Утворення московської держави (XIV - початок XVI ст.) - Історичні процеси на Європейському континенті XIV - початку XVI століття
Процес об'єднання російських земель в єдину централізовану державу розпочався в XIV ст.
У другій половині XIII ст. знову спалахнули феодальні усобиці. Великокнязівська влада владимирських князів значно послабшала. На периферії Північно-Східної Русі сформувалися нові князівства, передусім Московське і Тверське.
Основною причиною успіху зовнішньополітичних дій московських великих князів стало відновлення рівня розвитку господарства, що побутував до монголо-татарського iгa. Вагомим стимулом до створення єдиної держави стало прагнення звільнитися від ярма Золотої Орди.
Традиційно виокремлюють три об'єднувальні етапи: 1) кінець ХІІІ - 80-ті pp. XIV ст.; 2) 80-ті pp. XIV ст. - 1462 p.; 3) 1462-1533 pp.
Перший етап об'єднання - кінець XIII - 80-ті pp. XIV ст. У цей час у Північно-Східній Русі розгорнулася боротьба за велике владимирське княжіння між Рязанським, Суздальсько-Нижньогородським, Тверським і Московським князівствами. У ході цієї боротьби мало вирішитися питання про те, яке князівство стане політичним центром об'єднання російських земель. Наприкінці XIII ст. значні переваги в господарському розвитку, а отже, і реальні можливості стати таким центром мало Тверське князівство.
Однак незабаром у нього з'явилися суперники, насамперед Московське князівство.
Московські великі князі майже всі без винятку вміли поєднувати позірну покірність з відчайдушно сміливими, зухвалими, але таємними діями, спрямованими на підрив своїх потенційних противників: Тверського або Рязанського князівств, Новгородської республіки або Орди.
Звичайні для доби середньовіччя політична виверткість, зрада союзників, а також готовність йти на приниження, уявні виявлення покірності та вірності сформували зрештою психологію підступності і лицемірства як основну рису тодішніх умілих дипломатів, якими і були московські князі.
Фундатор династії московських князів молодший син Олександра Невського Данило (1276-1303) не міг розраховувати на Владимирський стіл за правом старшинства. Як далекоглядний політик він вважав за краще розширити свої удільні володіння: 1301 р. Данило Олександрович відвоював Коломну в Рязанського князівства, 1303 р. - Можайськ у Смоленського.
Так московському князеві підпорядковувалася територія за течією Москви-ріки - важливого торговельного шляху. Посилило позиції Московського князівства і мирне приєднання багатого Переяславського уділу.
Ставши московським князем після смерті свого батька, Юрій Данилович почав боротьбу з Твер'ю за великокнязівський владимирський стіл, а фактично - за політичне верховенство в процесі об'єднання. Понад 20 років тривала ця боротьба, арбітрами в якій були золотоординські правителі.
1325 р. в Орді від руки тверського князя Дмитра загинув Юрій Данилович і на московський престол зійшов Іван Данилович (Іван І), який отримав прізвисько Калита. Він не тільки одержав 1328 р. ярлик на велике княжіння, а й надовго вивів Твер з боротьби за нього, завдавши за допомогою ординського загону удар своєму головному суперникові.
Правління Івана Калити (1325-1340) відіграло особливу роль у посиленні влади московських князів. Він був першим із російських князів, хто отримав право збирати з усіх російських земель ординську данину і відправляти її в Орду. Він зумів установити союз московської великокнязівської влади з Церквою. Переселення двох митрополитів Київських: українця Кирила і грека Максима спочатку до Владимира-на-Клязьмі, а потім митрополита Київського - українця Петра - до Москви - відіграло велику роль в утворенні єдиної! держави.
Іван Калита розширював московські володіння різними способами: військовою силою підкорив Ростовське князівство, купував ярлики на окремі землі - Галич, Углич, Білоозеро. Йому вдалося зміцнити вплив Москви в Новгороді. Іван І також купував у інших князівствах окремі села, що ставали потім опорними пунктами в об'єднанні земель навколо Москви. Іван Калита утверджував могутність і право Московського князівства бути центром об'єднання російських земель, по суті, за підтримки Орди, якій справно сплачував данину. Він заклав основи такої політики в боротьбі зі своїми супротивниками, яка робила московських князів провідниками жорсткого, деспотичного варіанта централізації.
