Суспільно-політичний рух та виступи робітників і селян у Західній Україні наприкінці ХІХ ст. - Соціально-економічний розвиток Західноукраїнських земель у складі Австро-Угорщини у ХІХ столітті
У 1890 р. лідери народовців (Ю. Романчук, О. Барвінський, К. Левицький та ін.) відкрито уклали угоду з австрійським намісником у Галичині графом К - Бадені ("угода Романчука"). Від імені уряду Бадені пообіцяв надати народовцям кілька депутатських місць у парламенті, відкрити три українські гімназії, збільшити кількість українських кафедр у Львівському університеті, запровадити український фонетичний правопис. За ці дрібні поступки, які не змінювали на краще тяжке становище народних мас, народовці заявили про повну підтримку політики австрійського уряду, проголосивши "нову еру" у відносинах з австрійськими правлячими колами і польською шляхтою.
25 листопада 1890 р. від імені, народовців Романчук на засіданні сейму виклав їхню програму так: "Програмою тих Русинів єсть: признавання самостійності своєї народності, свого язика; особливіша дбалість о свій язик, свою народність, - вірність для австрійської держави, пануючої династії, - вірність для греко-католицької церкви, умірений лібералізм - і наконець, старанне о розвій селянства і міщанства" [19, 58].
У Галичині в 1899 р. основна маса народовців і частина радикалів утворили Українську національно-демократичну партію (УНДП). Національно-демократична партія стала основною політичною силою в українському житті у Східній Галичині. До неї входили представники інтелігенції, духівництва, міщанства, заможного селянства, підприємців. Серед її членів була значна кількість видатних громадських діячів, учених, адвокатів, журналістів, учителів та інших працівників інтелігентських професій.
У своїй програмі-максимум націонал-демократи висували гасло самостійної, незалежної України "без хлопа і пана від Карпат і до Кавказу", "де б усі частини нашої нації з'єдналися в одну новочасну культурну державу". Але в програмі-мінімум ставилося завдання домагатися лише поділу Галичини на дві окремі адміністративні одиниці (краї) - українську і польську, які мали б широку автономію.
УНДП вважала, що Галичина є "українським П'ємонтом", навколо якого мали об'єднатися всі українські землі. Вона проголошувала вірнопідданість Габсбурзькій монархії. На думку націонал-демократів, вся українська нація тоді була "нацією властителів-наймитів, з численним додатком бездомних пролетарів без роботи і здекласованих жебраків" і всі українці мусили об'єднуватися під гаслом "свій до свого". Націонал-демократи відстоювали рівноправність української мови в адміністративних установах і школах, підтримували вимоги про відкриття українського університету у Львові, кількох українських гімназій, загального виборчого права, а також наділення селян поміщицькою землею, але за викуп [19, 62].
Одночасно з москвофільством і народовством в західноукраїнських землях з середини 70-х років став розвиватися радикальний рух, який за своїм характером був подібним до руху, що в Росії й Східній Україні в історичній літературі дістав назву революційно-демократичного. Найбільш видатними діячами цього руху в Східній Галичині були відомі письменники, публіцисти і вчені І. Я. Франко (1856-1916), М. І. Павлик (1853-1915) і О. С. Терлецький (1850-1902). Франко походив з сім'ї селянина-коваля, Павлик - з сім'ї селянина-бідняка, Терлецький - з сім'ї священика. Ще будучи студентами філософського факультету Львівського університету, вони включилися до студентського руху й стали активними громадськими діячами. За соціалістичну пропаганду і революційну діяльність австрійські власті неодноразово заарештовували Франка, Павлика й Терлецького, але вони продовжували боротьбу за кращу долю народу. У розвої цього радикального руху активну участь брали також такі українські й польські громадські діячі, як Й. Данилюк, А. Маньковський, М. Драбик, Я. Козакевич та ін. Особливе місце серед них займала Г. І. Павлик (1855-1828), сестра М. Павлика, проста швачка, яка самотужки навчилася грамоти, стала читати соціалістичну літературу й пропагувала соціалістичні ідеї серед селян і робітників [16, 33].
На формування світогляду І. Франка та його послідовників великий вплив справили твори російських та українських громадських діячів і прогресивних письменників - Герцена, Чернишевського, Шевченка, Драгоманова, Полонинського та ін. Разом з тим вони вивчали праці Маркса і Енгельса - "Капітал", "Маніфест Комуністичної партії" тощо. Як відомо, І. Франко вперше переклав на українську мову 24-й розділ "Капіталу" про первісне нагромадження капіталу і уривок з книги Енгельса "Анти-Дюрінг". У своїх працях "Катехізис економічного соціалізму" (1878), "Про працю" (1881) та інших Франко популяризував марксистські ідеї, показував протилежність інтересів робітників і буржуазії.
