Введення, Влада як центральна категорія політології, Влада, її соціальний зміст - Механізми застосування розподілу та передачі влади

Ядром політичних відносин виступає влада. Саме вона визначає зміст політики, який виявляється в керівництві й управлінні, пануванні і підкоренні, державному примусі; навколо політичної влади та виражених в ній інтересів розгортається вся політична життєдіяльність.

Історія політичного володарювання залишається однією із найцікавіших сторінок в історії людства. І, незважаючи на постійні спроби проникнути в її таємницю, політична влада донині залишається в центрі наукової й загальнолюдської уваги. У політичній науці влада, її структура, характер і способи реалізації мають ключове значення для розуміння сутності політичної системи суспільства, а також механізмів функціонування політичних явищ і процесів.

Влада як центральна категорія політології
Влада, її соціальний зміст

Центральним пунктом теорії політики є проблема влади. Вона дає ключ до розуміння політичних інститутів, політичних рухів, самої політики.

Очевидно, що за своєю природою влада - явище соціальне, її існування в суспільстві викликане необхідністю регулювання соціальних відносин, узгодження інтересів, потреб індивідів і соціальних груп. Уся історія людської цивілізації доводить, що там, де з'являється необхідність в узгодженні людських дій (це може бути окрема родина, соціальна група, нація або суспільство в цілому), неминуче виникають відносини влади - відносини панування й підкорення.

Таким чином, у самому загальному вигляді "влада" може бути визначена як здатність одних учасників відносин проводити свою волю стосовно інших, впливати на їхню поведінку.

Поняття "влада" відноситься до числа найбільш часто вживаних: говорять про "владу родини", "владу розуму", "владу грошей", "владу ідеології". "владу слів", "владу краси", законодавчу, виконавчу та судову влади. Але всі ці вислови - не більше, ніж метафори, що вказують на певного роду залежності, але в жодному разі не відображають реального змісту влади. Єдине, що стає зрозуміло з такого роду порівнянь, - влада є невід'ємною частиною суспільних відносин, вона пронизує все життя людини і суспільства.

Влада - основа політики. Б. Рассел, визначаючи владу як центральну категорію політичної науки, відзначав, що вона є настільки фундаментальним поняттям будь-якої соціальної науки, наскільки фундаментальним є поняття енергії для фізики. Т. Парсонс, розглядаючи владу як ядро політичних відносин, порівнює її місце з місцем, яке займають гроші в економічній сфері.

Вивчаючи феномен влади, політична наука використовує два принципових підходи: атрибутивний (субстанціональний) і соціологічний (реляціоністський). Прихильники Атрибутивного підходу (лат. attribuo - надаю, наділяю) поясняють природу влади біологічними і психічними властивостями людської психіки. Так, з позицій біологічної концепції (М. Марсель), влада являє собою невід'ємну властивість людини, закладену в її природі -- інстинктах боротьби і суперництва з іншими представниками людського роду. Грунтуючись на даному підході, Ф. Ніцше стверджував, що прагнення до влади, "воля до влади" виступає основою життя людини.

Ще один напрямок у межах даного підходу -- психологічний (який спирається на психоаналітичні концепції). Представники даного підходу трактують прагнення до влади як прояв сексуального потягу (З. Фрейд), психічної енергії взагалі (К. Г. Юнг; досліджують структури в психіці людини, що роблять її схильною до підкорення, втрати волі заради відчуття безпеки, психологічного комфорту (Е. Фромм), розглядають прагнення до влади як засіб компенсації фізичної або духовної неповноцінності (К. Хорні).

На перетині атрибутивної та реляціоністської теорій знаходиться біхвіористська концепція влади (англ.. behaviour - поведінка), представники якої (Ч. Меріам, Г. Лассуелл) розглядають владу як особливий тип поведінки, зумовлений невід'ємною людською властивістю -- прагненням до влади. Біхевіорісти звертають особливу увагу на суб'єктивну мотивацію влади, вважаючи відносини панування-підкорення основою політичного життя.

З позицій Соціологічного підходу влада розглядається як особливий вид відносин. Найбільш відомим у межах даного підходу є визначення влади М. Вебера, який розумів владу як здатність і можливість одного індивіда в даних соціальних умовах проводити свою волю навіть всупереч опору іншого. В основі влади лежать відносини панування й підкорення, що виникають між суб'єктом влади (тим, хто панує) і об'єктом влади (тим, хто підкоряється). Представники реляціоністського підходу (англ. reltііоп -- відношення) (Д. Картрайт П. Блау, Д. Ронг) розглядають владу як соціальну взаємодію, за якою суб'єкт за допомогою певних засобів (ресурсів) контролює поведінку об'єкта.

В межах даного підходу виділяють системне трактування влади (К. Дойч, Н. Луман), що виходить із визначення влади як здатності політичної системи мобілізовувати ресурси для досягнення поставлених цілей, а також структурно-функціональну концепцію влади (Т. Парсонс), що розглядає владу як соціальні відносини, зумовлені тими ролями (функціями), які виконуються різними суб'єктами в суспільстві.

У рамках структурно-функціонального аналізу (Т. Парсонс) влада розглядається як відносини нерівноправних суб'єктів, що відіграють у суспільстві різні соціальні ролі. Суспільство розглядається прихильниками цього підходу як система, у якій кожний елемент виконує певні функції. Влада забезпечує життєдіяльність системи: пропонує суб'єктам виконувати обов'язки, що накладають на них цілями суспільства, і мобілізує його ресурси для досягнення загальних цілей.

Крім названих існують і інші підходи до проникнення в сутність влади. Однак до кінця описати, пояснити це явище соціального життя не вдалося ні однієї науковій школі.

Таким чином, у самому загальному виді Політичну владу можна визначити як можливість і здатність суб'єктів політики впливати на процес прийняття політичних рішень, їх реалізацію, а також на політичну поведінку інших учасників політичних відносин.

Похожие статьи




Введення, Влада як центральна категорія політології, Влада, її соціальний зміст - Механізми застосування розподілу та передачі влади

Предыдущая | Следующая