Продовжувачами політики Івана Калити стали його сини - Семен Гордий та Іван II Красний. Після Івана II московським князем став 9-річний Дмитро Іванович (1359-1389). Водночас ярлик на велике княжіння отримав від золотоординського хана суздальсько-нижньогородський князь Дмитро Костянтинович. Розгорнулася гостра боротьба між ним і московським боярством, яке підтримував митрополит Олексій (останній фактично очолював московський уряд). 1363 р. Москва здобула остаточну перемогу.
У роки правління Дмитра Івановича було зведено московський Кремль (1367-1368). Це ще більше зміцнило позиції Москви в боротьбі з противниками всередині російських земель, а також з Литвою і Ордою, які були союзниками Тверського князівства, що поновило наприкінці 60-х років спроби досягти верховенства в російських землях. Дмитро Іванович, спираючись на підтримку численних російських князів, що визнали верховенство московського князя, в 1375 р. примусив Твер підкоритися Москві.
Зі зміцненням становища Московського князівства як "збирача" російських земель змінювалася його політика щодо Золотої Орди. З 1374 р. Дмитро Іванович припинив виплату їй данини, а у вересні 1380 р., зібравши під свої знамена полки майже всіх російських земель, здобув перемогу в битві з ординцями на Куликовому полі на березі правої притоки Дону - р. Непрядви.
Куликовська битва 1380р. - битва руських військ, очолюваних великим князем владимирським і московським Дмитром Івановичем Донським, з монголе-татарами, на чолі яких стояв правитель Золотої Орди темник Мамай, на Куликовому полі. У 1378р. на р. Вожа військо московського князівства розбило татарські війська Бегича. Мамай вирішив зломити міцніючу могутність Русі, посилити її залежність від Орди. Він зібрав військо чисельністю 100-150 тис. осіб, до якого крім монголів входили також загони черкесів, осетин, вірмен, деяких народів Поволжя, наймані загони кримських генуезців. Союзником Мамая був великий князь литовський Ягайло. Дмитро Іванович, довідавшись наприкінці липня про наближення монгола-татар, звернувся із закликом до руських сил зібратися в Коломні. Військо чисельністю близько 150 тис. осіб, що зібралося там, було досить однорідним: головне ядро становили москвичі (переважно ремісники та селяни без військової підготовки та досвіду), а також озброєні загони руських земель, котрі визнавали владу московського князя, українські та білоруські загони. Війська Новгородської, Тверської, Нижньогородської, Рязанської та Смоленської земель у поході участі не брали. План походу полягав у тому, щоб запобігти з'єднанню Мамая на р. Ока зі своїми союзниками і перетнути йому шлях у верхів'ї Дону. Похід війська тривав більше місяця і лише 8 вересня руські війська, переправившись на правий берег Дону, туди, де в нього впадає р. Непрядва, розташувалися на Куликовому полі. На чолі війська став передовий полк, за ним - великий полк, поряд на флангах - полки правої та лівої руки, а за ними - резерв (кіннота). За лівим флангом у лісі розташувався засадний (запасний) полк, очолюваний князем Володимиром Андрійовичем Храбрим та князем Дмитром Воброком-Волинським. У тилу російських військ були ріки Дон та Непрядва, а також глибокі яри, що робило неможливим відступ. Водночас така позиція ускладнювала обхідні маневри монголо-татарської кінноти. Військо Мамая стояло розгорнутим строєм: у першій лінії розташувалась кіннота, а в другій - піхота. Битва розпочалася традиційним на той час поєдинком богатирів русича Пересвєта і татарина Чалубея (обидва загинули). Потім татарська кіннота, зім'явши передовий полк, почала тіснити великий полк; руські війська зазнали великих втрат; був убитий боярин Михайло Бренюк, який воював під прапором великого князя. Сам Дмитро в одязі рядового воїна був серед воїнів того самого полку. Натиск монголо-татар зупинили лише після введення в дію резервного полку руських військ. Мамай переніс головний удар на лівий фланг і почав тіснити руські полки. Та несподіваний потужний удар свіжих сил засадного полку в тил по флангах татарського війська і перехід у наступ інших руських полків привели до повного розгрому Мамаєвого війська, залишки якого руські війська переслідували ще 50 км від Куликова поля.
