Фактори розвитку та розміщення тваринництва в Україні - Тваринництво України, його регіональні особливості

Найважливішими природними факторами розміщення і спеціалізації тваринницива є наступні: якість грунтів; тривалість безморозного періоду, сума активних температур (забезпеченість теплом); сумарна сонячна радіація (забезпеченість світлом); умови зволоження, кількість опадів;ймовірність повторюваності несприятливих метеорологічних умов (посуха, заморозки, вітрова та водна ерозія); забезпеченість водними ресурсами; топографічні умови місцевості й ін

Для розміщення тваринництва також надзвичайно важливі соціально-демографічні фактори. Населення є основним споживачем сільськогосподарської продукції, тому існують регіональні особливості структури споживання цієї продукції. На спеціалізацію сільського господарства впливає співвідношення між міським та сільським населенням. Крім того, населення забезпечує відтворення трудових ресурсів для галузі. Залежно від забезпеченості трудовими ресурсами (з урахуванням трудових навичок населення) розвивається те чи інше виробництво сільськогосподарської продукції, що характеризується неоднаковою трудомісткістю.

Розвиток і розміщення тваринництва визначається значною мірою наявністю кормової бази, тому що майже половина всіх затрат в цій галузі припадає на створення кормових раціонів тварин. Кормову базу формують польове кормовиробництво (вирощування кормових і зернофуражних культур), природні кормові угіддя (сіножаті і пасовища), а також відходи переробки сільськогосподарської продукції, відходи харчової промисловості і комбікормова промисловість.

Основою кормової бази є польове кормовиробництво. Під кормовими культурами в Україні зайнято 9--11 млн. га, що становить 32--37% всієї посівної площі (табл. 3, 4). Це -- посіви кукурудзи на силос і зелений корм, однорічні і багаторічні трави, кормові коренеплоди тощо. Другим важливим джерелом кормової бази є використання природних кормових угідь. Їх площа в Україні становить 7,5 млн. га, в тому числі сіножаті займають 2,2 млн. га, пасовища -- 5,3 млн. га. В структурі сільськогосподарських угідь висока питома вага сіножатей в Поліссі і Лісостепу, а пасовищ -- в Степовій зоні. В Україні налагоджено виробництво комбікормів на комбікормових заводах, в кормоцехах, де використовуються різноманітні кормові домішки для підвищення якості кормів. Наявність кормової бази, її структура визначають спеціалізацію тваринництва. Так, райони розвинутого польового кормовиробництва спеціалізуються на молочному і молочно-м'ясному скотарстві, свинарстві, а наявність природних кормових угідь сприяє розвиткові м'ясного і м'ясо-молочного скотарства, вівчарства.

У Лісостеповій і Степовій зонах розводять молочні породи худоби, тут легше забезпечувати її соковитими кормами. Молочно-м'ясну худобу розводять у степовій зоні, де на природних пасовиськах мало соковитих кормів, але є можливість забезпечувати худобу силосом ті концентрованими кормами при стійловому утриманні. Скотарство може добре узгоджуватися з цукрово-буряковим виробництвом, оскільки забезпечує його органікою і використовує його супутню продукцію: гичку, жом і мелясу.

Що до свинарства, то воно розміщене в усіх природно-економічних зонах. Розміщення галузі визначається станом і характером кормової бази.

Свинарство розвивається переважно в районах інтенсивного землеробства, в районах вирощування картоплі, цукрового буряку, фуражного зернового господарства, а також у районах переробки сільськогосподарської продукції, харчової промисловості, де для відгодівлі свиней використовують відходи відповідного виробництва.

Що до птахівництва, то важливим чинником його розміщення є орієнтація на споживача. Тому найвища концентрація поголів'я птиці спостерігається в приміських АПК. Висока концентрація спостерігається також у Лісостепу і в Степу, де птахівництво орієнтується на виробництві зерна (концентрованих кормів).

Похожие статьи




Фактори розвитку та розміщення тваринництва в Україні - Тваринництво України, його регіональні особливості

Предыдущая | Следующая