І. Франко та М. Павлик у 1878 р. у Львові почали видавати гостро радикальний, демократичний журнал "Громадський друг" (видали два номери), а після його закриття - альманахи "Дзвін" і "Молот". Вони брали також активну участь у виданні робітничої газети "Ргаса" ("Праця"), яка почала виходити у Львові польською мовою 1 липня 1878 р. і яка відіграла велику роль у поширенні соціалістичних ідей серед робітників і в їх політичному вихованні [16, 35].
І. Франко та його соратники, захищаючи інтереси селянства, виступали проти залишків кріпосництва, за передачу селянам поміщицьких земель. Разом з тим вони викривали експлуататорську суть капіталізму і визнавали необхідність його заміни соціалістичним ладом. Методом повалення старого експлуататорського ладу радикали вважали народну революцію, в якій основною рушійною силою мало стати селянство.
Отже, Іван Франко і його товариші викривали несправедливість капіталістичного ладу, шукали соціального ідеалу і в цих пошуках зверталися до праць соціалістів, в тому числі й праць Маркса та Енгельса, проповідували необхідність переходу до соціалізму. Але разом із тим, Франко, особливо на схилі літ, дуже критично став підходити до уявного майбутнього соціалістичного суспільства, вважаючи, що в ньому всемогутня держава може пригнітити людину й завести авторитарно-тоталітарний режим.
І. Франко та інші діячі радикально-демократичного напряму, борючись проти соціального гноблення трудящих, разом з тим брали діяльну участь у національному русі, виступали за національне визволення українського народу і возз'єднання всіх українських земель. Так, у збірці віршів "З вершин і низин" в циклі "Україна" Франко закликав не служити польським і російським гнобителям, боротися за волю, щастя і честь рідного краю. У вірші "Не пора" (1880) Франко писав:
Не пора, не пора, не пора
Москалеві й Ляхові служить!
Довершилась України кривда стара-
Нам пора для України жить!
Не пора, не пора, не пора
За невігласків лить свою кров
І любити царя, що наш люд обдира,-
Для України наша любов.
Не пора, не пора, не пора
В рідну хату вносити роздор!
Най пропаде незгоди проклята мара!
Лід Украйни єднаймось прапор!
Бо пора се великая єсть.
У завзятій, важкій боротьбі
Ми поляжем, щоб волю, і славу, і честь.
Рідний краю, здобути тобі! [34, T.8, 283]
А у вірші "Розвивайся, ти високий дубе" (1883) Франко впевнено пророкував, що прийде час, коли Україна стане вільною і об'єднаються в її межах усі українські землі:
Встане славна мати Україна,
Щаслива і вільна
Від Кубані аж до Сяну-річки
Одна, нероздільна.
Радикальна партія [34, T.10, 63].
І. Франко та М. Павлик взяли активну участь у створенні в 1890 р. "Русько-української радикальної партії", яка виражала й відстоювала інтереси широких мас селянства. Вона видавала журнали "Народ" та "Хлібороб" і газету "Громадський голос".
Програма, схвалена радикалами на їх першому з'їзді в 1890 p., складалася з двох частин: програми-максимум і програми-мінімум. У програмі-максимум говорилося, що партія прагне до встановлення нового способу виробництва "згідно зі здобутками наукового соціалізму, т. є. хочемо колективного устрою праці і колективної зласності средств продукційних". Але шляхів здійснення соціалістичного ідеалу і його конкретних форм програма не визначала. У програмі-мінімум радикали заявляли, що вони домагаються "матеріального добробуту всіх робітних людей і усунення всякого визискування економічного". Вони висували ряд вимог, здійснення яких привело б до ліквідації залишків феодалізму, більш швидкого розвитку капіталізму і певної демократизації країни. Вони вимагали загального виборчого права при таємному і прямому голосуванні, введення прибуткового податку, заборони продажу селянських наділів з публічного торгу, скорочення регулярної армії і строку служби в ній, безкоштовного навчання у всіх школах, викладання в школах Східної Галичини українською мовою і визнання української мови офіційною мовою та ін [31, 57].