Історичне значення цієї перемоги було величезне. Вона хоч і не визволила від ординського володарювання, але зміцнила авторитет Москви як центру об'єднання розрізнених російських князівств. Поразка, якої зазнали основні сили Золотої Орди, прискорила її розпад. Вона зменшила розміри данини і визнала право московських великих князів передавати велике Владимирське князівство у спадщину.
Другий етап об'єднання руських земель - 80-ті рр. XIV ст. - 1462 р. - характеризується подальшим територіальним розширенням Московського князівства.
Дмитро Іванович (що отримав після перемоги на Куликовому полі прізвисько Донськой), приєднавши Дмитров, Стародуб, Углич, Кострому та інші території, вживав заходи, спрямовані на посилення влади великого князя. Він ліквідував залишки місцевого самоврядування і цілком підпорядкував міста великокнязівській владі, визначив розміри данини з князівств для сплати Орді, встановив новий територіальний принцип формування ополчень: відтепер бояри і дворяни мали виступати з тими князями, у володіннях яких знаходилися їхня вотчина і маєтки. Удільних князів він зобов'язав служити великому князеві московському.
Старший син Дмитра Донського Василь І став правителем за заповітом батька, без санкції Золотої Орди. За період його правління до Москви були приєднані Нижній Новгород, Муром, Городець і Таруса. Тоді ж, на початку 90-х рр., активізувалися спроби Московського князівства обмежити самостійність Великого Новгорода. Боротьба, що тривала кілька років зі змінним успіхом, привела до укладення 1398 р. мирного договору.
Наприкінці XIV ст. Москва поширила свій вплив на землі комі-зирян (басейн р. Вичегда) та комі-перм'яків (землі вздовж Верхньої Ками і р. Чусова).
Після смерті Василя І велике княжіння перейшло до його сина Василя II Темного, під час правління якого вибухнула феодальна війна. Головне питання, що вирішувалося під час збройних сутичок, полягало у тому, кому з князів правити у Москві - визнаній столиці Північно-Східної Русі. Претенденти на великокнязівський московський престол виражали дві протилежні тенденції подальшого розвитку країни: галицькі князі (дядько Василя П - Юрій, сини Юрія - Василь Косий і Дмитро Шем'яка), які виступили проти Василя II, спиралися значною мірою на торговців, ремісників і вільне селянство Півночі; Василя II підтримували військовослужбові землевласники центральних регіонів. Перемога Центру над Північчю стала провісником перемоги кріпосницьких відносин.
До кінця правління Василя II територія, що перебувала під його владою, значно перевищувала за розмірами володіння інших князів, які до цього моменту втратили суверенітет. Політичну залежність від Москви змушений був визнати 1466 р. і Великий Новгород, а 1460 р. Псков звернувся до великого князя Василя II за захистом від Лівонського ордену.
З середини 50-х років XV ст. удосконалюється система державного управління. Відбувається поступовий перехід від уділів до системи повітів. Влада в них концентрується в руках намісників, якими, як правило, стають бояри великого князя. З приєднанням до Москви уділів влада намісників поширюється і на них.
Бояри (старослов'ян. "бой" - воїн, боярин, великий, або тюрк, "бояр" - багатий, знатний) - верхівка панівного класу феодального суспільства в Київській Русі, Росії, Молдові та Румунії. Процес класоутворення сприяв тому, що широкий за змістом термін "боярин" спочатку стосувався лише багатих і знатних служилих людей, але з часом став означати не лише служилу знать, членів дружини, а й місцеву неслужилу знать. Уже в XI ст. диференціювалися на "великих" та "менших". Консолідація боярства та зростання економічної могутності в X-ХНІ ст. супроводжувалися значними грошовими нагромадженнями. Суспільний вплив боярства зумовлювався також наявністю у них дружин із воїнів та слуготроків. Економічна могутність та високе суспільне становище сприяли активним виступам бояр проти князівської влади в Новгороді вже наприкінці XI - на початку XII ст., у Ростовсько-Суздальському та Галицько-Волинському князівствах у другій половині XII ст., що було виявом внутрішньокласового антагонізму, який розростався у міру становлення боярства як класу-стану. В Росії під час правління Івана IV було значно підірвано політичну роль боярства, а на початку XVIII ст. Петро І остаточно ліквідував цей інститут. Після захоплення території України литовськими та польськими феодалами у другій половині XIV ст. частина великих боярів перейшла на бік завойовників, а деякі з них отримали титули князів. Середні бояри перетворилися на військових слуг, урядовців, а також одержали шляхетські привілеї та земельні пожалування. Отже, в XV - XVI ст. боярство втратило привілейоване становище. В Румунії клас феодалів (з XIII-XIV ст.) було ліквідовано лише в 1946р. аграрною реформою.
