Фінансування наукових досліджень

Вступ

В сучасних умовах виробництво потребує не тільки до-сконалих технічних засобів, а й постійного розвитку голов-ної виробничої сили суспільства -- людини. Без високої за-гальної культури працівників, спеціальних знань, належної професійної підготовки сучасне виробництво розвиватися не може.

На розвиток системи народної освіти направляються значні матеріальні та фінансові ресурси. Основним джере-лом фінансування витрат на народну освіту, науку і культу-ру є державний бюджет.

Роль науки в XXI ст. значно підвищується. Провідні держави світу виділяють із державного бюджету на її розвиток дедалі більші кошти. Крім того, чималі капіталовкладення у наукові дослідження роблять компанії та фірми. На жаль, Україна нині вимушена витра-чати досить значні кошти на соціальний захист населення, поточні соціальні програми, тому на наукову діяльність залишається зовсім мало. Низький рівень заробітної плати науковців порівняно з їхніми колегами за кордоном спричиняє "відплив умів" з тимчасовим чи постійним характером.

Значні бюджетні кошти щороку спрямовуються на фінан-сування соціально-культурних заходів. Вони дозволяють дер-жаві розвивати систему освіти, культури, задовольняти міні-мальні потреби населення в медичному обслуговуванні, здій-снювати соціальний захист громадян, підвищувати рівень їхнього соціального забезпечення.

1. Бюджетне фінансування - це безповоротне, безвідплатне виділення коштів з бюджету. Основна суть бюджетного фі-нансування полягає у тому, що за допомогою цього механізму налагоджуються грошові відносини, які виникають між дер-жавою, з одного боку, і підприємствами, організаціями, уста-новами всіх форм власності та фізичними особами, - з іншо-го, з точки зору спрямування та використання грошових кош-тів централізованого фонду на розширене відтворення, під-вищення рівня життя, задоволення суспільних потреб і забез-печення інших безпосередніх державних заходів. Обсяг, своєчасність і повнота фінансування значною мірою залежать від рівня централізації фінансових ресурсів і мобілізації коштів до бюджету, а це в свою чергу залежить від дотримання фінансової дисципліни окремими платниками податків, від рівня виконання доходної частини бюджету.

На сьогодні державний бюджет України характеризується високим ступенем централізації фінансових ресурсів, що зако-номірно для країн перехідного періоду. Так, бюджетні ресурси України становлять нині майже 45 відсотків від ВВП. Така централізація коштів повинна забезпечити своєчасне і повне фінансування усіх загальнодержавних програм, а також до-даткові заходи, пов'язані з підвищенням заробітної плати та інших соціальних виплат. Однак, якщо проаналізувати бюд-жетне фінансування останніх чотирьох років, то можна пере-конатись, що в цілому витрати були недофінансовані від 20 до 30 відсотків порівняно із затвердженими сумами. Основ-ними причинами неповного фінансування було невиконання доходної частини, розбалансованість економіки, важке фінан-сове становище підприємств. Отже, можна дійти висновку, що механізм бюджетного фінансування тісно пов'язаний з дохо-дами бюджету. Цей взаємозв'язок полягає у кількісній відпо-відності, коли при забезпеченій доходній базі бюджет має змогу фінансувати своєчасно і повною мірою суми заплано-ваних видатків.

Однією з проблем, пов'язаних з функціонуванням механіз-му бюджетного фінансування, є необхідність чіткого визна-чення і розподілу сфери фінансування державного і місцевих бюджетів. На загальнодержавному рівні доцільно фінансувати витрати, які мають вирішальне значення для економіки України. На рівні місцевих органів влади слід залишити витрати, спрямовані на вирішення соціальних питань і підтрим-ку їхнього економічного становища щодо комунальної влас-ності. Інакше кажучи, при здійсненні механізму бюджетного фінансування необхідно чітко розподілити компетенцію між центральними органами влади та органами місцевого само-врядування і законодавче закріпити її за ними. Оскільки бюд-жетне фінансування є складовою бюджетного механізму, за допомогою якого здійснюється реалізація бюджетних функ-цій, то можна дійти висновку, що саме за допомогою бюджет-ного інвестування та фінансування відбувається надання коштів, які завдяки розподілу і перерозподілу ВВП спрямо-вуються державою на економічні та соціальні потреби країни.

