Як в Ахтіярській затоці постав Севастополь? - Історія завоювання Криму Росією

Ахтіярську бухту, де з північного боку, на вибалкові поблизу Інкермана, існувало кримськотатарське поселення Ак-Яр(Ахт-Яр), за ханату раз по раз використовували плавальні засоби Османської імперії. Востанне 1778 р., коли їх змусила рятуватися загроза спалення вогнем артилерії, притягнутої за вказівкою генерал-поручика Олександра Суворова, щоб задомінувати над акваторією. Ще до суцільного поглинення таврійських теренів Російською державою її уряд націлився загарбати цю місцевість, і від 1773 р. там працювала "описна партія" під рукою штурмана Івана Батурина, чиї розвідки наполегливо продовжили інші дослідники.

З вигодою для себе ту гавань намагався продати Катерині ІІ Шагін Ге - рей-хан "як володар законний і нікому не підвладний". Він просив задовольнити його пропозицію, запевнивши, що "не лишень на тутешньому півострові, але й на на всьому Чорному морі подібної не знайти, аби десь флот краще зберігався, а служиві зручніше і спокійніше розташовувались". Прагнув уторгувати понад 300 тисяч карбованців золотом, але генерал - фельдмаршал князь Григорій Потьомкін ордером начальнику свого кримського загону графові Антону де Бальмену чітко вказав на силовий спосіб розв'язання питання: "Найвищою її імператорської величності є воля взяти назавжди гавань Ахтіярську, виконання чого й покладаю на Вашу світлість".

17 листопада 1782 р. туди зайшли два 44-гарматні фрегати під орудою капітана І рангу Івана Одинцова, спрямовані з Херсона генерал-поручиком Іваном Ганнібалом. Навесні наступного року до тих візитерів долучилася азовська флотилія віце-адмірала Федота Клокачова, який ретельно відзвітував про опанування гаванню: "Можна мати в ній флот до ста лінійних суден, причому ж природа влаштувала лимани, самі собою поділені на різні гавані, тобто військову й купецьку. Коли бажано буде мати її імператорській величності у тутешній гавані флот, то на тотожному обгрунтуванні потрібен тут порт як у Кронштадті". Зрештою, Г. Потьомкін, у захваті відрапортувавши цариці, що "Ахтіяр найліпша гавань на світі", змалював масштабну перспективу: "Петербург поставлений на Балтиці, північна столиця Росії, середня -- Москва, а Херсон Ахтіярський далебі буде столицею полуденною моєї государині".

Проте замість назви "Херсон Ахтіярський" імператриця запровадила іншу -- "Севастополь" (у перекладі з грецької "Величне місто", або "Місто славетне". Указом від 10 лютого 1784 р. про облаштування нових укріплень по кордонах Катеринославської губернії домагалася прискорення робіт із будівництва великої фортеці, "де нині Ахтіяр і де мають постати адміралтейство, верф для першого рангу кораблів, порт і військове поселення". Того ж року до Севастополя, котрий, за свідченням очевидців, "досить таки утвердився", з Херсона прибув чорноморський лінкор, іменований виразним співзвуччям "Слава Екатерины". Переконаний, що Пишна Порта ніколи не змириться з утратою Криму, Потьомкін обстоював мілітаризацію півострова під прикриттям Чорноморського флоту, який можна було б активно застосувати в набігах на турецькі береги. Тоді не тільки спроектував у разі потреби завдати ударів "на Синоп або інші місця", а й уточнив сакраментальний начерк: "За нинішньої можливості вчинити раптовий напад на столицю самого султана".

Ця тенденція стала визначальною для долі нової військово-морської бази, що негайно помітили доскіпливі дипломати при петербурзькому дворі. "Не більш як за 30 годин її прапори здатні замайоріти на рейді Константинополя, а знамена її армії -- здійнятися на стінах його", занотував французький посол граф Луї-Філіп де Сегюр. Коли 1785 р. було затверджено штати Чорноморського флоту та адміралтейства, севастопольськими стали, зокрема, лінійні кораблі "Святой Павел" і "Мария Магдалина", фрегат "Святой Георгій Победоносець". На цю пору розгорнулися ремонтні майстерні, завершилося спорудження пристані, пізніше найменованої Графською на спомин про графа Марка Войновича -- командувача ескадри, представленої прибулій 1787 р. до Севастополя Катерині ІІ.

