Особливості непу в Україні - НЕП та її здійснення в Україні

В Україні впровадження непу мало свою специфіку. Особливостями запровадження непу в Україні були:

    - Неп в Україні був запроваджений пізніше ніж в Росії (у 1922 р.); - Висока ставка продподатку; - Застосування репресивних заходів під час вилучення продподатку; - Уведеня непу в умовах голоду 1921-1923 рр., що відсунуло нормалізацію становища в сільській місцевості на рік-півтора; - Широка підтримка українським населення заходів непу; - Розбудовувались великі промислові райони.

Економічний ефект від заміни продрозкладки продподатком став відчутним в Україні лише у 1922 р., оскільки продподаток мав стягуватися, починаючи із врожаю 1921 р., тобто у 1922 р., натомість у 1921 р. залишався в силі закон про продрозкладку, хоча її обсяги і були зменшені на 20 %. Затримало введення непу те, що у 1921 р. в українських селян залишався борг з продрозкладки за 1920 р., який був перенесений на наступний, також це було викликано і запеклим опором республіканського партійного керівництва щодо непу, і введення непу в умовах голоду 1921-1923 роках, що відсунуло нормалізацію становища в сільській місцевості на рік-півтора. Лише після проведення заміни керівництва КП(б)У, яке з 1923 р. очолив Е. Квіринг, а з 1925 р. один з найближчих помічників Сталіна - Л. Каганович, курс на неп, проголошений центральним керівництвом більшовицької партії, почав впроваджуватись і в УСРР. Головними його складовими були реформи у промисловості та сільському господарстві [3, ст. 263].

Всеукраїнський центральний виконавчий комітет і Раднарком УРСР прийняли низку розпоряджень, спрямованих на конкретизацію завдань непу. В Україні між бідними селянами розподілялася земля, націоналізована у 1918р. Центральною Радою. Тимчасово відкладалась колективізація сільського господарства. Колишнім власникам повертались відібрані після 1917 р. невеликі виробництва, заохочувались іноземні капіталовкладення. В Україні з'явилось чимало приватних закладів. Дозволялось засновувати власні фабрики й заводи, брати в оренду націоналізовані раніше підприємства.

У процесі реалізації політики непу в промисловості України були здані в оренду 5200 підприємств, а націоналізовані підприємства об'єднані у госпрозрахункові трести. В Україні трести на середину 1920-х років об'єднали більшість державних промислових підприємств. Так, шахти Донбасу об'єднані в трест "Донвугілля", металургійні заводи Донецько-Криворізького басейну -- в трест "Південсталь", залізорудну промисловість -- у Південнорудний трест, хімічну промисловість -- у три трести ("Коксобензол", "Хімвугілля" та "Склосода"), підприємства харчової промисловості об'єднано в "Цукротрест", "Бахсіль", "Маслотрест" тощо. Підприємства, що об'єднувались у трести, втрачали економічну, а часто і юридичну самостійність та цілковито підпорядковувалися керівному органу тресту, тобто перетворювались на монопольні об'єднання. Для закупівлі сировини, координації торговельних операцій та збуту продукції були створені синдикати, а для укладення торговельних угод та найму робочої сили -- біржі. Велась активна реконструкція старих та будівництво нових заводів та інших промислових підприємств. Так, в УСРР за роки непу було збудовано 32 великі заводи сільськогосподарських машин і Україна перетворилася на головну базу радянського машинобудування для сільського господарства. Саме в Україні в 1921 р. був створений перший радянський трактор (на Кічкаському машинобудівному заводі під Олександрівськом), а у 1924 р. споруджений Харківський тракторний завод, на якому почався серійний випуск гусеничних тракторів "Комунар". Відповідно до плану електрифікації Росії (ГОЕЛРО) в Україні з середини 20-х років почалося будівництво великих електростанцій -- Штерівської ДРЕС, Чугуївської ДРЕС та Дніпровської ГЕС. Відбудовували старі невеликі електростанції, що існували при заводах та в окремих містах [2, ст. 110].

Промисловість України, що розглядалась як основа радянської влади та джерело посилення її обороноздатності, у роки нової економічної політики пережила важкий період вібудови, реорганізації та пристосування до ринку.

Нові організаційні форми й методи управління, часткова денаціоналізація підприємств, кількісне та якісне зростання кадрів, освоєння все більших за розмірами капітальних вкладень тощо сприяли пришвидшенню відбудови промислового комплексу України й збільшенню обсягу його продукції.

Найбільш ефективними виявилися відбудовчі процеси в легкій промисловості. Уже в 1924/25 р. валова продукція легкої промисловості України зросла порівняно з 1912 р. на 33,4 %.

Разом з тим у деяких галузях не вдалося відновити довоєнні обсяги виробництва, зокрема в технічно складних і капіталомістких галузях важкої промисловості (вугільній, металургійній, машинобудуванні). Загалом же промисловий комплекс України завдяки заходам нової економічної політики впродовж 20-х років відновив і розширив свої виробничі потужності й налагодив випуск продукції, необхідної як для народного господарства, так і для населення.

Паралельно з реформами у промисловості тривало і реформування сільського господарства. З 1922 р. селян України перевели на продподаток. Ставка продподатку для України була завищеною порівняно з іншими територіями. Продподаток з урожаю 1921 р. для України становив 117 млн. пудів замість 160 млн. пудів продрозкладки (73%). По всій країні продподаток становив приблизно 56%. До того ж Україна повинна була давати майже половину всього продподатку. Таке рішення центральної більшовицької влади не було справедливим, попри те, що Україна - житниця держави [4, ст. 378].

Відбувалася денаціоналізація села, до кінця 1923 р. у власність селян було передано 92 % орних земель республіки, решта залишилась у власності держави. 19 травня 1923 р. був затверджений декрет ВУЦВК та РНК УСРР про запровадження єдиного сільськогосподарського податку в грошовій формі. Причому основну його частку сплачували заможні господарства, тоді як до 1925 р. від його сплати були звільнені близько 25 % господарств (головним чином -- незаможних селян). Така політика, по-перше, дала можливість сформувати державний грошовий фонд для закупівлі зерна, а по-друге, призвела до покращання матеріального становища найбідніших верств сільського населення. З 1921 р. в сільському господарстві також почала заохочуватися практика утворення колективних господарств -- колгоспів, радгоспів та кооперативів. У 1925 р. колгоспів було 5489, проте вони об'єднували лише 1,2% господарств республіки, були економічно слабкими, мали не більше 30% потрібного реманенту, в розподілі результатів праці практикувалась зрівнялівка. Абсолютна більшість українських селян віддавала перевагу кооперуванню. До 1928 р. всіма видами кооперації в Україні було охоплено 85 % селянських господарств [12, ст. 124].

Похожие статьи




Особливості непу в Україні - НЕП та її здійснення в Україні

Предыдущая | Следующая