Нині застосовуються два методи бюджетного фінансу-вання:

1. Метод єдиного казначейського рахунку. Цей метод вико-ристовується для фінансування заходів з державного бюдже-ту України. Це система бюджетних рахунків органів Держав-ного казначейства, відкритих в установах банків за відпо-відними балансовими рахунками, з яких органами Державно-го казначейства здійснюються платежі безпосередньо суб'єк-там діяльності; 2. Метод перерахування бюджетних коштів з поточних ра-хунків місцевих бюджетів на рахунки головних розпоряд-ників бюджетних коштів. Суть його полягає в тому, що від-повідно до бюджетного розпису фінансові органи перерахо-вують кошти бюджету головним розпорядникам у порядку фінансування, на їхні рахунки згідно з кошторисом. 2. Фінансування науки в Україні з Державного бюджету здійснюєть-ся за трьома рівнями. Розглянемо заклади економічного напряму діяльності.

І. Заклади Академії наук України.

Це наукові установи, які виконують державні фундаментальні дослідження. До них відносять: Інститут економічного прогнозу-вання, Інститут економіки, Інститут економіки промисловості, На-ціональний інститут економічних програм, Науково-дослідний інсти-тут моделювання та інформатизації та ін.

II. Відомчі заклади.

При Президентові України, Верховній Раді України, міністерствах і відомствах функціонують наукові установи, які виконують наукові дослідження, що є актуальними для конкретного напряму діяльності. До них належать: Національний інститут стратегічних досліджень, Академія управління (при Президенті України), Науково-дослідний економічний інститут (Міністерство економіки), Українська акаде-мія банківської справи (НБУ) та ряд інших.

III. Заклади, підпорядковані Міністерству освіти і науки.

У цих закладах поряд із навчанням студентів виконуються за-мовлення з окремих загальнодержавних проблем з відповідним фінансуванням із Державного бюджету.

Фінансування науково-дослідних установ з бюджету здійснюєть-ся через головних розпорядників бюджетних коштів. Крім того, пе-редбачено стимулювання установ, підприємств, які залучають для досліджень власні кошти. Однак, зважаючи на не досить розвинутий економічний стан суб'єктів господарювання, вплив цих важелів є недостатнім для виконання вагомих досліджень.

Джерело фінансування наукових досліджень залежить від їх характеру. Розрізняють два напрями наукових досліджень:

1. фундаментальні; 2. прикладні.

Фундаментальними дослідженнями є пошукові теоретичні напрями науки. Визначити наперед результативність та ефектив-ність таких досліджень дуже складно, тому неможливо встанови-ти їх вартісну оцінку. У зв'язку з великим ризиком використання інвестованих коштів ці дослідження фінансуються за допомогою бюджету або спеціальних фондів.

Прикладні дослідження пов'язані з визначенням форм і мето-дів впровадження в практику результатів фундаментальних до-сліджень, які завершились певними винаходами. Оскільки в да-ному випадку можливе прогнозування ефективності таких робіт, встановлення їх вартісної оцінки, то фінансування може здійсню-ватись за рахунок коштів замовника.

В Україні існує певна спеціалізація наукових закладів. Акаде-мічні науково-дослідні заклади, підпорядковані Національній академії наук, займаються насамперед фундаментальними дослі-дженнями, тому їх діяльність фінансується з Державного бю-джету. Так, в Державному бюджеті на 2005 рік під кодом програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету "Національна академія наук України" заплановано видатків на фундаментальні дослідження наукових установ НАНУ під кодом в сумі 551,3 млн. грн..

У частині прикладних досліджень фінансування здійсню-ється головним чином за рахунок замовника.

Другу групу складають відомчі заклади, основний профіль яких -- прикладні дослідження, спрямовані на розвиток даної га-лузі. Фінансування здійснюється за рахунок централізованих ко-штів міністерств і відомств або за кошти замовників. Якщо відомчі заклади ведуть фундаментальну тематику, то в цій частині вони отримують кошти з бюджету. Наприклад, в Держбюджеті на 2005 рік під кодом 2300000 "Міністерство охорони здоров'я України" заплановано видатків на фундаментальні дослідження у сфері профілактичної та клінічної медицини під кодом 2301020 в сумі 3,3 млн. грн.., А під кодом 2600000 "Міністерство промислової політики України" заплановано видатків на прикладні розробки з проблем розвитку основних галузей обробної промисловості під кодом 2601020 в сумі 2,3 млн. грн. Аналогічні видатки сплановані і для інших відомств, наприклад, для Міносвіти та науки під кодом 2200000.

