Міграційні процеси України, Еміграція населення України - Міграційні процеси в Україні

Еміграція населення України

Еміграція -- вимушена чи добровільна зміна місця проживання людей (емігрантів, переселенців), переселення зі своєї батьківщини, країни, де вони народилися і виросли в інші країни глобального суспільства з економічних, політичних або релігійних причин.[17, ст. 9]

У залежності від її тривалості еміграція може бути довготривалою з метою постійного проживання; тимчасовою, якщо емігранти через певний час повертаються, та сезонною -- у певну пору року або на періодичні заробітки.

Залежно від причин, що зумовлюють переселення, вирізняють еміграцію економічну (соціально-економічні причини) і політичну (опозиційне ставлення до політичного режиму). Соціально-економічними причинами є передовсім загальна бідність і голод, що, в свою чергу, можуть бути викликані військовими діями у країні проживання або участю країни у таких; природні лиха, екологічні катастрофи, в тому числі техногенного характеру тощо. Іншими соціально-економічними причинами можуть бути безробіття або неможливість знайти роботу за фахом (чи запрошення роботодавця на роботу в іншій державі). Саме тому економічну еміграцію також називають трудовою, тобто переселення людей з метою пошуку роботи або для здійснення трудової діяльності за контрактом. До соціально-економічних причин еміграції також належать труднощі або неможливість отримати (або продовжити) навчання, реалізувати свій творчий потенціал, вести або розширити бізнес у країні проживання тощо.[15, ст. 74]

Осіб, політичні погляди і переконання яких не збігаються з пануючими або дозволеними у країні, прийнято називати дисидентами. Наявність дисидентів свідчить про недемократичність суспільства (держави). У разі їх еміграції вони вважаються політичними емігрантами; до політичних емігрантів належать також емігранти, що виїжджають з країни проживання через міжетнічні конфлікти і міжконфесійні суперечності.

Еміграція може бути також у силу інших причин, наприклад, у зв'язку з особистими або сімейними обставинами (шлюб, возз'єднання родини тощо). Як правило, еміграція обумовлюється декількома причинами. Так, політична еміграція часто поєднана з неможливістю або перепонами у виконанні тієї чи іншої трудової діяльності, складністю реалізувати свій потенціал тощо.

Еміграція може набувати масового характеру, в силу погіршення соціально-економічного розвитку країн або загострення політичного протистояння. У таких випадках часто уряди країн, до яких переселяються емігранти, і, набагато рідше, уряди країни, звідки переселяються емігранти, можуть регламентувати подібне переміщення на рівні внутрішнього законодавства (еміграційне законодавство) або підписанням двосторонніх (багатосторонніх) міждержавних угод. Відповідно до цього еміграція може бути регламентованою і нерегламентованою (зараз дуже рідко) на законодавчому рівні.

У випадку, коли державні органи, які приймають емігрантів, не здатні здійснити увесь комплекс заходів, передбачених еміграційним законодавством, як наприклад, у зв'язку з їх дуже великим числом або уникненням державних органів країни переселення, -- еміграція є некерованою.[23, ст. 141]

Дослідники визначають чотири хвилі переселенського руху в історії української еміграції.

Перша хвиля:

Перша хвиля починається з останньої чверті XIX століття і триває до початку Першої світової війни. Ця масова трудова еміграція до США розпочалася у 1877 році, до Бразилії -- у 1880-ті роки, у Канаду -- з 1891 року, до Російського Сибіру -- після революції 1905-1907 рр. Виїздили й до Аргентини, Австралії, Нової Зеландії, на Гавайські острови. Цю першу хвилю еміграції спричинили як і аграрна перенаселеність українських територій, так і утиски: економічні, соціальні, політичні, -- і національний гніт з боку австро-угорської і російської імперій. Нащадки цієї хвилі еміграції зараз у шостому-сьомому поколіннях і більш схильні звати себе українцями за походженням -- радше ніж емігрантами у країнах проживання.

Відомо, що у 1891-1901 роках зі Східної Галичини емігрували до Канади і США 78 тисяч українців. У 1901-1911 роках виїхало 224 тисяч чоловік. Таким чином, на початку XX століття лише зі Східної Галичини емігрувало понад 302 тисячі українців.

