Історія зміни назви "Московія" на "Росія" - Модернізаційні процеси в Росії часів Петра І
У 1721 р. за указом Петра І Московська держава дістала назву "Российская империя", яка об'єднала, крім власне російського, також й іншоетнічні та іншомовні народи. Похідний від іменника Россия прикметник российский став означати належність до Російської імперії.
Змінюючи назву своєї держави, Петро І прагнув таким чином не тільки знищити почуття окремості українців та білорусів стосовно московитів, але й присвоїти величезні політичні та культурні надбання Київської Русі. Однак постає питання: чому в такому разі він не використав традиційного терміна Русь ("Русская империя"), а запозичив грецький термін Россия? Річ у тому, що слово Русь у Московщині серед простого люду не вживалося. І там, і в усій Європі знали, що Русь -- це край, який лежить північніше Чорного моря над Дніпром, Дністром, Бугом і Сяном. Якби Руссю було названо й Московську державу, це скрізь могло б сприйматися, що вона стала частиною споконвічної Русі-України. Щоб з'єднати Україну й Московщину в одну державу, в якій геополітичним центром сприймалася б московська територія, а Україна виступала б як придаток до неї, Петро І і вдався до штучного, але на той час досить поширеного церковного терміна Росія, Россія.
Давній термін Русь, узятий в українців, у формі прикметника русский від XVI ст. в Московщині почав спорадично використовуватися для назви російської народності. Варто звернути увагу на незвичну атрибутивну форму цього етноніма. Адже самоназви всіх слов'янських народів є субстантивними й відповідають на питання іменника хто? (українець, білорус, поляк, чех, словак, хорват), а не присвійного прикметника чий? Росіяни ж, на відміну від закономірної самоназви українця у часи Київської Русі -- русин (хто?), коли йдеться про їхню національну належність, відповідають на питання чий? ("русский"), тобто фактично стверджують, що йдеться про тих, котрі належать русинам54. Проте є й інше тлумачення цього етноніма. На думку деяких дослідників, самоназву русские слід вважати реліктом колоніальної клички слов'янізованої чуді. Як відомо, протягом X-- XII ст. київські та новгородські культуртрегери у процесі християнізації цих племен нав'язали їм богослужбову мову Києва і назву, яка вказувала на належність їх до Русі ("русские"). За іншою версією, атрибутивна форма терміна русский пояснюється монголо-татарським впливом. У підвладному монголо-татарам Заліссі, згідно з їхніми уявленнями про державний устрій, будь-який підданець втрачав свою особистість, навіть національну належність, і ставав річчю, власністю правителя, який може ним довільно розпоряджатися. Зокрема, чудський за походженням підданий, що був власністю руського князя, для монголів теж ставав руською людиною, а не індивідуальною особистістю. При частих переписах прикметник русский закріпився серед населення Залісся на означення етноніма (народного імені). Через це й мова цього народу стала називатися "русским языком", а не "российским" (хоч М. Ломоносов назвав свою працю "Российская грамматика"), бо це означало б "мова всіх народів, які входять до російської держави".
В офіційному вжитку етнонім русский закріпився наприкінці XVIII ст., коли цариця Катерина II "высочайшим повелением" остаточно наказала московському народові називатися "русскими" і заборонила йому вживати назву "московитяне". Однак етнонім русские чи руські зовсім не сприймали сусідні з Московщиною народи -- білоруси, поляки і тим більше українці, які не могли змиритися з тим, щоб їхня давня самоназва була перенесена на московитів. Першими на компроміс пішли поляки як найменш зацікавлена сторона: щодо московитів, які стали називати себе русскими, вони почали вживати похідний від грецького слова "Росія" термін росіяни (Rosjanie, Rosjanin, Rosjanka). Услід за ними цей термін у писемній мові, а потім і в усному мовленні почали використовувати й українські та білоруські автори, і в українській мові він став літературною нормою. На відміну від цього, в білоруській мові вживання термінів рускі, расійскі згодом було пристосоване до норм вживання рос. русский, российский.
Двозначність і некоректність прикметникової форми етноніма русский були очевидні й для самих росіян. Протягом XVIII--XIX ст. вони робили спроби виправити цей термін, запровадивши замість нього субстантивовані форми россы, россіяне. Однак ці форми, породжені високим "штилем", стали сприйматися як архаїчні й не прижилися.
