Вирішення проблеми життя і смерті, сутності та існування людини в філософських концепціях М. Камю. - Екзистенціальна філософія, її основні напрями
Видатний німецький філософ Мартін Хайдеггер (1899-1976) вважається засновником екзистенціалізму. Саме він у книзі "Буття і час" (1927) сформулював філософське вчення, центральним поняттям якого постала "екзистенція"(від англ. existence - існування).
З огляду на знелюднення людини в сучасному техногенному світі, який спирається на раціоналістично-об'єктивістськи спрямовану науку Хайдеггер категорично заперечував цінність наукового об'ективного аналізу реальності. На його думку, об'єктивне філософське дослідження дає змогу фіксувати лише "зовнішність" буття, зводити знання до "усередненої, вкрай збідненої, абстрактної, мертвої схеми світу". Заперечуючи об'єктивний аналіз реальності, Хайдеггер пропонує звернутися до "екзистенціальної аналітики буття", яка може розкрити світ не як "суще" (повторюване в речах і явищах), а як "існування" речі та явища в їх неповторності та цілісній "унікальності".
Хайдеггер вважає, що людське існування завжди є "буття-у-світі" і в той же час "співбуття", тобто людина не відділена "китайською стіною" від навколишніх речей і процесів, а тим більше від інших людей. Проте проголувана "єдність" виявляється значною мірою чимось зовнішнім. "Буття-у-світі" Хайдеггер тлумачить як "закинутість" у світі, а "співбуття" - як формальний колектив. Недаремно і сам Хайдеггер називає "співбуття" несправжнім, "неаутентичним" існуванням людини.
"За Хайдеггером, у процесі "співбуття" окремі людські існування ніби взаємно "гасять" унікальність своїх індивідуальних проявів, і люди перетворюються на "безликі" одиниці, "натовп". Взаємонівелюючий вплив людських існувань призводить, зрештою, до виникнення анонімної, безособової влади "іншого" над кожним (Хайдеггер називає її das Man), яка "вирівнює будь-які відмінності" і спричиняє "втрату власного існування". Панування das Man призводить до того, що кожний уподібнюється кожному" [Бичко,167].
М. Хайдеггер намагається знайти рятівний вихід з-під знелюднюючої влади das Man. Він вважає, що для цього треба абстрагуватися від повсякденного буття і прислухатися до "голосу з глибин самої самості людини", який, мовляв, є "покликом землі і крові", покликом самої "долі". Проте єдине, що може, на думку Хайдеггера, звільнити людину з-під влади das Man, це смерть, яка виражає найпотаємнішу суть людського існування.
Дещо оптимістичніше вирішує проблему сутності існування людини один з найбільш авторитетних французьких екзистенціалістів Жан-Поль Сартр (1905-1980), який "вважає, що сутність людського існування виражає не смерть, а свобода. Він протиставляє "речове буття", природу людському буттю. Матеріальний світ розглядається Сартром як "постійна загроза нашому життю"[Бичко,167]. Проте людина, на думку Сартра, повсякчас намагається подолати ворожість матеріального світу, уподібнюючи своє буття "буттю речей", щоб "злитися" зі світом у стійку, "гармонійну" цілісність. Проте. подібні спроби виявляються для людини марними, ба й навіть трагічними, позаяк призводять до втрати нею своєї специфічності та перетворення її на "річ серед інших речей". Внаслідок цього відбуваються "перетворення", цілком аналогічні тим, які називає Хайдеггер, описуючи існування людини під владою das Man. За Сартром, вихід з лещат відчуження можливий на шляху "гуманізації" людської "ситуації у світі". Отже, екзистенціалізм, у цьому зв'язку, постає єдиною "справді гуманістичною філософією".
На думку Сартра, людина цілком подібна до інших людей щодо своїх тілесних (природно-біологічних), соціально-рольових, класових, професійних характеристик. Особливість людини розкривається в неповторності, унікальності людської особи, що знаходить своє безпосереднє втілення в цілях, задумах, проектах, звернутих у майбутнє. Таким чином, специфічність людини пов'язана з її постійною "націленістю" на майбутнє. Проте, майбутнє завжди має багато можливостей, отже людина постійно перебуває в ситуації вибору, що є власне єдиною справді людською ситуацією. Навіть якщо людина відмовляється вибирати, це теж своєрідний вибір - вибір не вибирати. Отже, свобода є універсальною характеристикою людського існування.
