Внутрішня політика Ярослава Мудрого - Ярослав Мудрий

Ярослав Мудрий докладав багато зусиль для збереження територіальної цілісності та єдності Руської держави. Він, зокрема, повернув під свою владу червленські міста, відвойовані під час князівських усобиць Болеславом Хоробрим. Ходив також на північ, на узбережжя Балтійського моря, де в Чудській землі заклав місто Юр'їв. Ярослав не полишав будівництва, розпочатого батьком, на південному кордоні країни. Він, як свідчить літописець, "почав ставити городи по Росі" й остаточно здолав печенігів. Звістка про останню, переможну для Ярослава, битву з печенігами, що відбулася під мурами Києва, вміщена під 1034 p., одначе сучасні історики відносять її до 1017-го. На честь перемоги Ярослав наказав закласти на місці битви величний храм -- Софію Київську.

У Києві та багатьох інших містах Русі було створено скрипторії -- книжкові майстерні, у яких переписувалися церковні книжки, а також трактати з історії, філософії, права, природничих наук. Прикметно, що саме за Ярослава і, певно, з його ініціативи у Києві в 1037--1039 pp. було створено перший літописний звід.

За правління Ярослава на давньоруських землях виникло багато шкіл. Осередками освіти були церкви й монастирі. Так, у Софії Київській діяли бібліотека і школа, де навчали грамоти й ознайомлювали з основами тогочасних наук дітей із заможних родин, а також було спеціальне приміщення, де перекладалися твори з іноземних мов, переписувалися й створювалися оригінальні твори давньоруської літератури, велося літописання.

Піднесенню культури за Ярослава сприяли його заходи щодо утвердження християнства. Зокрема, було засновано Київську митрополію, що підпорядковувалася константинопольському патріарху. У 1051 р. собор єпископів Київської держави обрав першого митрополита з русинів -- Іларіона. Під тим самим роком літопис оповів про першопочатки головного монастиря Русі -- Печерського, заснованого св. Антонієм Печерським. Уже від кінця XI ст. Печерський монастир став головним ідеологічним і культурно-освітнім центром Київської держави. Тут жили й працювали відомі письменники, історики та літописці: свв. Феодосій, Никон, Нестор, художник Аліпій, лікар Агапіт. Саме з ченців Києво-Печерського монастиря призначалися єпископи в усі землі Київської держави. За Ярослава було засновано й інші монастирі, зокрема монастирі св. Георгія та св. Ірини, про які "Повість минулих літ" згадала під 1037 р.

Налагодження внутрішнього життя було неможливим без впорядкування законів. До заходів у цьому напрямку вдавався свого часу князь Володимир. Та слава справжнього реформатора законодавства належить саме Ярославові, адже він був першим, хто уклав писаний збірник руських законів. Той документ дослідники називають "Правдою Ярослава", або "Найдавнішою правдою". Він складався з 18 статей, які поклали початок славнозвісному збірникові законів "Руській правді".

Збірник, або звід, руських законів, відомий під назвою "Руська правда", складався впродовж кількох поколінь. Найдавніша частина, т. зв. "Найдавніша правда", створена за часів Ярослава Мудрого. Окрему частину становлять статті, укладені Ярославовими синами -- т. зв. "Статут Ярославичів". До "Руської правди" увійшли статті й пізніших часів. Це й не дивно, адже збірник був чинним на землях України, Білорусі, Литви, Росії впродовж кількох століть, ставши основою для розвитку законодавства та судочинства [3, c. 97].

Сьогодні відомо 106 списків "Руська Правда", складених у 13-17 ст., що їх прийнято поділяти на три редакції --- Коротку, Розширену та Скорочену. Кожна з редакцій відображає певні етапи розвитку суспільних відносин у Київській державі.

Коротка редакція "Руської правди" (43 статті) є найдавнішою (11 ст.). Вона складається з "Правди Ярослава" або "Найдавнішої правди" (ст. 1-18), "Правди Ярославичів" або "Статуту Ярославичів" (ст. 19-41), "Локону вірного" (ст. 42) та "Урока мостникам" (ст. 43). "Правду Ярослава" складено у 1030-х роках (за деякими дан. --- бл. 1016).

Норми "Найдавнішої правди" відображають суспільні відносини ранньосередньовічного періоду. Зберігається, хоч із значним обмеженням, інститут кривавої помсти, предметом правового захисту є переважно життя, тілесна недоторканність і честь дружинної знаті, її військове спорядження і челядь, відсутні норми, спрямовані на захист феодального землеволодіння.

Деякі норми звичаєвого права збереглися у так званій Правді Ярослава -- давній частині Короткої редакції Руської Правди. Окремі норми цієї пам'ятки використовувалися ще у VIII--IX ст. Проте соціальне призначення Правди Ярослава, складеної після повстання у Новгороді 1015 p., завадило включенню до неї більшості норм усного звичаєвого права, що існували на той час. Про них лише згадується в деяких літературних пам'ятках і договорах Русі з Візантією Х ст.

