Моральна діяльність: особливості, структура - Місце вчинку в системі моральної діяльності людини

Діяльністю взагалі можна іменувати "форму активності, що характеризує здатність людини чи пов'язаних з нею систем бути причиною змін у бутті". Суб'єктом такої діяльності можна вважати будь-яку живу істоту, що здійснює свою життєдіяльність у будь-якій формі.

У цій діяльності можна виділити людську діяльність як специфічний спосіб відношення людини до світу, який вирізняється цілеспрямованістю дій. Ця діяльність поєднує в нерозривній єдності зовнішню предметну діяльність і діяльність свідомості. Найпоширенішими видами людської діяльності прийнято вважати працю, навчання, гру, спілкування. Оскільки ця діяльність реалізується в людських колективах, то її синонімом можна вважати соціальну діяльність.

Моральний зріз людської поведінки завжди виявляє природу і міру впливу моральних норм, цінностей, що, як правило, реалізуються у свідомому й відповідальному волевиявленні.

Моральну діяльність у строго визначеному, вузькому значенні можна розуміти як діяльність, спричинену насамперед моральними мотивами. Очевидно, якщо мати на увазі саме діяльність, тобто будь-які особливі дії, і якщо змістовно розкрити її специфічні "моральні мотиви", то моральна діяльність у вузькому значенні - це діяльність, головною метою якої є формування моральної якості поведінки. Такою виступає діяльність морального виховання, наприклад, дітей в сім'ї, в дитячих закладах, самовиховання, моральне самовдосконалення особистості, які зазвичай потребують значних свідомих зусиль, напруження волі, навіть спеціальних вправ.

У найширшому сенсі "моральна діяльність" - це вся духовно-практична діяльність людей, спрямована на підвищення морального рівня поведінки, а також на покращення моральної атмосфери в колективах. Звичайно, ця діяльність здійснюється в загальному процесі соціалізації індивідів і реалізується разом із будь-якою іншою діяльністю. Але вона може бути представлена і в "чистому" вигляді, у формі переживань, збуджених потривоженою совістю, як висновки з минулих помилок, вироблення людиною навиків більш правильної оцінки своїх і чужих вчинків.

Об'єктом етичного аналізу виступає вся людська діяльність, оскільки вона підлягає кваліфікації з точки зору добра і зла. Це - діяльність, яка в більшості випадків безпосередньо не переслідує цілей морального виховання, перевиховання чи самовиховання, її головними цілями є виробничі, учбові, наукові, спортивні і ін. У такому випадку мова може йти не про якусь особливу "моральну діяльність", а про моральний бік чи характеристику будь-якої соціально значимої діяльності, будь-яких актів поведінки, оскільки останні співвідносяться з певною, існуючою в даному суспільстві історично обумовленою системою моральних цінностей, норм і ідеалів. Вплітаючись у мотиваційну структуру вчинків, ці елементи соціальної моралі стають невід'ємними властивостями самої поведінки.

Елементарною "клітинкою" поведінки індивіда є вчинок, тобто одиничний акт його суспільно-значимої діяльності. У вчинку, в його внутрішній структурі виступає єдність, з одного боку, суб'єктивних, особистісних елементів, з другого боку - зовнішніх обставин здійснення дії, які не залежать від волі діяча, а також суспільнозначимих наслідків дії. Ці наслідки, будучи "опредмеченими" у зовнішньому світі, теж у подальшому не залежать від особистої волі, стають "соціальними фактами". Вчинок як акт людської поведінки - це не просто дія, але свідома, цілеспрямована дія, тобто дія, взята у нерозривній єдності суб'єктивних спонук і суспільно значимих наслідків.

Для етичного аналізу поведінки варто визнати плідним розрізнення дій як матеріальних операцій і дій-вчинків.

Дія постає як акт моральної поведінки, вчинок, коли береться до уваги моральна цінність її суб'єктивних мотивів, її значення для будь-кого, коли вона на основі цих причин збуджує до себе певне відношення, схвалення чи засудження з точки зору морального критерію.

Сам факт оцінки вчинків за шкалою добра і зла завжди залишався функцією морального судження, при допомозі якого в кожному конкретному випадку визначалось місце дії в усталеній у даному суспільстві ієрархії моральних цінностей. У відповідності до певної структури відносин в історично конкретній соціальній групі, суспільстві складалася відносно стійка сукупність поширених, "масових" форм поведінки, які вважалися у суспільній думці як правильні, нормальні чи в крайньому випадку допустимі.

Такі стандартні форми поведінки зазвичай називають правами.. Поведінка індивіда, що відповідає пануючим нравам, вважається правильною, нормальною. Взагалі, моральна норма - це елементарна форма моральної вимоги, певний взірець поведінки, що відображає усталені потреби людського співжиття і відносин та має обов'язковий характер. Таким чином, моральні норми є не чим іншим, як пануючими в даному суспільстві людей нравами, відображеними і зафіксованими у суспільній, колективній свідомості. Нрави - це стереотипні форми поведінки соціальних типів особистості, які відображають у найбільш чистому вигляді поведінку представників даної спільноти, тобто, загальне у багатоманітні індивідуальних вчинків.

Моральність окремої людини знаходить свій вираз об'єктивно у вчинках, а в свідомості - у звичних мотивах вчинків. Моральна діяльність як сфера поведінки людей складається з одиничних вчинків, які визначаються як одиниця поведінки. Сукупність моральних вчинків утворює лінію моральної поведінки. Людські дії набувають значення вчинків, коли містять у собі мотиви і цілі, заради яких і здійснюються.

Мораль людських спільнот виступає у вигляді притаманних їм нравів, які відображаються у колективній свідомості в якості моральних норм. Але оскільки суб'єктивні мотиви поведінки особистості і моральні норми можуть існувати і функціонувати тільки у вчинках і нравах, то своє "субстанційне" існування мораль в цілому здобуває саме у вчинках і правах людей, тобто в їх практичній - сімейній, громадській і іншій поведінці.

У масі моральних відносин можна виокремити деяку сукупність відносин, які є найбільш типовими для даного суспільства, відносно стабільними і поширеними в поведінці широких верств населення.

Умови суспільного буття, які не залежать від волі окремої людини, модифікуючись в обставинах її особистої долі, сприяють виробленню у неї певних життєвих установок, позицій, орієнтацій на певні моральні цінності. Ці установки, позиції, орієнтації, безумовно, є елементами моральної свідомості особистості і сформувавшись, виступають потім стимулами вчинків, визначають лінію поведінки людини.

Похожие статьи




Моральна діяльність: особливості, структура - Місце вчинку в системі моральної діяльності людини

Предыдущая | Следующая