Чим відзначилася козацька флотилія на службі Російській імперії? - Історія завоювання Криму Росією

Зі створенням з числа колишніх запорожців нового, Чорноморського козацького війська, у квітні 1788 р. почалося створення Дніпровської гребної флотилії, котра взяла на себе значну частину функцій, що покладалися на російський Чорноморський флот.

Звісно, вона вже не складалася зі старовинних козацьких "чайок" часів Самійла Кішки та Петра Сагайдачного. Ще у 30-ті рр. XVIII ст. на Хортиці російські інженери будували для запорожців "новоманерні човні", що поєднували козацькі суднобудівні традиції з європейським досвідом навігаційної науки. Флотилію чорноморців становили легкі судна -- шлюпки і дюбель - шлюпки, катери, баркаси, канонерські човни (з французької: Canon -- гармата). Вони мали гармати і мортири в носовій частині й призначалися для бойових дій на великих ріках, лиманах, частково на морі. Під човни для чорноморців стали також спішно переробляти судна, що виготовлялися для розваг і подорожі Катерини ІІ по Дніпру. Як згадував сучасник, ці судна були "Конюшня, каретна і спальня для придворної челяді". Отак чорноморці стали єдиними серед козацьких військ Російської імперії, котрі володіли власною флотилією.

У Чорноморському козацькому війську усталився поділ на кінні та піші полки. З піших козаків утворили човнову команду. Оттоді у чорноморців склалися два роди військ: кіннота та, говорячи по-сучасному, морська піхота. Справою кіннотників було бойове забезпечення основної армії, включаючи утримання постів на комунікаціях, доставка кореспонденції, розвідка і диверсії на ворожій території. А чорноморці човнових команд становили військовий різновид, пристосований не лише до бою на морі, але й для блискавичного десанту на суходіл.

Поєднання цих якостей дало чудові результати під час морських баталій і штурму турецьких фортець. Запорожці досконало знали північну частину акваторії Чорного моря, мілини, глибини, особливості берегової лінії Дніпра, Південного Бугу та дельти Дунаю. Ці знання і досвід мореплавання стали у великій пригоді російському командуванню у ті часи, коли Чорноморський флот Росії тільки створювався. Військово-морські сили Росії мали вкрай строкатий склад, включаючи кораблі різних суднобудівних традицій -- турецького або грецького, венеційського, французького, шведського типів. Ще задовго до блискучих перемог адміралів Ф. Ушакова та Д. Сенявіна козакам С. Кішки, П. Сагайдачного та М. Дорошенка вдавалося громити турецькі кораблі на Чорному морі. Подібна вдача лише одного разу випала на долю європейських держав, коли об'єднані флоти Іспанії, Мальти та італійських держав у 1571 р. розбили турецьку армаду при Лепанто.

Під час російсько-турецької війни 1787-1791 рр. колишнім запорожцям довелося воювати на боці двох ворогуючих держав: задунайським козакам -- турецького війська, а чорноморським -- у складі російського. Проте в разі зустрічі, вони намагалися уникати бою. У вересні 1787 р. "вірних" козаків відрядили відбити десант задунайців на Кінбурнську косу, однак обидві сторони тільки зімітували зіткнення; зробивши кілька пострілів у повітря, вони розійшлися у різні боки. Однак під час подальших воєнних дій, особливо на Дунаї, братнього кровопролиття уникнути не вдалося.

Форпостом турецьких володінь на Чорному морі залишався Очаків, що мав першокласну, оснащену французькими інженерами фортецю і потужний флот. Неодноразові спроби росіян взяти її приступом не мали успіху; без перерви відбувалися сутички на морі. Російський флот на Чорному морі тоді був розділений на ескадру вітрильників, що базувалася в Севастополі, і гребну флотилію, зосереджену в Дніпро-Бузькому лимані. На чолі Лиман - ської флотилії стояв німецький принц Карл Нассау-Зіген, якому підпорядковувалися човнові команди чорноморців. Вони поділялися на курені, на чолі кожної команди стояли козацькі полковники Іванів, Мокрий, Сухиня, Гулик, Малий. Лише в команді Малого перебували човни куреня Іркліївського з 60, Титарівського з 41, Щербинівського з 43, Уманського з 48, Калніболотського з 40, Корсунського з 41 і Рогівського з 43 козаками.

Російська гребна флотилія поступалася зосередженій під Очаковом турецькій армаді як за мореплавними якостями, так і за вогневою потужністю. От тому велику увагу приділено переоснащенню козацьких човнів. Як писав Г. Потьомкін адміралу М. Мордвинову: "Конче потрібно вигадати образ легких суден для лиману, котрі могли б ходити частково у морі, Несучи великі гармати і мортири". То ж на козацьких човнах розмістили потужні гармати (в середньому 12-18 фунтів), котрі займали значну частину їхнього корпусу. 7 червня 1788 р. козацько-російська флотилія здобула першу велику перемогу у Дніпрово-Бузькому лимані над флотом турецького капудан-паші Ескі-Гассана, на прізвисько "Крокодил морських баталій".

Козацькій флотилії неодноразово доводилося рятувати російські вітрильники, що не могли йти проти вітру й опинялися під нищівним артилерійським обстрілом. Тоді козаки, прив'язавши линвою російські кораблі, на своїх човнах буксирували їх на стратегічно вигідну позицію і спільно здобували перемогу. Так само відбувалося й під час шикування російських суден у лінію баталії. Легкі козацькі човни вправно маневрували на мілководді, розстрілювали з гармат та брали на абордаж неповороткі турецькі каравели. 17 червня розгорівся ще один бій у лимані. За описом кубанського історика П. Короленка, тоді "Козаки билися з турками хоробро й сміливо. Вони своїми маленькими човниками атакували великі турецькі кораблі і, здійнявшись на палуби цих гігантів, із запеклістю нищили ворога.., взяли у полон 235 турків і два прапори". Козацькі човни, жартівливо названі О. Суворовим "жучками", трощили велетенські турецькі "слони" -- лінійні кораблі. Можливо, підпливши до такого велетня, козаки зі своїх низеньких суденець прорубували сокирами його борт і так потрапляли всередину. Абордажні команди турків, набрані з алжирських піратів і відомі на все

Середземномор'я своєю шаленою жорстокістю, не встояли проти завзяття чорноморського лицарства. Наступного дня більшість турецьких кораблів під Очаковом перетворилася на палаючі смолоскипи. Та й козаки зазнали втрат, був тяжко поранений отаман Сидір Білий. Поховали козацького старшину 18 червня в Олександрівській церкві на Кінбурнській косі, у присутності генерала О. Суворова.

Похожие статьи




Чим відзначилася козацька флотилія на службі Російській імперії? - Історія завоювання Криму Росією

Предыдущая | Следующая