Друга хвиля:

Друга хвиля еміграції українців охоплювала період між Першою і Другою світовими війнами у ХХ столітті і була зумовлена поєднанням соціально-економічних та політичних причин. Емігрували в основному ті українці, які зі зброєю в руках боролися проти радянської влади, підтримували Центральну Раду, Директорію, Гетьманат. Це були великі і середні землевласники, торговці, службовці, священнослужителі, інтелігенція, солдати і козаки українських військових з'єднань. Вони виїздили до Польщі, Чехословаччини, Австрії, Румунії, Болгарії, Німеччини, Франції, США і Канади.

Третя хвиля:

Третя хвиля еміграції викликана головним чином політичними мотивами і розпочалася наприкінці Другої світової війни. Більшою мірою це репатріанти з англійської, американської, французької окупаційних зон. Найчисленнішими серед них були колишні військовополонені, яких сталінсько-беріївський режим вважав зрадниками. Істотну частину переміщених осіб становили люди, силоміць забрані на роботи до Німеччини. Були тут також, звичайно, і біженці, хто відверто сповідував антирадянські погляди. Більшість емігрантів цієї хвилі осіла в Канаді, США, Великобританії, Австралії, Бразилії, Аргентині, Франції.

Четверта хвиля:

Четверта хвиля -- так звана "заробітчанська" -- розпочалася у 1990-х роках. Її головні причини -- економічна скрута перехідного періоду в Україні. Деякі дослідники наголошують на умисному створенні безробіття, головним чином -- у Західній Україні. В результаті цього на тимчасову роботу в країни Європи, Америки і у Росію виїхало близько 7--8 млн людей. Частина з них, ймовірно, вже не повернеться в Україну.[11, ст. 149]

За оцінкою директора Інституту досліджень діаспори (Київ) Ігоря Винниченка на 2001 за межами України проживало 10--13 млн українців.

Унаслідок того, що за межі власної країни вимушена була виїздити під тиском економічних, політичних і воєнних обставин активна частина нації, а також внаслідок відсутності повноцінної Української держави на етнічних землях українців, у нових країнах поселення за кордоном українство продовжувало і розвивало національні державні (УНР), політичні (практично весь спектр політичних партій у діаспорі), громадські, культурні, наукові, духовні інституції. Для української діаспори однією з найвищих соціокультурних цінностей стала мета відновлення повноцінної Української держави.

Українська діаспора в США сприяє українським емігрантам четвертої хвилі в пошуку роботи, житла, налагодженню бізнесових контактів тощо. З цією ціллю створено сайт оголошень української діаспори в США: www. ukrdiaspora. com -- головною метою якого є підтримування зв'язків як і між самими емігрантами, так із Батьківщиною.[9, ст. 38]

"Четверта хвиля" так звана "заробітчанська" -- розпочалася у 1990-х роках. Сьогодні можна говорити про початок нової хвилі еміграції уже з незалежної суверенної України. Отримавши свою незалежність, Україна мала найкращі стартові можливості з усіх республік колишнього СРСР для розбудови своєї державності, яка б могла забезпечити економічне процвітання країни та достаток своїм громадянам. Це викликало хвилю ейфорії, яка зараз змінилася апатією та песимізмом. У зв'язку з цим Україна втрачає не тільки своїх громадян, а й науковий потенціал через гру політиків, які, розваливши економіку, гублять науку, освіту. Загалом станом на грудень 2013 р. за межами України проживало близько 16 млн. українців. У кількісному відношенні картина розселення українців має такий вигляд: Росія - 4,4 млн., США - близько 2 млн., Канада - 1 млн., Казахстан - 896 тис, Молдова - 600, Польща - 600, Бразилія - 400, Румунія - 300, Білорусь - 291, Аргентина - 200, Узбекистан - 153, Словаччина - 150, Киргизстан - 108, Латвія - 92, Югославія - 55, Грузія - 53, Чехія - 50, Литва - 45, Естонія - 44, Таджикистан - 42, Франція - 40, Китай - ЗО, Німеччина - 25, Австралія - 35 (це число постійно зростає), Велика Британія - 20, Уругвай - 15, Парагвай - 10, Туреччина - 10, Венесуела - 6, Австрія - 5, Бельгія - 4 тис. чол. У таких країнах, як Греція, Іран, Іспанія, Нідерланди, Скандинавські держави, проживає від 1 тис. до 200 українців.

Згідно даних ДМС, у 2014 році громадянам України видано 8 932 дозволи на виїзд за кордон на постійне місце проживання (на 592 менше, ніж у 2013 році), із них дорослим (за винятком пенсіонерів) - 4 512 дозволів, дітям - 1 405 дозвіл та пенсіонерам - 3 015 дозвіл.