Сартр вважає людську свободу універсальною, "тотальною". Ця свобода не знімає, а посилює "чужість" людини і світу речей. "Так, герой Сартрової п'єси "Муха" Орест, досягши стану "тотальної свободи", змушений визнати, що коли "свобода раптово вдарила" по ньому, природа відсахнулася, і він залишився сам як "людина, що втратила свою тінь". Чужість наділеної свободою (...) людини навколишньому світу виразно підкреслена в словах Юпітера, який докоряє Орестові за його свободу: "Ти у світі як скабка в тілі, як браконьєр у панському лісі" [Бичко, 168].
"Подібно до всіх філософів-екзистенціалістів, Камю вважає, що найважливіші істини відносно самого себе і світу людина відкриває не шляхом наукового пізнання чи філософських спекуляцій, але за допомогою почуття, яке немовби висвітлює її існування, "буття-у-світі". Камю посилається на "тривогу" Хайдеггера і "нудоту" Сартра, він пише про нудьгу, що нсподівано оволіває людиною"[Руткевич,13].
Якщо К'еркегор надав онтологічного характеру таким почуттям, як "меланхолія", страх, то в Камю почуттям, що характеризує буття людини, виявляється почуття абсурдності. Воно з'являється не за нашим бажанням, народжується зі скуки, перекреслює значущість всіх інших переживань. Особистість випадає з перебігу повсякденного життя і стикається з питанням "Чи вартує життя того, щоби бути прожитою?"Камю згадує твердження К'єргекора: "Самогубство - негативна форма нескінченної свободи. Щасливий той, хто знайде позитивну." Пошуком такої позитивної форми буття у світі, в якому померла релігійна надія, стає філософське есе Камю "Міф про Сізіфа", написана в 30-ті роки 20 ст. Камю замислюється над питанням : як жити без вищого сенсу і без благодаті?
Світ як такий не є абсурдним, він просто нерозумний, бо він є позалюдською реальністю, яка не має нічого спільного з нашими бажаннями й нашим розумом. На відміну від агностиків Камю високо цінує емпіричне пізнання, методи науки, яка відшукує чимдалі досконаліші наукові теорії. Проте ці теорії завжди є витворами людського розуму. "У світі немає остаточного, останнього сенсу, світ не є прозорим для нашого розуму, він не дає відповіді на наші нагальні питання...Ми закинуті в цей космос, в цю історію, ми конечні і смертні, і на питання про мету існування, про сенс всього сущого наука не дає жодної відповіді. Не дала його і вся історія філософської думки - запропоновані нею відповіді є не раціональними доказами, але актами віри" [Руткевич,14].
Камю розглядає два неправомірні висновки з констатації абсурду : самогубство та "філософське самогубство". Абсурд становлять людина і світ, отже зникнення одного з них означає припинення абсурду. Абсурд є першою очевидністю для розуму, отже самогубство - це затемнення ясності, примирення з абсурдом, ліквідація його. "Філософське самогубство" ж уявляє собою "стрибок через стіни абсурду". Якщо при самогубстві буває знищений той, хто запитує, то в разі "філософського самогубства" на місце ясності приходять ілюзії, бажане видається за дійсне, світу приписуються людські риси - розум, любов, милосердя тощо. Філософські доктрини уподібнюються до релігії, стверджуючи наявність останнього сенсу, порядку. Очевидна несенітниця перетворюється в замасковану, людина мириться зі своєю долею. Але нема і ясності мислення. Камю називає цей шлях ухиленням. Камю заперечує і релігію, вважаючи сумнівними всі докази існування трансендентного порядку.
Камю "проповідує ясність розумного мислення, заповідану всією європейською традицією "метафізики світу", починаючи від Платона і аж до Гуссерля, де розум уподібнюється баченню, істина - світлу, лжа - пітьмі, бог - джерелу світла чи самому світлу...В Камю ясністю бачення наділена тільки конечна істота, закинута в чужий для неї світ" [Руткевич,15].
З абсурду Камю виводить заперечення етичних норм, доходячи висовку : "Все дозволено". Єдиною цінністю стає ясність бачення і повнота переживань. Абсурд не треба знищувати самогубством або стрибком віри, його треба якомога повніше зживати. Камю пропонує людині міф про затвердження самого себе - з максимальною ясністю розума, з розумінням своєї долі, людина мусить нести тягар життя, не змиряючись із ним - самовіддача і повнота існування важливіше за всі вершини, абсурдна людина обирає бунт проти всіх богів.