Права і привілеї намісників визначалися статутними грамотами, норми яких були започатковані ще "Руською Правдою". Зміни в системі місцевої адміністрації випереджали реорганізацію центрального апарату.
У роки правління Василя II неухильно зростала роль московського боярства. Бояри очолювали Государів двір, що становив військово-адміністративну корпорацію.
До виконання державних доручень, нарівні з боярами і дітьми боярськими (дворянами), почали залучатися так звані служилі князі, що втратили спадкові уділи. кревська грюнвальдська тевтонський московська
Певних змін зазнала судова система. Також було проведено монетну реформу і відновлено випуск загальнодержавної монети на великокнязівському дворі. Загалом це сприяло подальшому зміцненню влади великого князя московського.
Третій етап об'єднання російських земель навколо Москви, їхнє звільнення від ординського володарювання й одночасно формування державного апарату великокнязівської влади, оформлення Московської держави припадає на 1462-1533 рр. Цей період охоплює правління великих московських князів Івана III (1462-1505) і Василя ПІ (1505-1533).
За Івана ПІ, що став співправителем Московської держави ще за життя батька, Василя Темного, тривало збирання земель "під руку" Москви. Він приєднав Ярославль (1463), Ростов (1474), Твер (1485), В'ятку (1489), ліквідував незалежність Великого Новгорода, спочатку оточив і взяв місто 1478 р., а потім поступово конфіскував землі новгородського боярства і переселив їхніх власників у центральні райони.
31476 р. Іван III припинив виплачувати данину Орді, а 1480 р. майже безкровно закінчилося протистояння росіян і ординських військ біля однієї з приток Оки - "стояння на Угрі", визначивши остаточне визволення Русі від васальної ординської залежності.
Іван ПІ став фактичним творцем Московської держави. Саме він заклав основи російського самодержавства, не тільки значно розширивши територію країни (до її складу увійшли землі марі, мордви, комі, карелів та ін.), а й укріпивши її політичний устрій та державний апарат, зміцнивши міжнародний престиж Москви.
Падіння Константинополя під ударами турків 1453 р. і одруження Івана III з візантійською принцесою Софією Палеолог 1472 р. дали можливість великому московському князеві проголосити себе наступником візантійських імператорів, а Москву - столицею всього православного світу. Це відобразилося в концепції "Москва - третій Рим", сформульованій на початку XVI ст. Державним гербом Московської держави став (як у Візантії) двоголовий орел, а сам великий князь 1485 р. йменувався великим государем усієї Русі.
Прагнучі подолати феодальну знать, Іван III послідовно формував систему служилих станів. Бояри, присягаючи на вірність великому князеві, завіряли свою вірність особливими "клятвеними грамотами". Московський государ міг позбавляти їх державних посад, конфісковувати вотчину.
За Івана III запроваджено помісну систему - дарування служилим людям (дворянам) у володіння на правах неуспадкованої особистої власності вільних земель (маєтків) за несення військової або цивільної служби. Таким чином, у Московській державі склалися крім удільної три системи землеволодіння: державна, що включала дворцевий великокнязівський уділ, церковно-монастирська та помісна.
Поступово ускладнювались функції державного управління. З'явилися посади казенного дяка - керівника Казенного двору - і піддячих, що відали діловодством. З кінця XV ст. сформувалася Боярська дума - вищий державний консультативний орган при государі. У Думу крім московських бояр входили також колишні удільні князі.
З метою централізації та уніфікації судово-адміністративної діяльності 1497 р. було запроваджено новий збірник законів - Судебник, що встановив єдині податкові норми, загальний порядок ведення слідства і суду. Судебник Івана III передусім захищав життя і власність феодала-землевласника.
Судебник обмежував право селян іти від свого феодала на інші землі суворо визначеним терміном - за тиждень до осіннього Юр'ївого дня (26 листопада) і впродовж тижня після нього з обов'язковою виплатою "пожилого".
Чинність Судебника означала початок прикріплення селян до землі.
