Оцінка міграційних рухів населення України - Міграційні процеси в Україні

За даними аналізу міграційних подій, що його щорічно здійснює Державний комітет статистики України, загальний обсяг зареєстрованих переміщень в країні, які охоплюють усіх мігрантів незалежно від напрямків їх пересування, країн, регіонів та типів поселення, складав в 2007-2009 рр. відповідно 1499,7, 1406,6 та 1272,2 тис. осіб. Розподіл мігрантів за потоками свідчить про те, що в Україні домінують внутрішньорегіональні переміщення людей, сягаючи відповідно 58,1%, 57,9% та 57,7% їхнього загального обсягу.[16, ст.100]

Упродовж 2000-х років в Україні відбувалась диверсифікація потоків міждержавної міграції. Якщо загальний обсяг зареєстрованих переміщень населення між Україною та іншими державами, що включають усіх мігрантів незалежно від напрямків їх пересування і країн, зменшився в цілому в два рази, то в міграційному обміні з країнами далекого зарубіжжя за цей самий період часу він скоротився в 2,2 рази, а з країнами СНД - в 1,9 рази. Внесок країн СНД у валову міграцію збільшився в 2002-2008 рр. з 71,9% до 74,3%, а країн далекого зарубіжжя зменшився з 28,1% до 25,7%. Таким чином, географія міждержавних потоків в Україні поступово набуває рис просторової структури міграційних пересувань в країні, яка існувала ще на початку 1990-х років.

Зміна розмірів і структури міграційних потоків супроводжується поліпшенням міграційної ситуації в Україні. Вже 2005 року вона стає країною, що приймає іммігрантів, а її 2 міграційні втрати в 2004-2005 рр. компенсують колишні співвітчизники з країн СНД. Проте в 2006 р., вперше з початку 1990-х років, в Україні реєструється приріст населення за рахунок міграційного обміну з далеким зарубіжжям. В наступні роки ця тенденція закріплюється. І хоч розміри міграційного припливу населення з-за кордону невеликі, проте сам цей факт знаменує злам у розвитку міграційної ситуації в Україні та її трансформацію з країни походження емігрантів у країну призначення для іммігрантів як з країн СНД, так й далекого зарубіжжя. Міграційна ситуація в Україні є сьогодні стабільною. Країна перебуває у стані нової міграційної рівноваги, до якої вона йшла упродовж 18 років. Завершений певний етап трансформаційних перетворень в цій сфері.[5, ст. 74]

За даними Моніторингу соціальних змін українського суспільства, що його щорічно проводить Інститут соціології НАН України з 1992 р., у 2000-х роках майже щоп'ятий українець є потенційним мігрантом й хотів би виїхати з населеного пункту, де він мешкає (19,3% у 2000 р., 21,1% у 2004 р., 20,1% у 2006 р. та 19,6% у 2010 р.). При цьому з тих, хто надумав поїхати, 11,2% співвітчизників зробили у 2010 р. вибір на користь іншої місцевості в Україні і лише 7,9% українців мали намір вирушити за межі колишнього СРСР. У 2000 р. таких, хто надумав виїхати з населеного пункту, де мешкає, було більше: в межах України мали бажання переселитися 14,4%, за межі колишнього СРСР - 9,6%. Найбільшим був контингент потенційних мігрантів, які не вирішили, де поїдуть: 2000 року таких необізнаних було 17,0%, а 2010 року - 18,3%. Основними причинами, які могли б спонукати українців виїхати з населеного пункту, де вони проживають, були шкідливі для здоров'я екологічні умови й бажання знайти нове місце роботи (у 2000 р. відповідно 15,4% та 18,0%, а у 2010 р. відповідно 16,7% та 19,9%). Решта причин згадується набагато рідше. З початку 2000-х років українці, як правило, віддавали перевагу пошукам нового місця роботи. Екологічну ситуацію поселення, де вони живуть, майже половина мешканців оцінює як неблагополучну або вкрай неблагополучний (59,2% в 2002 р., 46,4% у 2006 р., 41,1% у 2010 р.). [20, ст. 48]

На особливу вагу заслуговує міграційний потенціал молоді України. За даними опитування молоді України, що було проведено Фондом "Демократичні ініціативи" та фірмою "UkranianSociologyService" у грудні 2009 р. та січні 2010 р. лише 13,8% молоді віком 18-34 роки мали намір назавжди поїхати з власної країни. Набагато частіше українська молодь мала настанову на тимчасове перебування за кордоном: 29,9% молодих українців мали намір поїхати в інші країни на деякий час. Проте більше половини української молоді не виявили схильності до еміграції (51,5%). Зауважимо, що аналогічне опитування міграційних намірів молоді 2003 року показало, що контингент тих, хто віддав перевагу батьківській землі, на той момент був практично таким самим - 50,9%.[1, ст. 9]

Згідно з песимістичним прогнозом за умови збереження наявних тенденцій соціально-економічного розвитку України кількість іммігрантів з пострадянських країн залишатиметься сталою, як і масштаби виїзду до цих держав. Виїзд до Росії та Білорусі дещо зростатиме. Загальне сальдо міграцій населення стабілізується на рівні, близькому до сучасного.

За оптимістичним варіантом прогнозу, протягом 2005-2015 рр. можлива інтенсифікація повернення етнічних українців та раніше депортованих за національною ознакою з країн колишнього СРСР. Щорічна кількість вибулих до економічно розвинених країн поступово зменшуватиметься:

    - по-перше, через вичерпання етнічної складової цього потоку; - по-друге, внаслідок пом'якшення дії чинників, які стимулюють від'їзд; - по-третє, завдяки розширенню можливостей здійснення зворотної трудової міграції до цих країн без зміни місця проживання.

Підвищення рівня життя населення зробить Україну привабливою для мігрантів з різних регіонів світу, у першу чергу, з афроазійських держав.[8, ст. 161]

Сумарна кількість прибулих до України перевищить чисельність вибулих уже всередині цього десятиліття. Сальдо міграцій населення може стати додатним вже через кілька років, далі воно постійно зростатиме і досягне до 2015 року 50 тис. осіб на рік та 55-60 тис. осіб у 2026 р., а коефіцієнт інтенсивності міграцій зросте з теперішніх 2,8% до 3,0-3,8%. [12 ,ст. 196]

Похожие статьи




Оцінка міграційних рухів населення України - Міграційні процеси в Україні

Предыдущая | Следующая