Орієнталістські релігії - Світові релігії

Орієнталістські релігії належать до новітніх релігійних рухів релігійних течій, чиї віровчення та організаційні структури виникли у другій половині ХІХ-ХХ ст.

Справжній вибух новітніх релігійних рухів спостерігався у другій половині ХХ ст. Єдиної точки зору щодо того, який релігійний рух називати новітнім немає. Одні дослідники пропонують вважати новітніми релігійними рухами ті рухи, які зародилися у 1960-1970-ті рр., другі - у 1940-1950-ті рр. Нарешті, треті наполягають віднести до неорелігій течії, які з'явилися за останні 150-200 років. Це дозволить, на їхню думку, занести до новітніх релігійних рухів Свідків Єгови і мормонів.

Зростанню новітніх релігійних рухів сприяє загальна орієнтаційна криза західної цивілізації, криза традиційних інститутів, синтез західних і східних духовних традицій, втома від раціональності й утилітаризму, незадоволеність відповідями на животрепетні питання, отриманими у традиційних суспільних рамках.

Новітні релігійні рухи поширені по світу неоднаково. Деякі з них не виходять за межі ареалу їх виникнення, як, наприклад, різні незалежні, месіанські, хіліастичні, синкретичні церкви й секти тубільців Тропічної і Південної Африки, Латинської Америки, Океанії. Більшість з них називає себе християнськими. Хоча через те, що у їх віровченні й обрядах багато запозичених елементів з тубільних культів, вони радше належать до традиційних вірувань, ніж до християнства. Інші новітні релігійні рухи не визнають державних кордонів і поширюють свої віровчення по всім континентам і відтак перетворюються на новітні світові релігії.

Існують різні види класифікації новітніх релігійних рухів. Найбільш поширеним є поділ новітніх релігійних рухів на: -- неохристиянство; - орієнталістські релігійні рухи; - синкретичні релігійні рухи; - неоязичництво. До новітніх релігійних рухів можна також додати сайєнтологічні (Церква сайєнтології Л. Рон Хаббарда); психотерапевтичні та психо-спирітуальні рухи (різні практики йоги, послідовники Порфирія Іванова).

До орієнталістського (від лат. - східний) напряму належать нові індуські та буддистські рухи, які виникли у рамках релігійних систем Сходу. Для цих течій характерно запозичення положень з різних релігій. Буддистське або індуське вчення поєднується з елементами даосизму, конфуціанства, синтоїзму, тощо.

У суспільній свідомості українців протягом останніх десятиріч відбувається переворот, формується нове світобачення, смисловим центром якого є людина, а основними принципами - свобода, гуманізм, демократія. Важливо відзначити, що сучасний світогляд тісно пов'язаний з наявністю в ньому фактора релігійності. Свідченням цього є створюваний позивний імідж релігії і церкви; декларування і сприйняття значною частиною соціуму релігійності й духовності як понять-синонімів; масове захоплення різними релігійними вченнями: від стародавніх (язичництво) до найсучасніших (нові релігійні течії, навіть створення власних - Велике біле братство); зростання кількості зареєстрованих релігійних організацій, течій, спільнот як традиційного спрямування, так і новітніх, нехристиянської, східної орієнтації; більше половини українців, які вважають себе віруючими тощо. Сьогодні є підстави говорити про появу нового сучасного типу релігійності.

Зрозуміло, що релігія - феномен дуже консервативний і традиції в ньому мають досить вагоме значення. Проте, якщо релігія лишається незмінною, у той час коли життя суспільства і сама людина, її досвід стають іншими, відбувається відчуження релігії від того, чим живуть люди, від їхніх реальних інтересів і заборон.

Щоб подолати відчуження, в релігії повинні відбуватися певні компромісні зміни й корективи у доктринах, формах організації, методах діяльності тощо. Для позначення явищ такого порядку вживаються два поняття - секуляризація (зміни у взаємовідносинах релігії з суспільством) і модернізація (зміни в самій релігійній доктрині, покликані заохотити церкву "йти у ногу з часом"). Ці поняття тісно пов'язані й доповнюють одне одного.

Серед учених немає одностайності щодо розуміння причин секуляризації, її наслідків і перспектив релігії на майбутнє. Одні вважають секуляризацію органічним процесом, що веде до зменшення сфери впливу релігії та її подальшого зникнення. Інші сприймають секуляризацію як видозміну релігії, обстоюють тезу, що на зміну віджилим формам релігії приходять нові, але релігія продовжує існувати, а секуляризація є нормальним, здоровим процесом, здатним посилити вплив релігії в її оновлених формах. Сучасний розвиток релігійної сфери й затребуваність релігійних ідей і цінностей на рівні суспільної й індивідуальної свідомості свідчить про більшу обгрунтованість позицій останніх.

Т. Лукман був одним із перших соціологів релігії, хто дійшов висновку, що під тиском соціальних змін, які відбуваються в суспільстві, змінюються лише форми прояву релігійності, в сучасному секуляризованому суспільстві людина створює свою власну "приватну" релігію, модернізуючи традиційне християнство, синкретично поєднуючи його з іншими релігійними традиціями. А при занепаді "церковно орієнтованої релігії" позацерковна релігійність може зберігатися і навіть зростати.

Згідно з теоріями Т. Лукмана, Т. Парсонса, Р. Белла, секуляризація не тотожна розриву з релігією (за Т. Парсонсом, "зниження церковної релігійності веде до виникнення нових форм релігії, що відповідає потребам людини, яка живе у сучасному суспільстві, до нових проявів релігійності"; за Р. Беллою, оскільки людина продовжує шукати сенс свого існування з новими поглядами на світ і з новим світовідчуттям, коли вона бере на себе відповідальність за вирішення проблем, успіхи і невдачі, "процес секуляризації спричинює не ліквідацію самої релігії, а зміну її структури і ролі").

Можемо дійти висновку, що секулярні процеси у суспільстві знижують рівень церковної (інституалізованої) релігійності і сприяють її перетворенню на індивідуальну, персоніфіковану. І, можливо, те, що видається секуляризацією масової свідомості, є релігійною переорієнтацією, або тим, що класик американської соціології Т. Парсонс визначив як "нову реформацію".

Вище були наведені детермінанти нового типу релігійності, виражені через умови її творення, які є об'єктивними, тобто такими, що рівною мірою стосуються трансформації релігійності внаслідок соціокультурних змін на мегарівні - у світі й в Україні як його частині.

Похожие статьи




Орієнталістські релігії - Світові релігії

Предыдущая | Следующая