У XVI в. тривав процес розширення території Московської держави. Після перемоги над Литвою 1603 р. до Москви відійшли землі за верхньою течією Оки, вздовж берегів річок Ясен, Сож і Дніпра. Всього до складу Московської держави увійшло 25 міст і 70 волостей. 1510 р. було ліквідовано самостійність Пскова, а 1514 р. після чергової війни з Литвою до Москви відійшов Смоленськ. І нарешті, 1521 р. припинило існування Рязанське князівство.
Отже, територія країни збільшилася настільки, що вона перетворилася на найбільшу державу Європи. З кінця XV ст. "Московія", як раніше її називали іноземці, почала йменуватися Росією.
Похожие статьи
-
Висновки - Утворення та розвиток Галицько-Волинської держави
Період розпаду був закономірним етапом розвитку України-Русі XII - XIV ст. Це привело до утворення окремих держав. Проте в другій половині XIII-XIV ст....
-
Державний лад та його особливості - Утворення та розвиток Галицько-Волинської держави
У Галицько-Волинському князівстві значною мірою зберігалися характерні для Давньоруської держави риси державного устрою. Органами влади в...
-
Характеристика суспільного ладу Галицько-Волинське князівство значною мірою зберігало риси суспільного й державного устрою, притаманних Давньоруській...
-
Вступ - Утворення та розвиток Галицько-Волинської держави
Актуальність дослідження зумовлена тим, що Галицько-Волинська держава стала гідним продовжувачем Київської Русі у напрямку утвердження українського...
-
Північно-східна русь у XII - на початку ХІІІ ст - Північно-Східна Русь у XII
Ще наприкінці XI ст. на з'їзді в Любечі (1097) руські князі визначили порядок, згідно з яким кожний князь "має отчину свою", тобто кожна князівська лінія...
-
5 квітня 1710 року під Бендерами на загальній Раді в присутності всієї старшини, запорожців, реєстрового козацтва Пилипа Орлика одноголосно було обрано...
-
Незважаючи на міжусобні війни між окремими князями, Волинська і Галицька земля здавна підтримували якнайтісніші економічні та культурні зв'язки. Ці...
-
Волинське князівство - Утворення та розвиток Галицько-Волинської держави
Державність Волині старша, ніж Київська, - з неї почалося перше об'єднання східнослов'янських племен в воєнно-політичний союз. До Києва її приєднав князь...
-
Джерелами права в Галицько-Волинському князівстві були звичаї, Руська правда, князівське законодавство, магдебурзьке право та церковне право....
-
Становище єврейського населення у Німеччині у кінці 30-х - початку 40-х ХХ століття 1 квітня 1933 року нацисти провели бойкот єврейських крамниць та...
-
Після поразки в Полтавській битві Мазепа разом зі своїми прибічниками знайшов політичний притулок у Молдавії. 21 вересня 1709 р. І. Мазепа помер. Після...
-
Іван Мазепа-Колединсъкий (1639-1709 pp.) - Видатні особистості Української козацької держави
Народився в Мазепинцях недалеко від Білої Церкви. Навчався в школі Київського братства, потім у Києво-Могилянському колегіумі та в Полоцьку у єзуїтів....
-
Німецькі держави у ХVIII ст. Тридцятилітня війна (1618-1648) довершила розпад Священної Римської імперії на величезну кількість незалежних держав. Усі...
-
Шляхта в суспільно-політичних процесах на українських землях XV
У статті аналізуються погляди М. Довнар-Запольського на роль шляхти в суспільно-політичних процесах на українських землях в XV -- першій половині XVI ст....
-
Конституція орлик український державотворення Пилип Орлик (21 жовтня 1672 - 24 травня 1742) -- один із найвизначніших в історії борців за волю України....
-
Дана тема цікавила багатьох істориків тому вони звертались неодноразово до неї. Щодо історії створення цього визначного документу та його практичного...
-
Вступ - Конституція П. Орлика 1710 р.- історична пам'ятка України початку ХVIII століття
Конституція - це особливий інститут правової системи держави, якому належить правове верховенство по відношенню до всіх її актів. Це не просто закон, а...
-
Історичні передумови інтелектуальної еміграції українців до Росії у ХVІІІ столітті
На основі аналізу культурних відмінностей, внутрішнього політичного становища, а також процесів, що відбувалися на європейському континенті протягом...