Ліва частина радикалів, очолювана І. Франком та М. Павликом, розгортала роботу в селянських масах, організовувала масові селянські збори (віча), закликала селян до революційних виступів і до їх союзу з робітниками. Ліві радикали рішуче виступали проти "угоди" народовців з польсько-австрійськими консервативними колами 1890 p., яка, як вони говорили, продала інтереси українського народу за українські надписи на поштових скриньках.
Радикали приділяли велику увагу вихованню у народних масах національної самосвідомості і відчуття єдності всіх частин української нації. Вони першими стали називати свою партію українською. На своєму IV з'їзді, який відбувався в 1895 р. у Львові, радикали прийняли як стратегічну мету положення про державну самостійність України. "Стоячи на грунті наукового соціалізму і годячися на всі випливаючі з цего консеквенції, на полі політичнім, економічнім і культурнім, - говорилося в постанові з'їзду, - заявляє Українська радикальна партія, що здійснення усіх її соціалістичних ідеалів можливе при повній політичній самостійності українського народу і повнім неограниченім праві його рішати самому у всіх справах його дотинаючих. Зокрема в Австрії стремить вона до утворення окремої руської політичної території з руських частей Галичини і Буковини з якнайширшою автономією" [14, 328].
Праве крило радикалів, лідерами якого були С. Данилович і В. Будзиновський, дедалі більше переходили на ліберальні позиції. Внаслідок цього в 1899 р. в радикальній партії стався розкол, і її права частина разом з народовцями створили уже згадувану нову партію, яка дістала назву націонал-демократичної.
Важливу роль у розвитку національної самосвідомості і національного руху взагалі як у західних, так і в східних українських землях відіграла книжка Ю. Бачинського "Ukraina irredenta" ("Україна уярмлена"), опублікована у 1895 р. у львівському журналі "Диттє і слово", в якій автор уперше в українській політичній думці висунув і сформулював ідею незалежності України. Юліян Бачинський (1870 - дата смерті невідома) - громадський діяч, публіцист, один із діячів Русько-української радикальної партії у Східній Галичині. У своїй книжці Бачинський поставив завдання "розслідувати фактичний стан теперішньої України і віднайти дорогу, по якій піде її дальший розвій". Проаналізувавши становище українських земель у складі Російської та Австро-угорської імперій, автор зробив висновок, що необхідною умовою економічного й культурного розвитку України є її політична самостійність.
Про те, що буде робити політично самостійна Україна, Бачинський у листі до Драгоманова в листопаді 1894 р. писав: "Головне, що тоді зискає Україна, то се, що економічна політика буде стосуватися виключно до єї інтересів, котрих буде могла поперти своєю армією, а не як тепер, коли економічна політика Росії має на оці ріжні краї з ріжними інтересами, мусить вона іти часто в жертву, як слабша, тим, другим краям. Також і з погляду чисто культурного буде могла тоді о много скорше і сильніше розвиватися як тепер, без тих ріжних перепон, які їй раз-враз ставить чуже правительство... Коротко: буде мати тоді свої фінанси, свою армію, свою торговлю і свій промисел, усе в своїх руках, і політику заграничну і політику внутрішню, - буде панею в своїм домі, буде розпоряджатися в нім так, як буде уважати за найліпше, не оглядаючись на інших і не спинювана в тій роботі чужими" [14, 331].
І. Франко високо оцінив книгу Бачинського "як факт нашого політичного життя, як прояв національного почуття і національної свідомості".
З розвитком капіталізму і формуванням пролетаріату на західноукраїнських землях з 70-х років почалася революційна боротьба робітників. Перший час робітничі виступи були стихійними, неорганізованими, локальними. Робітники висували переважно економічні вимоги - підвищення зарплати, скорочення робочого дня, поліпшення умов праці й життя тощо.
Першими у січні 1870 р. застрайкували 97 (з 215) робітників друкарень Львова. Страйк тривав 7 днів і закінчився перемогою друкарів. Власники друкарень змушені були піти на підвищення заробітної плати і зменшення робочого дня. У травні 1870 р. страйкували робітники пекарень, у 1871 р. - кравці швейних майстерень, стельмахи і колісники, у 1873 р. - робітники нафтопереробного заводу в Бориславі. Всього з 1870 по 1878 р. у Галичині відбулося 9 страйків, в основному у Львові і Дрогобицькому нафтовому районі [7, 276].
