Хліборобство, рільництво, городництво, садівництво - Побут українців

Обробіток землі, вирощування хліба - це провідна галузь господарства українців. Його початки сягають VI-V тисячоліття до н. е., тобто раннього неоліту.

Згадаємо записи Геродота про те, що Скіфія торгувала хлібом з іншими країнами, легендарну Артанію (Оратанію). Звичай "хліба - солі" - свідчення найпочеснішої праці хліборобів. На території України археологами віднайдено понад 150 поселень, у яких виявлено знаряддя обробітку грунту: плуги, борони, серпи, а також жорна, що перемелювали зерно.

Найдавнішим знаряддям землеробства визнано рало (епоха бронзи), пізніше з'являється соха, яка застосовується для обробітку грунту в лісових районах. У народних казках іноді згадуються золоті наральники, які є успадкованими знаннями про золотий плуг скіфів, що пов'язувався у народній уяві з чарівною небесною субстанцією.

Дослідження знайдених археологами знарядь землеробства підтверджують, що від давньоруського плуга веде свій родовід і український плуг. Застосовувались у землеробстві також борони, волокуші, лопати тощо.

Відомості про цю найпоширенішу галузь господарської діяльності в Київській Русі дають також літописи. З них довідуємося, що наші предки сіяли жито, пшеницю, ячмінь, овес, просо, гречку, горох, льон, боби, коноплі. На городах вирощували овочі: капусту, ріпу, огірки, цибулю, хміль, мак, гірчицю; у садах - плодові дерева: яблуні, груші, сливи, вишні.

Перехід до трипільної системи землеробства можна вважати великим прогресом. Найбільшого поширення ця система набула за часів Київської Русі. Всі орні землі поділяли на три частини: одну відводили під озимі культури, другу - під ярі, третю - під пар. Ділянка, що була під паром, могла використовуватись як пасовисько для худоби. Наступного року вона засівалась озиминою (житом, пшеницею), а через рік - яровиною. Та ділянка, з якої зібрали ярові, залишалася під пар. Отже, таке чергування полів давало можливість вирощувати різні культури одночасно, а також поліпшувати родючість грунту. Хоча, звичайно, селяни не завжди дотримувалися строгого чергування "озимі-ярі-толока", бо основним продуктом харчування селянської сім'ї, як правило, залишалося жито.

Землеробство поділяється на три основні напрямки: рільництво, городництво, і садівництво, які однаковою мірою притаманні українському народові. В садах і на городах вирощували в основному ті ж культури, що і нині поширені на українській землі. В Київській Русі сади вирощувалися на тільки по селах, навіть у густонаселених містах біля кожного будинку був свій садок. З виникнення монастирів увійшло в звичай вирощувати великі сади на монастирських землях. Така традиція трималася досить довго: Гільденштедт в описі своєї подорожі в 1774 р. вказує, що "овочеві дерева можна знайти маже біля кожного будинку в Києві, а "на Поділлі є державна шовковична плантація з 500 великими чорними шовковицями. Є також і виноградники". Любов до землі розвинута в українців з такою силою, що дивувала навіть наших сусідів - росіян. Так, російський вчений Василь Зуєв писав про Слобідську Україну: "куди не поїдеш, скрізь поверхня землі вкрита здебільшого збіжжям, а далі або баштани, або овочеві садки".

В Україні найулюбленішими фруктами були вишні, сливи, яблука, груші, малина, порічка, агрус; на півдні - абрикоси, персики, черешні, виноград. Нині важко встановити, коли почалося культивування кожної з цих культур. Та уже в ІІІ ст. н. е. було відомо кілька десятків сортів груш, а сливи культивувалися вже в IV-VI ст. до н. е. Українці здавна вміли прищеплювати дерева, виводити нові сорти яблук і груш. Садівництвом традиційно займалися чоловіки, городництво з непам'ятних часів було заняттям жінок. Серед найдавніших городніх культур в Україні слід назвати моркву, огірки, капусту, буряк, часник, цибулю. Деякі з них довгий час вживалися як дикі рослини (огірок, буряк, морква), культивуватися вони почали в античні часи. Найпізніше в Україну потрапили картопля та помідори.

Хліб українців споконвіку вважають святим, а землю матір'ю-годувальницею. Кілька тисячолітня традиція догляду за нивами виробила силу-силенну звичаїв, обрядів, забобонів, пов'язаних з майбутнім урожаєм. Так перед початком оранки не можна нікому нічого давати чи позичати, щоб не позбуватися щастя, котре необхідне в цій відповідальній роботі. День для оранки вибирався на повному місяці, найкраще вівторок, четвер або субота. Однак це не має бути день, в який цього року випало Благовіщення. Починати оранку або сівбу годилося обов'язково на світанку, щоб не зустріти нікого перед роботою. Якщо зустрічали когось, то не розмовляли, навіть не віталися, хіба що кивали головою. Слід було не тільки дотримуватися мовчанки, але й особливої чистоти, щоб хліб був чистим. Тому напередодні часто молилися, а вранці вдягалися в святкову сорочку, іноді весільну. Перед початком оранки не можна забивати в землю кілки, бо вона в цей час свята, не можна свистіти, щоб не викликати злих духів. Зерно, яке збирають його з тим зерном, яким засіяли засівальники на Новий рік, а також зернами з Дідуга або обжинкового вікна. Жнивами найчастіше керує жінка: господиня дому або найдосвідченіша жниця. Кінець жнив - обжинки - супроводжуються обрядовим обідом, який готують господарі для женців. Ритуальними справами в цей час обов'язково має бути каша з салом чи маслом, пироги, яєчня, млинці, вино, мед. Обід відбувається в хаті, де господарю підносять вінок із колосся.

Шанувалися всі звичаї, пов'язані з хлібом. Вдома не слід бути без хліба жодної ночі, бо обсядуть злидні. На ніч хліб треба накривати рушником, бо він теж спить. Хліб чистий і святий, тому його можна брати в будь-якого - він не передає зла. Навіть якщо знайшов хліб, можна їсти, бо це дар Божий, над ним не владний ніякий злий дух. Хліб і сіль кладуть дитині в колиску, щоб уберегти від злих очей.

Похожие статьи




Хліборобство, рільництво, городництво, садівництво - Побут українців

Предыдущая | Следующая