Руська Правда -- найважливіша пам'ятка феодального права. Її норми закріпляли привілейоване становище феодалів та їхнього оточення, посилено захищали життя пануючого класу. Підтвердження цьому -- статті про відповідальність за убивство, нанесення образи, про право на спадщину та ін. Окремі частини Руської Правди виникли в найбільш складні моменти історії Київської Русі, коли в країні загострялась класова боротьба, виливаючись у народний рух. Тому за змістом Руської Правди можна простежити, як феодальні відносини визначали характер і форми класової боротьби, а класова боротьба впливала на зміни державного устрою і еволюцію права.

Значна увага Ярослава Мудрого приділялася регулюванню торговельних відносин, визначенню прав, якими користувалися купці. Тому Ярослав Мудрий нерідко використовував русько-візантійські договори, які чітко фіксували правове становище і привілеї феодалів, для створення Короткої Руської Правди.

Розвинутість зобов'язального права в Київській Русі є переконливим свідченням панування тут права приватної власності. Із здійсненням цього права і його захистом пов'язані передусім зобов'язання з приводу заподіяння шкоди, про які згадується вже у Правді Ярослава.

У Руській Правді згадується також про зобов'язання за договорами. При цьому для ранньофеодального права було характерно, що невиконання стороною деяких зобов'язань могло не тільки тягти за собою майнові стягнення, а й давати потерпілій стороні за відомих обставин право на особу, яка не виконала своїх зобов'язань (продаж у холопи) (статті 54, 55 П. П.) [4].

Договори ("ряди") укладалися, як правило, на торзі усно і в присутності свідків або митника. Про письмові договори Руська Правда не згадує. Перші письмові договори купівлі-продажу землі, що дійшли до нас, були укладені в Новгороді.

Право Київської Русі за часів Ярослава Мудрого знало і договір особистого найму. Цей договір тягнув за собою право наймача на особу наймита. Наймання в служіння (тіунство, ключництво) призводило до холопства того, хто наймався, якщо інше не було спеціально обумовлено. Найчастіше наймання призводило до феодальної залежності.

Злочини і покарання згадуються в таких писемних пам'ятках права, як русько-візантійські договори (статті про вбивство, удар мечем, майнові злочини). Однак основні відомості про кримінальне право містить Руська Правда [5, c. 463].

У цій законодавчій пам'ятці злочини називаються "образою", під якою розуміють будь-яке правопорушення проти суспільного ладу, що виявилося насамперед у нанесенні потерпілому фізичної, матеріальної або моральної шкоди. Проте ранньофеодальне право чітко не відрізняло кримінальне правопорушення від цивільно-правового. Так, згідно зі ст. 15 К П. злісна несплата боргу, що утворився внаслідок цивільно-правової угоди, визнавалася образою і тягла за собою покарання у вигляді штрафу [4].

Руська Правда виникла на місцевому грунті і була результатом розвитку юридичної думки в Київській Русі. Було б помилковим вважати давньоруське право збіркою норм інших держав. У той же час Русь знаходилася в оточенні інших держав і народів, що так чи інакше впливали на неї і на яких впливала вона. Є підстави вважати, що норми Руської Правди відбилися на розвитку права західних слов'ян. Руська Правда мала величезний вплив і на становлення більш пізніших пам'яток права північно-східних слов'ян, таких як, наприклад, Псковська судова грамота, Судебник 1497 p.. Судебник 1550 p. і навіть деяких статей Соборного уложения 1649 p. [6, c. 43].

Незадовго до смерті Ярослав спробував розв'язати ще одну проблему, яка терзала його і його батька Володимира, а саме: як запобігти міжусобній боротьбі за київський престол, що, як правило спалахувала після смерті князя між його синами.

У розподілі земель і політичної влади він застосував принцип старшинства в межах родини.

Хоча деякий час система ротації влади діяла переважно завдяки співробітництву між трьома найстаршими синами - Ізяславом, Святославом і Всеволодом, незабаром вона зіткнулася з рядом перешкод. Найсерйознішою була та, що ідея ротації влади суперечила іншому глибоко вкоріненому принципу - спадкоємства від батька до сина. Внаслідок цього характерною рисою поярославової доби стали запеклі сутички між племінниками та дядьками, із збільшенням числа князів чвари все більше розгорялися [7, c. 64].

Культурно-освітня діяльність Ярослава, його заходи, спрямовані на стабілізацію внутрішнього життя, були надзвичайно вдалими. Вони сприяли нечуваному культурному піднесенню Руської держави, посилили міжнародний авторитет Київської Русі. Своєю зваженою культурно-освітньою політикою князь Ярослав зажив шанобливого ставлення нащадків, які стали називати його Мудрим [2, c. 79].

Похожие статьи




Внутрішня політика Ярослава Мудрого - Ярослав Мудрий

Предыдущая | Следующая