На розгортання робітничого руху в Західній Україні, в якому велику роль відіграли І. Франко, М. Павлик, О. Терлецький та інші активні діячі суспільно-політичного руху, великий вплив справили героїчна боротьба паризьких комунарів, діяльність І Інтернаціоналу і поширення марксистських ідей, революційна боротьба трудящих Росії. Важливе значення в поширенні соціалістичних ідей, піднесенні класової свідомості й організації робітників мали нелегальні робітничі гуртки, які діяли на початку 80-х років у Львові, Станіславі, Дрогобичі, Тернополі та деяких інших містах. І. Франко і М. Павлик підтримували тісні зв'язки з Г. Плехановим та іншими членами першої російської марксистської групи "Визволення праці". Вони одержували, читали й розповсюджували видання цієї групи, такі, як праця Маркса "Злиденність філософії", брошура Енгельса "Людвіг Фейербах і кінець класичної німецької філософії", праці Плеханова "Російський робітник у революційному русі", "До питання про розвиток моністичного погляду на історію" та ін. Вони брали також участь у пересиланні марксистської літератури через Галичину в Росію [7, 278].
У 80-90-х роках революційний рух робітників продовжував розвиватися. Поряд із страйками робітники проводили демонстрації, збори і мітинги. Під впливом соціал-демократів, зокрема тих, які гуртувалися навколо газети "Праця", робітники одночасно з економічними висували й політичні вимоги, передусім запровадження загального виборчого права. 1 травня 1890 р. робітники Львова та інших західноукраїнських міст уперше відзначили свято міжнародної солідарності трудящих. У Львові відбувся масовий мітинг, в якому взяли участь 4 тис. робітників. Над колонами майоріли червоні прапори. В усіх виступах виявлялась інтернаціональна єдність робітників - проти експлуататорів спільно боролися робітники різних національностей - українці, поляки, євреї, угорці та ін.
Одночасно з революційною боротьбою робітників і під її впливом розгортався селянський рух, який мав антипоміщицьке спрямування. Селяни вимагали поділу поміщицьких земель, дозволу користуватися лісами й пасовиськами, скасування або зменшення тяжких державних податків, ліквідації тяжкої повинності по будівництву й ремонту шляхів тощо. Форми селянського протесту були різноманітними. У Галичині і на Буковині значне місце займала боротьба селян за ліси і пасовиська, яка виливалася у сервітутні процеси (розгляд сервітутними комісіями скарг селян на поміщиків, які позбавляли їх права користування лісами і пасовиськами). На Закарпатті селяни активно виступали проти комасації - насильницького розмежування селянських та поміщицьких земель і зведення селянських земель даного села в один масив, але з вигодою для поміщиків. Під впливом робітників розвивалися і такі форми селянської боротьби, як страйки, масові селянські збори (віча), на яких селяни обговорювали своє становище й висували свої вимоги. Селяни брали участь у русі за загальне виборче право, за припинення конфіскації прогресивних видань, за запровадження української мови.
Утворення Української соціал-демократичної партії.
З розгортанням революційного руху робітників і селян, поширенням марксистських ідей, під впливом зародження соціал-демократії в Росії, зокрема "Союзів боротьби за визволення робітничого класу", на західноукраїнських землях почали виникати соціал-демократичні організації. У 1892 р. у Львові відбувся І з'їзд галицьких соціал-демократів, на якому було завершено оформлення соціал-демократичної партії Галичини й Сілезії як складової частини Австрійської соціал-демократичної партії, створеної на з'їзді в Гайнфельді 30 грудня 1888 p. - 1 січня 1889 р [7, 281].
Вона проводила роботу серед робітників, зокрема керувала масовим рухом за загальне виборче право при прямому й таємному голосуванні. У 1897 р. на Всеавстрійському з'їзді завершився її поділ як єдиної пролетарської партії на самостійні національні партії: німецьку, чеську, польську, італійську, південно-слов'янську, а з 1899 р. - і українську. Об'єднувалися вони тільки спільним Всеавстрійським з'їздом (один раз у два роки), а між з'їздами - спільним керівним органом - виконкомом, до якого входили лідери національних партій. Соціал-демократична партія Галичини й Сілезії у 1897 р. перейменувала себе в Польську соціал-демократичну партію (лідер І. Дашинеький) і, отже, стали окремою польською соціал-демократичною партією.