З плином часу філософська концепція Камю певною мірою трансформувалася. "Від анархічної самотності "міфа про Сізіфа", де абсурд долається сам по собі, Камю переходить спочатку до індивідуалістичного бунту "Калігули" і "Непорозуміння", а потім до колективістської моралі "Чуми" і "Стану облоги", яка виражає людську солідарність у боротьбі проти зла."Чума", яка означала для людей "вигнання", яка була найглибшою "розлукою", породила в них прагнення до возз'єднання і спілкування одне з одним Тому, вважає Камю, є більше підстав захоплюватися людьми, аніж зневажати іх"[Совр. зап. фыл.,121].
Похожие статьи
-
Словник "Современная западная философия" пропонує таке визначення поняття "відчуження" : "Відчуження (нім. - Entfremdung, англ. - alienation) - відносини...
-
Буття як людське існування, його властивості - Екзистенціальна філософія
Головне поняття екзистенціальної філософії - поняття буття. Екзистенціалісти розуміють буття як якусь нероздільну цілісність суб'єкта та об'єкта, як...
-
Виникнення екзистенціальної тенденції в сучасній світовій філософії було підготовлено кризовою ситуацією в розвитку філософії, яка склалася на початку 19...
-
Проблема співвідношення і первинності духу і матерії є основоположною проблемою філософського мислення, а поставили її давньогрецькі філософи, чіткий...
-
Проблема унікальності людського існування - Екзистенціальна філософія
Одним з центральних положень екзистенціальної філософії є положення про унікальність людського існування. Для підтвердження цієї тези наводяться...
-
В першому розділі ми вже розглядали деякі важливі аспекти людського буття, зокрема, такі, як людську неспеціалізованість, унаслідок якої буття людини...
-
Чуттєвість людини як філософська проблема
Чуттєвість людини як філософська проблема Думки науковців з приводу людської чуттєвості завжди були неднорідними. Відмінність поглядів вилилася у тривале...
-
Характеристика загальної категорії буття дає можливість виділити основні форми буття людини та його специфіку. Буття людини характеризується рядом...
-
Філософія, коло її проблем, призначення і сенс в житті людини і суспільства
Філософія, коло її проблем, призначення і сенс в житті людини і суспільства Філософія - надзвичайне складне, багато в чому таємниче духовне явище, що не...
-
"Новий поворот" до людини, його джерела та методологія - Екзистенціальна філософія
Осягнення людини завжди було метою філософського осмислення світу та майже у всіх філософських вченнях становило розділ, що мав назву "філософської...
-
Зло як краща сила - Проблеми сенсу життя людини
Вільна людина без етичний, оскільки він хоче у всьому залежати від самого себе, а не від якої-небудь традиції: у всіх первозданних станах людства "зле"...
-
Шлях до мороку - Проблеми сенсу життя людини
Ніцше здригається перед жорстокістю істин, що відкривалися йому. Його охоплює жах побачивши цього світу без божества, але він приклоняється їх похмурою...
-
Антична філософія сформувала основні західноєвропейські підходи до виділення людини в якості окремої і спеціальної філософської проблеми. Західна...
-
Проблема життя і смерті в духовному досвіді людства - Проблема людини в філософії
Людина є єдиним створінням у світі, яке усвідомлює свою кінечність (смертність), тому її життя для неї самої виступає як проблема. Проблема сенсу життя...
-
Основні напрями гносеологічної орієнтації філософів: - Філософія стародавнього сходу
- емпіризм визначає чуттєвий досвід джерелом знання і вважає, що зміст знання може бути представлений як опис цього досвіду або зведений до нього; -...
-
Життєві коріння і філософський сенс проблеми буття
Життєві коріння і філософський сенс проблеми буття. "Буття" - поняття, що багатьма мислителями минулого і сучасності покладене в основу філософських...
-
В основі онтології неотомізму знаходиться гілеморфізм - висхідне до Арістотеля вчення про два початки буття - матерію та форму. "Матерія" - пасивний,...
-
Вступ - Матеріалізм і ідеалізм як два способи філософського освоєння людини і світу
Філософію незрідка представляють як вельми мудровану, абстрактну науку, відірвану від реального, повсякденного життя. Немає нічого дальшого від істини,...