У російському прикметнику русский злилися два поняття: руський (тобто "український") і русский "російський", а це призводить до непорозумінь і навіть до політичних спекуляцій. У сучасних російських засобах масової інформації і навіть у деяких наукових працях поняття руський епохи Київської Русі, що однозначно означає "український", передається словом русский і трактується як "російський". Пропозиція академіка Д. Лихачова увести в російську мову прикметник русьский від іменника Русь, на відміну від русский у значенні "російський", не знайшла підтримки з боку російських учених і російської громадськості. Більше того, нині стало модним навіть підміняти поняття Древняя Русь, древнерусский (тобто "належний до періоду Київської Русі") простішими і декому вигіднішими Русь (у розумінні "Росія"), русский. А звідси -- далекосяжні висновки: Київська Русь -- це те саме, що й Росія, а давньоруська мова -- це "русский язык". Отже, виходить так, що нинішня російська мова звучала у золотоверхому стольному граді Києві, а це значить, що давньоруські мешканці Києва (та й усе слов'янське населення Київської Русі) були русскими, тобто росіянами. Коли і звідки взялися тут українці, для багатьох українофобів залишається загадкою. Для її розгадки дехто робить спробу відродити сумнозвісну гіпотезу середини минулого століття акад. M. Погодіна, щиро вірячи, услід за ним, що в давньому Києві й на всій Наддніпрянщині споконвічно жили росіяни, а українці нібито прийшли сюди з-під Карпат і заселили спустошені монголо-татарами простори аж наприкінці XV ст. Як ми вже відзначали, неспроможність цієї гіпотези переконливо довів ще М. Максимович відразу ж після її появи. Відтоді минуло понад століття, і дослідники давньоруської історії й давньо-київської писемної мови досягли величезних успіхів. Усі пізніші студії писемності Київської Русі, що базувалися на вивченні самих документів і фактів, а не на кон'юнктурних настановах, підтвердили слушність аргументації М. Максимовича про автохтонність українського населення на Середній Наддніпрянщині й, зокрема, у Києві, розкрили історичні передумови і сам процес формування ранніх східнослов'янських народностей, після чого гіпотеза М. Погодіна сприймається як прикре непорозуміння. Адже навіть нинішня елементарна шкільна програма з історії України забезпечує мінімум знань для правильної орієнтації в етномовній ситуації у Київській Русі, і кожен школяр має знати, що Київська Русь -- це не Росія, а руська мова -- це не російська мова.
Маніпулювання термінами Русь, русский, Россия в політичних інтересах не обмежується лише погодінською гіпотезою. Адже назва країни Росія засвідчена. у "В(е)лесовій книзі", що в досвідченого читача викликає неабияке здивування. Цю книгу, написану на дерев'яних дощечках, від яких через воєнні лихоліття дослідники мають лише фотокопію однієї з них і транслітерований та перекладений Ю. Миролюбовим на сучасну російську мову текст усіх збережених дощечок, деякі аматори нашої старовини вважають найдавнішою пам'яткою України-Русі й відносять її до V--IX ст. Проте філологи-славісти цілком обгрунтовано сумніваються в автентичності "В(е)лесової книги", бо в ній натрапляємо на багато різних недоладностей у змісті й формі викладу, що абсолютно суперечать загальновідомим і безсумнівним історичним та мовним фактам.
Крім величезної кількості (понад 400) старослов'янських (тобто староболгарських) і штучно сконструйованих під старослов'янські фонетичних та лексичних компонентів (як саме вони могли потрапити в "українську" пам'ятку язичницької доби, невідомо, бо до прийняття християнства на Русі було ще дуже далеко), "мовного вінегрету" з химерно змішаних елементів майже всіх слов'янських мов різних історичних періодів їхнього розвитку, що являє собою своєрідний "загальнослов'янський суржик", у "В(е)лесовій книзі" дуже насторожує її виразна проросійська ідеологічна спрямованість.
Похожие статьи
-
Реформи у культурній сфері Створення образу нової Росії, на що націлився Петро І в період свого правління, було неможливо без серйозних змін в сфері...