Бюджетне фінансування науки здійснюється двома способами:

1.Фінансування наукових закладів;

2. Фінансування наукової тематики.

Фінансування наукових закладів грунтується на складанні їх кошторису. Обсяг фінансування насамперед визначається штат-ним розписом. Сума витрат на зарплату розраховується шляхом множення кількості посад на середню ставку зарплати, яка скла-лась у даному закладі. Ставка зарплати залежить від посади (ла-борант, інженер, науковий співробітник) і наукового ступеня (кандидат, доктор наук) та вченого звання (старший науковий співробітник). Штатний розпис наукового закладу затверджує йо-го керівник. Другу основну статтю витрат складають витрати на проведення наукових досліджень -- придбання та обслуговуван-ня спеціальної техніки, обладнання, матеріалів для проведення досліджень, що визначається профілем наукового закладу.

У разі фінансування наукової тематики розробляються кошто-риси на кожну тему. Визначену суму асигнувань отримує той на-уковий заклад, який розроблятиме цю тему.

3. Система народної освіти в нашій країні є єдиним ком-плексом послідовно пов'язаних між собою ланок виховання і навчання: дошкільне виховання, загальна середня освіта, позашкільне виховання, професійно-технічне навчання, се-редня спеціальна і вища освіта. Це закріплено в Законі України "Про освіту", прийнятому 23 травня 1991 p., та змі-нами і доповненнями від 23 березня 1996 p., де серед основ-них принципів державної політики в галузі освіти визначені такі:

Доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітних послуг, що надаються державою;

Рівність умов кожної людини для повної реалізації її здіб-ностей, таланту, всебічного розвитку;

Гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;

Органічний зв'язок з світовою та національною історією, культурою, традиціями;

Незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій.

Україна на сьогоднішній день має розгалужену систему державної освіти, яка за кількісними показниками відпові-дає рівню розвинених країн світу.

Першою ланкою системи освіти є дошкільне виховання. В Україні є різні як за формою власності, так і за змістом, а також профілем роботи типи дошкільних закладів, зокрема дитячі садки художньо-естетичного, фізкультурно-оздоров-чого, природничого і гуманітарного напрямів. Загальноосвітня школа є найбільшою структурною час-тиною системи освіти. Крім загальноосвітніх шкіл в Україні працюють навчально-виховні інтернати. Вони створені для дітей, які потребують соціальної підтримки і реабілітації. В останні роки у системі шкільного навчання відбува-ються негативні процеси -- зменшується кількість учнів у старших класах. Це може призвести до негативних наслідків для освітнього потенціалу населення України.

Пробле-ма здобуття повноцінної освіти кожною дитиною з сільської місцевості залишається надзвичайно гострою, особливо у мало комплектних школах, а на селі такою є кожна п'ята сільська школа.

Спостерігаються велика плинність вчителів, перехід їх на роботу в інші галузі. Дефіцит педагогічних кадрів най-більше відчувається в індустріальне розвинених областях.

Серед освітніх закладів важлива роль належить профе-сійно-технічним. Важливим завданням Уряду є здійснення заходів, спря-мованих на реформування системи професійно-технічної освіти. Має бути визначено обгрунтований державний пе-релік робітничих спеціальностей і професій, який містив би нові типи професійно-технічних закладів, прогресивні форми організації підготовки кваліфікованих робітників, та систематично здійснюватися пошук додаткових джерел фінансування. Професійно-технічним училищам слід пла-нувати державне завдання з навчання тимчасово незайня-того населення, що має важливе значення в умовах високо-го рівня прихованого безробіття. З метою фінансового са-мозабезпечення у професійно-технічних училищах потріб-но створювати навчально-виробничі об'єднання, малі під-приємства, молодіжні орендні бригади, госпрозрахункові дільниці тощо.

Україна має розвинену мережу вищих навчальних закла-дів. У складних економічних умовах вищим навчальним за-кладам вдалося протистояти руйнівним процесам і в останні роки активізувати діяльність.