-
Людина у своїй життєдіяльності постійно взаємодіє зі світом, з предметами та реаліями, які або сприятливі до неї, або ж ні. Людина спостерігає за появою...
-
Питання свободи, вибору і відповідальності людини займає одне з головних місць в екзистенціалізмі. Людина вільна вибирати свою сутність і ставати тією,...
-
Філософія у сфері культури Вивчення філософії є важливою частиною загальноосвітньої гуманітарної підготовки вітчизняних фахівців вищої кваліфікації. Так...
-
Філософія Нового часу історичними передумовами свого формування має утвердження буржуазного способу виробництва в Західній Європі, наукову революцію...
-
Найвищі моральні цінності людини: сенс життя і щастя
Найвищі моральні цінності людини: сенс життя і щастя Цінність - явище соціальне, тому не може бути однозначно істинною чи хибною. Поняття істини надто...
-
Верифікація культуротворчого буття в історії філософської думки до середини ХVІІІ століття
Верифікація культуротворчого буття в історії філософської думки до середини ХVІІІ століття Ключові слова: культуро творче буття, історія філософії, метод...
-
Походження моралі, Гармонія добра і зла - Проблеми сенсу життя людини
У своїх роботах Ніцше указує приблизно на період в 10000 років, коли стався перелом. Люди крок за кроком дійшли до того, що уявили вирішальний голос про...
-
Вчення про ноосферу, розробленої Вернадським, являє собою видатне досягнення наукової думки. "Вернадський усвідомив необхідність нового мислення, в...
-
Суб'єкт-об'єктна природа цінностей - Цінності в житті людини та суспільства
Існування культурних цінностей характеризує саме людський спосіб буття, рівень виділення людини з природи. Ціннісний тип світорозуміння зумовлений...
-
Поняття свободи і відповідальності Свідомість завжди перебуває у стані смислової активності й вибірковості. До того ж їй притаманна ще одна суттєва...
-
"Філософія серця" Памфіла Юркевича
Видатним українським філософом XIX ст. є Памфіл Юркевич (1826-1874). Дослідники по-різному оцінюють його філософію. Одні називають її "філософією серця",...
-
Універсальним поняттям, логічним центром осмислення проблеми духовності є людина. Усвідомлення людиною свого місця в світі, сенсу свого буття стає...
-
Доля людини в світлі деонтології
Доля людини в світлі деонтології В контексті деонтологічної етики автор розглядає філософські позиції і концепції щодо сутності людського буття. Важливим...
-
Вчення Платона - Антична філософія
Значне місце в філософії античної класики належить філософу Платону (427-347 рр. до н. к.) - славетному мислителю, основоположнику...
-
Класична доба української філософії - Вітчизняна філософія
Подальший розвиток філософської думки пов'язаний з діяльністю Г. С Сковороди. Ідейно-теоретичні підвалини його філософії грунтуються на працях...
-
Висновок - Філософія та етика стоїцизму та епікуреїзму
На завершення, хотілося б сказати, що в часи Античності, в Греції виникли два нові філософські напрями, що мали великий вплив на подальший розвиток...
-
Місце людини у світі - Людина як найбільша цінність у філософії
Антропологічна філософія платонівське дуалізм Місце людини в світі по-різному тлумачиться представниками основних філософських напрямків. Суб'єктивний...
-
Світоглядні основи виникнення античної філософії - Антична філософія
Космологічний натуралізм - філософська течія, що намагалася пояснити походження і будову всесвіту з позицій стихійного матеріалізму, згідно з яким...
-
Проблема буття є однією з найдавніших тем філософських роздумів і досліджень. "Чому взагалі є сутнє, а не навпаки -- ніщо?" -- це запитання М. Хайдеггер,...
-
Основні етапи розвитку античної філософії - Антична філософія
Антична філософія (спершу грецька, а потім римська) охоплює більш ніж тисячолітній період із VI ст. до н. е. до VI ст. н. е., зародилася в...
-
Людина у пошуках сенсу життя - Сенс життя людини
На відміну від тварин інстинкти не диктують людині, що йому потрібне, і на відміну від людини вчорашнього дня, традиції не диктують сьогоднішній людині,...
-
Спрадавна людина ставила перед собою питання, в чому єство людського буття. Багато філософів і мислителі намагалися відповісти, для чого живе людина, для...
Вирішення проблеми життя і смерті, сутності та існування людини в філософських концепціях М. Камю. - Екзистенціальна філософія, її основні напрями