В той же час, у 2014 році в Україну з-за кордону повернулося 2 366 громадян України, які попередньо отримали дозволи на виїзд за кордон на постійне місце проживання, з них дорослих (за винятком пенсіонерів) - 1 746 осіб, дітей - 106 осіб та пенсіонерів - 514.

Які категорії громадян виїжджають найчастіше? Ті, хто має освіту і не може влаштуватися на роботу за фахом. Це і вчорашні випускники ВНЗ, які, як правило, влаштовуються на посади, які не потребують спеціальної освіти. Але за кордоном у них є можливість підтвердити свою кваліфікацію і знайти роботу за фахом. На батьківщині ж їх чекає або ринок, або праця різноробочого і це в ситуації, коли висококваліфікованих фахівців в країні не вистачає.

Виїжджають і люди зрілі, що мають тривалий стаж роботи за фахом і безцінний досвід, але не затребувані у себе на батьківщині, оскільки наука і виробництво в Україні знаходяться в жалюгідному стані. Такі фахівці виїжджають за кордон для роботи за фахом або заняття науковою діяльністю. Вони, найчастіше, вже мають запрошення від приймаючої сторони і навряд чи коли-небудь повернуться назад.

Все більше молодих українців прагнуть виїхати за кордон на навчання або тривале стажування і залишитися там назавжди. Тим більше що законодавство цих країн дозволяє іноземним студентам заробляти в процесі навчання. Молоді українці намагаються знайти роботу і закріпитися там ще під час навчання.

Перша і головна причина, по якій українці виїжджають на чужину - це пошук роботи. (Додаток Б) Нестабільна економічна ситуація не дає їм можливості реалізуватися на батьківщині, мати постійну роботу і дохід, що забезпечує гідний рівень існування. Інша причина, по якій українці залишають батьківщину - це возз'єднання сім'ї. За три попередні хвилі еміграції країну покинуло багато корінних жителів, сім'ї виявилися роз'єднані, і зараз багато хто прагне до довгоочікуваного об'єднання.

Однією з пріоритетних країн для еміграції українців була і залишається Російська Федерація. На другому місці знаходяться Італія, Польща, США. У країнах Європейського Співтовариства вища оплата праці, ніж в Росії, але спільне минуле дає можливість українцю краще інтегруватися в російське співтовариство, ніж у західне. Важливу роль відіграє і менталітет, і мовний бар'єр.[18, ст. 304]

За даними Світового Банку на 2010 р. в Росію з України виїхало близько 3,6 млн. Чоловік. У всіх на слуху зірки шоу-бізнесу, українського походження, які успішно закріпилися в Росії, політики, бізнесмени, представники інтелектуальних професій. І хоча в Росії також вистачає труднощів і проблем, тим не менш, тут більше можливостей для реалізації в професійному плані, як представникам інтелігенції, так і українцям, які мають робочі спеціальності. Еміграція з України в Росію - це гідне рішення проблем, які не вийшло вирішити на батьківщині.

У західній діаспорі діє 94 українських громадсько-політичних організацій, 32 професійних об'єднання, 38 церковних, 17 молодіжних та 12 жіночих організацій, 17 видавництв, виходять 184 українські газети та журнали. Найбільш впливовими громадсько-політичними об'єднаннями західної діаспори є Світовий конгрес українців (СКВУ), який об'єднує близько 130 політичних згрупувань з центром в Торонто (Канада); Український народний союз (УНС), заснований 1894 р. у США (Нью-Джерсі); Українська робітнича спілка (УРС), заснована в США (Пенсільванія) у 1910 p.; Конгрес українців Канади (КУК) -- центр у Вінніпезі; Організація українських націоналістів (ОУН), організована 1929 р. у Відні; Український демократичний рух (УДР) -- антибандерівський центр, організований 1976 р. в США; Українська революційно-демократична партія (УРДП) - в своєму сучасному вигляді оформлена 1946 р. з центром в Торонто; Українське національне об'єднання (УНО) -- має 100 відділків, центр організації м. Едмонтон (Канада) та ін.

Функціонують також регіональні та територіальні українські громадсько-політичні організації, які об'єднують українців тієї чи іншої країни або регіону, численні об'єднання українських колективів, земляцьких товариств. [11, ст. 162]

Похожие статьи




Міграційні процеси України, Еміграція населення України - Міграційні процеси в Україні

Предыдущая | Следующая