Вищі навчальні заклади України мають міжнародні зв'язки з питань підготовки кадрів з вищою освітою за багатьма спеціальностями. Укладені й діють міжнародні угоди в га-лузі освіти з 32 країнами. Міністерство освіти щороку від-ряджає за кордон для навчання, стажування, підвищення кваліфікації й участі у наукових конференціях студентів, аспірантів і науково-педагогічних працівників. Україна бере участь у багатьох міжнародних освітніх організаціях, про-грамах і фондах.

Істотних змін зазнала мережа вищих і середніх профе-сійних навчальних закладів. Особлива увага приділяється вдосконаленню змісту осві-ти з урахуванням нових соціально-політичних реалій сус-пільства, сучасного рівня науки і техніки. Розроблено концепції мовно-літературної освіти, трудової підготовки, профе-сійно-технічної освіти, нові навчальні програми з природничо-математичних предметів для середньої школи, а також освітні програми підготовки бакалаврів.

Важливим елементом урядової політики в галузі освіти має стати визначення державних вимог до змісту, рівня та обсягів освіти і на цій основі вжиття заходів для поліпшен-ня якості навчально-виховного процесу, забезпечення рівня освіти, достатнього для технічного, економічного і соціаль-ного прогресу країни.

При збереженні орієнтації в основному на державне фі-нансування освіти навчальним закладам слід надати значно ширші права для того, щоб вони самостійно заробляли гроші на своє утримання, вишукуючи і використовуючи альтерна-тивні, позабюджетні кошти.

Для забезпечення належної фінансової самостійності на-вчальних закладів треба визнати за ними право власності на основні фонди, обладнання, приміщення та інше майно, яки-ми вони користуються, передати на засадах довічної оренди земельні ділянки, на яких вони розташовані або якими ко-ристуються, а також надати вузам право здійснювати всі дозволені в Україні види економічної діяльності.

Фінансування державних навчально-виховних закладів, установ і організацій системи освіти здійснюється на нор-мативній основі за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів, галузей народного господарства, державних під-приємств і організацій, а також додаткових джерел фінансу-вання. Держава забезпечує бюджетні асигнування на освіту в розмірі не менше ніж 10 % національного доходу, а також валютні асигнування на основну діяльність.

Протягом останніх 4 років видатки з бюджету у деяких сферах, крім фізичної культури, підвищувалися майже од-наковими темпами. Однак слід зауважити, що кількісні по-казники не є свідченням поліпшення фінансування освіти, культури, охорони здоров'я, спорту та молодіжних потреб, оскільки збільшення темпів та частки зазначених витрат від-бувалося за умови зменшення валового внутрішнього про-дукту.

Державні навчально-виховні заклади, установи системи освіти, діяльність яких повністю або частково фінансується з бюджету, коштів галузі, звільняються від оподаткування прибутку без обмеження рівня рентабельності. Додатковими джерелами фінансування є такі:

1. Кошти, одержані за підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів згідно з укладеними договорами; 2. Плата за надання додаткових освітніх послуг; 3. Кошти, одержані за науково-дослідні роботи (послуги) та інші роботи, виконані навчально-виховним закладом на замовлення підприємств, установ, організацій і громадян; 4. Доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання; 5. Дотації місцевих Рад народних депутатів; 6. Кредити і позики банків; 7. Валютні надходження; 8. Добровільні грошові внески, матеріальні цінності, от-римані від підприємств, установ, організацій, окремих гро-мадян.

Прибутки (доходи) підприємств, організацій, установ, громадян в частині, що використовується на розвиток осві-ти, звільняються від оподаткування в установленому порядку і в разі одержання коштів з інших джерел бюджетні та галузеві асигнування навчально-виховних закладів, установ, організацій системи освіти не зменшуються.

Бюджетні асигнування на освіту та позабюджетні кошти не підлягають вилученню. )

Здійснюється ряд заходів з метою подальшого удоскона-лення системи загальноосвітніх шкіл, вищих і середніх на-вчальних закладів, професійно-технічних училищ, зміцнен-ня їхньої навчально-технічної бази, поліпшення матеріаль-но-побутового становища учителів, студентів, учнів серед-ніх спеціальних навчальних закладів та професійно-техніч-них училищ.

Фінансування наукових досліджень

Похожие статьи