За російсько-турецької війни 1787-1791 рр. виплеканий у Криму морський чинник, виявився одним із найважливіших: оттоманський флот, неабияк потрощений севастопольцями, спіткало ледь не тотальне витіснення з азово-чорноморського басейну. Видатну роль тоді відіграв нездоланний контр-адмірал Федір Ушаков -- колишній командир лінкору "Св. Павел", який тривало залишався старшим начальником у Севастополі. За його турботи було зведено портові споруди, казарми, госпіталь, кам'яниці для офіцерів. Зростали фортифікації, збагатившись береговими батареями, -- за традицією, особливо заходами О. Суворова, який конче завбачливо турбувався, щоб місто було міцно захищеним. Розширене адміралтейство перейнялося суднобудуванням, 1794 р. заклавши дві шхуни довжиною до 24 м для веслувальної флотилії (спущені на воду 18 серпня 1795 р., вони взяли на озброєння по вісім гармат).

По смерті матері-монархині новий самодержець Павло І втілював неординарні особисті погляди на зовнішню політику, намисливши візії, відмінні від накреслюваних раніше, й 1797 р. змінив найменування з Севастополя на Ахтіяр. Його ідеї сягали так далеко, що заради їх реалізації дійшло до вирядження військового формування росіян на Індію й до опіки православним царем Мальтійського ордену... Відтак за його рішенням віце-адмірал Ф. Ушаков повів із Севастополя вглиб Середземномор'я 6 лінійних кораблів, 7 фрегатів і 3 малих судна, щоби по дорозі Дарданелльською протокою додати до них під свою оруду й тамтешню ескадру, а потім спільно рушити проти французьких збройних сил на Іонічному архипелазі та Апені - нах. Похід був настільки вдалим, що геніальний флотоводець зажив гучного прізвиська "Ушак-паша" й авторитета творця Республіки Семи Злучених Островів (знову-таки за покровительства Павла І). У підсумку, Ахтіяр зустрів нове століття по поверненні додому учасників звитяжної експедиції, в якій не потерпіло жодне з її суден. Мандрівник Павло Сумароков 1802 р. схарактеризував його "містом європейського смаку", де населення нараховувалося приблизно 20 тисяч.

1804 р. Олександр І оголосив цей пункт головним військовим портом Чорноморського флоту. Тоді Росія ще раз опинилася в антифранцузькій коаліції. З Ахтіяра до Середземного моря проти Наполеона пішли 6 загонів кораблів, які доправили на острів Корфу пішу дивізію. Крім того, з нього до об'єднаної Середземноморської ескадри віце-адмірала Дмитра Синявина влилися 2 лінійних кораблі, 2 фрегати, 6 корветів, 4 брига. На російсько - турецькій війні 1806-1812 рр. міністр морських сил Павло Чичагов виробив стратегію прориву до приналежної Пишній Порті протоки Босфор для за - володіння з моря та суходолу Стамбулом (Константинополем, Візантією, Царградом). Головний удар намічався за десантування 15-20 тисяч військових Чорноморського флоту. Отож уперше пропонувалося захоплення зарубіжної столиці флотською потугою. Втім, виконання планованого не трапилось, операції обмежилися здобуттям Анапи та Сухум-Кале, бомбардуванням Суджу-Кале й Поті, укріплень Геленджицького помор'я. Невдалими виявились масовані атаки на Трабзон (Трапезунд).

Марними були також рейди флоту в пошуках ворожих морських сил. Натомість виникала небезпека турецького нападу на Ахтіяр. За цих умов 1810 р. там було повито 18-гарматний корвет "Крым" довжиною майже 28 м, невдовзі по завершенні бойових дій, 1813 р., -- 16-гарматний бриг "Мингрелия". Більший 24-гарматний корвет "Язон" виладнався 1816 р. Надалі, протягом 1817-1820 рр., постали 8-гарматний тендер "Дионисий", 14-гарматна шхуна "Севастополь" і 20-гарматний бриг "Меркурий", а в цілому до 1827 р. -- 18 військових суден.

1816 р. на мисі Херсонес запрацював 36-метровий маяк. 1822 р. головний командир Чорноморського флоту та портів віце-адмірал Олексій Грейг заснував "Севастопольську морську бібліотеку". Навесні 1826 р. Микола І видав указ, яким зобов'язав підданців, аби місто "не називати вже Ахтіяр, але завше Севастополь".

Похожие статьи




Як в Ахтіярській затоці постав Севастополь? - Історія завоювання Криму Росією

Предыдущая | Следующая