Восени 1899 р. з лівих радикалів і українських соціал-демократів, які вийшли з соціал-демократичної партії Галичини й Сілезії, оформилася Українська соціал-демократична партія (УСДП). її центральним органом стала газета "Воля", а лідерами М. Ганкевич, С Вітик, В. Охримович та ін. До складу УСДП входили переважно представники робітничої аристократії - верхівка друкарів, добре оплачуваних нафтовиків, ремісники, службовці, інтелігенти та ін. УСДП сприйняла програму австрійської соціал-демократії. її лідери відмовились від ідеї соціалістичної революції й диктатури пролетаріату, заперечували необхідність збройного повстання, визнавали лише легальні, парламентські форми боротьби, вважали, що капіталізм можна замінити соціалізмом мирно, тільки шляхом реформ.
Наприкінці 1890 р. створилася соціал-демократична партія Угорщини, яка розгортала свою діяльність і в Закарпатті. У 1896 р. соціал-демократичні гуртки об'єдналися в Буковинську соціал-демократичну організацію.
Похожие статьи
-
У другій половині XIX ст. в західноукраїнських землях відбувається поступовий перехід до капіталістичних форм господарювання. Зростає товарність...
-
Західноукраїнські землі мали сприятливі природні умови - гарний клімат, багатий рослинний світ, зокрема ліси, родючі грунти, великі запаси корисних...
-
Суспільний устрій Західно-українських земель під владою Австро-Угорщини У другій половині XIX XX ст. західноукраїнські землі - Східна Галичина, Північна...
-
Західноукраїнський економічний визвольний рух Актуальність теми дослідження. Протягом майже 150 років від кінця XVIII до початку XX ст. українці...
-
Соціально-економічний і політичний розвиток Російської імперії наприкінці XIX
Соціально-економічний і політичний розвиток Російської імперії наприкінці XIX - на початку XX ст. У пореформений період (з 1861 р.) внаслідок...
-
Ключові слова: Національне питання, Галичина, Наддніпрянщина, самовизначення, національно-культурна єдність На початку ХХІ ст. досить актуальним є...
-
Розвиток ринкових відносин в Російській імперії супроводжувався пожвавленням революційно-демократичного і національно-визвольного рухів, свідченням чого...
-
Бачинський та його теоретична спадщина - Юліан Бачинський як політичний діяч
Усе своє свідоме життя Ю. Бачинський був Українцем, завжди і всюди безкомпромісно захищав інтереси української нації, завзято боровся за відродження...
-
Революція почалася 9 (22) січня 1905 р. в Петербурзі й одразу ж набула всеросійського характеру. Розстріл мирної демонстрації робітників у столиці...
-
Партії суспільно-християнського скерування вперше з'явилися у Бельгії та Німеччині наприкінці ХІХ ст. як нечисленні католицькі групи за інтересами....
-
У статті розглянуто практичні засади діяльності першої української професіональної трупи на території Центральної та Східної України. Приділено увагу...
-
Концептуальне осмислення місця Донбасу в історії України та Росії, як і ролі в ній етнічного чинника, що називається, на часі. Якщо російські історики...
-
Протягом другої половини XVI -- першої половини XVII ст. на Запорожжі утворився самобутній військовий і соціальний устрій, який відзначався передусім...
-
Хрущовська "відлига" (так став називатись цей період завдяки вислову російського публіциста І. Еренбурга) сприяла національно-духовному пробудженню....
-
Внесок французьких емігрантів в економічний і культурний розвиток Півдня України у XIX
Проаналізовано роль французьких емігрантів в освоєнні новоприєднаних до Російської імперії наприкінці XVIII ст. територій у Північному Причорномор 'ї. На...
-
Нагромадження політичних, економічних та соціальних протиріч на початку ХХ ст. завершилося соціальним вибухом революції 1905-1907 рр. Революційні події...
-
Механізм трансформації - НЕП та її здійснення в Україні
Істотною ідеологічною поступкою, яку більшовики зробили після катастрофічно невдалого комуністичного штурму 1918 -- 1920 рр, було те, що термін...
-
Історичні передумови інтелектуальної еміграції українців до Росії у ХVІІІ столітті
На основі аналізу культурних відмінностей, внутрішнього політичного становища, а також процесів, що відбувалися на європейському континенті протягом...
-
Шляхта в суспільно-політичних процесах на українських землях XV
У статті аналізуються погляди М. Довнар-Запольського на роль шляхти в суспільно-політичних процесах на українських землях в XV -- першій половині XVI ст....
-
Соціально -- економічна і політична кризи початку 20-х років - НЕП та її здійснення в Україні
Наприкінці 1920 р. радянська влада переживала гостру економічну кризу, яка була викликана великими втратами за роки першої світової і громадянської воєн....