-
У статті визначено вплив муніципальних органів на розвиток культурної ланки життя міст Волинської та Подільської губерній наприкінці ХІХ -- на початку ХХ...
-
Західноукраїнські землі мали сприятливі природні умови - гарний клімат, багатий рослинний світ, зокрема ліси, родючі грунти, великі запаси корисних...
-
Діяльність Селянського поземельного банку в Україні на початку ХХ ст
Діяльність Селянського поземельного банку в Україні на початку ХХ ст. Розглядається діяльність Селянського поземельного банку під час проведення...
-
Перші держави на території Криму були засновані грецькими переселенцями у VI ст. до н. е. Добре відомо, що грецькі колонії від самого початку мали всі...
-
Реформи у культурній сфері Створення образу нової Росії, на що націлився Петро І в період свого правління, було неможливо без серйозних змін в сфері...
-
Військова реформа - Модернізаційні процеси в Росії часів Петра І
Першочерговою реформаторською справою Петра І, найтривалішою і найважчою як для нього самого, так і для народу була військова реформа. Основним її...
-
"Перськопіддані" в Російській імперії (ХІХ початок ХХ ст.) за матеріалами українських архівів
У статті аналізується соціальний стан "перськопідданих" в Російській імперії у період ХХ початку ХІХ ст.. Використано матеріали українських архівів....
-
Третій напрям внутрішньої політики В. Путіна
Третій напрям внутрішньої політики В. Путіна Третій напрям внутрішньої політики В. Путіна - ліберально-ринкові нововведення в економічній та соціальній...
-
Військово-господарська колонізація Донбасу
Як вже зазначалося у попередньому розділі, ще від початку XVI ст. українці почали за допомогою "меча та плугу" активне господарське освоєння земель...
-
P>Стаття присвячена вивченню історичного розвитку способів та механізмів адміністративно-правового регулювання державного управління об'єктами нерухомого...
-
5 березня 1953 р. сталася подія, яка здатна була справити неабиякий вплив не тільки на внутріполітичне життя в СРСР, а й на міжнародну ситуацію загалом:...
-
Історична ретроспектива розвитку промислового рибальства на початку XX століття
За відомостями Колегії Рахункової палати України, Державна цільова економічна програма розвитку рибного господарства на 2012-2016 рр. не виконується, а...
-
Висновок - Конституція П. Орлика 1710 р.- історична пам'ятка України початку ХVIII століття
Дана конституція мала вагоме місце в історії, яке полягало в тому, щоб довести, що Україна може існувати як окрема суверенна і незалежна держава, яка уже...
-
Товариства тверезості в українських селах Лівобережжя на початку ХХ століття
Товариства тверезості в українських селах Лівобережжя на початку ХХ століття У статті окреслено діяльність одного з видів громадських товариств початку...
-
У статті досліджується місце Правобережної України у забезпеченні продовольством військ у першій половині ХІХ ст., як важливого аспекту внутрішньої...
-
Люди фронтиру в умовах війни: початок російсько-турецької війни 1806-1812 рр. у житті запорозького козацтва Війна -- час, коли доля людей змінюється...
-
У 1890 р. лідери народовців (Ю. Романчук, О. Барвінський, К. Левицький та ін.) відкрито уклали угоду з австрійським намісником у Галичині графом К -...
-
Формування представницьких з'їздів судновласників Чорноморсько-Азовського району на початку ХХ ст
У статті розглядаються умови виникнення та формування структури З'їздів судновласників Чорноморсько-Азовського району, основні принципи та напрями їх...
-
Проаналізовано нормативно-правову базу, яка регулювала процес створення та розвитку гімназій у Російській імперії. Основну увагу акцентовано на аналізі...
-
Повітові училища України: мережа та система управління (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.)
Проаналізовано нормативно-правову базу, що регулювала процес розвитку повітових училищ у Російській імперії в другій половині ХІХ -- на початку ХХ ст....
-
Києво-Могилянська академія довгий час була єдиним вищим загальноосвітнім всестановим навчальним закладом України, Східної Європи, всього православного...
-
Одним з важливих питань вітчизняної історії є державно-церковні відносини у Радянському Союзі. Доволі оригінальними в історичній ретроспективі виглядають...
Утворення московської держави (XIV - початок XVI ст.) - Історичні процеси на Європейському континенті XIV - початку XVI століття