-
Військова реформа - Модернізаційні процеси в Росії часів Петра І
Першочерговою реформаторською справою Петра І, найтривалішою і найважчою як для нього самого, так і для народу була військова реформа. Основним її...
-
ВИСНОВКИ - Модернізаційні процеси в Росії часів Петра І
Наприкінці XVII - в першій чверті XVIII ст. в Росії були проведені грандіозні реформи, які охопили практично всі сфери життя країни і змінили її...
-
Податкова реформа Швидке зростання державних витрат в першій чверті XVIII ст., особливо на створення регулярної армії і військово-морського флоту,...
-
ВСТУП - Модернізаційні процеси в Росії часів Петра І
Петро реформа військовий культурний Актуальність теми. Необхідність реформ рано чи пізно визріває в кожній державі. Напевно, немає такої країни в світі,...
-
Реформи в системі управління Прийшовши до влади в 1689 р., Петро І успадкував традиційну систему управління XVІІ ст. - з Боярською думою і приказами як...
-
Стрибок у промислову еру: Луганщина й Донеччина в контексті модернізації Російської імперії
Упродовж кількох десятиріч Донеччина з малоосвоєної околиці Російської імперії, якою вона була ще в першій половині ХІХ ст., перетворилася на район...
-
Південнослов'янські сюжети в "Історії русів"
На зламі ХУШ-ХІХ ст. в українському суспільстві помітно поглибився інтерес до слов'янського світу, що було зумовлено формуванням модерних слов'янських...
-
Соціально-економічний і політичний розвиток Російської імперії наприкінці XIX
Соціально-економічний і політичний розвиток Російської імперії наприкінці XIX - на початку XX ст. У пореформений період (з 1861 р.) внаслідок...
-
Яку роль відіграв кримський фактор у хрещенні Русі-України - Історія заселення та розвитку Криму
У 80-х роках Х ст. володар держави Русь київський князь Володимир вирішив прийняти християнство. Відомо, що навернення слов'ян Східної Європи князем...
-
Г. Алієв - президент в результаті нових всенародних виборів - Історія Азербайджану
Правління Народного Фронту -- націонал-демократів -- завершилося. У серпні 1993р. усунення А. Ельчибея було схвалено на референдумі (90 % голосів), а в...
-
Наприкінці XVIII ст. рішуча і цілеспрямована політична лінія Росії виявилась активнішою від європейської дипломатії у напрямку приєднання етнічних...
-
Мемуарні джерела в російській історіографії ХІХ
У статті простежено еволюцію поглядів російських істориків ХІХ - початку ХХ ст. на склад, сутність та місце мемуарів у класифікації джерел. Показано...
-
Чому і як Крим передали Україні? - Російсько-радянське "визнання" України
У 1954 р. відбулося резонансна подія, яка продемонструвала цілковиту впевненість центрального керівництва СРСР в міцності контролю над Україною - до її...
-
У підручниках з історії та різноманітних довідниках День незалежності Естонської Республіки датується 24 лютим 1918 р. Хоча Естонська Республіка втратила...
-
Жизнь и деятельность Петра Струве
Струве Петр Бернгардович (1870--1944) -- экономист, философ, публицист и обществ.-полит. деятель. В 1892 году учился в университете в Граце (Австрия) у...
-
"Удержание" Османской империи от войны в предполтавском периоде - Реформы Петра Первого
В 1702 г. Петр Великий отправил Петра Толстого в Османскую Империю с дипломатической миссией. Толстой был во многих странах Европы и был очень...
-
Одним з важливих питань вітчизняної історії є державно-церковні відносини у Радянському Союзі. Доволі оригінальними в історичній ретроспективі виглядають...
-
"Перськопіддані" в Російській імперії (ХІХ початок ХХ ст.) за матеріалами українських архівів
У статті аналізується соціальний стан "перськопідданих" в Російській імперії у період ХХ початку ХІХ ст.. Використано матеріали українських архівів....
-
Публікації 1860-80-х рр. у Російській імперії з історії українсько-сербських зв'язків
Публікації 1860-80-х рр. у Російській імперії з історії українсько-сербських зв'язків Протягом століть існували найширші контакти між українським і...
