перебудували старі дерев'яні укріплення і невдовзі вимурували башти і стіни нової кам'яної твердині. Новий замок повторював конфігурацію свого попередника і аналогічним чином був розташований на трикутному мисі між Південним Бугом і Божком. Крім того, фортеця напрочуд вдало вписувалась у навколишній ландшафт. З точки зору фортифікації меджибіжзький замок є перехідним типом до замку-палацу, поєднуючи риси архітектури фортець і форми Ренессансу. Він мав вільне планування, продиктоване рельєфом місцевості. Три башти були розташовані на західній стороні фортеці, де знаходився в'їзд; східну стіну охороняла лише одна вежа, але велетенських розмірів і складної конфігурації. Біля неї розташовані два палацових комплекси, які віялом "розбігались" під захист замкових мурів. Історія меджибіжзького замку цікава і повчальна. Ця твердиня немало бачила на своєму віку і, як правило, з честю виходила із скрутних ситуацій. У 1566 році Меджибіж витримав облогу татарської орди. П'ятдесят років по тому до міста підійшло стотисячне кримське військо, проте на штурм фортеці не наважилось. Неодноразово під Меджибожем громили ворожі армії декілька поколінь Сенявських. Не витримала меджибіжзька фортеця лише турецької агресії 1672 року, проте, як відомо, армія Магомета IV зуміла в той рік підкорити і куди більш могутній Кам'янецький замок. Перебуваючи в Меджибожі, турки значно посилили замок, прикрасили його на східний манер. З турецьким періодом в історії Меджибожа пов'язана загадка т. з. "Турецького замку" на острові Раковець. Навколо руїн цієї будови ходить немало легенд. Одні джерела пов'язують його з турецьким гарнізоном Меджибожа, інші стверджують, що це замок семиградського князя Ракоци, який також у свій час тут побував. Цікаво, що будова поєднувалась з меджибіжзьким замком підземним ходом. Підземних ходів у цьому районі взагалі немало, є навіть магістральний туннель до летичівського замку (а це 40 кілометрів!), а, можливо, до Хмільника і Старокостянтинова. У XVIII столітті замок втратив стратегічне значення. Він майже не зазнав руйнувань, і сьогодні ми маємо можливість спостерігати могутні стіни і бастіони меджибіжзького замку, порівнюючи побачене з розповідями історичних літописів та хронік.

На згадку про Меджибіж перед очима постає чудовий краєвид: зелені безмежні луки та спокійні річки, віддзеркалений у водній гладіні рожевий замок, який за високими мурами ховає таємниці своєї багатовікової історії.

Місто стоїть на тому місці, де зливаються дві річки - Південний Буг та Бужок (звідки походить його назва). Уперше згадується вона в Іпатіївському літопису під 1146-1148 роками, коли київський князь Ізяслав Мстиславич передав у власність Святославу Всеволодовичу п'ять міст, серед яких і "Межибоже". Меджибіж входив до складу Володимиро-Галицького князівства, що включало Західне Поділля.

1241 року частину Поділля поневолила Золота орда. Меджибіж був добре укріпленою твердинею. Завойовники оволоділи ним аж 1255 року, після чого змусили мешканців знищити оборонні споруди міста. Як виявили дослідники останнім часом, тоді, мабуть, зруйновано земляні міські вали, а замок пошкоджений мало. Згодом йому, як і місту в цілому, довелося зазнати нищення і стати свідком запеклих боїв та численних лихоліть.

На жаль, у місті нині збереглося дуже мало історичних пам'яток, а ті, що лишилися, перебувають в аварійному стані. Вже по другій світовій війні населення почало розтягати на цеглу для нових будівель мурування костелу XVII сторіччя (тепер він стоїть руїною), втратив історичний вигляд будинок біля нього, спотворено торгові ряди, розібрано ратушу. Зруйновані пам'ятники на католицькому, православному та хасидському кладовищах, які були в задовільному стані ще на початку століття. Знищено вщент церкву Успіння з чудовими фресками XV сторіччя, що стояла на пагорбі з мальовничим краєвидом і напередодні війни була ще в доброму стані. На місці її поставили туалет.

Тільки потужні мури фортеці, хоч і занепаді, вистояли перед вандалізмом останніх поколінь, байдужих до своєї спадщини. Хоч і нині зусилля реставраторів ніяк не подужають здолати муру байдужості. Усе, що вдалося зробити за останні чверть століття, знову руйнується. Жодної будівлі не реставровано до кінця.

А фортеця є перлиною Меджибожа, найзначнішою пам'яткою.

Історія споруди сягає глибини віків, вона посідала чільне місце між середньовічних фортець світу.

Похожие статьи




Короткий історичний ракурс - Меджибізька фортеця

Предыдущая | Следующая