-
Трансформаційна динаміка Південної України (кінець ХУІІІ - початок ХХІ ст.)
Трансформаційна динаміка Південної України (кінець ХУІІІ - початок ХХІ ст.) Сільськогосподарський цивілізація промисловий Навіть схематичне і...
-
Політична діяльність Юліана Бачинського - Юліан Бачинський як політичний діяч
Ю. Бачинському належить особлива заслуга у справі виокремлення української соціал-демократичної партії з польської. Маніфестом і програмою партійної...
-
Сумна доля отамана Петра Калнишевського
Сумна доля отамана Петра Калнишевського У 1803 р. на Соловецьких островах у Білому морі на півночі Російської імперії помер останній кошовий отаман...
-
Іван Мазепа-Колединсъкий (1639-1709 pp.) - Видатні особистості Української козацької держави
Народився в Мазепинцях недалеко від Білої Церкви. Навчався в школі Київського братства, потім у Києво-Могилянському колегіумі та в Полоцьку у єзуїтів....
-
Анотація. Розглянуто політико-правові аспекти демократичного транзиту в Україні на прикладі трансформаційних перетворень 1917 року. Проведено огляд...
-
Розвиток тваринництва на Правобережній Україні в кінці XIX
В сучасній Україні однією з важливих проблем розвитку агропромислового комплексу є подолання кризових явищ у галузі тваринництва. Його занепад свідчить...
-
Червоне козацтво та встановлення радянської влади в Україні
Стаття присвячена висвітленню ролі Червоного козацтва у більшовицькій інтервенції на землі України. Проаналізовано його національний склад та функції....
-
Вплив князівської влади на розвиток дипломатичних відносин Київської Русі
Вплив князівської влади на розвиток дипломатичних відносин Київської Русі Настюк Андрій Анатолійович - кандидат юридичних наук, доцент кафедри теорії,...
-
Криміналізація представників органів державної влади УСРР у 20-х роках XX століття
Метою статті є комплексний аналіз, насамперед, архівних джерел, які стосуються рівня та динаміки поширення кримінальної злочинності серед представників...
-
Диференціація свідомості українського селянина в умовах економічних перетворень 1921-1927 роках
Переживаючи досить складні моменти у процесі розбудови національної держави, Україні потрібен досвід минулих епох, однією з неоднозначних сторінок яких...
-
Розглядаються причини розробки та ухвалення циркуляру ГПУ УССР "Про український сепаратизм" у 1926 р. Проаналізовано основні положення циркуляру та...
-
Процес об'єднання російських земель в єдину централізовану державу розпочався в XIV ст. У другій половині XIII ст. знову спалахнули феодальні усобиці....
-
Джерелами права в Галицько-Волинському князівстві були звичаї, Руська правда, князівське законодавство, магдебурзьке право та церковне право....
-
Устрій франція кене фізіократ тюрго Економічні ідеї та програми тісно пов'язані з характером соціально-економічного устрою, знаходяться під визначальною...
-
Після поразки в Полтавській битві Мазепа разом зі своїми прибічниками знайшов політичний притулок у Молдавії. 21 вересня 1709 р. І. Мазепа помер. Після...
-
Чому і як Крим передали Україні? - Російсько-радянське "визнання" України
У 1954 р. відбулося резонансна подія, яка продемонструвала цілковиту впевненість центрального керівництва СРСР в міцності контролю над Україною - до її...
-
Дана тема цікавила багатьох істориків тому вони звертались неодноразово до неї. Щодо історії створення цього визначного документу та його практичного...
-
Розвиток багатопартійної системи. Вибори до Верховної Ради УРСР (1990 р.) Необхідною умовою становлення демократичної правової держави є...
-
Висновок - НЕП та її здійснення в Україні
Нова економічна політика була реакцією на об'єктивні обставини -- кризовий стан економіки, невдоволення селян продрозкладкою, спад світового робітничого...
-
Гетто. Робітники та концентраційні табори. Табори смерті - Голокост під час Другої Світової війни
Голокост (від грецьк. "holokaustos" - усеспалення; знищення вогнем; жертвоприношення) - загибель значної своїй частини єврейського населення Європи (...
Суспільно-політичний рух та виступи робітників і селян у Західній Україні наприкінці ХІХ ст. - Соціально-економічний розвиток Західноукраїнських земель у складі Австро-Угорщини у ХІХ столітті