-
Люди фронтиру в умовах війни: початок російсько-турецької війни 1806-1812 рр. у житті запорозького козацтва Війна -- час, коли доля людей змінюється...
-
Проаналізовано нормативно-правову базу, яка регулювала процес створення та розвитку гімназій у Російській імперії. Основну увагу акцентовано на аналізі...
-
Інженерні та оборонні споруди на Дніпрі періоду російсько-турецької війни 1736-1739 рр
У статті розглядаються інженерні та оборонні споруди, побудовані на берегах Дніпра в період російсько-турецької війни 1736-1739 рр. Йдеться, насамперед,...
-
У статті проаналізовано участь учителів і учнів церковнопарафіяльних шкіл лівобережних українських єпархій Російської імперії в Першій світовій війні...
-
У статті досліджується місце Правобережної України у забезпеченні продовольством військ у першій половині ХІХ ст., як важливого аспекту внутрішньої...
-
Як жителів України перетворювали в "хомо сов'єтікусів" - Російсько-радянське "визнання" України
На початку 60-і рр. ХХ ст. з'явилася додаткова ідеологічна "підпора" русифікаторської політики Москви в Україні, яка виявилася особливо дієвою в...
-
У VПMX ст. у Східній Європі з'являється нова потужна мілітарна сила -- слов'яни. В останніх у цей час виникають власні ранні державні утворення, зокрема...
-
Києво-Могилянська академія була першим вищим навчальним закладом, що відповідав запитам і потребам духовного життя українського народу в період...
-
Вступ - Історія Києво-Могилянської академії XVIII століття
Актуальність виступу полягає в тому, що протягом всієї історії український народ не мав іншої інституції, яка б справила більший вплив на розвиток його...
-
Позиція Великобританії у контексті визнання Францією уряду генерала Петра Врангеля (серпень 1920 р.)
Позиція Великобританії у контексті визнання Францією уряду генерала Петра Врангеля (серпень 1920 р.) Одним із дискусійних питань історії громадянської...
-
У статті розглянуто проблеми поширення вимог Указу російського імператора Миколи II від 22 серпня 1914 р. "Про продовження заборони продажу спирту, вина...
-
Третий, завершающий этап Северной войны (1712 - 1721 годы) - Россия в эпоху Петра I
С 1712 г. военные действия развернулись на южном берегу Балтийского моря, в шведской провинции Померания, куда с войском был послан А. Д. Меншиков. Здесь...
-
Церковная реформа, Реформы в области культуры - Россия в эпоху Петра I
Церковная реформа, по сути дела, завершила и поставила точку в длительной борьбе между светской и духовной властью. С учреждением Духовной коллегии...
-
Концепція вивчення давньоруського язичництва доби запровадження християнства в праці Євгена Анічкова "Язичництво і Давня Русь" Аналіз наукової концепції...
-
Ключові слова: Національне питання, Галичина, Наддніпрянщина, самовизначення, національно-культурна єдність На початку ХХІ ст. досить актуальним є...
-
Внутрішня політика Ярослава Мудрого - Ярослав Мудрий
Ярослав Мудрий докладав багато зусиль для збереження територіальної цілісності та єдності Руської держави. Він, зокрема, повернув під свою владу...
-
Становлення болгаристики в Імператорському університеті Св. Володимира (ХІХ
У статті розглядається процес становлення болгаристики в Київському університеті Св. Володимира, основні тенденції розвитку цієї наукової дисципліни...
-
Развитие торговли и промышленности, создание регулярной армии и флота, формирование новых структур чиновничьего аппарата, абсолютизма и другие реформы в...
-
Значення релігійної реформи Володимира Великого у державотворенні України
У статті висвітлено значення запровадження християнства Володимиром Великим для подальшого державотворчого процесу в Україні. Проаналізовані особливості...
-
КУЛЬТУРНО-ИСТОРИЧЕСКОЕ ЗНАЧЕНИЕ ПРИНЯТИЯ ХРИСТИАНСТВА НА РУСИ - Принятие христианства на Руси
Для Русского народа, сравнительно поздно вступившего на путь исторического развития, принятие православия означало приобщение к многовековой и высокой...
Історія зміни назви "Московія" на "Росія" - Модернізаційні процеси в Росії часів Петра І